Діти, танець і освіта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» МОН України

Діти, танець і освіта

Тараканова Аліса Павлівна, провідна фахівчиня-хореограф, відмінник освіти України

Мистецтво - це школа, в якій ми все життя вчимося розуміти життя.

Поель Карп

В нашій державі склалися певні традиції навчально-виховної роботи з хореографічного мистецтва, показником чого є досить велика кількість хореографічних колективів, які проводять значну роботу з художньо -естетичного виховання. Впливовим засобом художнього виховання є залучення молодого покоління до мистецької творчості, аматорської діяльності, основними центрами якої стали заклади освіти системи Міністерства освіти і науки України.

Мистецтво наповнює вільний час вихованців соціально цінним змістом, задовольняє їхні інтереси й потреби, сприяє різнобічному розвитку. Розвиток цивілізації міцно пов'язаний з удосконаленням технологій не тільки у виробництві, але й у системі навчання. Упровадження нових форм навчання особливо гостро необхідне в системі освіти. І в цьому процесі важливе місце відводиться мистецтву. Формування особистості та її ідеалів засобами мистецтва висуває високі вимоги до художньої творчості в закладах освіти.

Одним із засобів запровадження новітніх підходів у навчально -виховній роботі є мистецька освіта, мета якої навчити давати справедливу оцінку дійсності та її вираженню засобами видів і жанрів мистецтва (музики, живопису, хореографії, театрального), виховати культурно освічену особистість, виробити в неї смак до художньої творчості. Саме при формуванні культури особистості значне місце посідає її зацікавленість художньою творчістю. Творчість розкриває сутнісні духовні здібності вихованців, їх пізнавальний потенціал. Художня творчість, про це свідчить досвід культури, являє собою свідому, активну діяльність людини, у якій особливе місце посідає виховна роль видів і жанрів мистецтва, зокрема хореографічного.

Розвиток й утвердження хореографічного мистецтва - це результат еволюції людської культури, соціальних особливостей кожного часу, історія еволюції народно-танцювального мистецтва, практичної діяльності хореографів і вик о- навців різних епох в їх постійних пошуках виражальних засобів, боротьби за право бути самостійним мистецтвом, здатним відображати духовно -естетичне життя суспільства.

Хореографія, не маючи системи запису рухів, передавалась з покоління у покоління, як естафета цінного й найбільш виразного, як скарбниця творчої фантазії, яку народи зберігають для своїх нащадків. Оскільки зародження танцю належить до витоків людської культури, а можливість систематизувати великий обсяг рухів з'явилася лише у XVII столітті, можна констатувати, що такий тривалий шлях розвитку й ретельний добір виражальних засобів свідчать про об'єктивну естетичну цінність і життєвість окресленого мистецтва. У 1701 році француз Рауль Фейне видав трактат «Хореографія, або Мистецтво запису танцю», але із часом слово «хореографія» стало позначати само мистецтво танцю.

Танець - вид мистецтва, у якому засобами створення художнього образу стає рух і положення людського тіла, головний елемент, який становить основу танцю «тілоположення». Перехід з одного «тілоположення» в інше, їх зміна створюють рух. Різні види рухів, які використовує танцювальне мистецтво (статичні, динамічні, циклічні, польотні, натхненні тощо) мають аналогії в явищах дійсності. Естетична обробка рухів, їх добір, класифікація стали тим міцним та об'єктивним підґрунтям, на яке спирається мистецтво хореографії.

Танець - найпопулярніший вид мистецтва серед дітей: вони із задоволенням відвідують танцювальні гуртки та навчаються в них досить тривалий час, виявляючи зацікавленість і старанність у набутті танцювальних навичок.

Протягом останніх років зросла зацікавленість мистецтвом хореографії різних її видів. Хореографічне виховання набуває в сучасній освіті системного характеру, у хореографічних колективах загальноосвітніх і позашкільних закл адах освіти створюються нові форми організації навчання. Прикладом можуть слугувати найвідоміші хореографічні колективи позашкільних закладів освіти: «Подолянчик» з м. Хмельницького, «Щасливе дитинство» з м. Харкова, «Барвінок» з м. Вінниці, «Дитинство» з м. Одеси, «Радість» з м. Луцька, «Україна» з м. Києва, «Серпанок» з м. Львова; колективи загальноосвітніх шкіл: «Полуничка» ЗОШ № 53 м. Львів, «Світанок» ЗОШ № 25 м. Кропивницький, «Нью-Анс» ЗОШ № 182 м. Київ, «Джерельце» ЗОШ № 25 м. Луцьк, ансамбль «Пролісок» Кіровоградського обласного центрально-українського наукового ліцею-інтернату. Ці хореографічні колективи мають свою напрацьовану систему навчально-виховної роботи, концертну практику, значну армію прихильників й однодумців не тільки у своїх регіонах, а й далеко за межами нашої держави.

Основи чинної системи хореографічної освіти молодого покоління були закладені на основі узагальнення передового досвіду керівників і педагогів на різних етапах розвитку хореографічного мистецтва в закладах освіти. Оскільки цей вид мистецтва популярний і ним активно цікавиться юнь, у регіонах нашої держави створюються різноманітні організації з вивчення різних видів танців. На сьогодні значного розгалуження набули заняття з хореографії в дитячих садках, позашкільних закладах, уроки хореографії в початкових класах загал ь- ноосвітніх і спеціалізованих шкіл, для яких створені навчальні програми. Проте організація значної кількості танцювальних майданчиків, клубів тощо спровокувало залучення до організації хореографічних гуртків керівників-дилетантів, які презентують себе як фахівці-практики. На жаль, вони працюють на свій розсуд, не зважаючи на вік дітей, їхні фізичні можливості, за своїми «авторськими» програмами, оскільки від кількості учасників залежить їх фінансове забезпечення. Такий стан непокоїть, бо зводить навчально-виховну роботу колективу тільки до участі в туристично-фестивальних заходах.

Розуміючи, що хореографічне мистецтво є привабливим видом творчої діяльності для великої кількості дітей , у педагогічних закладах вищої освіти створили кафедри хореографії , на яких здійснюють підготовку педагогів- хореографів для роботи в закладах освіти. Для забезпечення такого навчання відповідними програмами залучені фахівці-практики, науковці.

Як показує практика, у деяких закладах освіти ще й досі підмінюють заняття з хореографії предметом «ритміка». Відомо, що в музичному вихованні дітей значне місце відведено ритмічному навчанню , на яке у свій час вплинули теоретичні концепції Е. Ж. Далькроза й ритмічний танець А. Дункан. Ідея використання руху як засобу формування музикальності й залучення дітей до т е- орії музики, належить саме Е. Ж. Далькрозу. В основі теорії Далькроза було відображення виконавцем засобами руху різних частин тіла окремих звуків, голосів музики, що становило механічне виконання руху, яке водночас від бивало структуру музичного твору. Саме Далькроз став проводити ритміку як самостійний предмет, у якому ритм передавали рухи ніг, а метр - руки. Далькроз також розробив систему ритмічного виховання, на основі якої зародився ритмічний танець.

Теорії Е. Ж. Далькроза, між іншим, відкинули деякі хореографи, серед яких М. Фокін. Саме М. Фокін у своїй статті «Про ритмічні забобони» розкрив нездатність суто ритмічного впливу музики в процесі передачі її змісту рухом. Адже саме танцювальний рух вимагає вираження «тілом» думок і почуття, які закладені в музиці.

Не можна також відкидати впливу танцю. Ідея танцю А. Дункан народжувалась на основі музики, її характеру. Вона виконувала танець імпровізаційно, залежно від образів, які закладені у творі. Танець А. Дункан був її власним трактуванням музики, котру вона відтворювала законами музики. Дункан зосер е- джувала увагу на просторовій стороні мистецтва танцю. мистецький аматорський освіта хореографічний

Так ритмічний танець, який народився із системи Е. Ж. Далькроза, і пластичність танцю А. Дункан, у результаті своєї взаємодії переродився на ритмопластичний танець.

В енциклопедичних виданнях ритмопластичний танець визначають як такий, що поєднав у собі два протилежні принципи: певну підпорядкованість внутрішнім закономірностям музичної форми, які диктують ритмічну організацію рухів, і свободу їх пластичної розробки, що не пов'язана із жодною танцювальною традицією. Ці принципи переважно використовували для непідготовле- них учасників, що відбулось на доборі гімнастичних вправ, доступних більшості. Саме ритмопластичний танець створив нову концепцію взаємозв'язку музики й жесту.

У практичній роботі з хореографії й донині, на жаль, ритміку вважають видом хореографічного мистецтва. Заняття з ритміки замінюють вивченням танцювальних елементів, безпосередньо танців, і навпаки - заняття з хореографії зводяться до ритмічних вправ з використанням елементів гімнастики. Відсутність емоційної забарвленості, їх однозначність, що сприяє розвитку моторній рефлексії, дає можливість вільно координувати рухи тіла, які залежно від музики створюють гармонійні або поліритмічні поєднання. Це своєю чергою сприяло збільшенню прихильників «сучасного» танцю.

Сучасні види й стилі хореографічного мистецтва стають надзвичайно популярними серед молоді, оскільки об'єднують у собі класичний танець, елементи акробатики, пластики й міміки, народні традиції. Досягти мети в хореогр а- фічному мистецтві можна лише через певну систему навчання, де передбачена її планомірність, доступність, завдяки перевіреним прийомам і методам засвоєння, які передбачені в тому чи іншому предметі. Хореографічне навчання, основою якого є система класичного танцю, не виняток. Школу класичного танцю як найбільш універсальну систему широко використовують у дитячій художній самодіяльності. Хореографічне мистецтво загалом вчить дітей красі, а класичний танець допомагає виробити виразність рухів, силу та спритність, розвиває і вдосконалює м'язово-руховий апарат, дихальну й серцево-судинну систему.

Основа класичного танцю - природний рух людини, побудований на головних законах рівноваги та координації рухів, осмислено-емоційно переданого через зміст музичного твору. Основою навчального предмету «Хореографія» є тренаж класичного танцю. Залежно від художнього профілю хореографічного гуртка (народного, класичного, бального й ін.) акценти і кількість вправ можуть змінюватись. Але всі, хто навчається танцю, повинні засвоїти азбуку класичного танцю, без якої неможливо оволодіти танцювальною культурою виконання, котра необхідна як на сцені, так і в побуті - вміння красиво танцювати й дарувати естетичну насолоду людям. Поява великої кількості балетних театрів різних жанрів і стилів завдячує своїм існуванням класичній школі, від якої можна відхилятися, але яку неможливо зрушити, не ризикуючи скотитися на шлях деградації хореографічного мистецтва. Саме класична система увібрала найважливіші моменти, пов'язані з вихованням тіла й душі. Система класичної школи танцю дає широкий простір для використання в процесі занять основних принципів навчання і виховання:

перший принцип - поєднання емоційного й логічного як основна вимога ведення занять;

другий принцип - наочність як основа навчання і вдосконалення хореографічних рухів;

третій принцип - системність викладання з використанням різних методик і форм роботи;

четвертий принцип - послідовність у хореографічному навчанні, вихованні.

Як правило, в аматорські хореографічні гуртки (колективи) приймають усіх фізично здорових дітей, групи з яких формують за віковим складом. Керівники мають чітко слідкувати за фізичним навантаженням вихованців, проявляючи гнучкість, терпіння і витриманість під час проведення занять. Критерієм ефективності навчальної програми хореографічного колективу є: підвищення компетентності вихованців у галузі хореографічного мистецтва, володіння основами хореографічної лексики, видами й жанрами хореографічного мистецтва, культурою виконання танців різного походження, становлення особистісних якостей кожного вихованця як соціально, морально й естетично розвинутої особистості.

Досліджуючи проблеми хореографічного навчання в Україні, фахівці Інституту модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки України виявили різноманітні форми організації навчально -виховної роботи з хореографічного мистецтва в загальноосвітніх школах, школах нового типу, позашкільних, педагогічних закладах середньої і вищої освіти, а також закладах освіти з професійною підготовкою. Артисти-виконавці та педагогічні працівники всіх зазначених освітніх закладів навчають молодь за єдиною традиційною методикою, яка спирається на виховну роль хореографії як явища мистецтва.

Література

1. Виховання естетичної культури школярів : навч посіб. / І. Зязюн, Н. Миро- польська, Л. Хлєбнікова та ін. Київ : ІЗМН, 1998. 156 с.

2. Закон України : Про освіту від 05.09.2017. Р. ХІ, ст. 21, п. 2.

3. Розвиток художньо-творчої особистості засобами різних видів мистецтва» : зб. матер. Міжнар. наук.-практ. конф. / упор. С. В. Шалапа (Київ, 16-17 квітня 2021 р.). Київ : НАКККіМ. 216 с.

4. Рудницька О. П. Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості. Художня освіта і проблеми виховання. Київ : ІЗМН, 1997. С. 3-9.

5. Тараканова А. П. Мистецька освіта та її значення у формуванні творчої особистості.

Размещено на Allbest.ru