Історія розвитку бальної хореографії

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка

Кафедра педагогіки і методики початкової та дошкільної освіти факультету педагогіки і психології

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра культурології

Хмельницький національний університет

Кафедра психології та педагогіки

Історія розвитку бальної хореографії

Лупак Н.М., д.п.н., к. філ. н., професор

Майданюк І.З., д. філос. н., доцент

Макода С.Л., к.е.н., доцент

Бідюк Д.Є., к.п.н., ст. викладач

м.м. Тернопіль, Київ, Хмельницький

Анотація

У статті досліджується історія розвитку бальної хореографії. Зазначено, що танець як форма культурної розваги вперше з'явився в античні часи і зачаровував людей своїм романтизмом і глибиною емоцій, які демонстрували танцюристи під час його виконання.

Визначено, що термін «бальний танець» виник завдяки інтересу до танців у повсякденному житті в епоху Відродження. Проаналізовано доробки з досліджуваної проблематики. Обґрунтовано, що історія бального танцю тісно пов'язана з історією нашого суспільства. Зміни в економічній, соціальній та політичній сферах життя і в загальному культурному рівні суспільства знаходять своє відображення в художній творчості людей, а отже, і в хореографії бального танцю.

Зазначено, що вперше бальні або світські танці виникають в XII столітті, в епоху середньовічного Ренесансу - періоду розквіту рицарської культури. До наших днів збереглися лише назви цих танців. Розглянуто як видозмінювалася та розвивалася бальна хореографія із століття в століття, а також в яких країнах, які напрямки бальної хореографії були актуальними. Акцентовано увагу на тому, що в останні десятиліття розвинулися танці з більшим відчуттям ритму. Їх часто називають «ритмічними танцями». Все більше молодих людей захоплюються цими танцями, тому що вони є спортивними і відповідають сучасному активному способу життя.

Зроблено висновок, що необхідність дослідження історичного розвитку та виникнення бальної хореографії зумовлена процесами в культурі, що характеризуються поєднанням різних видів мистецтва і танцювальних стилів, а також поєднанням елементів дозвіллєвої культури і спорту, що сприяє появі нових якостей хореографічних творів і вдосконаленню усталених художніх форм.

Аналіз основних теоретико-методологічних підходів до природи танцю дозволив визначити специфічні характеристики та роль бальної хореографії як соціокультурного явища, а також специфіку художньої образності бального танцю як виду мистецтва не тільки на сцені, але і в його побутових формах.

Ключові слова: історія, бальна хореографія, вальс, ритмічні танці.

Abstract

History of ballroom choreography development

Lupak N.M. Dr Ped. Sci., PhD in Philology, Professor of the department of primary and preschool education, Department of Pedagogy and Methods of Primary and Preschool Education, Faculty of Pedagogy and Psychology, Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University, Ternopil

Maidaniuk I.Z., Dr Philos. Sci.; Makoda S.L., C. Econ. Sci., Ass. Professor of Department of Culturology, National University of the Life and Environmental Science of Ukraine, Kyiv

Bidyuk D.Ye., D Philos. Ped., Senior Lecturer at the Department of Psychology and Pedagogy, Khmelnytskyi National University, Khmelnytskyi

The article explores the history of ballroom choreography. It is noted that dance as a form of cultural entertainment first appeared in ancient times and fascinated people with its romanticism and depth of emotions demonstrated by dancers during its performance. It is determined that the term "ballroom dance" arose due to the interest in dancing in everyday life during the Renaissance.

The works on the subject are analyzed. It is substantiated that the history of ballroom dance is closely related to the history of our society. Changes in the economic, social and political spheres of life and in the general cultural level of society are reflected in the artistic creativity of people, and hence in the choreography of ballroom dance. It is noted that ballroom or social dances first appeared in the XII century, during the medieval Renaissance - the heyday of chivalric culture. Only the names of these dances have survived to this day.

The article examines how ballroom choreography has evolved and developed from century to century, as well as in which countries and which trends in ballroom choreography were relevant. The author emphasizes that in recent decades, dances with a greater sense of rhythm have developed. They are often called "rhythmic dances". More and more young people are fond of these dances because they are sporty and correspond to the modern active lifestyle. It is concluded that the need to study the historical development and emergence of ballroom choreography is due to the processes in culture characterized by a combination of different types of art and dance styles, as well as a combination of elements of leisure culture and sports, which contributes to the emergence of new qualities of choreographic works and the improvement of established artistic forms.

The analysis of the main theoretical and methodological approaches to the nature of dance allowed us to determine the specific characteristics and role of ballroom choreography as a socio-cultural phenomenon, as well as the specifics of the artistic imagery of ballroom dance as an art form not only on stage but also in its everyday forms.

Keywords: history, ballroom choreography, waltz, rhythmic dances.

Постановка проблеми

Танець як форма культурної розваги вперше з'явився в античні часи і зачаровував людей своїм романтизмом і глибиною емоцій, які демонстрували танцюристи під час його виконання. Кожен танець є свідченням суспільного життя, менталітету та культурно-історичної спадщини народу, який його створив і виконував.

Хореографія бального танцю є одним із шедеврів танцювального мистецтва. Термін «бальний танець» виник завдяки інтересу до танців у повсякденному житті в епоху Відродження. Фахівці пов'язують його з назвою балів, для яких облаштовували великі більярдні зали (слово «ball» означає «куля»). Однак, напевно, точніше буде сказати, що термін "бальний" походить від слова «балет» (фр. ballet, італ. ballo - «танець»). Однак історія бальних танців ще не досліджена, саме тому вивчення цієї теми набуває все більшої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дозволив визначити, що проблематикою дослідження бальної хореографії займалися: Д. Базела, М. Бевз, М. Богданова, О. Вакуленко, С. Ефанова, Н. Горбатова, О. Касьянова, М. Кеба, А. Крись, А. Підлипська.

Проблематикою розвитку бального танцю займались такі дослідники, як А. Вєтринська, Р. Воронін, І. Вороніна, М. Івановський, О. Касьянова, В. Кірсанов, Т. Осадців, Т. Павлюк, Р. Перетятько, С. Худеков. У своїх працях вони торкались лише окремих проблем бальної хореографії, зосереджуючись на певному історичному періоді.

Мета статті - здійснити дослідження історії розвитку бальної хореографії.

Виклад основного матеріалу

Історія бального танцю тісно пов'язана з історією нашого суспільства. Зміни в економічній, соціальній та політичній сферах життя і в загальному культурному рівні суспільства знаходять своє відображення в художній творчості людей, а отже, і в хореографії бального танцю. Немає сумнівів, що багато поколінь талановитих хореографів, музикантів, художників і педагогів своєю уявою і талантом сприяли створенню і розвитку бального танцю. Тому бальний танець як вид хореографічного мистецтва є особливою формою відображення історичної дійсності.

Бальний танець як історичне явище сягає своїм корінням народних танцювальних форм. Соціальні танці виникли на певному етапі поділу суспільства на класи. В їх основі лежали повсякденні народні танці, які видозмінювалися під впливом етикету та способу життя привілейованих верств суспільства. історія бальний хореографія дозвіллєвий культура спорт

Вперше бальні або світські танці виникають в XII столітті, в епоху середньовічного Ренесансу - періоду розквіту рицарської культури. До наших днів збереглися лише назви цих танців. В даний час бальні танці мають багато спільного зі спортом, надають всебічний розвиток на фізичний розвиток танцюристів, дозволяючи розвинути координацію, поставу, пластику рухів. Сучасна програма вивчення бальних танців включає 10 танців, які поділяються на європейську і латиноамериканську програму. Більшість цих танців з'явилося не так давно [1, с. 14].

Перші елементи променадних танців і танцювальних процесій були інтегровані в напівцерковні та напівсвітські процесії і вуличні танці, популярні на півдні Франції, які були дуже значними за своїм розмахом і складністю.

У ХІІІ-ХІУ століттях на численних театральних фестивалях викристалізувалися засоби виразності пізніших балетів і бальних танців. Складні пантоміми розвинулися з популярних сценок, які виконували мандрівні актори під час трапези. Водночас продовжували розвиватися світські танці, процесії та променади.

До наших днів збереглися лише назви цих танців. Перші теоретичні описи їх були зроблені в XVI столітті. Так, наприклад, знаменитий французький теоретик Туано Арбо в книзі «Орхезографія», описуючи різні види танців XVI столітті, приділяє велику увагу бранлю як одному з видів стародавньої та улюбленої розваги. Цей найулюбленіший народний танець, значно стилізований в аристократичних салонах, став однією з перших форм бального танцю і відіграв велику роль у розвитку бальної хореографії. Величезною популярністю користувалася павана. Її виконували з канделябрами або смолоскипами в руках. Паваною відкривалися бали, вона ставала центром весільних церемоній.

До XVI столітті бальні танці виконувалися під музичний супровід невеликого оркестру: 4 корнети, тромбон, 2-3 віоли. Не відрізняючись багатим арсеналом рухів, вони поєднували в собі пантомімні сценки та різноманітні танцювальні малюнки. Такі танці відносились до групи бассдансів (низьких танців) [2].

Зі зростанням міст і заснуванням університетів у середньовічному мистецтві була перегорнута нова сторінка. У цей період остаточно вдосконалюються засоби танцювальної виразності. На зміну низьким танцям прийшли менует і ригодон, основні форми яких були запозичені з народних танців. У танцях з'являються легкі стрибки і повороти, які характеризуються прискореним ритмом і граціозними позами. Типовим прикладом такого типу танцю є романський. Наприкінці XVII століття у Франції, Англії та Німеччині почали танцювати контрданс - більш формальний і строго симетричний соціальний танець, що походить від англійських селянських танців [3].

Поступове ускладнення танцювальної лексики і композицій, канонізація фігур і поз означало, що мистецтво танцю потрібно було опановувати протягом тривалого часу. У XVII столітті з'являються посібники з танців. Вчителі і танцюристи все частіше вибирали і вдосконалювали народні танці, які були живими і образними у своїх мотивах, щоб виконувати їх на танцях. Польські народні танці, жвавий і граціозний екоцез, шотландські танці, гавот та багато інших потрапили до танцювальних залів. Незабаром ці танці стали модними по всій Європі [4].

Найскладнішими танцями були менует, який танцювали у швидкому ритмі, та гавот. Гавот відрізнявся від «швидкого» менуету тим, що включав велику кількість дрібних стрибків і поворотів, які вимагали спеціальної підготовки.

У середині XVIII століття партнерські танці поступилися місцем масовим. Особливо рухливими були танці, що виникли після Французької революції [5].

Незліченні фестивалі цього періоду супроводжувалися різноманітними танцями і піснями, які були частиною життя народу. Найулюбленішим танцем був контрданс, в якому брала участь велика кількість танцюристів. Танцюристи шикувалися один проти одного і вигадували все нові і нові фігури. Контраданс часто перетворювався на танцювальну гру.

Вони також танцювали під музику «Марсельєзи», співали куплети та танцювали карманьолу. Веселі та енергійні танці французьких повстанців зачаровували та об'єднували всіх своїм захоплюючим ритмом.

Складні танці лейбла змінили танцювальні форми, доступні широкому загалу. Особливою популярністю користувалася фарандола. Її танцювали всі на вулицях. Взявшись за руки, вони йшли за лідером, який "малював" химерні фігури: струмочки, змій, равликів і мости. Фарандолу також супроводжували мелодії популярних воєнних пісень [6].

XIX століття стало епохою масових танців. Танці та маскаради ставали все більш модними. У них брала участь не лише аристократія, а й міське населення.

Важливу роль у XIX столітті відігравав вальс. Поступово вальс проникає в танці. Відомо, що кружляючі рухи в танці з'явилися задовго до появи спеціальної музики для вальсу. Слово «вальс» використовувалося ще у XVIII столітті. Про це свідчать такі назви танцю, як «waltz» і «pohen», що означають «кружляння» і «ковзання». Багато старовинних німецьких та австрійських пісень співали в ритмі вальсу. На їхню просту мелодію [7; 8].

Народження вальсу відповідало новим нормам суспільного життя. Це був легкий, невимушений танець, який залишав більше місця для імпровізації, тому він мав успіх серед широкого загалу міського населення, чужого до придворного етикету. Однак довгий час церковна і світська влада забороняла найпростіші фігури вальсу: близькість танцюристів і взяття їх за руки вважалися аморальними. Вальс був дозволений лише на весіллях.

Вальс народився у Відні і пережив там свій розквіт, але в різних країнах цей «король» танців набуває певних національних особливостей. Так з'явилися англійський вальс, угорський вальс, вальс- мазурка тощо. Великою популярністю користувалися тридольний вальс, діамоніка та дводольний вальс, який часто називають російським вальсом. Існують танці, в яких вальс є невід'ємною частиною. Наприклад, па-де-труа складається з менуету, мазурки та вальсу [9].

Поширення бальних танців призвело до організації спеціальних танцювальних курсів, на яких професійні викладачі навчали бальних танців і створювали нові композиції. Особливою популярністю користувалися французькі викладачі, оскільки їхня країна вважалася піонером бальних танців і диктувала всьому світу, як їх потрібно практикувати. Поступово Францію витіснила Австрія, а потім країни Радянського Союзу [10].

У XX столітті до канонізації хореографії бального танцю все більше долучається Англія. Мабуть, ще ніколи зміна стилів і ритмів та поява нових бальних танців не була такою яскраво вираженою. До європейських стандартних танців додалися нові "корінні" танці з Північної та Латинської Америки. XX століття характеризується тенденцією до імпровізації. Всі танці, що з'явилися в цей бурхливий період, не затримувалися на одному місці надовго. Навіть такі модні танці, як чечітка, ти-мі, бугі-вугі, твіст і чарльстон, не затримувалися на одному місці надовго. У XX-му столітті, однак, танці старішого походження все ще викликають великий інтерес. Вальс, квікстеп і полька еволюціонували і сьогодні пропонують нові можливості для виконання. Їх вивчають і виконують разом з танцями XX-го століття, такими як танго, фокстрот, самба, ча-ча-ча, румба та іншими [11].

В останні десятиліття розвинулися танці з більшим відчуттям ритму. Їх часто називають «ритмічними танцями». Все більше молодих людей захоплюються цими танцями, тому що вони є спортивними і відповідають сучасному активному способу життя. Сучасні хореографічні стилі, такі як брейк-данс, хіп-хоп, електро, сальса, мамба, денсхолл та інші вимагають від танцюристів хорошої акробатичної та м'язової підготовки, здорового способу життя та багатогодинних щоденних тренувань. Вони мають відносно стабільну хореографічну форму і можуть бути об'єднані під музично-хореографічною назвою «сучасний танець» [12].

Сьогодні програма європейських танців включає п'ять танців: повільний вальс, танго, віденський вальс, фокстрот і квікстеп [12].

Висновки

Отже, необхідність дослідження історичного розвитку та виникнення бальної хореографії зумовлена процесами в культурі, що характеризуються поєднанням різних видів мистецтва і танцювальних стилів, а також поєднанням елементів дозвіллєвої культури і спорту, що сприяє появі нових якостей хореографічних творів і вдосконаленню усталених художніх форм. Аналіз основних теоретико-методологічних підходів до природи танцю дозволив визначити специфічні характеристики та роль бальної хореографії як соціокультурного явища, а також специфіку художньої образності бального танцю як виду мистецтва не тільки на сцені, але і в його побутових формах.

Література

1. Латиноамериканський бальний танець: конспект лекцій для студентів факультету хореографічного мистецтва, що навчаються за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр», галузь знань 02 Культура і мистецтво, спеціальність 024 Хореографія, Освітньої програми Бальна хореографія / Харк. держ. акад. культури; уклад. В.І. Меліхов. Харків: ХДАК, 2019. 19 с.

2. Осадців Т.П. Історія розвитку спортивних танців. Збірник наукових статей ЛДІФК. Львів, 1999р. С.45-48.

3. Осадців Т.П. Спортивні танці: навчальний посібник. Львів: ЗУКЦ, 2001. 340 с.

4. Терешенко, Н.В. Історія та методика бального танцю: навчально-методичний посібник для студентів спеціальності Хореографія закладів вищої освіти. 2-е видання, перероблене та доповнене. Херсон. 2022. 220 с.

5. Перетятько Р.О. Бальний танець: історичні віхи та сучасний стан розвитку.

6. Вакуленко О.М. Особливості сценічної бальної хореографії в музично- драматичних виставах. Вісник КНУКіМ. Серія: Мистецтвознавство. 2018. Вип. 38. С. 100-113.

7. Павлюк Т.С. Розвиток бальної хореографії в кавказьких країнах у другій половині ХХ-ХХІ століття. Мистецтвознавчі записки. 2022. Випуск 41. С. 48-51.

8. Сизоненко В. Історичний розвиток бальних танців латиноамериканської програми: компаративний аналіз. Актуальні питання гуманітарних наук. Серія: мистецтвознавство. 2022. Випуск 54. Том 2. С. 96-101.

9. Павлюк Т.С. Закономірності та механізми еволюції бального танцю як одного з видів хореографії. Вісник ХДАМ. 2008. №12. С. 98-109.

10. Павлюк Т.С. Історія розвитку бальної хореографії у Південно-Африканській республіці. Мистецтвознавчі записки. 2021. Випуск 40. С. 72-76.

11. Павлюк Т.С. Розвиток бальної хореографії в країнах Центральної Азії у другій половині ХХ-початку ХХІ століття. Українська-культура: минуле, сучасне, щляхи розвитку. 2022. Випуск 42. С. 86-91.

12. Терешенко Н.В. Бальний танець в системі освіти та естетичного виховання в Україні. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2013. №35 (71). С. 93-97.

References

1. Latynoamerykanskyi balnyi tanets: konspekt lektsii dlia studentiv fakultetu khoreohrafichnoho mystetstva, shcho navchaiutsia za osvitnokvalifikatsiinym rivnem «Bakalavr». [Latin American ballroom dance: synopsis of lectures for students of the Faculty of Choreographic Art studying at the educational qualification level "Bachelor"]. Kharkiv, 2019. pp. 19 [in Ukrainian].

2. Osadtsiv T.P. (1999). Istoriia rozvytku sportyvnykh tantsiv [History of development of sports dances]. Zbirnyk naukovykh statei LDIFK - Collection of scientific articles of the LSIFK, 45-48 [in Ukrainian].

3. Osadtsiv T.P. (2001). Sportyvni tantsi [Sports dancing]: navchalnyi posibnyk. Lviv: ZUKTs [in Ukrainian].

4. Tereshenko, N.V. (2022). Istoriia ta metodyka balnoho tantsiu [History and methods of ballroom dance]: navchalno-metodychnyi posibnyk dlia studentiv spetsialnosti Khoreohrafiia zakladiv vyshchoi osvity. 2-e vydannia, pereroblene ta dopovnene. Kherson [in Ukrainian].

5. Peretiatko R.O. Balnyi tanets: istorychni vikhy ta suchasnyi stan rozvytku [Ballroom dance: historical milestones and current state of development].

6. Vakulenko O.M. (2018). Osoblyvosti stsenichnoi balnoi khoreohrafii v muzychno-dramatychnykh vystavakh [Features of stage ballroom choreography in musical and dramatic performances]. Visnyk KNUKiM. Seriia: Mystetstvoznavstvo - KNUKiM Bulletin. Series: Art History, Vyp. 38, 100-113 [in Ukrainian].

7. Pavliuk T.S. (2022). Rozvytok balnoi khoreohrafii v kavkazkykh krainakh u druhii polovyni ХХ-ХХІ stolittia [The Development of Ballroom Choreography in the Caucasus Countries in the Second Half of the Twentieth and Twenty-First Centuries]. Mystetstvoznavchi zapysky - Art historical notes, Vypusk 41, 48-51 [in Ukrainian].

8. Syzonenko V. (2022). Istorychnyi rozvytok balnykh tantsiv latynoamerykanskoi prohramy: komparatyvnyi analiz [Historical development of ballroom dances of the Latin American program: a comparative analysis]. Aktualni pytannia humanitarnykh nauk. Seriia: mystetstvoznavstvo - Topical issues of the humanities. Series: art history, Vypusk 54, Tom 2, 96-101 [in Ukrainian].

9. Pavliuk T.S. (2008). Zakonomirnosti ta mekhanizmy evoliutsii balnoho tantsiu yak odnoho z vydiv khoreohrafii [Patterns and Mechanisms of Evolution of Ballroom Dance as a Type of Choreography]. Visnyk KhDAM - Bulletin of the KhSAU, 12, 98-109 [in Ukrainian].

10. Pavliuk T.S. (2021). Istoriia rozvytku balnoi khoreohrafii u Pivdenno- Afrykanskii respublitsi [The History of Ballroom Choreography in the Republic of South Africa]. Mystetstvoznavchi zapysky - Art history notes, Vypusk 40, 72-76 [in Ukrainian].

11. Pavliuk T.S. (2022). Rozvytok balnoi khoreohrafii v krainakh Tsentralnoi Azii u druhii polovyni ХХ-pochatku ХХІ stolittia [The Development of Ballroom Choreography in Central Asia in the Second Half of the Twentieth and Early Twenty-First Centuries]. Ukrainska-kultura: mynule, suchasne, shchliakhy rozvytku - Ukrainian Culture: Past, Present, and Ways Forward, Vypusk 42, 86-91 [in Ukrainian].

12. Tereshenko N.V. (2013). Balnyi tanets v systemi osvity ta estetychnoho vykhovannia v Ukraini [Ballroom Dance in the System of Education and Aesthetic Education in Ukraine]. Visnyk Zhytomyrskoho derzhavnoho universytetu imeni Ivana Franka - Bulletin of Zhytomyr Ivan Franko State University, 35 (71), 93-97 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru