Ідентичність як культурологічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідентичність як культурологічна проблема

В епоху стрімких трансформацій у сучасному світі людина починає втрачати основні маркери, за допомогою яких вона визначає себе і своє місце в суспільстві. Все складніше стає підтримувати внутрішню узгодженість і стійкість Я, що призводить до кризи ідентичності. В цих умовах осмислення феномена ідентичності⁶, визначення чинників, що детермінують його кризу, та пошук шляхів її подолання стає одним із найважливіших стратегічних завдань культурології.

У рамках концепту виокремимо два рівні феномена - індивідуальну (особистісну) ідентичність та групову (колективну) ідентичність. Під індивідуальною ідентичністю розуміється психологічне уявлення особистості про своє Я, що характеризується суб'єктивним почуттям індивідуальної самототожності та цілісності людини. В процесі ідентифікації відбувається психологічне співвіднесення особистості з певною спільнотою, з якою вона поділяє норми, цінності та групові установки. Характеризуючи процес ідентифікації, П. Катценштайн зазначає, що ідентичність «формується (а також змінюється з часом) завдяки взаємовідносинам людини із значущими персонажами з її оточення» [32, 59].

Групова ідентичність є сукупністю стійких рис, що дозволяє тій чи іншій групі відрізняти себе від інших. Вона детермінована розвитком спільноти в процесі соціоґенезу й тісно пов'язана з індивідуальною ідентичністю. На відміну від групової однорідності живих істот, життєдіяльність яких підпорядкована генетичним механізмам, ідентичність людських груп складається з двох взаємопов'язаних складових - об'єктивної, що ґрунтується на групових нормах, сформованих на основі колективних потреб та цінностей, і суб'єктивної, в основі якої лежить суб'єктивне розуміння членами групи інтересів, завдань і функцій спільноти.

Ідентичність є динамічною саморегулюючою системою, що містить інваріантний компонент, який залишається незмінним при певному перетворенні пов'язаних з ним мінливих системних елементів. Інваріантне ядро забезпечує тотожність у часі властивостей ідентичності, її мультистійкість і спадкоємність, що, однак, не заперечує, а, навпаки, логічно припускає різноманітність варіацій ідентичності як системи. Чинником такої варіативності, як правило, виступають трансформації в соціокультурній сфері суспільства, що репродукують нові варіанти життєвої орієнтації й спрямовують людей на пошук та запровадження реформістсько-інноваційних підходів для пристосування до нових умов життя.

У ракурсі адаптивного підходу, варіативність ідентичності можна розглядати як спосіб пристосування окремих індивідів, а також людських спільнот до мінливих соціокультурних умов життя шляхом зміни стереотипів свідомості та поведінки, форм соціальної організації та регуляції, норм і цінностей, способу життя, картини світу та ін. Зі зміною життєвих умов виникають і дають про себе знати нові потреби, що детермінує розвиток варіаційного механізму ідентичності й зародження в надрах її існуючих форм нових елементів, співзвучних із часом. Однак слід підкреслити, що видозмінюються другорядні системні елементи при збереженні її інваріантного начала.

Поєднання стабільності та варіативності є способом та одночасно умовою існування будь-якої ідентичності, але групова ідентичність є менш гнучкішою, вона змінюється повільніше в процесі соціокультурного розвитку, ніж індивідуальна. Розвиток варіативного процесу залежить від відкритості індивіда (групи) до змін, ступеня закріплення інноваційного варіанта у його свідомості, відповідності інновацій соціокультурній специфіці суспільства.

Змістове поле феномена ідентичність містить широкий спектр моделей: культурну, етнічну, національну, регіональну, соціальну, релігійну та ін. Розглянемо деякі з них. За Г. Бейсеновою, «сутність культурної ідентичності полягає в усвідомленому прийнятті людиною відповідних норм і зразків культури, поведінки, ціннісних орієнтацій і мови, в розумінні свого Я з позицій тих культурних характеристик, які прийняті в цьому суспільстві, в са- моототожненні себе з культурними зразками даного суспільства» [1, 137]. Культурна ідентичність є необхідною умовою функціонування соціальної структури й культурних традицій будь-якого соціуму. Протягом століть умовою збереження культурної ідентичності була самоізоляція культур, звуження їх інтерактивного простору. Зростання взаємозалежності та взаємозумовленості культур у сучасному світі створює підґрунтя для уніфікації культурних ідентичностей, втрати їхньої унікальності й самобутності. Це поступово трансформує й перетворює традиційні культурні ідентичності, змінює їх просторово-часову організацію та структуру як на індивідуальному, так і груповому рівнях.

Виникає питання, чи можуть процеси міжкультурної взаємодії докорінно трансформувати певну культурну ідентичність? Вважаю, що відповідь на це питання слід шукати, перш за все, в природі феномена інтернаціоналізації суспільного життя. Основним його принципом є баланс розвитку та зближення взаємодіючих культур. Домінування компонента взаємодії над розвитком провокує розмивання усталених культурних кордонів. Тому розв'язання проблеми збереження культурної ідентичності можна досягнути шляхом регулювання процесу міжкультурних відносин на основі діалогу та толерантного ставлення до культури Іншого. Є ще один аспект, що проливає світло на поставлене питання. При формуванні цілісної конфігурації культурної ідентичності базову роль виконує культурна пам'ять, яка, за К. Юнгом, обумовлена колективним несвідомим. Саме культурна пам'ять, що має (часто на рівні несвідомості) глибинний зв'язок з культурними традиціями спільноти, надає стійкості культурній ідентичності та постійність її відтворювання.

Інша модель - етнічна ідентичність як феномен ототожнення індивіда з певною етнічною групою. Її критеріями є: по- перше, усвідомлення індивідом (спільністю) своєї належності до певного етносу; по-друге, тотожність культури індивіда (спільності) та етносу. Існує декілька підходів до інтерпретації детермінантів формування етнічної ідентичності. З позицій прихильників премордіального підходу (Ю. Бромлей, М. Кастельс), етнічна ідентичність, подібно релігійній, належить до найстародавні- ших індифікаційних моделей [2; 11], й усвідомлення своєї етнічної належності надається людині з дня народження. В основі такого підходу лежить уявлення про етнос як соціально організовану, стійку людську спільність, яка історично склалася на конкретній території, говорить однією мовою й має відносно стабільні особливості культури та психічного складу її членів [2].

Особливу позицію у теоретичному осмисленні поняття “етнос” займав Л. Гумільов, який вважав, що належність до етносу не є природженою, членом етнічної групи індивід стає у процесі етнокультурної соціалізації [6]. Інший підхід ґрунтується на кон- структивіській парадигмі; його прихильники (В. Тішков) розвивають ідею щодо етногенезу як процесу спрямованого соціально- політичного конструювання суспільства, зводячи до мінімуму роль генетичної закодованості етнічних ознак [27]. Для конструктивістів етнічна ідентичність - це результат соціалізації та виховання індивіда, своєрідний засіб досягнення етносоціальних цілей.

Соціокультурна реальність глобалізованого світу (зростаюча уніфікація в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах, вплив масової культури та засобів масової комунікації, активна міграція населення тощо) знижує шанси збереження етнокультурної ідентичності через експансію чужих цінностей, образа та стилю життя. В залежності від інтенсивності процесу акульту- рації можна визначити такі типи ідентифікаційних моделей: гіпоідентічність (етнічний індиферентизм); позитивна ідентичність; гіперідентичність. Якщо позитивна ідентичність є результатом відкритості носіїв етносу для комунікації з Іншим, то гіпер- ідентичність несе у собі полярний зміст - вона є формою закритого етнічного соціокультурного простору з гострим протиставленням Своїх та Чужих цінностей. Так само як гіпоідентічність (тобто зниження значимості етнічної ідентичності), орієнтація на замкненість, самодостатність, розуміння іманентних традицій як єдиної міри збереження етнічної ідентичності, становить небезпеку для суспільства й часто призводить до етноцентризму, фанатизму та націоналізму.

У сучасних реаліях, в умовах поліетнічних і поліконфесій- них держав, все більш актуалізується проблематика, котра пов'язана з національним виміром ідентичності. Національна ідентичність - це ототожнення себе з певною нацією. Вона несе у собі відповідь на питання про сутність нації, її місце та роль у світовій історії, а також про форми її існування. Національна ідентичність постає як певний імператив при виборі історичного шляху розвитку нації, надаючи індивіду (групі індивідів) можливість відрізняти себе від Інших. Сьогодні не існує єдиного алгоритму досягнення й маніфестування національної ідентичності, однак, узагальнюючи сучасні концепції, можна констатувати, що при її конструюванні (подібно етнічній ідентичності) мають значення як при- мордіальні чинники, так і конструктивістські підходи, відповідно до яких національна ідентичність постає як певний соціальний конструкт. Ключовими детермінантами її формування є спільність території, економічних зв'язків, самосвідомості, соціальної структури, мови, етнічних особливостей культури й характеру, а головною функцією - консолідація нації, забезпечення її єдності й цілісності.

Національна ідентичність є саморегулюючою системою взаємопов'язаних елементів, яка, з одного боку, досить стійка, що дозволяє нації зберігатися як цілісність; з іншого боку - варіативна й розвивається в процесі історичних змін, відбиваючи певний рівень національної самосвідомості. Її стійкість детермінована інваріантністю національного характеру та менталітету. У часи масштабних криз і катастроф ступінь збереження національної ідентичності залежить від усвідомлення людьми довготривалих і ситуативних національних інтересів. Пріоритети національної ідентичності формуються у певному соціокультурному полі, з якого особистість черпає життєвий зміст, що утворює основу її самосвідомості.

Розглянемо соціальну модель ідентичності в її взаємозв'язку з соціальними відношеннями, протиріччями й проблемами. Соціальна ідентичність - усвідомлене самоототожнення індивіда з соціальною позицією, групою або статусом. Вона формується в процесі соціалізації індивіда й детермінована системою соціокультурних програм діяльності соціуму, завдяки якій стимулюється, мотивується, спрямовується, координується, соціально відтворюється активність людей, а також організується, функціонує та розвивається спільнота.

Соціальна ідентифікація - це цілісний, інтеграційно-дифе- ренційований процес, завдяки якому встановлюється відповідність особистостей певному соціокультурному середовищу. Індивід сприймає й засвоює для свого життєвого використання досвід конкретного колективу людей, що дозволяє йому усвідомити своє місце в спільноті. Протягом соціогенезу склалась цілісна система механізмів ідентифікації (сім'я, соціальні та культурні інститути, засоби масової комунікації тощо), що обумовлює параметри позитивних соціальних ідентичностей, формує їх ціннісну орієнтацію, спрямовує людину на пошук життєвого змісту.

Для процесу соціальної ідентифікації характерна взаємодія прямих і зворотних зв'язків. Його метою, з одного боку, є: забезпечення колективних форм життєдіяльності людей в межах певного соціуму; встановлення й підтримка впорядкованості у взаємодії людей для задоволення їхніх індивідуальних й особливо групових інтересів і потреб; зняття протиріч і напруг, що виникають при спільній життєдіяльності людей; визначення загальних цілей соціальної активності індивідів та критеріїв оцінки результатів їх діяльності тощо. З іншого боку, індивідуальна ідентичність впливає на соціальну структуру суспільства, модифікуючи її й адаптуючи до мінливих умов його життєдіяльності.

У сучасний період структурних трансформацій в Україні відбуваються амбівалентні процеси ідентифікації, що характеризуються одночасними проявами конфлікту й консолідації ідентичностей. Розглянемо декілька прикладів. Ентропійні процеси в пострадянському соціокультурному просторі детермінували переструк- турування соціокультурного поля, вносячи деструктивний елемент у формування ідентичності. Особистість змушена пристосовуватися до ситуації культурного плюралізму та різноманіття, внаслідок цього її ідентифікаційне поле набуло мозаїчного характеру, що спровокувало сучасну кризу ідентифікації.

Множинність соціокультурних моделей, що відбиває різноманітність людських відносин, детермінує величезний спектр ідентичностей. Сьогодні на місце автономного, самодостатнього суб'єкта приходить дисперсний, фрагментарний і розірваний суб'єкт, що знайшло відбиток у такому явищі як криза ідентичності.

ідентичність групова індивідуальна культурологія

Размещено на Allbest.ru