Особливості звукового відбору для озвучення ігрового кіно

Размещено на http://allbest.ru

Особливості звукового відбору для озвучення ігрового кіно

Сєров Євген Олексійович

Мовні елементи, які працюють як шум, можуть формувати звукозорові образи. Прикладом можуть слугувати звуки натовпу, що радіє або, навпаки, обурений. Звуки у такому випадку не можна чітко розпізнати, але можна одразу зрозуміти настрій, який вони повинні передавати. Саме таким чином для забарвлення атмосфери у певному епізоді або у всій кінострічці використовують подібні види шумів. Згадати хоча б гомін східних базарів, на яких переплітаються вигуки людей. Це надає відеоряду дійсно живого наповнення. «Такі звуки несуть у собі лише емоційний характер, тому подібні поєднання відносяться до розряду шумів, оскільки в них не міститься смислові закінчені фрази» [3].

Щоб краще зрозуміти та вникнути у суть зображених предметів у кадрі, використовують шуми. Вони допомагають краще оцінити просторовий характер певних предметів так, щоб було зрозуміло їх плановість. Такі звуки містять у собі величезну драматичну дію. Прикладом можна слугувати фільм «Чапаєв» братів Васильєвих. У ньому гучний стукіт вхідних дверей означає, що хтось пішов вже назавжди, або стрімкий хлопок кришки чорнильниці, який сигналізує нам про прийняття остаточного рішення [2].

Буває так, що завдяки шумовим звуковим ефектам виникає певне почуття єдності з місцем, де розгортаються події. Такі шуми підбираються згідно із чітко поставленою метою режисера передати певний сенс кадру. Наприклад, коли крупним планом на екрані ми бачимо сумні очі солдата, але при тому чуємо різноманітні постріли та крики. Таким чином, ми не бачимо, як ведуться бойові дії на екрані, але добре розуміємо, що сталося або про що йдеться у такому епізоді. звуковий кінематограф шум драматизм

Загальновідомо те, що у кінематографі шуми заднього плану виконують не менш важливе значення. Вони певним чином є джерелом інформації про важливі події під час перегляду. Наприклад, іржання коней та гомін свійських тварин на фоні епізоду, де чоловік іде глухим лісом, дає можливість збагнути нам, що неподалік живуть люди. Такий звук підбирається як функціональна надія героя, як певний промінь світла у безкінечній темряві. Подібні звукові ефекти підбираються навмисно для збагачення емоційного забарвлення задуму режисера у певні моменти часу в кадрі та стають джерелом інформації про подальші події.

Важливо розуміти, як саме потрібно вписати певний звук у цілісну картину кадру. Існує дуже суттєва різниця між звуком кроків по асфальту або кроків по лісовій зоні. Таким чином, якщо припуститися помилки, можна ввести в непорозуміння глядача із тим, що він побачить на екрані. Звичайно, такий прийом іноді використовують в арт-хаусі, але якщо йдеться про масове (наприклад, голлівудське) кіно, такого припускатися не можна.

Припустимо, що перед звукорежисером стала творча задача, яка полягає у тому, щоб показати тишу гігантської печери. Як правило, тишу можна показати виразним звучанням певного слабкого звуку. Але застосовувати звуки комах, тварин або навіть працюючого механічного годинника буде неправильно, бо це не реалістично і не доцільно.

Здавалося б, що відобразити тишу на величезній глибині практично неможливо за відсутністю певного звуку, але це можливо. Звук води, що капає із каменів-сталактитів з певним інтервалом, є саме таким правильним та натуральним рішенням. Такий тип звуку можна записати за допомогою краплі, яка розбивається о поверхню калюжі та вже у студійних умовах доводиться до необхідного стану. Вперше такий підбір звуків став у нагоді фільму «Чудо темряви». У ньому саме звук крапель символізує не тільки тишу у глибині печери, а і зв'язок із минулим [4].

За допомогою правильного звукового добору можна визначати час і місце дії на початку фільму, щоб дати певне розуміння, про що йдеться у сюжеті. Це може бути конкретний час доби або пори року, окремо взятого десятиліття або епохи. Знаючи те, що наприклад, трійка з бубонцями -символ російського побуту XVII-XVIII ст., імпровізації на акордеоні асоціюється з Францією, а виконання у пісенній формі сури з Корану - яскравий знак, що сюжет розгортається на Сході, можна вже на початку епізоду мати певне уявлення про місце і час подій. «Почувши певні звукові ефекти, можна дізнатися про епоху, якій присвячений фільм. Скрип флюгерів, мостин і дверей, натякає на дім, у якому відбувається дія. Шурхіт тканини, дзвін шпор, взуття, в яких ходять герої. Дзвін або спів мули, дзвіночки трійки або висячі на верблюжій шиї дзвіночки розкажуть про країну, в якій живуть герої фільму» [1].

Бувають такі випадки, де звукові елементи використовувати не зовсім правильно. Наприклад, треба дати певне розуміння про якусь подію або елемент сюжету, виразити ставлення героїв до ситуативних обставин або просто змінити кадр на інший. У деяких з перелічених задачах не дуже доцільно підбирати конкретний звуковий матеріал, тому саме у таких ситуаціях у нагоді стає використання тиші.

Тиша - це відсутність звукового матеріалу, але вона має й свої особисті виразні засоби, бо взаємодіє з навколишніми звуковими елементами. Важливо зрозуміти, що роль тиші, яка підібрана для початку виконання якогось твору, та тиші, яка панує одразу після його закінчення, однаково важливі. Такий елемент дає можливість емоційно зануритися у матеріал і змістовність епізоду. Крім того, не можна забувати і про те, що тиша - це не звичайна відсутність звуку, а дуже важливий елемент музичної артикуляції.

Тиша або пауза у музичному творі лише збагачує його інформативно та емоційно. Якщо ми кажемо про використання тиші у кінематографі, то маємо справу із елементом, який іноді містить у собі набагато більшу емоційну роль, ніж будь-який підібраний звуковий матеріал. Як невимовлені слова можуть бути «почуті» в тиші тільки у зв'язку зі сказаними, так і тиша може «звучати» в кіно тільки в поєднанні з певним кадром або з певним звуковим явищем, яке їй передувало і йшло за нею.

Список використаних джерел

1. Базен А. Что такое кино? Москва: Искусство, 1972. 383 с.

2. Воскресенская И. Звуковое решение фильма. Москва: Искусство, 1978. 128 с.

3. Кракауэр З. Природа фильма. Москва: Искусство, 1974. 423 с.

4. Фрид Э. Музыка в советском кино. Москва: Музыка, 1967. 208 с.

Размещено на Allbest.ru