Образ українського воїна в традиційно-побутовій культурі українців ХХ-ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

ОБРАЗ УКРАЇНСЬКОГО ВОЇНА В ТРАДИЦІЙНО-ПОБУТОВІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ ХХ-ХХІ СТ.

Світлана Боян-Гладка кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології і археології факультету історії, політології і міжнародних відносин

Іван Костишин магістр кафедри етнології і археології факультету історії, політології і міжнародних відносин

м. Івано-Франківськ

Анотація

традиційний побутовий культура воїн

ХХ-ХХІ ст. в Україні відзначилося великими історичними змінами, перетвореннями та трансформаціями в українському суспільстві. Цей період мав значний вплив на сучасність та майбутнє країни, а також визначив образ воїна в історії, традиційній культурі та національній свідомості українців. Значення цієї проблематики полягає в тому, що в українській культурі воїн завжди мав високу повагу та цінність. Це сприяло формуванню певних моральних особливостей і світогляду українців, які з часом стали частиною їх національної свідомості.

Уперше проаналізована образ українського воїна в традиційно-побутовій культурі протягом ХХ ст. і до сьогодення. Розв'язання проблематики значення і образу українського воїна лежить в основі вивчення не тільки історії, але й етнології, культури та інших наук, які відображають війську тематику українців. Висвітлено головні здобутки науковців щодо розробки проблематики військової справи українців. Наголошено на основних здобутках провідних дослідників проблематики.

Аналізуючи, життя українських воїнів у різних періодах, таких як січові стрільці, воїни УГА, УПА, українські солдати в складі радянської армії та ЗСУ, слід зауважити, що традиційно-побутова культура українських воїнів впродовж ХХ-ХХІ ст. суттєво відрізнялася залежно від контексту та рівня забезпечення. Наприклад, січові стрільці під командуванням Австро-Угорської імперії діяли в умовах Першої світової війни та стикалися з обмеженим харчуванням та тяжкими польовими умовами. У той же час, воїни УГА та УПА мали складне завдання - воювати проти окупантів, боротися за незалежність, і знаходилися у складних умовах, таких як лісові та гірські зони. Українські солдати, які брали участь у Другій світовій війні у складі армії СРСР, також стикалися з різними умовами проживання, залежно від періоду і місця бойових дій. З отриманням незалежності та створення ЗСУ, умови проживання воїнів поліпшилися, забезпечення стало кращим, а сучасна техніка та обладнання сприяють полегшенню ведення бойових дій. Однак, незалежно від історичного часу, кожна з вищезгаданих військових груп зберігала свої унікальні традиції та звичаї, що впливало на їхню воєнну культуру.

Ключові слова: традиція, звичаї, культура, побутове життя, воїн, воєнна культура.

Annotation

Svitlana Boian-Hladka Doctor of Philosophy, Associate Professor of the Department of Ethnology and Archeology of the Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine,

Ivan Kostyshyn Master Associate Professor of the Department of Ethnology and Archeology of the Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine,

THE IMAGE OF THE UKRAINIAN WARRIOR IN THE TRADITIONAL HOUSEHOLD CULTURE OF UKRAINIANS OF THE 20-21th

XX-XXIth in Ukraine was marked by great historical changes, transformations and transformations in Ukrainian society. This period had a significant impact on the modernity and future of the country, and also defined the image of the warrior in the history, traditional culture and national consciousness of Ukrainians. The significance of this problem lies in the fact that in Ukrainian culture, the warrior has always had high respect and value. This contributed to the formation of certain moral characteristics and worldview of Ukrainians, which over time became part of their national consciousness.

The article analyzes for the first time the image of the Ukrainian warrior in traditional household culture during the 20th and to the present day. Solving the problems of the meaning and image of the Ukrainian soldier is the basis of studying not only history, but also ethnology, culture and other sciences that reflect the theme of Ukrainians to the army. The main achievements of scientists regarding the development of the problems of the military affairs of Ukrainians are highlighted. Emphasis is placed on the main achievements of the leading researchers of the issue.

Analyzing the life of Ukrainian soldiers in different periods, such as snipers, soldiers of the UGA, UIA, Ukrainian soldiers in the Soviet Army and the Armed Forces of Ukraine, it should be noted that the traditional domestic culture of Ukrainian soldiers during the 20-21th. differed significantly depending on the context and level of provision. For example, the Sich riflemen under the command of the Austro-Hungarian Empire operated in the conditions of the First World War and faced limited food and harsh field conditions. At the same time, the UGA and UIA soldiers had a difficult task - to fight against the invaders, fight for independence, and were in difficult conditions, such as forest and mountain areas. Ukrainian soldiers who participated in the Second World War as part of the USSR Army also faced different living conditions, depending on the period and place of hostilities. With the gaining of independence and the creation of the Armed Forces, the living conditions of soldiers improved, security became better, and modern technology and equipment facilitate the conduct of hostilities. However, regardless of time and period, each of the aforementioned military groups maintained their unique traditions and customs, which influenced their military culture.

Keywords: tradition, manners, culture, everyday life, warrior, military culture.

Постановка проблеми

Українська воєнна культура пройшла важливі зміни протягом ХХ ст. до початку ХХІ ст., спричинені ключовими історичними подіями, такими як Перша світова війна, боротьба за державність України у 1917-1920 рр., створення СРСР, діяльність національно-визвольного руху в Західній Україні - ОУН-УПА, Друга світова війна, розпад радянської системи, а також здобуття Україною незалежності. Українська воєнна культура з початку ХХ ст. і до початку ХХІ ст. відзначалася також особливостями традиційно-побутового життя, що формувалися під впливом історичних подій та культурних традицій. Вона збагатили українську культурну спадщину та сприяла формуванню національної свідомості українців [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Історіографічні дослідження щодо образу воїна в українській традиційно-побутовій культурі та національній свідомості у період з початку ХХ ст. до ХХІ ст. охоплюють кілька напрямків. Вони включають вітчизняні дослідження про роль воїна у національній історії та культурі, аналіз образу воїна в українській літературі, фольклорі, народних звичаях, а також вплив мас-медіа на сучасний образ воїна.

До вивчення проблематики звертаються сучасні дослідники, такі як С. Адамович [2], В. Великочий [3], Г. Денисенко [4], В. Ідзьо [5], М, Лазарович [6], М. Литвин [7], А. Лозинський [8], Т. Юрова [9] та низка інших, і які продовжили розвивати й розширювати, враховуючи сучасний науковий підхід та інновації в галузі культурології та історії. Зокрема згадані вчені та дослідники розширили кругозір, залучивши нові джерела, інтерпретуючи дані з новим поглядом, і ставлячи нові запитання. Хоча вивчення образу воїна в історії, традиційно-побутовій культурі українців, а також його ролі у національній свідомості має тривалу і продуктивну історію, потрібно, враховувати аспекти сьогодення, більш детально вивчати образ воїна в сучасному контексті, звертаючи увагу на його вплив на сучасне суспільство, формування національної ідентичності та сприйняття історичних подій.

Метою статті є дослідження образу воїна в традиційно-побутовій культурі через національну свідомість українців впродовж ХХ-ХХІ ст.

Виклад основного матеріалу

На початку ХХ ст. важливу роль у боротьбі за національну державність українського народу відіграв добровольчий легіон Українських січових стрільців (УСС). Він був створений на основі молодіжних організацій Східної Галичини, таких як «Сокіл», «Січ», «Пласт». Легіон УСС був організований у 1914 р. та включав молодих активістів із зазначених організацій, які протягом 1914 - 1917 рр. активно діяли у складі Легіону, беручи участь у військових операціях. Члени УСС виявили високу жертовність та відданість ідеї національної самостійності, що призвело до багатьох жертв - загинули багато пластунів у боях, а інші зазнали важкого поранення та потрапили до полону [10].

До початку 1917 р., легіон УСС сформувався як національна українська військова формація з власним одностроєм, військовими відзнаками, прапором, гербом та культурно-освітніми структурами. У цей час закріплюються два найсильніші елементи стрілецької особистості: глибока віра у власну історичну місію та непохитна впевненість у остаточній перемозі. Також важливим аспектом був юнацький стрілецький гумор, життєрадісний оптимізм та молодечий настрій, що допомагали підтримувати стрільців у найтяжчих хвилях боротьби [9, с. 11].

Матеріально-побутове життя УСС характеризувалося насамперед важкими умовами та побутовими обмеженнями, особливо в період Першої світової війни, який характеризувався умовами фінансового ліміту. З боку організаторів Легіону, був здійснений намір створити власний стрілецький однострій, що символізував бойовий дух та єдність формування, проте, через фінансові проблеми, цей план не міг бути реалізований, і стрільці використо-вували різноманітний одяг, залежно від того, що було доступно [6, с. 312]. Також, було недостатньо військових інструкторів та нестача зброї і спорядження, хоча австрійська влада обіцяла 100 старшин-українців для навчання УСС, але було надіслано лише 20. Зброя, яку виділяло австрійське керівництво, часто була застарілою та мало придатною для високоякісного військового навчання (було видано застарілі однонабоєві карабіни системи Верндля, зняті з австрійського озброєння ще наприкінці 1880-х рр.) і січові стрільці змушені були самостійно забезпечувати себе більш сучасною зброєю [11, с. 12].

УСС стикалися з численними труднощами щодо матеріально-побутового життя, особливо через фінансові обмеження та умови воєнного часу, при чому харчування було однією з основних проблем. За відсутності достатніх коштів та підтримки від австрійської влади, стрільці не завжди могли отримати достатню кількість харчових продуктів, що впливало на їхню фізичну витривалість та здатність до виконання бойових завдань. Одяг та взуття також ставили під загрозу бойову ефективність стрільців. З нестачі коштів на закупівлю спеціального військового одягу, більшість стрільців були змушені використовувати той одяг, що мали власноруч або те, що було доступно з інших джерел. Питання санітарних умов також викликало серйозні проблеми, оскільки несприятливі умови проживання та обмежений доступ до медицини підвищували ризик захворювань та інфекцій серед стрільців, що негативно впливало на їхнє здоров'я та боєздатність [8, с. 21].

Усі ці проблеми забезпечення стрільців відповідним харчуванням, одягом та умовами перебування зумовлювали життя в скромних та незручних умовах, однак, не дивлячись на всі труднощі, УСС залишались відданими своєму народу та бажанню досягти мети - створення соборної України. Їхній гарт, ентузіазм та патріотизм допомагали подолати труднощі та виконувати свої військові обов'язки на шляху до національної державності.

Українці становили значну частину особового складу збройних сил Австро-Угорської імперії, а саме зі 105 сформованих полків 9 полків - це були українські вояки. Їх активна участь у військовій сфері була видимою, адже дев'ять полків були спеціально сформовані з українців [12, с. 52].

Заздалегідь до початку Першої світової війни, усю імперію було розділено на 16 корпусних округів, кожен з яких проводив набір військовослужбовців для поповнення військових полків, розташованих на своїй території. Саме такі полки часто носили назви міст або регіонів, звідки вони були сформовані, наприклад, Станіславський, Коломийський та інші. Така система дозволяла створювати військові частини із місцевих жителів, що мало певний патріотичний зміст та зближувало бійців, які були на службі разом з однієї місцевості. Українці, котрі входили до складу цих полків, були готові віддати свої сили та мужність на захист інтересів імперії, в тому числі й за її межами, поза як виконували свої обов'язки з відданістю та ентузіазмом, знаходячи спільну мову та цінності [13, с. 155].

Австро-Угорська імперія мала змогу покладатися на готовність та мобілізаційну спроможність своїх громадян, включаючи український елемент, для забезпечення своїх військових потреб у складні часи війни. Серед австрійських вояків-українців, які служили в армії Австро-Угорської імперії, не всі мали кращі матеріально-побутові умови, оскільки умови життя військовослужбовців значною мірою залежали від різних чинників, таких як посада, місце призначення, обсяг фінансування та загальна ситуація у країні. Деякі військові були забезпечені досить добре, особливо ті, хто мав вищі посади або займав важливі позиції у військовій ієрархії, і мали кращий доступ до харчування, одягу, взуття та житла. Проте, для більшості рядових австрійських вояків-українців, особливо тих, хто служив на фронті, умови життя були скромнішими та важчими. Вони часто перебували у таборах чи траншеях, де бракувало зручностей і санітарних умов. На такі умови вплинули події Першої світової війни, зокрема матеріальні ресурси були обмеженими, а фінансування збройних сил не завжди задовольняло потреби всіх вояків, тому деякі з них стикалися з нестачею ресурсів: зброї, спорядження, продуктів харчування тощо [14, с. 271].

Українські галицькі формації УГА виникли відповідно до внутрішньої обстановки, зумовленої повстанням польських боївок у Львові та нападом польських військ з Польщі на Галичину у листопаді 1918 р. У цей період творилися стихійно перші польові українські військові формування для забезпечення захисту [15, с. 8]. Галицькі армійські підрозділи були досить різноманітними та складалися з регулярних, напівпартизанських та партизанських груп, що діяли як самостійні полки, курені та сотні. Було сформовано понад 15 бойових груп з різною чисельністю та складом, причому командування та структура підрозділів змінювалися протягом часу, залежно від обставин та доступу до старшин і військового спорядження [16, арк. 320].

Варто зауважити, що педагогом та організатором січово-стрілецького та фізкультурного руху, І. Боберським, художником О. Куриласом і скульптором М. Бринським, у співпраці з урядовцями Державного секретаріату військових справ, було розроблено новий однострій для УГА у лютому-березні 1919 р. Однострій складався з блузи австрійського покрою з чотирма кишенями, кожна з трьома клапанами, і стоячим відкладним коміром, штани та черевики були також укладені у стилі австрійської військової уніформи, з додатковими гетрами та крагами для деяких військових одиниць. Кавалеристам та артилерійським їздовим воїнам надавали чоботи. Кольорова палітра відповідала різним видам військових і служб. Піхота мала темно-синій колір, кіннота - жовтий, артилерія - червоний, жандармерія - вишневий, технічні частини - сірий, зв'язкові - темно-зелений, медичні служби - чорний, а служби тилу (обозники) - світло-зелений. Кольорові нашивки, так звані зубчатки, були накладені на комір бойової блузи для ідентифікації роду військ. Офіцери мали спеціально оформлені зубчатки, які були облямовані золотими краями для офіцерів, срібними на золотому тлі для генералів та золотими підкладками для штабних офіцерів. Цей новий однострій був запроваджений офіційно 22 квітня 1919 р. за урядовим розпорядженням, і з 1 травня вояки УГА носили цю уніформу [3, с. 210].

13 листопада 1918 р. голова уряду К. Левицький і військовий міністр Д. Вітовський, разом із оголошенням законодавчих документів про розбудову збройних сил республіки, підписали рішення Української Національної Ради Західної України (УНРади ЗУНР) та постанови Державного секретаріату військових справ щодо призначення посадових окладів для старшин, підстаршин і стрільців [17, с. 70]. Згідно з цими рішеннями, старшинам надавали доплати на квартиру від 80 до 420 корон, залежно від місця дислокації війська, а також допомагали придбати однострій за 500-750 корон. За поранення та хвороби військовослужбовці отримували оклади з фронтовими додатками, а ув'язненим нараховували 6 корон щомісяця. Для старшин також визначалися додаткові виплати за відрядження - 15 корон на день і 5-10 корон для оплати поїздок. 1 березня 1919 р. УНРада ЗУНР та військове відомство збільшили виплати воякам УГА. Для стрільців їх збільшили у 1,5-2 рази, а для старшин - на 20-30% [9, с. 10].

Згідно з розпорядженням від 5 грудня 1918 р. військовим відомством були визначені норми продуктів для вояків. 21 лютого 1919 р. оприлюднено розпорядження, у якому встановлено пайок для всіх військовослужбовців. Наприклад, стрільці та підстаршини отримували 300 г м'яса, 200 г крупи, 500 г хліба, а також каву, цукор, масло, цигарки чи 20 г тютюну. Після війни родини старшин і стрільців мали отримати земельні ділянки згідно з розпорядженням від 10 березня 1919 року військового відомства [18, с. 27].

Українська повстанська армія (УПА) була військово-політичним формуванням, що діяло на території України з 1942 по 1956 р., метою якого було об'єднання націоналістичних збройних груп під керівництвом ОУН(б) і боротьба за створення самостійної української держави. Вона використовувала партизанську тактику та залучала до своїх лав представників різних національностей. УПА воювала проти нацистської Німеччини під час її окупації України, а пізніше продовжила боротьбу проти радянської влади і користувалася трофейним озброєнням, отриманим з різних джерел. Головними командирами УПА були Д. Клячківський, Р. Шухевич і В. Кук [7].

УПА в Україні функціонувала з розподіленим харчуванням, де кожен самостійно діючий повстанський відділ був відповідальний за своє харчування. Сотенний або курінний інтендант забезпечував провіант для відповідної сотні або куреня, при чому господарська референтура підпільної адміністрації допомагала з постачанням харчів для деяких відділів, збираючи продукти на спеціальних базах чи у таємних місцях [19]. Теренова мережа ОУН відіграла важливу роль у забезпеченні повстанців необхідними продуктами. Селяни, які при заготівлі харчів для більшовицьких частин, частково віддавали продукти повстанцям, тому такий підхід дозволяв воякам мати регулярні тричі на день їжу та додаткове підгодовування протягом дня. Окрім цього, вояки УПА харчувалися завдяки реквізиціям продуктів у місцевого населення та здобуткам у супротивника. Українські селяни більшою мірою підтримували повстанців, що забезпечувало легше здійснення зборів продуктів [20, с. 56].

УПА зазнавала обмежень у внутрішніх ресурсах, особливо під час важких та тривалих рейдів. Тому для поповнення продовольчих та військових запасів використовувалися бойові трофеї. Повстанці вилучали худобу та ешелони з продовольством, які були раніше реквізовані у селян, у ворогів, зокрема у німців та їх союзників. Окрім продовольства, здобувалися зброя, обмундирування, техніка та медикаменти. Упродовж 1943 р. на Волині формувалися «повстанські республіки», які об'єднували кілька десятків сіл під контролем УПА. Тут створювалися господарські бази, що слугували місцем проживання та забезпечення повстанців, у яких були казарми, медпункти, лазарети, лазні, м'ясокомбінати, хлібопекарні, тартаки, млини та ремонтні майстерні для різних видів робіт, у тому числі кравецькі, взуттєві, шкіряні та з ремонту зброї [21, с. 294].

УПА мусила також здобувати необхідний одяг і обмундирування від ворога, такі як уніформу Вермахту, поліції, угорської та польської армії, змінюючи їх національним чином. У період німецької окупації, повстанці використовували згаданий одяг, але з часом почали виготовляти власні однострої. Їхні жінки та дівчата виготовляли для бійців, а в «повстанських республіках» були створені спеціальні майстерні для шиття одягу та взуття, а також білих маскувальних халатів [22, с. 15].

Час на дозвілля для повстанців був обмеженим, оскільки вони перебували у постійному бойовому стані та небезпеці від ворожих сил, тому не вистачало часу на відпочинок, а «спати доводилося на ходу» під час переходів, однак, у моменти відносного спокою, вони співали пісні, грали на музичних інструментах та займалися спортом [5, с. 58].

Усі ці аспекти життя повстанців супроводжували важкі матеріально-побутові умови, в яких вони знаходилися, і велику самовідданість у боротьбі за свою країну. У цей час вояки стали справжніми героями, які боролися за свої ідеали навіть у найскладніших ситуаціях.

Упродовж Другої світової війни понад 7 мільйонів українців воювали на боці радянської армії, але менше половини з них вижили. Головними причинами таких великих втрат були жорстокі методи війни, застосовані як гітлерівським, так і сталінським режимами, а також велику роль відіграла радянська воєнна стратегія, яка базувалася на чисельній перевазі в людях над ворогом та прийнятті масових жертв. Під час вигнання нацистів з України, масові мобілізації мешканців для служби в радянських військах стали поширеним явищем. Це здійснювалося за допомогою польових військкоматів. Українці часто без підготовки відправлялися на фронт, навіть не отримуючи військового одягу. Їх називали «чорносвитниками» або «чорною піхотою», тому що це були необмундировані і нерідко неозброєні солдати, яких кидали в бій наспіх. Багатьох новобранців відразу висилали на фронт, де перший бій для багатьох ставав останнім. Така безжалісна практика була наслідком цинічних дій керівництва СРСР, яке готове було пожертвувати життями багатьох солдатів, щоб забезпечити чисельну перевагу на фронті [23, с. 812-813].

Матеріально-побутове життя українських солдат в армії СРСР відображалося в складних умовах і дуже варіювалося залежно від років та конкретних періодів війни, оскільки перебування у радянській армії було вимогливим, а солдати стикалися з різними труднощами і обмеженнями. У перші роки війни, коли українців масово мобілізували до лав радянської армії, матеріальне забезпечення було досить слабким і недостатнім, зокрема новобранці мали обмежений доступ до одягу, зброї та спеціального обладнання. Часто їм доводилося воювати не обмундированими або в старих формах. Проте, з часом, радянська армія почала підготовку більш кваліфікованих і обмундированих військових, але тим не менш, українські солдати знаходились під постійним впливом обмежень та скрутних умов бойових дій.

Солдатам доводилося перебувати в різних умовах - від активних бойових дій на фронті до побутової рутини в казармах. Останні для солдат армії СРСР під час Другої світової війни були простими і придатними лише для базового проживання, оскільки будувалися економно, з урахуванням максимального збереження ресурсів та швидкого розміщення великої кількості військовослужбовців. Казарми зазвичай мали примітивний дизайн і незначні зручності, складалися з невеликих, просторих за зовнішнім виглядом будівель, які здебільшого були зроблені з дерева або легких матеріалів. У таких умовах солдати змушені були проживати, що не завжди забезпечувало комфорт та безпеку. Кількість приміщень в армії була недостатньою для розміщення всіх солдатів, тому всі казарми часто були переповнені, що призводило до дуже щільного розміщення військових, а також нестачі особистого простору для кожного солдата. Умови проживання були незадовільними через обмеженість опалення, освітлення та вентиляції. Зимою у казармах було холодно, а влітку дуже спекотно, що робило їхнє проживання нестерпним [20, с. 56].

Під час Другої світової війни харчування солдат української армії в складі СРСР було однією з найважливіших складових їхнього побуту. Проте, ситуація з продуктами не завжди була задовільною та стабільною, зокрема у період бойових дій, коли військові знаходилися на передовій, харчування було досить обмеженим та складним. У бойових умовах солдати часто отримували консервовані продукти та сухарі, що не завжди задовольняло їхні потреби в поживних речовинах і було пов'язано з обмеженими ресурсами та складними умовами доставки продовольства на фронт.

Загалом, матеріально-побутове життя українських солдат в армії СРСР було суворим та вимогливим. Вони зазнавали великих труднощів та ризиків для життя.

Матеріально-побутове життя сучасного воїна Збройних Сил України (ЗСУ) є досить різноманітним, оскільки залежить від кількох факторів, таких як ранг, посада, місце дислокації, умови бойових дій, наявність спеціального обладнання та бойової техніки. Також воїни перебувають у різних умовах - в бойових зонах, на передовій, в тилу, а також на військових базах.

На передовій та в бойових зонах, умови життя воїнів є важкими та нестабільними, оскільки вони перебувають в польових умовах, тимчасових таборах або укриттях, де є обмежені засоби забезпечення та комфорту. У таких ситуаціях, харчування також є недостатнім та складним. У тилових зонах, воїни мають кращі умови проживання, зокрема у казармах чи гуртожитках, де є спальні, їдальні та душові. Тут зазвичай забезпечують регулярним харчуванням, збалансованими прийомами їжі та зручностями для повсякденних потреб. Соціальне та побутове забезпечення воїнів ЗСУ також включає медичний супровід, одяг, засоби особистої гігієни, спортивний інвентар та можливість дозвілля.

Важливо зазначити, що умови матеріально-побутового життя воїна ЗСУ змінюються залежно від ситуації на фронті та у країні загалом. Усі зусилля зроблені для забезпечення максимально комфортних умов для військовослужбовців та підтримання їхнього бойового духу [24, с. 189].

Висновки

Отже, матеріально-побутове життя українських січових стрільців, українського воїна в складі Австро-Угорської імперії, воїнів УГА, УПА, українського воїна в складі армії СРСР та воїна ЗСУ значно відрізнялося залежно від періоду, умов та рівня забезпечення. Українські січові стрільці, як учасники австрійської армії, діяли в період Першої світової війни та знаходилися під командуванням Австро-Угорської імперії. Вони стикалися з тяжкими умовами, обмеженим харчуванням та життям в польових умовах. Воїни УГА та УПА змушені були діяти в умовах бойових дій та війни проти радянських і німецьких окупантів. Вони перебували в постійній боротьбі за незалежність та часто знаходились у лісових та гірських зонах, а такі умови проживання були дуже складними, і харчування та забезпечення залежали від доступних ресурсів та підтримки місцевого населення. Українські солдати в складі армії СРСР діяли в умовах масових мобілізацій та великих бойових дій у різних періодах історії СРСР, зокрема під час Другої світової війни. Умови проживання були різними, залежно від періоду і місця бойових дій, але часто солдати знаходились у казармах або тимчасових таборах, і їхнє харчування було спрощеним. З виникненням ЗСУ після отримання Україною незалежності, умови проживання воїнів стали покращуватися, харчування стало більш збалансованим, а споживання сучасної військової техніки та обладнання допомагає полегшити ведення бойових дій. Встановлено, що на побутові особливості воєнної культури розглянутих нами військових груп впливали їхні умови проживання та способи забезпечення, зберігаючи унікальні традиції та звичаї в бойовому середовищі.

Література

1. Етнографія українців: навч. посібн. / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с.

2. Адамович С. Шлях боротьби упівця Ореста-Методія Дичковського (1930 - 2009 рр.) // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 2017. Ч.29-30. С.112-115.

3. Великочий В. Галицька армія (1918-1919 рр.) // Актуальні проблеми української історіографії. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Історія». Ужгород: Говерла, 2008. С. 209-217.

4. Денисенко Г. Воєнна історія України в контексті дослідження і збереження культурної спадщини: [монографія] / Денисенко Г. Г.; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. Київ: Ін-т історії України НАН України, 2011. 288 с.

5. Ідзьо В. Українська Повстанська Армія - згідно зі свідченнями німецьких та радянських архівів: монографія. Львів: Сполом, 2005. 208 с.

6. Литвин М. Р. Українська Галицька Армія (УГА). Режим доступу: http:// www.hi story.org.ua/?termin=Ukrainska_Halytska.

7. Лазарович М. Легіон Українських Січових Стрільців: формування, ідея, боротьба. 2-ге вид., доп. Тернопіль: Джура, 2016. 592 с.

8. Лозинський А. Ф. Участь галицьких українців у територіальних і національних формуваннях Австро-Угорської армії // Історичні пам'ятки Галичини. Матеріали Четвертої наукової краєзнавчої конференції. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. С. 20-24.

9. Юрова Т. Однострій українських військових формувань першої половини ХХ ст.: синтез національних мистецьких традицій та європейської практики: автореф. дис.... канд. мистецтвознавства. Львів, 2013. 21 с.

10. В боротьбі за українську державу: есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни / за ред. М. Марунчака. Львів, 1992. 1295 с.

11. Гуйванюк М. Січовий рух у Галичині й на Буковині (1900-1914 рр.): автореф. дис.... канд. іст. наук: 07.00.01. Чернівці: ЧНУ ім. Ю. Федьковича, 2002. 23 с.

12. М'ягкий І. Участь українців у Першій світовій війні (1914-1918 рр.): за документами ЦДАВО України. Архіви України, 2014. С. 51-60.

13. Лосєв О. Система підготовки офіцерських кадрів сухопутних військ у Збройних Силах Австро-Угорщини напередодні Першої світової війни // Військово-науковий вісник. Львів, 2018. С. 154-169.

14. Історія та культура України: навч.-метод. посіб. (у схемах і таблицях) / за наук. ред. проф. В. С. Бліхара. Львів: 1111 «Арал», 2018. 480 с.

15. Слободянюк М. Військовий гарнізон Львова напередодні Першої світової війни // Галицька брама: «Перша світова. Львів». Львів, 2017. С. 7-17.

16. Архів Інституту народознавства НАН України. Ф. 1. Оп. 2. Од. зб. 731. 320 арк. (Кузьменко О. Фольклорно-етнографічні записи з Покуття, липень 2013 року [Тлумацький, Тисменицький р-ни Івано-Франківської обл.]).

17. Стрілецькі пісні / упоряд., запис, вступ. ст., комент. та додат. О. М. Кузьменко. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. 640 с.

18. В'ятрович В., Забілий Р., Дерев'яний І., Содоль П. Українська Повстанська Армія. Історія нескорених / Відп. ред. та упоряд. В. В'ятрович. 3-тє вид. Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011. 352 с.

19. Нестор Ю. Гастрономічна культура української «лісової армії». URL: http:// www.cdvr.org.ua/content/роботи-учасників-конкурсу-студентських-робіт-у-загальному-доступі.

20. Українська повстанська армія. Історія нескорених. / В. В'ятрович, Р. Грицьків, І. Дерев'яний, Р. Забілий, П. Содоль. Львів, 2007. 352 с.

21. Дем'ян Г. Гуцульщина у визвольній боротьбі ОУН і УПА / Г. Дем'ян, М. Домашевський, Н. Библюк Н. Історія Гуцульщини. Т. 5. Львів: Логос, 2002. 726 с.

22. Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів / Упоряд. В. Косик. Львів, 1997-2000. Т. 1-4. 382 с.

23. Україна: політична історія. XX - початок XXI ст. / Редкол.: В. А. Смолій, Ю. А. Левенець (співголови) та ін. Київ: Видавництво: «Інститут історії України НАН України». 2007. 1028 с.

24. Українське військо. Сучасність та історична ретроспектива: Зб. матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 23 листопада 2022 р. Київ: НУОУ, 2023. 270 с.

References

1. Makarchuk, S. A. (2015). Etnohrafiia ukraintsiv: navchalnyiposibnyk[Ethnography of Ukrainians: a study guide]. Lviv, 711. [in Ukrainian].

2. Adamovych, S. (2017). Shliakh borotby upivtsia Oresta-Metodiia Dychkovskoho (1930-2009 rr.) [The path of struggle of the poet Orest-Metodius Dychkovsky (1930-2009)]. Halychyna. Vseukrainskyi naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys, 29-30. 112-115. [in Ukrainian].

3. Velykochyi, V. (2008). Halytska armiia (1918-1919 rr.): aktualni problemy ukrainskoi istoriohrafii [The Galician Army (1918-1919): current problems of Ukrainian historiography]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia «Istoriia», 209-217. [in Ukrainian].

4. Denysenko, H. (2011). Voienna istoriia Ukrainy v konteksti doslidzhennia i zberezhennia kulturnoi spadshchyny [Military history of Ukraine in the context of research and preservation of cultural heritage]. Nats. akad. nauk Ukrainy, Instytut istorii Ukrainy. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 288. [in Ukrainian].

5. Idzo, V. (2005). Ukrainska Povstanska Armiia - zghidno zi svidchenniamy nimetskykh ta radianskykh arkhiviv [Ukrainian Insurgent Army - according to the evidence of German and Soviet Archives]. Lviv, 208. [in Ukrainian].

6. Lytvyn, M.R. Ukrainska Halytska Armiia (UHA) [Ukrainian Galician Army (UGA)]. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Ukrainska_Halytska. [in Ukrainian].

7. Lazarovych, M. (2016). 'Legion Ukrainskykh Sichovykh Striltsiv: formuvannia, ideia, borotba [Legion of Ukrainian Sich Riflemen: formation, idea, struggle]. Ternopil, 592. [in Ukrainian].

8. Lozynskyi, A. F. (2008). Uchast halytskykh ukraintsiv u terytorialnykh i natsionalnykh formuvanniakh Avstro-Uhorskoi armii [The participation of Galician Ukrainians in the territorial and national formations of the Austro-Hungarian Army]. Istorychni pam'iatky Halychyny. Materialy Chetvertoi naukovoi kraieznavchoi konferentsii, 417-425. [in Ukrainian].

9. Yurova, T. (2013). Odnostrii ukrainskykh viiskovykhformuvanpershoipolovyny ХХst.: syntez natsionalnykh mystetskykh tradytsii ta yevropeiskoi praktyky [Uniformity of Ukrainian military formations of the first half of the 20th century: synthesis of national artistic traditions and European practice]. Lviv, 21. [in Ukrainian].

10. Marunchak, M. (1992). V borotbi za ukrainsku derzhavu: esei, spohady, svidchennia, litopysannia, dokumenty Druhoi svitovoi viiny [In the struggle for the Ukrainian state: essays, memories, testimonies, chronicles, documents of the Second World War]. Lviv, 1295. [in Ukrainian].

11. Huivaniuk, M. (2002). Sichovyi rukh u Halychyniy na Bukovyni (1900-1914 rr.) [Sich movement in Galicia andBukovina (1900-1914)]. Chernivtsi, 23. [in Ukrainian].

12. M'iahkyi, I. (2014). Uchast ukraintsiv u Pershii svitovii viini (1914-1918 rr.): za dokumentamy TsDA VO Ukrainy. Arkhivy Ukrainy [Participation of Ukrainians in the First World War (1914-1918): according to the documents of the Central Agency of Ukraine. Archives of Ukraine], 51-60. [in Ukrainian].

13. Losiev, O. (2018). Systema pidhotovky ofitserskykh kadriv sukhoputnykh viysk u Zbroynykh Sylakh Avstro-Uhorshchyny naperedodni Pershoi' svitovoi viyny [The system of training officers of the ground forces in the Armed Forces of Austria-Hungary on the eve of the First World War]. Viyskovo-naukovyy visnyk, 154-169. [in Ukrainian].

14. Blikhar, V.S. (2018). Istoriia ta kultura Ukrainy: navchalno-metodychnyiposibnyk (u skhemakh i tablytsiakh) [History and culture of Ukraine: educational and methodological guide (in diagrams and tables)]. Lviv, 480. [in Ukrainian].

15. Slobodianiuk, M. (2017). Viiskovyi harnizon Lvova naperedodni Pershoi svitovoi viiny [The military garrison of Lviv on the eve of the First World War]. Halytska brama: «Persha svitova. Lviv», 7-17. [in Ukrainian].

16. Arkhiv Instytutu narodoznavstva NAN Ukrainy. F. 1. Op. 2. Od. zb. 731. 320 ark. [Archive of the Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. F. 1. Op. 2. Unit coll. 731. 320 sheets]. (Kuzmenko, O. (2013). Folklorno-etnohrafichni zapysy z Pokuttia [Folklore and ethnographic records from Pokuttia], Tlumatskyi, Tysmenytskyi r-ny Ivano-Frankivskoi obl.). [in Ukrainian].

17. Kuzmenko, O. M. (2005). Striletskipisni [Shootingsongs]. Lviv, 640. [in Ukrainian].

18. V'iatrovych, V., Zabilyi, R., Derev'ianyi, I., Sodol, P. (2011). Ukrainska Povstanska Armiia. Istoriia neskorenykh [Ukrainian Insurgent Army. The story of the unconquered]. Lviv, 352. [in Ukrainian].

19. Nestor, Yu. Hastronomichna kultura ukrainskoi «lisovoi armii» [Gastronomic culture of the Ukrainian «Forest Army»]. URL: http://www.cdvr.org.ua/content/roboty-uchasnykivkonkursu-studentskykh-robit-u-zahalnomu-dostupi [in Ukrainian].

20. V'iatrovych, V., Zabilyi, R., Derev'ianyi, I., Sodol, P. (2007). Ukrainska povstanska armiia. Istoriia neskorenykh [Ukrainian Insurgent Army. The story of the Unconquered]. Lviv, 352. [in Ukrainian].

21. Dem'ian, H. (2002). Hutsulshchyna u vyzvolnii borotbi OUNi UPA [Hutsul region in the liberation struggle of OUN and UPA]. 5, Lviv, 726. [in Ukrainian].

22. Kosyk, V. (1997-2000). Ukraina v Druhii svitovii viini u dokumentakh. Zbirnyk nimetskykh arkhivnykh materialiv [Hutsul region in the liberation struggle of OUN and UPA]. 1-4, Lviv, 382. [in Ukrainian].

23. Smolii, V.A., Levenets, Yu. A. (2007). Ukraina: politychna istoriia. XX-pochatok XXI st. [Ukraine: political history. XXth - beginning of the XXIth]. Kyiv, 1028. [in Ukrainian].

24. Ukrainske viysko [Ukrainian Army] Suchasnist ta istorychna retrospektyva: zb. materialiv IIIMizhnarodno'inaukovo-praktychno'ikonferentsi'i., 270. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru