Культурний простір України як обшир діяльності кінопродюсера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурний простір України як обшир діяльності кінопродюсера

Лавренюк Сергій Віталійович

здобувач

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Нині на шляху розвитку вітчизняного інституту продюсерства виникають численні перепони, що унеможливлюють стабільність кіновиробництва й широкої дистриб'юції національної аудіовізуальної продукції як в Україні, так і за її межами. О. Роднянський в роботі «Виходить продюсер» зазначає, що нині в системі фільмовиробництва «саме продюсер стає головним і єдиним центром прийняття рішень» [4] і це слід усвідомити, представникам державних структур в Україні, що опікуються фільмовиробництвом й прокатом. У статті «Продюсерська система в Україні: здобутки і перспективи» І. Зубавіна та О. Кохан стверджують, що, як і в європейському й в американському, так і в українському культурно-мистецькому середовищі продюсер нині є тим відповідальним фахівцем, що, зібравши творчий колектив, «робить кіно від «А» до «Я» [2, с. 14] й заслуговує усілякої підтримки, оскільки кошти від демонстрації аудіовізуальної продукції можуть складати значну частку державного бюджету, тоді як міжнародний прокат сприяє розбудові кінематографічного й культурного іміджу України в міжнародному просторі, тож українські кінематографісти очікують «конструктивного діалогу між тими, хто розробляє і приймає закони, і тими, хто потім за ними працює, тобто робить кіно» [2, с. 15].

Підвалини української продюсерської школи, ймовірно, були закладені у 1910-х рр. ХХ ст. Данилом Сахненком, якому в непростих умовах становлення кіновиробництва в Україні вдалось створити одне з перших кінопідприємств з продукування й поширення затребуваної у глядача вітчизняної кінопродукції. Його фільми «Запорізька Січ», «Любов Андрія» (за «Тарасом Бульбою» М. Гоголя), «Мати-наймичка», «Наталка Полтавка», закладуть підвалини успішної і прогнозованої діяльності кіновиробника, що стане називатись продюсером багато років потому [5, с. 18]. Безперечно, творчо-організаційна діяльність Д. Сахненка стане у майбутньому взірцем поєднання в синтетичній і різнобічній продюсерській професії двох основних начал - творчого і організаційного, що вимагатиме від продюсера опанування кількома професіями економічно-правового, управлінського, культурно-мистецького спрямування.

Однак, варто нагадати, що, на думку В. Папченка, процес продюсування зародився не в кіно, а «в одному з найдавніших видів мистецтва -давньогрецькому театрі, в структурі якого існували творчі посади «корифея» (керманича хору) і «хореографа» (постановника танців, графолога сценічної дії). Обидва були наділені функціями сучасних театральних продюсерів: вони продукували перші в історії людства публічні творчі акти - постановку давньогрецьких трагедій» [3, с. 169]. У роботі «Музичне продюсування: ґенеза і трансформації» дослідник висловлює думку про те, що «з виникненням професійних театральних труп у Європі з'явилися перші «театральні антрепренери». Театральними антрепренерами автор називає менеджерів, підприємців, що працювали на теренах мистецтва, а ще утримували приватні видовищні підприємства (як то театр, цирк, балаган, балетна трупа), що згодом стали називатись «антрепризою». Разом з тим, як зазначає В. Папченко, «у Франції і Росії за таким фахівцем закріпився термін «антрепренер», в Англії - «менеджер артиста», в Італії - «імпресаріо», у США - «продюсер». Автор додає, що в Україні також був розвинений інститут антрепренерства» [3, с. 169], зокрема, антрепренерством і в подальшому театральними продюсерством займався актор і режисер Микола Садовський. Тож невипадково саме акторів театру М. Садовського запрошував до своїх кінопостановок один з перших українських кінопродюсерів Д. Сахненко, що певним чином ставало запорукою успіху його кінопроєктів.

У культурному просторі України професія кінопродюсера має поки що невтішний статус, адже попри функціонування понад чверть століття фахівців, що опікуються виробництвом і дистриб'юцією кінопродукції до державного класифікатора професій такий вид діяльності було включено лише нещодавно. Не став поки що у вітчизняному культурному просторі кінопродюсер і суб'єктом авторських прав, що, зокрема, захищають аудіовізуальний твір від плагіату, дозволяють використовувати фільмовий продукт в будь-якій формі й будь-яким способом, уможливлюють прем'єрний публічний показ його широкому глядацькому загалу, що, відповідно до Закону України «Про кінематографію», передбачає демонстрацію (або публічне сповіщення) фільму, виступає професійною кінематографічною діяльністю, яка полягає в показі фільму глядачам у призначених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах), на відеоустановках, а також каналами мовлення телебачення [1]. При цьому нагадаємо, що фільмотворчість бінарна по своїй суті, одночасно поєднуючи в собі і творчий процес, і технічну, і фінансово- економічну, юридично-правову діяльність.

У підсумку слід вказати, що нині розроблено й застосовується на практиці вітчизняне законодавство в галузі авторського права, простежуються перші кроки до впровадження продюсерської системи в аудіовізуальне виробництво. Але, на жаль, Україна (через неефективність державної політики контролю і регулювання дії законодавства) і досі лишається одним із світових лідерів порушення авторських прав і, як наслідок, «процвітання» піратства в аудіовізуальній царині. Варто вказати, що остаточне встановлення в нашій державі чіткої врегульованої системи захисту авторського та суміжних прав можливе лише за умови прийняття законодавчими органами всього комплексу документів та ухвалення відповідних рішень урядом, спрямованих на створення цивілізованої національної кіноіндустрії. Зокрема, такими конче необхідними кроками є прийняття положення про продюсерську систему.

Використані джерела

продюсерський аудіовізуальний творчо-організаційний

1. Закон України «Про кінематографію». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/9/98-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 23.07.2020).

2. Зубавіна І., Кохан О. Продюсерська система в Україні: здобутки і перспективи// Арт-менеджмент. 2008. № 1-2. С. 14-15.

3. Папченко В.П. Музичне продюсування: генеза і трансформації // Міжнародний вісник: культурологія, філологія, музикознавство Вип. ІІ (5), 2015. С. 168-171.

4. Роднянский А. Выходит продюсер. URL: https://www.litmir.me/br/?b=206386&p=1 (дата звернення: 26.07.2020).

5. Ткаченко М. Перші продюсери // Кіно-Театр. 2000. № 2. С. 18-19.

Размещено на Allbest.ru