Рукотворне килимарство України поч. ХХІ ст. як промисел в умовах ринкової економіки та світових практик

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рукотворне килимарство України поч. ХХІ ст. як промисел в умовах ринкової економіки та світових практик

килимарський промисел мистецтво

Рукотворне килимарство в Україні кінця ХХ -- поч. ХХІ ст. переживає новий етап розвитку, обумовлений кардинальними суспільно- економічними змінами, необхідністю адапуватись до умов ринкової економіки. Ці зміни призвели до тривалої кризи килимарства як промислу в Україні, що пов'язана із розвалом системи народних художніх промислів радянського зразка й інфраструктури «Укрхудожпрому» зокрема. Державні програми з реанімації галузі народних художніх промислів та цільові проекти щодо килимарства виявились неефективними. Про появу українського рукотворного килимарства на вітчизняному ринку можна стверджувати з кінця 2010-х рр. Ця частка є доволі незначною, але утримується як явище з тенденцією до зростання.

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю формування сучасної стратегії килимарського промислу в Україні, з огляду на зростання підприємницької активності у цій сфері.

Новизна публікації полягає у постановці проблеми щодо українського рукотворного килимарства, аналізі його практик на широкому компаративному матеріалі, введенні у науковий обіг нових фактів, пов'язаних з сучасним розвитком килимарства як промислу в Україні.

Джерельна база -- наукова література, урядові постанови про народні художні промисли, державні та недержавні програми і проекти, публікації у вітчизняних та зарубіжних ЗМІ, інтернет-сайти українських та іноземних компаній-виробників килимів і килимових виробів.

Стан проблеми дослідження не можна вважати задовільним. Українське килимарство як промисел поч. ХХІ ст. предметно не досліджувалось, це питання радше підлягає проблематиці розвитку народних художніх промислів, де триває пошук дієвої економічної моделі розвитку в сучасних умовах ринку. Цій темі, приміром, присвячено статтю Н. Мікули та О. Дацко «Кластер народних промислів у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності регіону» (2010) [1]. Основною підставою для формування програми розвитку народних художніх промислів на державному рівні досі залишається Указ Президента України № 481/2006 від 06 червня 2006 р.

«Про заходи щодо відродження традиційного на- родного мистецтва та народних художніх промислів в Україні» [2].

Значною прогалиною донедавна залишались деякі важливі факти організації та методів господарської діяльністі провідного українського підприємства на- родних художніх промислів радянського зразка -- концерну «Укрхудожпром». Відсутність цих даних унеможливлювала фактичну оцінку сучасного стану концерну, глибшого дослідження радянської системи народних художніх промислів й аналіз тих методик в умовах відкритого ринку на предмет доцільності за- позичення окремих аспектів організації виробництва сучасними підприємствами, приміром щодо контр- олю якості продукції та сертифікації тощо. Питан- ня історії, функціонування і стану «Укрхудожпрому» висвітлені у низці статей А. Варивончик, у т. ч. «Ре- організація промислового об'єднання «Укрхудожп- ром» та присвоєння товарного знаку» (2019) [3].

Основна частина

Властиво, процеси навко- ло основного галузевого фінансово-промисловго об'єднання -- концерну «Укрхудожпром», симп- томатично відображають стан занепаду килимар- ства як складника художніх народних промислів в Україні кінця ХІХ -- початку ХХІ ст. Треба нага- дати, що за історію концерну йому підпорядковува- лись 52 фабрики художніх виробів у 1960-х рр. [3, с. 139], 24 фабрики, завод, лабораторія, бази, фір- мовий універмаг у 1970-х рр. [3, с. 142], з набут- тям державного суверенітету України у 1990-х рр. кількість працівників «Укрхудожпрому» станови- ла більш як 59 тис. осіб, а на початок 2000-х рр. у складі концерну перебувало 22 суб'єкта господарювання, де працювало вже 1790 осіб [4]. На початку 1990-х рр. обсяги виробництва становили понад 390 млн. карбованців, на початку 2000-х рр. -- 7 млн. гривень [4].

У 1994 р., згідно з постановою № 8 Кабінету Міністрів України, на базі концерну було створено державне акціонерне товариство «Укрхудожпром» [5], яке у 2016 році стало приватним, а 2018 року Фонд державного майна наказом № 287 оголосив про завершення приватизації «Укрхудожпрому» [6]. Станом на 2019 рік всі фабрики з виробництва килимів, що перебували в цій структурі, зазнали банкрутства, втрачено їх інвентар та приміщення. Нині в Україні працює єдине килимарське приватне підприємство промислового масштабу -- фабрика «Vandra Rugs» у с. Любимівка на Херсонщині, яка заснована у 2007 році і виготовляє продукцію за шведськими технологіями та зорієнтована на зовнішні ринки збуту.

Розвиток промислового килимарства в Україні у ХХ ст., особливо за радянські роки, хоч і показував зв'язок з національною традицією, її естетикою й стилістикою, утвердив передусім специфічну меркантильну цінність українського килима -- як товару «планового виробництва» з асортименту продукції вітчизняних народних художніх промис- лів. Суттєвим аргументами на користь цього можна вважати: програму оптимізації галузі килимарства з кінця 1960-х -- у 1980-х рр., що була спрямована на здешевлення собівартості продукції і призве- ла до спрощення, уніфікації художньої стилістики ткацтва, сприяючи збільшенню погонних метрів -- обсягів виробітку; характер і проблематику базових мистецтвознавчих праць з питань українського килимарства, виданих в означений період тощо. У ре- аліях 1990--2000-х рр., коли підприємства занепали в цілому по Україні, а в масовій культурі побуту зник інтерес до рукотворних килимів вітчизняного виробітку, питання про збереження традиції килимарства належить радше до категорії зі сфери духовності, національної спадщини. Проте й ця проблема ще не артикульована як професійними середовищами в Україні, так і на державному рівні.

Особливий приклад на пострадянському просторі та у світовому контексті щодо збереження та захисту національного килимарства презентує Азербайджан, де ця сфера системно перебуває під протекцією держави та особисто президента. Передусім, азербайджанське килимарство в Азербайджані має статус національного надбання й трактується як мистецтво. Це засвідчено на законодавчому рівні -- у законі Азербайджанської республіки «Про охорону і розвиток азербайджанського килимового мистецтва» від 7 грудня 2004 року № 799-IIQ. Зо- крема, закон поширюється на килими ручної роботи і передбачає такі державні гарантії: прийняття та реалізацію Державної програми щодо збереження та розвитку килимарства Азербайджану; створення реєстру азербайджанських килимів; відновлен- ня сучасними методами унікальних азербайджанських килимів і килимових виробів при небезпеці їх втрати; створення умов для повернення у державу унікальних азербайджанських килимів, що зберігались в музеях за кордоном; підготовку в навчальних закладах кадрів для килимарства; координацію науково-дослідних робіт та здійснення методичних заходів, присвячених килимарству [7]. Цей закон із часу затвердження системно втілюється, у т. ч. завдяки передбаченій його пунктами державній про- грамі [8]. Так, у 2010 році азербайджанське килимарство було внесене до списку нематеріальної спад- щини ЮНЕСКО, у 2014 році в Баку відкрили нову будівлю Державного музею килима і народного прикладного мистецтва ім. Лятіфа Керімова, зведену за надсучасним архітектурним проектом віденської студії «Hoffman Janz» у вигляді згорнутого у сувій килима. Тут регулярно відбуваються наукові кон- ференції, виставки, поповнюються фондові колекції та впроваджуються нові методики експозицій- ної роботи. У травні 2016 року, згідно з президентським указом № 2032, в Азербайджані засноване ВАТ «Азерхальча», що об'єднує близко 1000 фахівців килимарства. Підприємтсво займається виготовленням та продажем килимів на внутрішньому і зовнішньому ринках, з цією метою працюють майстерні в різних осередках килимарства Азербайджану, а також центри з постачання вовни і прядіння [9]. Ки- лимарству навчають в Азербайджанській держав- ній академії мистецтв, Азербайджанському державному технічному університеті, Азербайджанському державному університеті культури і мистецтв, а та- кож художніх коледжах, ліцеях та гімназіях, дитя- чих художніх школах тощо. Професійні ткачі проходять курси підготовки з килимарства в регіональних відділеннях ВАТ «Азерхальча» [8]. Виконання державної програми з охорони і розвитку килимарства Азербайджану покладається на Кабінет міністрів, міністерства економіки, культури і туризму, закордонних справ, податків, сільського господарства, освіти, ВАТ «Азерхальча», Академію Наук, Фонд розвитку науки, Державний митний комітет, що свідчить про широкий спектр завдань/заходів та їх комплексність [8].

Програма підтримки національного килимарства в Азербайджані загалом містить та відображає основні напрями, поширені у сучасній міжнародній практиці, а це: застосування податкових відрахувань для рукотворного килимарства, підтримка у частині постачання сировини, фахової освіти, фінансування участі у великих міжнародних форумах килимарства, підтримка у вивченні та аналізі експортних ринків, просування національного бренду на зовнішніх ринках, захист внутрішнього ринку, надання технічної підтримки виробникам, сприяння науковим дослідженням килимарства тощо. Такі заходи мають стратегічне значення, зокрема для економіки Азербайджану і засвідчують намагання керівництва держави дивер- сифікувати її експортну політику та знизити залежність від нафти й газу [10].

Розглянутий приклад сучасного розвитку килимарства в Азербайджані, водночас, можливий в умовах централізованої державної політики, коли держава законодавчо лобіює, формує, забезпечує і контр- олює всі ланки інфраструктури.

Також на рівні державної політики розвивається килимарство в Ірані, що нині є одним з основних виробників та світових експортерів килимів. Художні ремесла тут традиційно складають вагомий сегмент еко- номіки і зосереджені у кооперативному секторі, який підлягає контролю з боку держави у вигляді профільного міністерства. У килимарстві залучено близько 2 млн. осіб, з них майже 200 тис. -- ткачі [11, с. 17]. З 1936 року функціонує державна Іранська килимова компанія [12], що спеціалізується на виробітку ворсових килимів ручної роботи. Компанія має у своїй структурі найбільший в Ірані відділ дизайну килимів, прядильно-фарбувальні фабрики в Караджі.

У 2006 році килимарство зайняло третю позицію в експортній програмі Ірану. Кураторськими функціями у питаннях експорту і популяризації галузі опіку- ється Національний центр килима (INCC). Центр має відділ з реєстрації інтелектуальної власності, завдяки роботі якого зареєстровано шість брендів іранських килимів у Всесвітній організації інтелектулальної власності. Цьому сприяє і тегеранська Виставка рукотворних килимів -- один з шести провідних світових форумів у своїй галузі, 1991 року заснування.

Конкурентами Ірану є Індія, Китай, Туреччина, Пакистан, Непал, Афганістан. Загальна частка цих виробників рукотворних килимів на світовому ринку станом на перші декади ХХІ ст. складає 70-- 80% [11, с. 514].

В Індії держава бере участь в організації спілок виробників та рекламі національного килимарства. Зокрема, під егідою уряду Індії та Міністерства легкої промисловості 1982 року була створена Індійська рада з експорту та промоції килимів (CEPC) [13].

Рада вивчає потенційні ринки, проводить рекламні акції, у т. ч. ярмарки, виставки килимів в Індії та за кордоном, комунікує з експортерами, регулює питання співпраці уряду і виробників, особливо щодо схем відшкодування мита та ін. Досягненням Ради є проведення India Carpet Expo як одного з найбільших форумів рукотворних килимів в Азії. Виставка регулярно відбувається з 2001 року -- на весні в Нью-Делі та восени у Варанасі. Така підтримка є необхідною, особливо з огляду на те, що килими в Індії належать до категорії товарів експортноорієнтованих. Нині частка індійських килимів становить 40% світового експорту, прибутки Індії в цій галузі у 2018--2019 рр. сягнули 1,47 млрд US$, у т. ч. шовкотканих килимів -- 16 млн US$ [13].

На противагу, у Пакистані, згідно з висновками економічних аналітиків, виробництво рукотворних килимів не працює на рівні своїх можливостей, потребуючи підтримки з боку держави у питаннях міжнародної промоції, податкового регулювання, тощо [14, с. 13]. Водночас, пакистанське килимар- ство має торгівельне лоббі у вигляді профільної асо- ціації (Pakistan Carpet Manufacturers and Exporters Association), заснованої ще 1960 року. Серед учасників ринку у Пакистані визначальними є близько восьми компаній з виробництва килимів. Усі вони переважно покладаються на співпрацю з надомниками у регіонах [14, с. 12]. При цьому, соціально-етичною проблемою і значною перешкодою для покращення експорту на ринки Європи чи США експерти вважають практику із залученням у Пакистані дітей до виробітку килимів [12, с. 11]. Оцінка прибутків пакистанського килимарства коливається від 120 млн US$ до 500 млн US$.

Подібна ситуація склалась в Афганістані, де рукотворне килимарство за першість в експорті конкурує тільки з виробництвом сухофруктів і спецій [15, с. 478]. Щороку в Афганістані виготовляють близько 2 млн м2 килимів, більшу частину експортують до Європи. Втім, збут і прибутки галузі коливаються з причин високої конкуренції та відсутньої програми державної пітримки, внаслідок чого афганські рукотворні килими часто реалізують під іншими брендами, зокрема як продукцію Пакиста- ну [15, с. 482].

До нових топ-учасників ринку рукотворних кили- мів належить Непал. Упродовж 1970--1990-х рр. випуск цієї продукції тут сягнув піку. Як у згаданих країнах-екпортерах, килимарство у Непалі спирається на збережені традиції і надомництво. Особливістю тутешніх виробів є їх високі декоративні та технічні якості. Ключовим регулятором для цього сектору економіки є профільна Непальська асо- ціація (NCCIA). Непал екпортує килими у понад 40 країн світу, з яких Німеччина та США -- найбільші зацікавлені ринки. Від середини 1990-х рр., на тлі бездіяльності держави, у Непалі відбувся суттєвий спад виробництва, відтак упродовж 1994-- 2010-х рр. кількість фірм зменшилась більше як втричі [16, с. 480--481], однак для національної економіки галузь досі вважається однією з високою зайнятістю населення [16, с. 520].

У контексті світових процесів сучасного розвитку промислового килимарства -- рукотворного і машинного типів -- визначальним є вплив Китаю та Туреччини. Маркетингова мобільність, швидке реагування на тенденції у створенні асортименту, можливість задовільняти попит різного цінового діапазону, дозволяють цим країнам-виробникам диктувати умови серед світових ескпортерів. Туреччина, що має давні традиції килимарства, користає ними та перекладає на сучасні комерційні й технічні рейки. Комерційну успішність та глобальні лідерські позиції турецькому килимарству нині забезпечують: географічне розташування на перетині ринків Середнього сходу, Європи та Центральної Азії, добре вишколе- на робоча сила, відкритість до засвоєння нових тех- нологій, ліберальні умови для розвитку ринку, висока якість матеріалів -- вовни власного виробництва, укладені договори про вільний ринок з багатьма дер- жавами [15, с. 480]. Попри це, у 2000-х рр. в Туреччині відбувся спад виробництва рукотворних ки- лимів [11], внаслідок зростання конкуренції з боку Китаю, Індії, Пакистану й Непалу. Здешевлення собівартості продукції призвело до послаблення конкурентоспроможності турецьких килимів одночасно на внутрішньому і зовнішньому ринках. Іншим впливовим чинником стали коливання курсу турецької ва- люти [11, с. 524].

Лідерські позиції килимарству Китаю у світі забезпечує широке розмаїття асортименту, ця країна активно займає ніші, традиційно притаманні іншим виробникам, потісняючи їх, також патентує нові технології. Китайські високоякісні килими машинного виробництва, в цілому, складають суттєву конкурен- цію рукотворним килимам на світовому ринку, що змушує глобально реагувати на цю ситуацію, розробляти нові стратегії розвитку цієї галузі [11, с. 518]. Рукотворні килими також є в експортному асортименті Китаю, середній обсяг цієї продукції стано- вить 80 млн м2 [11, с. 518]. Як і в інших країнах- виробниках, що домінують на світовому ринку, ру- котворне килимарство в Китаї має особливе значення для розвитку регіональної економіки, працевлаштування населення неіндустріальних районів, надто -- з традиційним укладом життя. Деякі провідні фірми дбають про технологічні інновації, організацію влас- них дизайнерських відділів та навіть дослідні й на- вчальні центри [11, с. 518].

Важливим чинником функціонування світового ринку килимів є спеціалізовані промислові вистав- ки. Як зазначалось, великі експортери -- Іран, Індія, Китай -- намагаються організовувати такі форуми вдома, а також просувають їх проведення за кордо- ном. Світовим лідером, що об'єднує у т. ч. виробни- ків рукотворних килимів є DOMOTEX -- щоріч- на виставка підлогових покриттів у Ганновері (Ні- меччина), понад 1400 учасників якої представляють 60 країн [16]. Серед рубрик форуму -- конкурс дизайнерів килимів, що відбувається у наступних кате- горіях: кращий художник студійного текстилю, сучасний дизайн, дизайн у традиційному стилі, глад- котканий дизайн, краща колекція (традиційний або перехідний дизайн серії продукції однієї тематики), кращий інтер'єр (завершений проект інсталяції килима у середовищі), сучасний виріб (оригінальний дизайн з оптимальним викоританням сучасних ма- теріалів) та кращий дизайнер-початківець [17]. Таким чином, ганноверська промислова виставка визначає актуальні напрями розвитку килимарства, у т. ч. рукотворного, у світовому вимірі.

На локальному рівні, у регіонах із сформованими національними традиціями килимарства, для збе- реження і розвитку цього промислу вагоме значення має його популяризація. Таким прикладом може слугувати День туркменського килима, заснований як державне свято Туркменістану у 1992 році, що відзначається в останню неділю травня низкою заходів культурно-мистецького та наукового характеру у столиці Ашгабаді і велаятах (областях). Ці події широко висвітлюються у засобах масової інформації. Центром святкувань від 1993 року є музей Туркменського килима, споруда якого поєднана в ансамбль з адміністративним корпусом державного об'єднання «Туркменхали» -- компанії, що спеціалізується на виготовленні вовняних ворсових кили- мів ручної роботи та експортує цю продукцію за кордон. «Туркменхали» належать 8 килимарських підприємств із понад сотнею цехів, на яких працюють більше 5000 килимарниць [18]. У 2019 році традиційне килимарство Туркменістану було внесене до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства ЮНЕСКО.

У Киргизстані, де традиційні килими (переважно з повсті) виготовляють у кількох районах, періодично від 2010 року відбувається Міжнародний фестиваль киргизького ширдака. Вже у 2012 році киргизські повстяні килим ширдаки та алакийизи з'явились у списку нематерільної спадщини ЮНЕСКО, що потребує захисту (англ. Register of good safeguarding practices). При цьому, підтримка килимарського промислу у Киргизстані просувається переважно на громадських засадах, зокрема цим займається ГО Фонд «Кыргыз килем», заснований 2017 року. Його представники досліджують стан промислу у республіці, організовують фахові тренінги для насе- лення з метою реалізації основного завдання Фон- ду, яким є відновлення виробництва вовняних ки- лимів ручної роботи з місцевої сировини, навчан- ня цьому молоді, створення промислового сектору килимарства [19]. Фонд прагне створити єдиний бренд для киргизських килимів, налагодити інфраструктуру килимарства й залучити впродовж п'яти років близько 3 тис. робочих місць. У своїй страте- гії Фонд передусім акцентує на навчанні майстрів, тож розробив: освітній ресурс Kyrgyzkilem.kg, каталог ескізів килимів та матриць для їх виготовлення, перший у Киргизстані учбово-методичний посібник з килимарства та серію відеоуроків [19]. Наступним кроком є формування спеціалізованого Учбово-інформаційного центру для обміну досвідом та підвищення кваліфікації майстрів.

Показовим прикладом є підписаний президентом В. Ющенком Указ від 6 червня 2006 року «Про заходи з відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів в Україні» [2], на виконання якого Кабінет Міністрів схвалив Концепцію Державної програми збереження, відродження і розвитку народних художні промислів на 2006-- 2010 рр. [20]. Тут задекларовано надання державної підтримки суб'єктам підприємницької діяльності, оновлення матеріально-технічної бази існуючих та будівництво нових підприємств художніх промислів [20]. Указом було доручено уряду здійснити за- ходи з відновлення традиційних ринків збуту виробів народних промислів, відроження близько 30 на- ціональних центрів народних промислів у Богуславі, Косові, Опішні, Петриківці, Решетилівці та ін. Крім того, йшлося про створення у Києві Всеукраїнського науково-інформаційного центру з питань розвитку традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів, підтримку молодих майстрів, пільгове оподаткування і кредитування учасників цього ринку праці [2], створення майже 30 тис. нових робочих місць, забезпечення прибутковості галузі та збільшення обсягів експорту художніх виробів, удосконалення нормативно-правової бази тощо [4]. Левова частка виконавчих повноважень покаладалась на місцеві бюджети, зокрема обласні адміністрації. Станом на 2020-й рік зазначені Указом пункти були втілені фрагментарно, переважно у частині вивчення та популяризації українських народних художніх промислів, натомість стратегічні, економічні цілі з розвитку галузі залишились деклараціями. Щодо килимарства ситуація суттєво не змінилась -- жоден з традиційних центрів килимарства чи інфраструктурний об'єкт так і не стали повноцінно до роботи 1.

Сучасний спектр тематики народних художніх промислів відображають науково-практичні заходи. Так, за результатами Всеукраїнської науково- практичної конференції «Народні художні промисли України: історія, сьогодення, перспективи» (Київ, НМУНДМ, 2016) із 43 представлених доповідей близько десятка були присвячені актуальному стану галузі, серед них про перспективи розвитку промислів текстильного напряму йшлося у доповіді Н. Прилипченко «Відродження народних художніх текстильних промислів на Харківщині як чинник розвитку туризму» [21, с. 4].

Характерним для свого часу прикладом зі сфери килимарства став проект «Впровадження кластер- ної моделі розвитку народних художніх промислів на Прикарпатті», написаний згідно з Державною програмою збереження, відродження і розвитку народ- них художніх промислів 2006--2010 рр. За Розпорядженням КМУ № 145-р від 27.01.2010 р. саме «Івано-Франківську область було визначено як базову для поширення досвіду створення кластерів у галузі НХП» [22]. Апробація кластерів як нової для України організаційної форми виробництва, запозиченої із західної практики, що формується на основі «територіальної концентрації мереж спеціа- лізованих постачальників, виробників та споживачів» [23, с. 15] тут здійснювалась на основі кластеру «Ліжникарство та інші народні художні промисли на Прикарпатті».

Відтак на Івано-Франківщині спецільно створеним у 2004 році ГО і координаційним центром було зареєстровано кластер народних художніх промислів «Сузір'я» [24]. За очікуванням творців проекту, кластер мав об'єднати 206 майстрів для «виготовлення унікальних (авторських) локальних предме- тів художньої образності із застосуванням орна- ментів» [24], тобто -- ліжників, що за перший рік проекту дало б 400,0 тис. грн, а за другий рік -- 730,0 тис. грн надходжень до місцевих бюджетів. Обсяги продукції мали сягнути від 1000 м2/рік ліжників під час реалізаці проекту й до 4000 м2/рік ліжників -- по його завершенні, окремо продукції на експорт було заплановано виробляти 1000 м2 щороку. Інфраструктура кластеру передбачала наявність 2-х салонів-магазинів, 4-х художніх майстерень, веб-сайту, інтернет-магазину. У рамках проекту планувалось розробити «Програму відродження вівчарства на Прикарпатті» та «Програму експорту виробів народних художніх промислів кластера НХП «Сузір'я», низку нормативно-правових актів, положень і механізмів співфінансування клас- теру. Крім того, йшлося про: кадрове забезпечення кластеру випускниками мистецьких та економічних ВНЗ та програму їх соціального забезпечення; створення супутніх туристичних продуктів (етнотурів, екотурів, агротурів), а також брендбуку кластеру і його продукції [24].

У цьому зв'язку було накреслено низку заходів, зокрема: написати методичний посібник, «створити та налагодити функціонування осередків народних промислів»; роботу проектної групи художників для виконання ескізів виробів; проведення семінарів-виставок і майстер-класів для «вивчення попиту на ліжникарські вироби» і тренінгів для навчання клас-терній грамотності тощо [24].

Натомість, проект на практиці довів свою неспроможність внаслідок завідомо декларативних намірів його творців, відсутності реальної та системної співпраці з відповідним середовищем майстрів ліжникарства на місцях, пов'язаними творчими та бізнес ініціативами, фахівцями у галузі вівчарства та народних промислів. Проект не заявлений, а відтак не апробований на спеціалізованих форумах ліжникарства, якими є міжнародна програма «Екологічний ракурс», регіональний фестиваль «Барвограй» у с. Яворів на Івано-Франківщині тощо. За період діяльності проекту, що охоплює близько десятиліття [24], кластер «Сузір'я» став об'єктом відповідного методичного посібника (іл. 1) [23], документообігу, певних галузевих нормативних актів обласного і державного рівня [22], однак навіть не наблизився до вирішення основної проблеми -- «відродження на- родних художніх промислів та ремесел через адаптацію кластерної моделі організації виробництва задля досягнення якості продукції на національному рин- ку та за його межами» [24]. Більше того, такий досвід є шкідливим для національної економіки в цілому та галузі-об'єкта зокрема, оскільки кошторис цього довготривалого проекту міг би стати реальною підтримкою обраній галузі в сучасних непростих обставинах адаптації художніх промислів до умов ринкової економіки.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 1. Ткачук І.Г., Кропельницька С.О, Петруняк А.Д. Кластер народних художніх промислів «Сузір'я»: методика, коментар, поради. Навчальний посібник. Івано- Франківськ: Тіповіт, 2009. URL: egionet.org.ua/ua/ Sotsialnoekonomichnuy_rozvutok_regioniv_v_ymovah_ detsentralizatsiyi_1552.html#page_title

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 2. Ліжники -- вироби майстерні «Гушка». URL: https://www.facebook.com/gushka.wool/photos/ 2162988343969544

Тим часом, ліжникарський промисел в Україні розвивається курстарно та нечисельно -- у форматі осібного виробництва і малого підприємництва. Завдяки популярності соціальних інтернет мереж, можливості мобільно торгувати без посередників засобом поштового зв'язку, у 2010-х рр. виник сегмент ремісничих міні-майстерень, у т. ч. ліжникарських («Ліжник» [25], «Гушка» [26], «Файний ліжник» та ін.), що активно пропонуть свою продукцію і розвивають її з огляду на запити споживачів (іл. 2). Здебільшого ці майстерні локалізовані на Косівщині Івано-Франківської області. Деякі з них («Гушка») намагаються відповідати часу і розробляють власні бренди -- фірмовий логотип, пакувальну тару і колекції продукції, яку представляють також на фестивалях, локальних виставках ліжників. «Інтерактивний формат» ліжникарства у соціальних мережах корегує асортимент, дизайн виробів. Зокрема, поряд з ліжниками інтер'єрного призначення (покривала на диван, на крісло, доріжки, подушки, ліжники на підлогу), існує пропозиція одягових виробів з ліжникової тканини. Зазнає перегляду функціональне призначення ліжника -- нині майстерні популяризують ліжники на підлогу («Ліжник», «Гушка»). Саме цей аспект є сумнівним щодо цього продукту, адже структура ліжника не призначена для подібних фізичних навантажень.

Водночас, стилістично український ліжник має модерне, сформоване та адаптоване до актуального дизайну прочитання. Сучасний український ліжник вирізняється низкою ознак, які дозволяють стверджувати про новий етап його розвитку. Нині це виріб з широким діапазоном технічних та художньо-пластичних засобів, у т.ч. новаторських, позбавлений композиційних канонів й обмежень, що органічно поєднується та мобільно пристосовується до популярної тематики предметного середовища. Такий розвиток можливостей українського ліжникарства у другій половині 2010-х рр. відбувся завдяки мистецьким активностям, зокрема дов- готривалій міжнародній програмі «Екологічний ракурс» (від 1998 року), що стала системною творчою лабораторією на базі традиційного осередку гуцульського ліжникарства у с. Яворів Івано-Франківської області, а також навчальним методикам кафедри декоративно-прикладного мистецтва КДІДПМ ЛНАМ. Відтак, на побутовому рівні в Україні нині впевнено утверджуються сучасні дизайнерські взірці ліжникарських виробів. Поряд з відкриттям очевид-них перспектив ліжникарства на вітчизняному ринку, про вихід на зовнішні ринки поки-що не йдеться. Такі плани для розвитку цього промислу теоретично дещо розглядались [23; 24], але практично не вирішувались.

На шляху до опанування експортних можливостей українського ліжникарства і його конкурентоспроможності на європейському ринку в сегменті продукції свого типу, яку нині представляють турецькі сіірти та філіклі, болгарські халіште і козяки, грецькі флокаті, румунські черги, вітчизняному промислу гостро бракує відповідної сировини та сертифікації продукції, грамотної та злагодженої роботи учасників ринку.

Килимарство в Україні має унікальний приклад виключно експортноорієнтованого виробництва. Йдеться про підприємство «Vandra Rugs» [28] у с. Любимівка на Херсонщині, що функціонує в Укра- їні з 2007 року як філія шведської компанії EMTE Textil, заснованої у 1940-х рр. Едною Мартін та Маріт Тьорен. Відтак, фірмова майстерня у с. Любимівка працює на засадах ручного виготовлення килимів за шведськими технологіями -- це продукція, що засаднично відрізняється від культури килимарства в Україні. Матеріали і техніки ткання, які застосовуються тут, у вітчизняній класифікації відповідають класу узорнотканих перебірних художніх тканин. Отже, йдеться про форматні двосторонні візерункові -- перебірні вироби, переважно з рапортними композиціями. У виробництві комбінують інші техніки, що притаманні скандинавській традиції художнього текстилю, зокрема ворсову техніку рюйю. Різноманітність асортименту забезпечують і матеріали -- льон (в основі та пітканні), бавовна (у пітканні), вовна (у пітканні), а також стрічкова пряжа з фетру (у пітканні) (іл. 3).

«Vandra Rugs» працює за світовими стандартами якості, бере участь у зарубіжних спеціалізованих експо-форумах, авторами колекцій майстерні є шведські дизайнери Емі Катц, Ева Шілдт, Гелена Еліассон, Ліза Грейп, Іда Волнер, Ларс Нільсон, Майя Йохансон та український дизайнер Юрій Зіменко. Характерною особливістю добору авторів на «Vandra Rugs», яка переважає у європейській практиці, є співпраця з дизайнерами архітектурних студій.

Власне українське килимарство на рівні підприємницької діяльності представлене трьома майстернями та килимарями-одноосібниками.

Новаторський підхід до килима практикує майстерня «Zv'yazani» [29], заснована Ольгою Каретниковою-Котягіною і Наталією Осауленко. У процесі організації виробництва вони вивчили сві- товий досвід, ознайомились з килимарством на різних етапах, у т. ч. з собівартістю виробітку й ринком цього промислу в Індії та Марокко, у Німеч- чині [30]. Майстерня має технічного директора, на постійній основі з нею співпрацюють 20 майстринь у Косові та Києві, за потреби залучають вільнонай- маних ткачів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 3. Майстерня «Vandra Rugs». Фрагмент килима з ко- лекції «Карпатська». URL: https://www.shop-vandra. com/shop/carpathian/tweed-red/

Асортимент продукції «Zv'yazani» дає привід говорити про появу нових тенденцій в естетиці українського килима для житлового інтер'єра. Здебільшого це складні тематичні, у т. ч. фігуративні, композиції з виразною художньо-образною складовою. Український килим, що у ХХ ст. став передумовою розвитку мистецької практики гобелена, у візії «Zv'yazani» немовби переймає вже досвід вітчизняного гобеленоткацтва і переносить його з художніх виставкових зал та громадських інтер'єрів у житловий простір -- щоденний побут сучасників. Такі килими можна класифікувати як художні твори. При цьому цей твір часто подається як елемент настінного декору і покриття для підлоги воднораз. Матеріалами тут слугують класичні з ХХ ст. для українського промислового та унікального художнього ткацтва матеріали -- бавовняна основа і вов- на у пітканні.

Розвиваючи свій бренд майстерня «Zv'yazani» орієнтується на побажання замовників, у т. ч. працює за ескізами замовників, співпрацює з кількома ілюстраторами та художниками декоративного мистецтва. Це урізноманітнює стилістику килимів. Одна з останніх колекцій -- «Осоння» (іл. 4) -- ство рена спільно з мисткинею Христиною Гайдамакою. Засновниці «Zv'yazani» розглядали можливість експорту своєї продукції, однак процедура серти фікації для дрібного вітчизняного виробника у такій сфері як килими ручної роботи є складною і вимагає значних коштів [30]. Тому реалістичним шляхом для українських виробників, що прагнуть вийти на зовнішні ринки, може бути їхнє об'єднання у форматі кооперативу або кластеру.

Таку перспективу перед- бачили автори програми кластеру народних художніх промислів «Сузір'я» [23, с. 89--118], однак загально окреслили схему і предметно не розглянули жодних процедур чи систем сертифікації продукції в умовах різних ринків. Приміром, відповіді на такі питання для вітчизняних експортерів продовольчих товарів грунтовно висвітлені у посібнику «Алгоритм екпорту: що потрібно знати українському екпортеру» [31]. Орієнтиром для розвитку вітчизняних виробників килимів може бути «Порядок сертифікації продукції легкої промисловості в Україні», що належить до національної системи сертифікації УкрСЕПРО, хоч останню cкасовано наказом ДП «УкрНДНЦ» № 500 від 29 грудня 2017 року [32].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 4. Гайдамака Х., майстерня «Zv'yazani». Килим «Осо- ння». 2019. URL: https://www.facebook.com/zvyazani/ photos/

Іл. 5. О. Левченя, майстерня «OLK Manufactory». Килим з покемонами.2018.URL:https://www.interior.ru/design/5035- oksana-levchenya-ukrainskie-kovry-v-xxi-veke.html

Своєрідний напрям розвитку українського сучасного килима виявляє майстерня «OLK Manufactory» (2017) [33]. Її фундаторка Оксана Левченя покладається на своє дизайнерське бачення розвитку бренду, де важлива роль належить апробації сучас- них соціокультурних, мистецьких трендів у практиці килимарства. При цьому, вироби майстерні заявлені на різноманітних арт-форумах в Україні та за кордоном. Так, поряд з копіями старожитніх українських килимів, тут є лінійки авторських проектів, зокрема зразки, виконані способом рециклінгу -- перероблені з килимів придбаних на вторинному ринку, фірмову ж стилістику «OLK Manufactory» презентують композиції, створені у постмодерністській стилістиці, де часом іронічно, пародійно перетворюються на килимовий орнамент стереотипи сучасної ма- сової культури (іл. 5). Деякі з цих килимів Оксани Левчені у 2019 році експонувались на паризькій бієннале ремесла і мистецтва «Rйvйlations» [34], а та- кож були номіновані на міжнародному конкурсі художників і дизайнерів «Arte Laguna Prize» (Італія) того ж року [33]. За словами власниці, майже ко- жен килим «OLK Manufactory» має наклад 10-- 15 копій [33]. Над втіленням проектів тут працюють четверо майстрів. Більш традиційним є асортимент майстерні «Соломія» з Полтавщини (2004), яку власники позиціонують як Решетилівську фабрику художніх промислів [35]. Ткані вироби майстерні виконані у характерній для свого осередку техніці «кругляння»/»дергання» вовняним пітканням по лляній основі. Категорія «килимів-гобеленів» представлена, в основному, низкою пасторальних сюжетів на тему українсько го села або орнаментальними рослинними композиціями -- вільними репліками промислових і виставкових решетилівських килимів 1960--1980-х рр. (іл. 6). Однак ця сучасна продукція якісно поступається виробам колишньої Решетилівської фабрики художніх виробів ім. К. Цеткін своїм колоритом та художньо-композиційними засадами. Очевидною є відсутність фахового художника на виробництві і належного контролю за художньою якістю продукції. Разом з тим, від 2018 року майстерня «Соломія» «є носієм елемента нематеріальної культурної спадщини України» [35], яким, згідно з Наказом Міністерства культури України № 105 від 12.02.2018 [36], визнано і традиції рослинного килимарства с. Решетилівка на Полтавщині.

Українське килимарство на національному рівні представлене тільки цим одним елементом нематерільної культурної спадщини і поки-що відсутнє у Репрезентативному списку ЮНЕСКО (англ. Lists of Intangible Cultural Heritage). Ця обставина узагальнює ситуацію довкола українського килимарства в цілому -- свідчить про запитаність цього промислу у суспільстві та в державі. Для прикладу, до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства від Азербайджану у 2010 році включене «Традиційне мистецтво азербайджанського килимарства», від Болгарії (2014) -- «Традиція килимарства у Чіпровцях», від Молдови з Румунією (2016) -- «Традиційне виготовлення настінних килимів», від Туркменістану (2019) --«Традиційне туркменське килимарство». Крім того, до суміжного переліку спадщини, що потребує захисту у 2012 році від Киргизстану включено тради- ціїйні повстяні килими ширдак та ала-кийиз. Зага- лом, до списків ЮНЕСКО зараховано 10 елементів нематеріальної культурної спадщини, пов'язаних з килимарством [37]. Ще однією ланкою українського килимарського промислу можна вважати одноосібне виробництво, яке має обмежене представництво. Серед майстрів, котрі систематично заявляють свої вироби на локальних і національних виставках народних художніх промислів, беруть участь у міжнародних форумах від України є родина богуславських килимар.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 6. Килим майстерні «Соломія». URL: https://reshfabrika.com.ua/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 7. В. Ткач. Килим. URL: https://www.facebook.com/ HappyHandMadeCarpets/photos/pcb.117623478280097 2/1176234692800981

Висновки

Отже, можна констатувати, що ру- котворне килимарство в Україні кінця ХХ -- поч. ХХІ ст. переживає період, обумовлений кар- динальними суспільно-економічними змінами, необхідністю адаптовуватись до умов ринкової економіки. Ці зміни призвели до тривалої кризи килимарства як промислу в Україні, що пов'язана із розвалом системи народних художніх промислів радянського зразка й інфраструктури «Укрхудожпрому» зокрема. Дер жавні програми з реанімації галузі народних художніх промислів та цільові проекти щодо килимарства виявились малоефективними. Проекти з економічного моделювання галузі, застосування тут нових форм організації (Кластер «Сузір'я») в дійсності не реалізовані.

Про появу українського рукотворного килимар- ства на вітчизняному ринку можна стверджувати з кінця 2010-х рр. Це дрібні виробники, їх частка є доволі незначною, але утримується як тенденція до зростання при відсутності державного лоббі, яке у країнах з розвинутим промисловим килимарством передбачає комплекс заходів -- від промоції на національному та зарубіжному ринках, пільгового оподаткування, заохочення і сприяння міжнародній співпраці, участі у світових експофорумах (Іран, Індія, Туреччина, Китай) до централізованого управління підприємствами-виробниками килимів або інфраструктурою галузі в цілому (Азербайджан, Туркменістан, Іран). Для опанування експортних можливостей, досягнення конкурентоспроможності на європейському ринку українським виробникам готро бракує відповідної сировини та сертифікації продукції, грамотної та злагодженої роботи учасни- ків ринку. Нині український виробник самотужки торує шлях до покупця засобом інтернет-мереж, що відіграють визначальну роль як щодо реклами, торгівлі, так і щодо організації праці.

Поряд з цим, мережа українських майстерень за характером асортименту вирізняється певним стилістичним діапазоном -- від скандинавського (Vandra Rugs) і традиційно українського («Соломія») до авторських інтерпретацій українських килимів та ліжників («Zv'yazani», «OLK Manufactory»; «Гушка» та ін.). Нині можна стверджувати про дизайнерську сформованість і самобутність деяких брендів, співзвучність їх продукції із сучасним предметним середовищем. Відтак на цьому етапі українське килимарство як промисел має окреслені напрямки розвитку та перспективу, реалізація якої залежить від нормативного формування національного ринку художніх промислів, співпраці його учасників та підтримки держави.

Список умовних скорочень

CEPC -- Indian Carpet Export Promotion Council EMTE Textil -- Edna Martin Marit Thorйn Textil INCC -- Iran National Carpet Center

NCCIA -- Nepalese Central Carpet Industries Association

Література

1. Мікула Н., Дацко О. Кластер народних промислів у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності ре- гіону. Міжнародна економічна політика. Вип. 1--2. 2010. С. 210--235.

2. Указ Президента України (від 06.06.2006 р. № 481/ 2006) «Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промис- лів в Україні». URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi?nreg=481%2F2006 (дата звернення: 04.10.2021).

3. Варивончик А. Реорганізація промислового об'єднання «Укрхудожпром» та присвоєння товарного знаку. Мис- тецтвознавчі записки. Вип. 35. 2019. С. 137--144.

4. Постанова Кабінету Міністрів України (від 23.05. 2007 р. № 768) «Державна програма збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів на період до 2010 р.». URL: https://www.kmu.gov.ua/ npas/80134506 (дата звернення 01.10.2021).

5. Постанова Кабінету Міністрів України (від 26.01. 1994 р. № 28) «Про державне акціонерне товариство«Укрхудожпром». URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/28-94-%D0%BF#Text (дата звернення: 04.10.2021).

6. Наказ Фонд удержавного майна (від 22.02.2018 р. № 287) «Про завершення приватизації ПрАТ «Ук- рхудожпром». URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2. nsf/link1/FN040084.html (дата звернення: 25.09.2021).

7. Az?rbaycan Respublikasэnэn 2004-cь il 7 dekabr tarixli 799-IIQ nцmr?li Qanunu «Az?rbaycan xalзa s?n?tinin qorunmasэ v? inkiєaf etdirilm?si haqqэnda». URL: http:// www.e-qanun.az/framework/7358 (дата звернення: 25.09. 2021).

8. Az?rbaycanRespublikasэndaxalзas?n?tininqorunmasэna v? inkiєaf etdirilm?sin? dair 2018--2022-ci ill?r ьзьn Dцvl?t Proqramэ. URL: http://www.e-qanun.az/fra- mework/38 038 (дата звернення: 25.09.2021).

9. Az?rxalзa. URL: https://azerxalca.az (дата звернення: 05.10.2021)

10. Сафарова Д. Азербайджан наращивает производ- ство ковров, но какой ценой? 2018. 12 червня. URL: https://russian.eurasianet.org/node/65276 (дата звер- нення: 04.03.2020).

11. Mehmet Huseyin Bilgin, Ender Demir, Marco Chi Ke- ung Lau, Chester Kin-Man To, Zhi-Ming Zhang. The Turkish handmade carpet industry: an analysis in compari- son with select Asian countries. The Journal of The Textile Institute. Vol. 102. № 6. June 2011. S. 514--526.

12. Iran Carpet Company. URL: https://en.irancarpet.ir/ (дата звернення: 11.03.2020).

13. Carpet Export Promotion Council India. URL: http:// cepc.co.in/about-us?cepc-profile (дата звернення: 30.03.2020).

14. Research Report on `Handmade Carpet Manufacturing' Segment. State Bank of Pakistan. URL: https://www. sbp.org.pk/departments/ihfd/Sub-egment%20Booklets/ Handmade%20Carpet%20Manufacturing.pdf (дата звернення: 05.10.2021).

15. Sayed Nasrad, Abdul Tamim Karimi. The Afghan Car- pet Industry: Issues and Challenges. Economics Alterna- tives. Issue 4. 2016. S. 475--490.

16. DOMOTEX. URL: https://www.domotex.de/en/abo- ut-us/about-domotex/ (дата звернення: 11.01.2021).

17. DOMOTEX: Categories 2021. URL: https://www. domotex.de/en/side-events/ awards/carpet-design-awards (дата звернення: 11.01.2021).

18. «Tьrkmenhaly» dцwlet birleєigi. URL: https://www. turkmenhali.gov.tm/about.php ?about=35b10554b84da d2dfc18d9fae98e0643 (дата звернення: 05.10.2021).

19. Общественное объединение «Фонд развития ковро- производства «Кыргыз килем». URL: https://kyr- gyzkilem.kg/o-fonde/ (дата звернення: 5.02.2021).

20. Розпорядження Кабінету Міністрів України (від 15.06.2006 № 336-р.) «Про схвалення Концепції Державної програми збереження, відродження і роз- витку народних художніх промислів на 2006-- 2010 рр.». URL: http://lawua.info/index.htm (дата звернення 28.09.2021).

21. Народні художні промисли України: історія, сього- дення, перспективи: Науковий збірник за матеріа- лами Всеукраїнської науково-практичної конфе- ренції. Київ: Пріоритети, 2016. 332 с.: іл.

22. Розпорядження Кабінету Міністрів України (від27.01. 2010 р. № 145-р.) «Про впровадження кластерної моделі розвитку народних художніх промислів». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/145-2010-%D1%80#Text (дата звернення: 05.10. 2021).