Міжнародний успіх української класики - тріумф Василя Авраменка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний успіх української класики - тріумф Василя Авраменка

Москаленко-Висоцька Олена Миколаївна, доцент, доцент кафедри кіно-, телемистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, заслужений працівник культури України

Є три постаті, які зробили український танок цікавим світу. Сценічний народний танець почався з Верховинця Василя Миколайовича - українського композитора, диригента і хореографа, першого теоретика українського народного танцю. Потім підняв на високий міжнародний рівень український танок його учень - Авраменко Василь Кирилович. Третім титаном був Павло Павлович Вірський - український танцівник і хореограф, який зробив за радянських часів для національної самосвідомості України дуже багато.

Про двох з них в Україні знають добре, а от Василя Авраменка, знають в Америці, Канаді, Мексиці й інших країнах світу як «батька українського танцю», проте майже забули на власній Батьківщині. А між тим, саме в Україні він розпочав розвій українського народного танцю, який перетворив у художньо-постановочні хореографічні сцени-спектаклі. В Україні він створив багато шкіл, студій, виховавши цілу плеяду своїх послідовників, що мало безпосередній вплив на сучасний стан української школи національного танцю.

Щоб бути митцем треба багато знати із своєї історії, обрядів, звичаїв, традицій, але відомо, якщо їх тільки зберігати, а не розвивати, показувати, вони притупляються і видозмінюються. Тож, Василь Авраменко розвивав українські народні традиції у своїх постановках танцю таких, як: «Козачок Подільський», «Коломийка сіянка», «Журавель весільний», «Гопак колом», «Гречаники», «Женчичок», «Метелиця вюча», «Запорожський герць» та ін.

«Моїй долі випало вивести український танок у світ як окрему, закінчену і самостійну галузь танкового народного мистецтва. Почавши мою працю заснуванням першої школи танків у Каліші, де було поверх 100 учнів, старався я систематично вивчити їх уперше кроки, поставу, та пластичні танкові рухи й ін.; пізніше приступив до вивчення танків і творення балетних картин» [1, 8].

Василь Кирилович Авраменко заснував близько 40 шкіл українського танцю в десятках міст Західної України, а також Польщі (м. Хелм) і Чехії (м. Подебради). У цей період він отримав широке визнання як майстра і творця самобутніх національних яскравих хореографічних композицій.

В.К. Авраменко був хореографом, балетмейстером, етнографом, педагогом, а в екзилі (Канада, США) успішно проявив себе як кінопродюсер і кіноактор, коли у 20-х рр. минулого століття емігрував з Радянської України. Тоді в провідних країнах світу заявило про себе нове мистецтво - кінематограф, яке на початку 30-х рр. уже мало свої яскраві художні засоби, до яких додався і звук.

Будучи різностороннє обдарованим, Василь Авраменко потягнувся ще й до нового мистецтва, навіть почав відкривати одну за одною три власні студії - першою була студія «Авраменко Філм Продакшн Інкорпорейтед», у логотипі якої зазначалося: «Студія українська балетна і фільмова». Як продюсер і виконавець ролей він працював у жанрі «етнічного» кіно. «Авраменко, який уже мав досвід фільмування власних виступів, вирішив продюсувати українське кіно, зокрема кінооперети. Не останню роль відіграло його прагнення прославити українську культуру в Північній Америці поза локальним діаспорним контекстом. Культурне месіанство Авраменка, спрямоване на порятунок всього українського від асиміляції, помножене на економічні потенції кінематографа, дало в результаті обсесію «Українського Голівуду» [2].

Наприкінці 30-х рр. ХХ ст. він екранізував і показав у Нью-Йорку класичний український твір Івана Котляревського «Наталка Полтавка», наситивши екрані образи українським етносом через хореографію національних танців, у яких проявлялися елементи українських обрядів, звичаїв, шатів.

Музичні номери танців продюсер В. Авраменко записував у студії Едісона в м. Бронксі. Він також виконував у фільмі одночасно кілька ролей. Досліджуючи матеріали про перші прем'єрні покази фільму «Наталка Полтавка» в Нью-Йорку, історик кіно Станіслав Мензелевський зазначає: «За три дні прокату фільм подивилися близько 10 тисяч американських глядачів... не вистачило місця під час першого показу, і це зважаючи на суттєве підвищення ціни на фільм до 5075 центів, коли квиток на голлівудський фільму коштував від 15 до 25 центів» [2].

Наші сучасники знають про екранізації цього твору в українському кінематографі - це фільми «Наталка Полтавка», створений 1953 р. з Іваном Паторжинським і фільм уже часів незалежності України - однойменна кінострічка 2007 р. з Богданом Бенюком. Та мало хто знає, той факт, що були ще два фільми, зняті наприкінці 30-х рр. минулого сторіччя - це вже зазначена нами постановка Василя Авраменка в США, другий - це постановка Івана Кавалерідзе в СРСР.

Саме про цей історичний збіг, нині пишуть сценарій ігрового фільму на Українській студії хронікально-документальних фільмів автор-режисер Андрій Хохолкін - «Дуель через океан» (за підтримки Українського культурного фонду). В основі сюжету майбутньої художньої стрічки передбачено сутичку двох бачень двох великих українських митців - Василя Авраменка й Івана Кавалерідзе, які одночасно круто повернули свою професійну діяльність у сторону кінематографу, і одночасно на різних кінцях світу, виступили кожен по кілька своїх фільмів на основі одних і тих самих творів української класики.

Василь Кирилович Авраменко всю свою творчу діяльність присвятив саме українським традиціям: «Коли мені пощастило переїхати до Америки 1928 р., то і тут танок зробив величезну працю, першою мірою між молоддю українського походження, яка перед тим встидалася сказати, що вона з українського роду... Однак по перших величавих виступах, що відбулися у великих містах Америки, молодь стала такою завзятою, що пішла тисячами до Школи Танків і навчилася, і занесла його до Метрополитен Опери, до Білого Дому у Вашингтоні, на світові вистави в Шікаго і Ню Йорку. Через танок і тих танцюристів, мені пощастило започаткувати фільмову індустрію, видаючи перші звукові фільми «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм» і «Трагедія Карпатської України», «Забутий Рідний Край», «Марусю» ... [1, 9-10].

Василь Авраменко працював на спеціально заснованих своїх студіях «Avramenko Film Company Limited» (1937, м. Вінніпег) над фільмами «Запорожець за Дунаєм» і «Маруся Богуславка». Щоб зібрати кошти, як продюсер в Америці Василь Авраменко провів народний збір коштів серед українських діаспор Канади та США. Фільми Василя Кириловича Авраменка в американському прокаті викликали цікавість до української культури по той бік океану.

Література

український народний танець авраменко

1. Авраменко В. Українські Національні Танки Музика і Стрій : кор. нарис про укр. танок та опис 18 найкращ. нар. танків власн. укладу). Кн. 1, 2. Голівуд та ін. : б. в., 1947. 80 с.

2. Мензелевський С. У боротьбі за «національну фільму», або Як українці знімали кіноопери в Америці. URL: https://life.pravda.com.ua/culture/2017/05/23/224323/ (дата зверн. 21.11.21).

Размещено на Allbest.ru