Народні обряди у сфері сучасного дозвілля: проблеми та виклики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Народні обряди у сфері сучасного дозвілля: проблеми та виклики

Кукліна Інна Миколаївна (Kuklina Inna), завідувачка науково-дослідного відділу народного мистецтва і фольклору Національного музею народної архітектури та побуту України (Head of research department of Folk Art and Folklore, in The National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine)

Стаття привертає увагу до проблем, які виникають через недостатню увагу до принципів наукової відповідності і достовірності в час розробки культурно-мистецьких проєктів, що мають у своїй основі традиції календарних свят українського народу.

Ключові слова: культурна спадщина, обряд, дозвілля, культурно- мистецькі проєкти.

Folk ceremonies in the domain of contemporary leisure activities: problems and challenges

Summary

The article draws attention to the problems that arise from insufficient attention to principles of scientific accordance and reliability during development of cultural and artistic projects that based on the tradition of the Ukrainian nation calendar festivities.

Key words: cultural heritage, rite, leisure, cultural and artistic projects.

Самостійним напрямком діяльності музею просто неба стали культурно-мистецькі та обрядові програмами, де відвідувачів приваблюють не лише архітектура, предмети старовини, а й їх залучення до процесу пізнання та розуміння поведінки, світогляду, матеріальної та духовної культури наших предків. Поєднання наукового підходу до подачі інформації та видовищного елементу, що складає одну з причин популярності скансенів серед різноманітних верств населення, відрізняє цей тип музеїв від інших. Така форма роботи відкриває особливі можливості неформального спілкування: в обряді, під час організації змагань, виступів фольклорних колективів, ярмарків з майстер-класами.

Обрядові, культурно-мистецькі заходи та фестивалі є потужним стимулятором туристського потоку. Вони залучають додаткову кількість відвідувачів, що в свою чергу збільшує фінансові надходження.

Особливою місією етнографічних музеїв є відповідальність за достовірність етнографічної інформації, що поширюється серед відвідувачів під час проведення мистецької події. Музейний продукт у даному випадку має бути вивіреного зразка, який на далі використовуватимуть працівники культури, організатори масових дійств на місцях.

Особливої актуальності сьогодні набуває боротьба за збереження ідеї і форми обряду під час його використання у сфері дозвілля. Як традиційна символічна дія, в образній формі обряд відображає визначні події в житті людини та громади. Він зберігає свою ідейну основу, що має початок в глибині віків.

Прагнучи організувати на зразках календарної обрядовості видовищне свято, працівники культурно-просвітницької сфери іноді погоджуються на зміни, щоб догодити відвідувачу-споживачу чи спонсору. Допускається відхилення у стилістиці, тематиці і навіть в суті дії, які передбачалися спочатку. Це є недопустимим, бо спотворює зміст обряду, який надалі у розумінні сучасника почне існувати в іншій, деформованій формі.

Традиції та обряди є складовими нематеріальної культурної спадщини, цінність яких полягає в сталості та незмінності основ.

Змінивши важливі моменти в тому чи іншому обряді, придумавши власне цікаве дійство з ідейним наповненням доцільно наголосити, що сьогодні ми маємо справу з новим обрядом, але не відмовляємося від принципів збереження старого, архаїчного.

Метою статті є аналіз помилок та негативних впливів під час реконструкцій обрядів у сфері дозвілля.

Останніми роками в усьому світі спостерігається збільшення кількості різноманітних культурних заходів, етнографічних фестивалів, тощо. Вони активно використовуються в стратегії розвитку культури та туризму. Звичайно, це має сенс з точки зору поширення історико- культурної інформації, пропаганди національного туристичного продукту, залучення місцевого населення до нових форм дозвілля, привертання уваги засобів масової інформації.

Останнім часом усе частіше згадані заходи підпорядковані комерційним цілям, і, на жаль, розробляються людьми недостатньо для цього підготовленими, без певних знань та досвіду. Враховуючи умови сьогодення, коли споживач має достатньо можливостей для того, щоб через інтернет ознайомитися з кращими зразками фестивального руху в світі, варто серйозно попрацювати, щоб зацікавити відвідувача, не вдаючись до примітивних форм. народний обряд дозвілля

Особливо це стосується організаторів масових дійств, що пов'язані з календарною обрядовістю.

Календарна обрядовість - важлива і невід'ємна складова традиційної культури українців, яка разом з віруваннями, звичаями, фольклором відображають світогляд українців. Час формування календарної обрядовості - протягом віків і до тепер, бо обряд, як і фольклор, має ознаки варіативності в своєму розвитку. Але це не передбачає відхід від суті обряду, від ідеї, яка закладалася нашими предками в ту чи іншу обрядову дію.

Окремо слід визнати той факт, що у пересічної людини думка та уява про традиції раніше формувалася на основі усних розповідей старшого покоління або текстів підручників чи найбільш відомих художніх творів, кінофільмів. Тепер на неї починає істотно впливати імпровізація та дійство, глядачами чи учасниками яких стають наші сучасники.

Тому такі актуальні питання наповненості того чи іншого обрядового дійства достовірною історико-етнографічною інформацією.

Окремо розглянемо питання розробки культурно-мистецького заходу, пов'язаного з календарною обрядовістю.

Під реконструкцією календарного обряду ми розуміємо, насамперед, відповідність зовнішнього вигляду учасників (відшитий за зразками автентичного одяг чи близька стилізація), реконструкцію місця (при можливості), атрибутики об'єкта чи явища в розвитку. Тут важливо абсолютно все, починаючи від декорацій і закінчуючи автентичними рецептами кухні, поведінкою та мовою.

Особливу увагу треба звертати на локальні риси того чи іншого обряду. Мається на увазі те, що обряд може відрізнятися в залежності від місця побутування. Не варто показувати (до прикладу, на Зелені свята) обряд «Водіння куста» як частину місцевої традиції свята, якщо ви проводите захід в Наддніпрянщині, навіть у поліських районах. Бо цей красивий обряд побутував локально в одному з сіл Рівненщини, а інші його версії «мігрували» за носіями по Україні як видовище. Тобто, треба бути інформаційно готовим до початку режисерсько-постановочної роботи.

Місцеві версії того чи іншого обрядодійства відрізняються від заходів у Національному музеї народної архітектури та побуту України. Завданням музею є демонстрація варіантів обряду на землях України, тоді, як для працівників культури на місцях - завдання знайти, показати і пропагувати зразок обряду, як цінність народної культури цього місця.

Недотримання таких важливих вимог призводить до того, що пересічні українці не розуміють унікальності традиційних рис тієї чи іншої етнографічної землі. Саме так втрачається поняття багатства культурно- історичного пласту, який відрізняє нас від інших слов'янських народів.

Обряди стали вразливими від комерціалізації. На прикладі п'ятдесятирічної діяльності Національного музею народної архітектури та побуту України можна проаналізувати процеси деградації, які поступово поширюються в культурно-просвітницькій сфері.

Згадаємо великі традиційні свята українців, що повернулися в часі, завдяки дослідникам, пошуковцям, науковим співробітникам музейної установи. Ярмаркова музейна презентаційна форма стала складовою частиною багатьох культурно-мистецьких заходів. Популярність майстрів з майстер-класами у фестивальних програмах і відхід від принципів призвели до нівелювання важливих рис декоративно-вжиткового мистецтва і залишили здебільшого декоративно-сувенірну продукцію, що втратила свою етнографічну цінність.

З музею цікаві обряди та традиційні свята рушили між люди. «Різдво», «Масниця», «Великдень», «Трійця», «Івана Купала», «Маковея», «Покрова», «Андріївські вечорниці» - неповний ряд свят, які почали жити своїм життям в різних містах та провінційних населених пунктах (див. рис. 1, 2). Шкода, що нововведення, які дозволили собі організатори, віддаляли ці дійства від першоджерел. Комерціалізація і спрощення ідеї свята призводили до серйозних втрат.

Установи від культури, фінансово забезпечені з боку місцевої влади, не вважають принциповою відповідність самій суті того чи іншого обряду, даючи назву від обряду звичній концертній програмі. До програми залучають аматорські колективи, які навіть за жанром далекі до поняття обрядового свята. Вони беруть учать у заході, бо є у списку творчих колективів даної місцевості.

Таким чином, глядач замість обрядового дійства, яке передбачає не лише розважальну, а й пізнавальну складову, отримує повний жанровий і стилістичний хаос, що призведе до ще більшого нерозуміння того, що йому хотіли донести.

Найгірше стається тоді, коли організатори задля того, щоб забезпечити довготривалий захід, також залучають до участі колективи, які не досягли презентаційного мистецького рівня, або ж з якихось причин вже його втратили. Подібні ситуації приносить іміджеві збитки творчому аматорському руху. Низький виконавський рівень не викликає задоволення у глядача, а часто й формує антипатію. Організатори мають розуміти власний рівень відповідальності за формування програми обрядодійств, як і інших культурних заходів.

Тому, проходячи підготовчий етап, режисерсько-постановочна група має звернути увагу на такі складові:

- Чи був визначений обряд поширеним у даній місцевості; якщо так, то в якій формі (рекомендовано звернутися у краєзнавчий музей чи до місцевих краєзнавців);

- Чи вистачить кількісно місцевих аматорських фольклорних етнографічних колективів для втілення реконструкції обряду в його довершеній формі (розглянути можливість запросити колективи з інших областей, склавши і оголосивши таким чином порівняльну форму);

- Визначитися у раціональному використанні всіх існуючих можливостей, щоб позбавитися впливу сучасності на старий обряд (ігри, забави, конкурси та розіграші вибудувати на основі тематики свята).

Особливості сьогодення та умов життя не дозволять нам повністю відмовитися від комерційної складової. То ж важливо буде долучити представників торгових організацій до теми свята, тобто запропонувати визначитися з акцентами в торгівлі на продукти і страви місцевого виробника та місцевої традиції, які вкладатимуться в стилістику заходу. Таким чином комерційна складова поступово об'єднується з дійством і стає його логічною частиною.

Сьогодні західні дослідники виділяють так звану «living history» (буквально - «жива історія»). Нове поняття «Жива історія» об'єднує світ матеріального, традиції, вміння та світоглядний досвід в інтерактивній продукт, мета якого - дати відчуття того, що присутні зробили крок назад в часі [1, с. 388]. Режисери обрядових дійств мають розуміти, що долучаються до наукової сфери. Бо обряд є яскравим елементом «Живої історії», правдивість якого надалі буде залежати від наших професійних принципів.

Рис. 1. На фото: Масниця-2019. Музики Національний музей народної архітектури та побуту України

Рис. 1. На фото: Масниця-2019. Молодиці до в'язання колодки Національний музей народної архітектури та побуту України

Використані джерела

1. Acting the Part: Living History - Who Joins and Why?, Leisure Studies, 23: pp. 387-403, 2004.

Размещено на Allbest.ru