Інтерпретації літературної спадщини українських класиків у балетному мистецтві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтерпретації літературної спадщини українських класиків у балетному мистецтві

Падалко Вікторія Олегівна, аспірантка

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв,

методистка вищої категорії кафедри академічного і

естрадного вокалу та звукорежисури НАКККіМ

Анотація

Наукова розвідка присвячена розкриттю особливостей балетів, у яких інтерпретовано літературну спадщину українських класиків. Наголошено на наукових працях, у яких проаналізовано поняття «українська національна балетна вистава». Відповідно до теоретичних аспектів, які висвітлили дослідники, виокремлено спільні риси для балетів за творами Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка, а саме: поєднання народних і класичних традицій, виразний етнічний колорит, тонкий психологізм, насиченість сенсом кожного жесту й руху, звідси наближеність хореографічної мови до поетичного узагальнення.

Ключові слова: інтерпретації літературних творів у балеті; українська національна балетна вистава; етномаркери; галерея жіночих образів української національної балетної вистави; балети «Лісова пісня», «Лілея», «Сойчине крило».

Viktoriia Padalko

INTERPRETATIONS OF THE LITERARY HERITAGE OF UKRAINIAN CLASSICS IN THE ART OF BALLET

Annotation

This scientific research is devoted to revealing the features of ballets that interpret the literary heritage of Ukrainian classics. Attention is drawn to scientific works that consider the concept of «Ukrainian national ballet performance». Based on the theoretical aspects highlighted by researchers, the author highlights common features for ballets by Lesya Ukrainka, Ivan Franko, Taras Shevchenko, namely: a combination of folk and classical traditions, expressive ethnic color, subtle psychology, richness of meaning of each gesture and movement and so thus, the proximity of choreographic language to poetic generalization.

Keywords: interpretation of literary works in ballet; Ukrainian national ballet performance; ethnomarkers; gallery of female images of the Ukrainian national ballet performance; ballets «Lisova Pisnya», «Lileya», «Soichyne Krylo».

У буремні часи для держави та її народу завжди загострюється потреба у зверненні «до джерел», до фольклору, до класичної мистецької спадщини. Відповідні тенденції можна виділити й у ХХ столітті, коли відбувалися визвольні змагання задля спроб становлення незалежної, самостійної України, і зараз, коли ми знову маємо пройти тернистий шлях до миру й процвітання. Митці інтерпретують відомі сюжети, оновлюють теми й мотиви, дають творам друге життя сучасне, близьке для глядача.

У балетознавство вже стійко увійшло поняття українська національна балетна вистава. За А. Н. Король, це балетна вистава, насичена елементами національної ідентифікації (світоглядні, етичні, естетичні, психологічні особливості тощо); партитура з елементами народного мелосу; хореографія, побудована на поєднанні / синтезі класичного танцю та українського танцювального фольклору» [2].

Метою нашої наукової розвідки є розкриття особливостей балетів, у яких інтерпретовано літературну спадщину українських класиків.

Зі стрімким розвитком української музичної культури ХХ століття до різноманіття її жанрів, безпосередньо пов'язаних з літературою, почали входити балети, лібрето яких мало за основу твори українських класиків. Дедалі частіше митці здійснювали спроби перекласти мовою танцю відомі сюжети Івана Франка [4], Лесі Українки, Тараса Шевченка й ін. Такі балети сприяють не лише якісному збагаченню культури, а й зміцненню української ідентичності, виконують роль етномаркерів українського балету у світовому хореографічному мистецтві. Художні образи з літературних творів перетворюються в символи, які реалізуються на всіх рівнях балетної вистави: лексичному, образному, просторово-композиційному, тематичному тощо. Характерною особливістю лексики таких балетів є синтез рис народного та класичного танцю.

Одним з найяскравіших зразків української балетної вистави є балет «Лісова пісня» за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки, створений 1936 року. Композитор Михайло Скорульський і його дочка, Наталія Скорульська, авторка лібрето, інтерпретували зміст літературного твору достатньо точно, зберігши головні образи, хід сюжету, драматичний розвиток подій. Засобами музичної та хореографічної виразності відтворено емоційний колорит і переплетення казкового з реальністю. Звичайно, задля гармонійного втілення задуму були внесені певні зміни відповідно до законів балетного жанру. Деякі епізоди твору-основи скоротили, інші ж, навпаки, розширили. Істотною відмінністю стало введення сцени весілля Лукаша й Килини.

Важливою особливістю внутрішніх і зовнішніх компонентів хореографічних образів є демонстрування української ментальності, моральних установок. Усе: від положення тіла, міміки, різноманітних рухів до внутрішнього монологу героїв, їхніх емоцій, сприйняття подій пронизане національними рисами.

Поєднання традицій народного та класичного танців наявне в протиставленні різних емоційно-образних сфер, а саме: образи звичайних людей (Лукаша, Килини) змальовано за допомогою засобів виразності народного танцю, а казкові створіння (Мавка, лісові істоти, русалки тощо) засобами класичного, але теж із вкрапленнями українських танцювальних традицій [3, 140-141].

Аналізуючи музичну складову балету, можемо теж простежити виразний зв'язок із народно-пісенними мотивами. Значне місце відведене для музичного фольклору Волині. Багато мелодій зібрала сама Леся Українка під час фольклорних експедицій. Завдяки проникливій мелодійності та виразній образності музика балету є зручною для виконавців і відповідно легка для сприйняття глядача. Українська пісенність поєднала соціально-побутовий світ зі світом фантастичним. Риси народного фольклору бачимо в лейтмотиві Потерчат, русалчиному хороводі тощо.

Варто зазначити й те, як інтерпретовано поетичні образи в балеті. Зупинимося на образі Мавки. На тлі особливої музичності, чуттєвості звучання жіночий образ переростає у справжній символ краси та мінливості природи. Для такої образно-емоційної глибини не достатньо традиційних балетних засобів, тому з'являється потреба в посиленій психологізації, у досягненні виразності в кожному русі.

Відомим утіленням літературної спадщини Тараса Шевченка є балет «Лілея». Він був першою репрезентацією образів і мотивів творів Кобзаря (однойменна «Лілея», «Русалка», «Сліпий», «Княжна» й ін.) у хореографічному мистецтві. Знову бачимо синтез народних і класичних традицій не тільки в музичній, а й у хореографічній мові. Але К. Данькевич, на відміну від цитувань народних мелодій, просто узагальнив їх, надавши музичній партитурі ліричності й танцювальності. Цікавою особливістю балету є те, що, хоча в подальшому було багато інтерпретацій, змін у постановках зазнавало все, окрім музичного супроводу.

Виразний образ головної героїні балету «Лілея» теж належить до своєрідної галереї жіночих образів української національної балетної вистави. За допомогою поєднання ознак поетичних образів з різних творів Т. Шевченка в балеті вдалося втілити яскраву внутрішню трансформацію головної героїні. Промінентною рисою балету «Лілея» є симфонізація хореографічної мови, а також гармонійне її поєднання з драматичною виразністю. Значення балету для українського хореографічного мистецтва загалом непересічне, бо центральні образи Лілеї та Степана безпосередньо вплинули на становлення жіночого та чоловічого танців.

Перлинами музичної Франкіани є балети «Сойчине крило» А. Кос-Анатольського, «Каменярі» М. Скорика й ін. Відображення виразного національного колориту, ідейно-тематична спрямованість, тонкий психологізм при розкритті художніх образів усе це притаманне балету «Сойчине крило», який став вдалою «спробою втілення засобами балетного театру складних філософських аспектів літератури доби модерну» [1].

Отже, у розмаїтті сюжетів, тем та образів можна виділити конкретні спільні риси для балетів за творами українських класиків. Поєднання народних і класичних традицій надало українській національній балетній виставі виразного етнічного колориту, а тонкий психологізм і насиченість сенсом кожного жесту й руху наближає хореографічну мову до поетичного узагальнення. Проаналізовані балети продовжують жити в оновлених постановках і на чільному місці у вітчизняному мистецтві стверджують моральний та естетичний потенціал національної ідеї.

Література

балет літературна спадщина

1. Король А. Образ Мані у балеті «Сойчине крило» композитора А. Кос-Анатольського у постановці М. Трегубова. URL: https://otherreferats.allbest.ru/culture/00977520_0.html (дата звернення: 28.05.2022).

2. Король А. Українські балети як етномаркери. URL: https://www.researchgate.net/ publication/338151417_Ukrainski_baleti_ak_etnomarkeri/fulltext/5e2b54f74585150ee78091d0/Ukr ainski-baleti-ak-etnomarkeri.pdf (дата звернення: 29.05.2022).

3. Маркевич Л. Трансформація системи художньої мови української національної балетної вистави у 20-80 роках ХХ ст. URL: https://svr.pnu.edu.ua/wp-content/uploads/sites/5/2019/ 09/dis_Markevuch.pdf (дата звернення: 28.05.2022).

4. Овчаренко Е. Сезон почнуть з української класики. Слово просвіти. URL: http://slovoprosvity.org/2019/08/29/sezon-pochnut-z-ukrains-koi-klasyky/ (дата звернення: 28.05.2022).

Размещено на Allbest.ru