Телевізійна естрада як складова сучасного аудіовізуального простору

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Кафедра режисури та акторської майстерності імені народної артистки України Лариси Хоролець

Телевізійна естрада як складова сучасного аудіовізуального простору

Матушенко В.Б., к. культур., доцент

У сучасних умовах сценічне мистецтво відіграє важливу роль у «розвитку людського потенціалу» [7, 56] та формуванні таких соціокультурних умов, котрі би сприяли неухильному внутрішньому розвитку особистості. На переконання Г. Погребняк, «синтетична природа сучасного сценічного мистецтва уможливлює творення художнього образу не лише засобами драматургії, архітектури, живопису, скульптури, музики, майстерності актора, але й кіно, телебачення» [4, 4], аудіовізуальні засоби котрих сьогодні активно розвиваються.

Авторка висловлює переконання, що, «виникнувши наприкінці ХІХ ст. як ярмаркове видовище, кінематограф швидко склав конкуренцію театру. Однак із часом, переосмисливши й увібравши в себе його кращі здобутки, він не лише вивів на екран неперевершені твори, але й став живити театральний простір новими візуальними засобами, даючи можливість увиразнювати та віртуалізувати сценічну реальність» [4, 4]. Крім того, додамо, що аудіовізуальні засоби телебачення, з появою котрих пророкували швидку «смерть» і кіно, і театру, уможливили популяризацію означених видів мистецтва, сприяли виникненню синтетичних жанрів: телевізійного фільму, естрадного телевізійного шоу, кіномюзиклу , кіноопери, кінооперети тощо, котрі стали бажаними для глядацької аудиторії як споживача телевізійної продукції.

Сучасне естрадне мистецтво (з його високим емоційним напруженням, ритмічною контрастністю розвитку дії, виразним розкриттям характеру персонажів) як специфічна складова сценічної культури в останні десятиліття перетворилось на частину глобальної індустрії шоу-бізнесу і прямує шляхом пошуку інноваційних форм, новітніх зображально-виражальних засобів (зокрема аудіовізуальних). Водночас телевізійне мистецтво поряд з власне телевізійними прийомами та засобами активно застосовує естетичні закони, драматургію та художній досвід, культуру сценічного мистецтва, збагачуючись новими ідеями, оригінальними прийомами відтворенням реальності. Тоді як театр також повсякчас відчуває на собі вплив телемистецтва, починаючи від прямого звернення виконавця до глядацької зали, активного залучення глядачів вже у фойє до сценічного дійства, певної масштабності деталей сценічного дійства й умовності декорацій до використання проекційної техніки в театральних постановках як відображення розмаїття смаків публіки, що вимагає і відповідної режисерської майстерності при постановці телевізійної естрадної програми як багатокомпонентного явища.

Тож режисер-постановник має розумітися на специфіці зображально-виражальних засобах естрадного видовища в телевізійному просторі, щоби оптимально відтворювати сценічну дію та зафіксувати її на аудіовізуальному носії, як-то: використовувати екранну динаміку руху; монтажні переходи; підкреслювати світлом суб'єктивний погляд режисера на розгортання екранної дії; застосовувати внутрішньо-кадровий монтаж для творення цілісних хронологічно послідовних епізодів; вдаватись до мізансценування, властивого екранним мистецтвам (природність рухів та імпровізація персонажів, темпо-ритмічне поєднання вербальної та динамічної дії, концентрація уваги реципієнта на розміщенні акторів, зміна акцентів на міміці, жестах); деталізувати обставини (з окрема інтер'єр як чинник впливу зовнішнього середовища) і стани (психологічний, психофізичний, морально-етичний) існування героїв; посилювати мотивацію виконавців до розвитку образів-характерів; увиразнювати трактування підтексту; використовувати монтажні переходи дії задля розкриття сюжетно психологічного рисунку вистави; створювати візуальні пластичні образи, що широко охоплюють дійсність в усьому її естетичному розмаїтті тощо [5, 26].

У роботі «Мультимедійні засоби на сучасній театральній сцені» Г. Липківська стверджує, що «однією із визначальних тенденцій сучасної сцени є превалювання візуального образу (відеоряду) над рядом вербально-змістовим. Вочевидь, саме візуальними каналами нині передається чи не найбільший масив естетичної інформації» [2, 105].

Важливо зважити й на думку Т. Совгири, котра в статті «Жанрова «палітра» телевізійної естради», зазначає, що «сучасний етап становлення телевізійної естради стає найбільш сприятливим для розквіту саме телевізійних фестивалів мистецтв. «Фабрика зірок» (Новий канал), «Х-фактор» (СТБ), «Україна має талант» (СТБ), «Танцюють усі» (СТБ), «Голос країни» (1+1), «Битва хорів» (1+1), «Одна родина» (Інтер) усе це оригінальні телевізійні проекти, засновані на естрадному матеріалі» [6].

Розмірковуючи стосовно синтетичної природи естради, що нині зосереджена як в екранному, так і сценічному просторі, дослідниця висловлює переконання, що «відмінність цих видовищ полягає у жанровій особливості естрадного матеріалу» [6]. Авторка вказує, що «Фабрика зірок», «Х-фактор», «Голос країни», «Голос. Діти», «Одна родина», «Хочу у “ВІА-ГРУ”» є вокальними телевізійними проектами, «Танцюють усі», «Танці з зірками» хореографічними (де основна дія підводиться до кульмінації, в якій передається найбільш концентроване вираження ідеї театралізованої вистави), «Велика різниця», «Як дві краплі», «Шоу-маст-гоу-он» пародійними, «Розсміши коміка» розмовними проектами» [6]. У підсумку дослідниця стверджує, що всі названі вище проекти спродуковані лише для телеекрана й на традиційній естраді без застосування аудіовізуальних засобів втрачають і свою привабливість, і достатньо широку аудиторію [6], адже «зняті в ракурсі жести і рухи набувають особливої сили і виразності, справляють враження, несуть підвищене емоційне навантаження» [1, 8].

Водночас показовим щодо примату мультимедійної візуальності є популярний телеконкурс «Євробачення», котрий (як передовсім естрадний продукт) на противагу іншим фестивалям сучасної пісні без унікальних технічних можливостей телебачення не набув би повноцінного функціонування, оскільки в процесі телевізійних трансляцій виникає потреба в деяких доповненнях (зйомках інтерв'ю, підводках ведучих, монтажі відеороликів тощо), що призводить до виникнення телевізійних видовищ, що знімають у студії і які отримують вигляд шоу-програм. Тоді як «принцип міжнародного голосування країн-учасниць, що покладений в основу драматургії видовища, визначає домінуючу роль телебачення» [6], де зображення контрастує з іншими знаковими системами передусім за певною об'єктивністю подачі інформації, має пізнавальне й оцінювальне значення, іконічні знакові системи, своєрідне телевізійне мовлення, особливий ефект впливу наочності незалежно від волі та бажання глядача. А це своєю чергою спонукає до розмислів про те, що «системоутворювальним принципом естрадного симбіозу, естрадного синтезу мистецтв завжди залишається особистість: яскрава, вольова чи, навпаки, та, яка сумно піддається меланхолії блюзу, але її хочуть бачити, вона очікувана, і вона здійснює чуттєвий контакт, симфонію, образ світу, що пов'язується з образом естради» [3,265]. мультимедійний зображальний виражальний сценічний мистецтво

Отже, сьогодні сценічне й естрадне мистецтво як частини глобальної індустрії шоу-бізнесу розвиваються шляхом пошуку наративних форм, нових зображально-виражальних засобів, панування спецефектів та прагнуть синтезу мистецтв, зокрема екранного, використовуючи техніку акторської майстерності виконавця, сценічну дію, звук, світло-кольоровий малюнок, мізансценування, темпоритм, декорації, живописні та графічні можливості кадру аудіовізуального мистецтва.

Література

1. Легенький Ю.Г. Культурология изображения (опыт композиционного синтеза). Київ: ГАЛПУ, 1995. 412 с.

2. Липківська Г. Мультимедійні засоби на сучасній театральній сцені. Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Сценічне мистецтво. Вип. 1. С. 105-115.

3. Плахотнюк В.Г. Естрадний синтез мистецтв // Культура і мистецтво у сучасному світі. 2010. Вип. 11. С. 259-266.

4. Погребняк Г.П. Кіно, телебачення і радіо в сценічному мистецтві: підручник. Київ: НАКККіМ, 2017. 392 с.

5. Погребняк Г.П. Авторський кінематограф у художній культурі другої половини ХХ початку ХХІ століття: автореф. дис. ... докт. мистецтв.: 26.00.01. Теорія та історія культури. Київ, 2020. 36 с.

6. Совгира Т. Жанрова палітра» телевізійної естради.

7. Тулузов І. Засоби екранної культури в сучасному сценічному мистецтві. Сучасні дослідження в галузі культури і мистецтва: зб. матер. Міжнар. наук.-теорет. конф., м. Київ, 26 квітня 2020 р. Київ: КНУТКіТ, 2020. С. 56-58.

Размещено на Allbest.Ru