Сакральні образотворчі пластики у публічному просторі Львова початку XXI ст.: порівняння і обґрунтування термінології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сакральні образотворчі пластики у публічному просторі Львова початку XXI ст.: порівняння і обґрунтування термінології

Михайло Скоп, аспірант, Львівська національна академія мистецтв

У статті розглянуто низку термінів, пов'язаних із сакральними об'єктами Львова, зокрема каплицями, фігурами і хрестами. Новизна тематики полягає в якомплексному підході до проблеми диференціації різних типів сакральних об'єктів, а також -- у намаганні синтезувати в одну групу низку термінів, які застосовуються дослідниками щодо святинь різних періодів, регіонів і конфесій.

Метою статті є дослідити найбільш поширені терміни та типології святинь у публічному просторі в українських та польських дослідників, виявити суперечності, запропонувати й обґрунтувати термінологію, найбільш прийнятну для комплексного та узагальненого аналізу сакральних образотворчих пластик у публічному просторі Львова. Для цього було застосовано такі методи: порівняльний, дослідження культурного контексту, метод іконографічного аналізу, історико-мистецької типології та класифікації.

Об'єктом дослідження є сакральні образотворчі пластики у сучасному публічному просторі Львова, зокрема каплиці, фігури, хрести. Предметом дослідження є термінологія, яка застосовується українськими та польськими дослідниками.

В результаті дослідження було проаналізовано термінологію і класифікації низки науковців, знайдено і проаналізовано відмінності та суперечності, зокрема у диференціації «капличок», «каплиць», «фігур», «хрестів». Розглянуто дихотомію «світського» і «сакрального» просторів. Виділено і обґрунтовано використання термінів, які є найбільш коректними стосовно сакральних об'єктів Львова. Запропоновано варіант класифікації за розміщенням.

Ключові слова: Фігура, каплиця, придорожній хрест, сакральна скульптура, публічний простір Львова, ієротопія, іконографія, меморіал, вівтарик.

Sacred images in the public space of Lviv at the beginning of the XXI-century: comparison and justification of the terminology

Mykhailo Skop, postgraduate, Lviv National Academy of Arts

The article considers a number of terms related to sacred objects of Lviv, in particular, chapels, figures and crosses. The novelty of the topic lies in a comprehensive approach to the problem of differentiation of different types of sacred objects, as well as in an attempt to synthesize into one group a number of terms used by researchers for shrines of different periods, regions and religions.

The aim of the article is to investigate the most common terms and typologies of shrines in public space among Ukrainian and Polish researchers, to identify contradictions, to propose and substantiate the terminology most acceptable for comprehensive and generalized analysis of sacred art in Lviv.

The following methods were used: comparative, cultural context research, method of iconographic analysis, historical and artistic typology and classification. The object of research is sacred art sculptures in the modern public space of Lviv, including chapels, figures and crosses. The subject of the research is the terminology used by Ukrainian and Polish researchers. As a result of the study, the terminology and classifications of a number of scholars were analyzed, differences and contradictions were found and analyzed, in particular in the differentiation of «shrines», «chapels», «figures», «crosses». The dichotomy of «secular» and «sacred» spaces is considered. The use of terms that are most correct for use in relation to sacred objects of Lviv is highlighted and substantiated. A variant of classification by placement is offered.

Keywords: Figure, chapel, roadside cross, sacred sculpture, public space of Lviv, hierotopia, iconography, memorial, altar.

Вступ

У публічному просторі Львова є значна кількість сакральних образотворчих пластик, найбільш поширеними з яких за формою є скульптури і хрести. До їх числа входять об'єкти, найстарші з яких датуються XVII ст., а найновіші -- наших днів. Створені у різні історичні періоди представниками різних релігійних і національних груп населення, вони мають суттєві формальні та змістові відмінності, які свідчать про релігійні, культурні та мистецькі особливості. З ходом історії деякі з цих творів втратили свій первинний вигляд, перемістилися або набули нових елементів, що призвело до зміни контекстів і набуття нових конотацій. Зокрема значна кількість придорожніх святинь, які початково знаходились за містом, в ході урбанізації були поглинуті міським середовищем.

Є значна кількість досліджень стосовно окремих типів релігійних пластик, зокрема придорожніх хрестів, капличок і фігур, поширених на заході України. Проте, якщо порівняти використану в них термінологію і запропоновані класифікації, то виявляється ряд суперечностей, викликаних локальними особливостями розглянутих об'єктів. Тому постає проблема пошуку термінології та класифікації, яка би могла використовуватись при узагальненому й комплексному аналізі сакральних творів у такому міжкультурному середовищі як Львів.

Враховуючи розміщення релігійних творів у публічному просторі, також постає проблема дихотомії місця на сакральне і профанне, що залежить від ряду обставин і може відображатись у творчій діяльності, спрямованій на вшанування і відділення сакрального об'єкта від світського середовища.

Тема ієротопії в міському просторі є розкритою у ряді праць, проте немає досліджень стосовно особливостей такого співвідношення у Львові. Тому важливим є проаналізувати напрацювання дослідників, визначити і обґрунтувати найбільш відповідну термінологію, яка підходить для широкого кола об'єктів і може використовуватись у подальших дослідженнях.

Найдавніша ґрунтовна праця з першою відомою класифікацією українських каплиць, фігур і хрестів належить Д. Щербаківському [1]. Також тема піднята Є. Онацьким [2, с. 596] [3]. Сакральні об'єкти цих типів досліджуються в працях таких авторів: С. Сенько [4, с. 143-149], О. Болюк [5, с. 193-198], М. Сидор [6, с. 114-118], Т. Божук [7, с. 9-15], В. Тимофієнко [8], М. Моздир [9].

Питання взаємовпливів української та польської традицій ландшафтних хрестів та їх порівняння розглядалось в низці досліджень, зокрема П. Кузенко [10, с. 22-29], Г. Холлі [11, с. 309-345]. Тема львівської сакральної скульптури досліджувалась такими вченими: Т. Маньковським [12], В. Любченко [13], Б. Шенгерою [14], М. Гембаровичем [15, с. 126-151], Ю. Бірюльовим [16]. Сакральну скульптуру Тернопільщини описували Л. Строцень [17], М. Андрейчин [18], В. Уніят-Карпович, І. Чепіга [19]. Тему сучасних сакральних об'єктів в українському урбаністичному просторі піднято в альбомі «Orthodox Chio> [20]. Тему придорожніх каплиць і хрестів Варшави, а також проблематику змін контекстів цих сакральних об'єктів у сучасному міському просторі дослідили А. Рожанська та М. Качинська: [21], М. Зелінська [22], Я. Каліцька [23]. Категорію сакрального простору досліджено такими іноземними вченими: М. Еліаде [24], О. Лідов [25], Н. Грибулина [26], Е. Кириченко [27], В. Петрохін [28], Я. Лапінський [29]. Серед вітчизняних дослідників тему досліджено такими авторами як О. Осадча [30], А. Сорочук [31].

Тим не менше всі ці дослідження розкривають окремі аспекти вибраної проблематики: сакральної скульптури, хрестів і архітектурних елементів певного періоду, взаємовпливів української й польської традицій, сакрального простору в урбаністиці та ін. Натомість не було досліджень, спрямованих на розгляду сакральних образотворчих пластик у публічному просторі Львова, а також семантичних і стилістичних особливостей, які є характерними сучасним творам.

Метою нашої статті є дослідити найбільш поширені терміни та типології святинь у публічному просторі в українських та польських дослідників, виявити суперечності, запропонувати й обґрунтувати термінологію, найбільш прийнятну для комплексного та узагальненого аналізу сакральних образотворчих пластик у публічному просторі Львова. Для цього було застосовано такі методи: порівняльний, дослідження культурного контексту, метод іконографічного аналізу, історико-мистецької типології та класифікації.

Основна частина

У Львові є значна кількість мистецьких об'єктів з релігійними ознаками. Це дослідження концентрується на тих із них, які визначаються як «сакральні» або «священні» (обидва поняття репрезентують різні мовні групи, тому мають лише формальні відмінності [32, c. 16], тобто такі, що стосуються релігійного культу [33, с. 17], поклоніння чи найвищих ідеалів, а також співвідносяться із світським або профанним. В останньому також можуть бути певні елементи релігійного мистецтва чи символіки, але в такому випадку вони мають не релігійне, а світське призначення (зокрема виконують рекламну, декоративну, або соціальну функцію), а також не сприймаються вірянами як священний простір.

Тому важливим в дослідженні сакральних об'єктів є визначення ієрофанії та ієротопії. Перший термін (грец. ієро -- святий, та грец. Фапто) є введений М. Еліаде і означає будь-який прояв божественного «яке постає перед нами». Внаслідок такого явлення з-поміж навколишнього середовища виділяється територія, що якісно відрізнятиметься від нього [24, с. 10].

Ієрофанію, що таким чином змінює значення простору, можна відтворити завдяки ієротопії (др.-гр. ієро -- священний і др.-гр. XOKOq -- місце, простір). Термін, введений О. Лідовим, означає «особливий вид творчості, а також як спеціальна галузь історичних досліджень, в якій виявляються та аналізуються приклади цієї творчості. Очевидно саме постійне сполучення й інтенсивна взаємодія ієрофанії (містичного) та ієротопії (плоду розуму та рук людських) визначає найістотніші риси створення сакральних просторів, зрозумілого як вид творчості...» [25, с. 11, 12]. До ієротопічних просторів зазвичай належать храми [26, с. 56-59] і святилища, або сакральні ландшафти, архітектурні комплекси, міста [27, с. 292-322] і країни [28].

Облаштування священного простору довкола об'єкта поклоніння також є видом творчої діяльності й носить символічний характер. Воно свідчить про «живучість» об'єкта [22, с. 25-27], може розкривати зміст твору і простору, конкретизуючи його і відображаючи конкретні конотації. Так, до прикладу, різнобарвна люмінесценція буквально змінює для глядача оригінальний колір скульптури, що веде до появи додаткових інтерпретацій; висаджені довкола фігури трояндові кущі можуть не лише визначати межі ієротопії (що впливає на поведінку людей, які з нею взаємодіють), але й, до прикладу, асоціюватись із Розарієм, як іконографічним атрибутом Діви Марії. Ці прояви творчості ґрунтуються на сакральній матриці, властивій певному періоду й репрезентують певний образ храму. Відповідно, для вичерпного іконологічного аналізу слід розглядати не лише конкретний твір, але й простір довкола нього, адже в сукупності своїй вони утворюють «образ-парадигму» -- образ, що не має зв'язку з конкретним текстом, але є образним втіленням ідеї [25, с. 339].

У дихотомії простору на сакральне і профанне особливе місце займають «місця пам'яті». Будучи проявом «храмової свідомості» [34, с. 34-41], вони є дуже близькими до релігійної ієротопії. Це зумовлено двома чинниками, які відобразились у двох групах об'єктів. Першим є спадковість пост-релігійної радянської епохи, за часів якої створювались численні храмові симулякри [34, с. 34-41]. Експлуатуючи композиційні принципи та семантику сакрального мистецтва, такі об'єкти творились на заміну релігійним місцям поклоніння, а отже -- так чи інакше їх імітували. Але з втратою свого референта -- радянського народу, втратили свою актуальність як ієротопи [34, с. 34-41].

Другим є десекуляризація і національний наратив у сучасних місцях пам'яті. Такі об'єкти є адаптацією образу храму й містять візуальні маркери, що об'єднують релігійне з меморіальним в один нерозривний змістовий ряд. Це може бути як окрема релігійна символіка, що надає об'єкту сакральної конотації, так і домінування релігійного над світським. Це явище має свою тяглість в українській традиції, суть якої можна сформулювати в створенні саме релігійних об'єктів як місць пам'яті. Такі заміщення можна трактувати як прояв психологічного феномену асоціації пам'ятного із релігійним, а отже -- створення ієротопії. У цьому випадку об'єкт слід розглядати як сакральний, особливо у випадках, коли певне місце пам'яті відзначається лише релігійною скульптурою або хрестом.

Загалом значна кількість сакральних об'єктів знаходиться саме у публічному просторі Львова. Тобто місця, доступного для всіх, або широких різноманітних соціальних груп, що базуються на основі соціальної свободи пересування і анонімних контактів [35, с. 32]. Зокрема це архітектура або архітектурно-подібні елементи [6, с. 115] -- храми, каплиці; образотворчі пластики -- фігури, хрести; а також тимчасові і перформативні (обрядові) -- вертепи, хресні ходи та ін. У публічному просторі Львова до найбільш поширених сакральних пластик належать каплиці, фігури, хрести.

У цьому дослідженні важливим є виділити й узагальнити з сакральних творів ті, що підпадають під поняття «образотворчі пластики». Цей термін використовується згідно з визначеннями А. Король, -- за яким пластичні мистецтва -- це поняття, що об'єднує твори, які існують у просторі, не змінюються і не розвиваються в часі і сприймаються зором. Вони носять предметний характер і виконуються методом обробки різних художніх матеріалів, а образотворче мистецтво -- це мистецтво, пов'язане зі зоровим сприйняттям, яке відображає навколишній світ на зображальній площині й у просторі. Це: малярство (живопис), графіка, скульптура [36, с. 142].

Слід зазначити, що архітектура не є образотворчим мистецтвом, бо у ній немає відображення явищ у повному розуміння слова [37, с. 121], тому вона не входить у об'єкт дослідження. Але поділ пластичних мистецтв на образотворчі, архітектуру, декоративно-прикладне і дизайн не є абсолютним, хоча останні естетично організовують об'єкти утилітарного значення і їх зорово-просторові форми, як правило, не мають аналогій в реальній дійсності [38, с. 143]. Тому в деяких випадках приналежність об'єкта до образотворчого і необразотворчого мистецтва є досить умовним.

У випадку каплиць певний поділ на архітектурні й образотворчі пропонується провести за візуальним домінуванням одної з цих складових. Так, до прикладу, ті каплиці, які складаються з купола та чотирьох стовпців (які практично не перешкоджають видимості образотворчої пластики), не є самостійним архітектурним твором, а свого роду архітектурно-подібним доповненням, спрямованим на захист і оздоблення сакральної скульптури. Натомість ті, які окрім накриття мають стіни і перешкоджають зоровому контакту з об'єктом поклоніння, доцільніше відносити до категорій архітектури.

Для цього дослідження абстрагування від однозначно архітектурних об'єктів є необхідним для зміщення фокусу з каплиць як малих архітектурних форм на їх об'єкти поклоніння, а вже в контексті них -- навколишній простір, який, в свою чергу, в певних випадках може бути облаштований архітектурними елементами.

Саме слово «каплиця» походить від лат. Capella -- зменшувальної форми слова «cappe» (лат. плащ з каптуром) [39] в польську і українську слово прийшло не прямо від латини, а від старочеської «kaplice» [40] . За легендою, римський воїн Мартин якось зустрів жебрака, розрізав свій плащ навпіл і подарував нужденному нижню частину. Жебраком виявився Христос. Мартин увірував, став монахом, потім абатом і згодом -- єпископом. По смерті святого Мартина над його могилою у м. Турі був зведений невеликий храм. У ньому зберігалась половина плаща, від якого і пішла назва для малих молитовних будинків [2, с. 596].

За заході України традиція спорудження каплиць поширилась із приходом християнства. Є підстави вважати, що окремі конструктивні рішення, а також розміщення таких об'єктів в особливих, увічнених народною пам'яттю місцях дає змогу пов'язувати їх із пережитками вірувань дохристиянської доби [41, с. 416]. Такий синтез відобразився, зокрема, зображеннями язичницьких «кумирниць» на українських іконах XV-XVII ст. [42]. Традиція спорудження каплиць набула значного поширення, що є однією із причин появи різноманітних типів таких святинь. Тому до поняття «каплиця» дослідники відносять досить широкий діапазон об'єктів, що, своєю чергою, призводить до багатьох можливих класифікацій. Зазвичай мається на увазі невелика споруда без вівтаря, але з іконами [43], де в православній традиції не проводяться головні богослужіння, а лише добові -- «часи».

Д. Щербаківський до поняття «придорожні релігійні пам'ятки» вносить хрести, «фігури», каплиці [1, с. 22]. В останню групу включено об'єкти, спільним для яких є наявність накриття. Придорожні хрести -- об'єкти без Розп'яття. Фігури -- хрести з Розп'яттям чи окрема фігура святого на п'єдесталі [1, с. 24]. Є. Онацький розділяє хрести, фігури та придорожні каплички, визначивши останні як «дальший розвиток придорожніх хрестів і фігур». А під поняттям «фігура» він має на увазі високі дерев'яні хрести [2, с. 596]. Проводячи класифікацію каплиць за розміщенням і призначенням, М. Тимофієнко розглядає лише архітектурні об'єкти, і не включає сюди фігури та хрести [8, с. 469]. М. Сидор також відносить сюди лише споруди, натомість придорожні хрести, «хрести-фіґури» та «фіґури» визначає як інші складові узагальненого поняття «придорожні об'єкти сакрального призначення» [6, с. 91].

Польські дослідники зіткнулися із проблемою універсальної класифікації придорожніх каплиць, що викликано різноманітністю форм сакральних об'єктів [44, с. 14]. Відповідно, до «каплиця» і «придорожня каплиця» вноситься значне різноманіття об'єктів, зокрема фігури та хрести. Для повнішого розуміння відмінностей терміни подано не лише в українському перекладі, але й мовою оригіналу. Також слід додати, що в українській літературі слово «капличка» зазвичай використовується як зменшувальна форма від «каплиця». Натомість у польській ці два слова означають різні типи сакральних об'єктів. Так «Kaplica» -- це молитовна споруда або бічна частина храму з окремим вівтарем, а «Kapliczka» -- термін, у який можна включити як малі молитовні будівлі, так і фігури на стовпах, в нішах житлових будинків і т. д.

Перша спроба класифікації в польській науці була здійснена дослідником народної культури Т. Се- верином. До визначення «придорожня каплиця» він відносить такі типи об'єктів: каплиці на дереві (пол. nadrzewne); на стовпах (пол. na slupach); наземні (пол. naziemne); а також окрему категорію -- придорожні фігури (пол. figury przydrozne) [45]. У «Словнику мистецької термінології» подається таке визначення: «Придорожня каплиця -- це невеличка культова споруда, споруджується з метою обітниці, подяки, ритуалів тощо у вигляді окремого будиночку, башточки з поглибленнями, фігури на стовпі, декоративної коробки на дереві» [46]. Б. Чехович до поняття «придорожня каплиця» відносить лише невеликі споруди, або культову скульптуру (але не придорожню фігуру, в якій домінує фігуратив- на різьба). Їх він поділяє за формою на: будинкові (пол. domki) з вівтариком; вежі (пол. wiezyczki) з нішами для скульптур і образів; стовпи (пол. slupie); у формі малих будиночків (пол. malego domku) на деревах [47]. Хрести в цю класифікацію не входять.

А. Бяльчак поділяє каплиці за формою і розміщенням на такі: на дереві (пол. nadrzewne); на стовпах (пол. na slupach); наземні (пол. naziemne); будинкові (пол. domkowe); фігури на узбіччі (пол. figury przydrozne); шафкові (пол. szafkowe); на п'єдесталі (пол. postumentowe); у нішах (пол. wn^kowe); придорожні хрести (пол. krzyze przydrozne) [48]. З. Клодницький за формою поділяє каплички на: наземні будинкові (пол. domkowe naziemne); стовпові (пол. slupowe), скринькові (пол. skrzynkowe); нішеві (пол. wn^kowe), розміщені на дереві, стовпі, на хресті (постаменті або нижній його частині), або стіні будинку [44; 12; 15].

Г. Холі виділяє три групи: наземні будинкові (пол. domkowe naziemne) з двосхилим, конічним або цибулеподібним накриттям; наземні нішеві (пол. wn^kowe naziemne) з двосхилим, багатоскадним, конічним або цибулеподібним дахом, із багатокутним або круглим планом; стовпові, скринькові (шафові) (пол. slupowe, skrzynkowe (szafkowe)) [11].

Є. Кучовіц розділяє: будинкові (пол. domkowe); стовпні (пол. slupowe); аркадні (пол. arkadowe); скринькові (пол. skrzynkowe); нішеві (пол. wn^kowe), які поділяються на дві групи: ті, що з находяться в нішах будинків і окремі муровані прямокутники із нішами, окремі фігури, страсті (розп'яття), хрести [48]. А. Рідзевська і А. Вільканець, опираючись на визначення із «Словника мистецької термінології» [46] поділяють каплиці на: надеревні (пол. nadrzewne); стовпові (пол. slupowe); коробкові (пол. czworobokowie); будинкові (пол. domkowe). Хрести винесені в окрему групу [49]. У дослідженнях каплиць Варшави визначення «придорожня каплиця» є лише однією з груп каплиць, присутність якої в міському просторі пов'язується з ростом урбанізації та входженням таких об'єктів у міську зону. Натомість класифікації за формою та розміщенням є дещо відмінними.

А. Волк поділяє каплиці за тим, в яких зонах вони розташовуються і функціонують: придорожні (пол. przydrozne); приміські (пол. podmiejskie); міські (пол. miejskie); центру міста (пол. srodmiejskie); вуличні (пол. przyuliczne); дворові вівтарики (пол. pod- workowe oltarzyki) [50].

Дворові каплиці у Середмісті Варшави на початку 1990-х було досліджено М. Зелінською. Термін «каплиця» у неї може замінятись терміном «вівтарик» [22, c. 22-25]. Ці об'єкти вона поділяє на три групи:

* Вівтарі, розміщені у брамах, рідше каплиці або фігури, іноді розташовані не у воротах, а на сходах;

• Окремі фігури на постаментах (найчастіше зі зображенням Діви Марії, рідше -- Христа);

• «Збиті» каплиці (пол. klecone) -- саморобні вівтарі, що можуть стояти посеред двору-колодязя або при стіні. Це найбільше поширений тип на виділеній території;

• Каплиці у нішах.

Її дослідження є важливим для нашої проблематики через значну увагу до оздоблення каплиці й зелених насаджень як до частини об'єкта, що виконують функцію своєрідного ідентифікатора «живучості» святині -- турботи про неї з боку місцевих жителів [22, с. 25--27].

Таким чином під поняттям «придорожня каплиця» (пол. kapliczka przydrozna) польські дослідники зазвичай мають на увазі групу об'єктів, що знаходиться або первинно знаходилась поза міською зоною. А до загального поняття «капличка» (пол. kapliczka) переважно відноситься мала сакральна архітектура, хоч вона виступає лише одним з типів каплиць, адже центральним для визначення є радше сакральність і невеликий розмір об'єкта. Тому сюди можуть входити об'єкти як образотворчих, так і необразотвор- чих пластик. Відповідно, еквівалентом слова «каплиця» може виступати «святиня». Вагому роль тут відіграє поставлена проблематика і вибірка об'єктів за територією.

Іншим типом святинь є хрест -- найпоширеніший на території України тип сакрального об'єкта, який розміщується на місцевості. Найдавнішою згадкою і свідченням про започаткування такої традиції є легенда про встановлення хреста апостолом Андрієм Первозванним на місці, де згодом постане Київ. Вона описана у «Повісті временних літ» Нестора Літописця, укладеній в XI-XII ст. [51].

Як уже було зазначено, в українських і польських дослідників немає однозначного погляду на те, чи відносяться ландшафтні хрести до групи придорожніх каплиць. Важливішим є зазначити, що на території, де суттєво переважає православне населення, поняття ландшафтних «хреста» і «фігури» вважаються синонімами, що відобразилось і в дослідницькій літературі. Як відомо, у православній традиції вшановування скульптурних зображень не схвалюється, основою чого є рішення Константинопольського Вселенського собору у 691-692 рр. [52]. Відповідно, поняття «фігура» асоціюється із хрестами, а не скульптурами. Так, згідно з «Малою українською енциклопедією», фігури -- це високі дерев'яні хрести, які традиційно встановлювались українським населенням Правобережної України і Галичини. Розміщувались на полях, при дорогах, а найчастіше -- на роздоріжжях [2, с. 596]. Також таке ототожнення зустрічається у дослідженні придорожніх хрестів Полісся І. Ігнатенко та О. Гаорнюк. Тут замінниками поняття «придорожній хрест» виступають «фігури», «крижи», «обрічні крижи», «крести», «хрести», «хвіґури» [53]. Натомість, в «Сакральній скульптурі Тернопільщини» [17]. «фігура» виступає замінником центрального поняття «скульптура» і не асоціюється із поняттям «хрест».

Іл. 1. Фігура «Богородиця Покрова», поч. XXI ст. вул. Б. Хмельницького, 192 а

Таким чином дослідники використовують ті визначення, якими на певних територіях користуються місцеві жителі певної етнічної групи, називаючи той чи інший сакральний об'єкт. А відповідно -- будь-яка спроба єдиної класифікації неодмінно зустрічається з дилемою: якщо порівнювати значення цих слів на різних територіях, або в одному культурному регіоні в різних етнічних групах населення, то виявляється, що вони часто суперечать одне одному. Тому доцільним є надавати перевагу тим визначенням, які є абстрагованими від локальних інтерпретацій.

Доцільно згадати також про групові об'єкти. Найбільш поширеними є Хресні дороги -- це чотирнадцять хрестів, скульптурних груп або зображень, що символічно відображають моменти Страстей Господніх. Звичай їх встановлення походить орієнтовно з XV ст. від ордену францисканців і був поширений у католицькій Церкві у XVIII ст. Обряд проходження полягає у почерговій зупинці перед чотирнадцятьма стаціями і читанні молитов і роздумуванні. Його виконання спричиняє великі розрішення гріхів (індульгенції). Найчастіше обряд виконується у час Великого посту і на Страсну п'ятницю [3, с. 2018]. Римо-католицька традиція стала популярною як серед греко-католиків, так і у православних, що призвело до появи ряду таких об'єктів у Львові. Тут вони розміщуються на території довкола храмів, а також у публічному світському просторі. Найчастіше -- у парках. Також значного поширення набув звичай розміщувати стації всередині храмів, проте такі святині не підпадають під об'єкт дослідження. У випадку встановлення в публічному просторі стації зазвичай ставляться на значній відстані одна від одної, тому сприйняття хресної дороги в нерозривно пов'язане із ландшафтом. Враховуючи, що стації утворюють змістову цілісність, весь простір всередині хресної дороги можна вважати єдиною ієротопією, не обмежуючись найближчою від кожного окремого об'єкта площею. Хресні дороги можуть складатись з образотворчих пластик і архітектурних елементів, бути різної форми і конфігурацій. Тому з-поміж інших сакральних об'єктів вони виділяються змістом і призначенням.

На основі згаданих класифікацій, сакральну образотворчу пластику у публічному просторі Львова, що не є частиною архітектури, пропонується поділяти на:

• Фігури -- пластики без накриття (скульптури, рельєфи, Розп'яття) (іл. 1);

• Каплиці -- фігури під накриттям (іл. 2);

• Хрести без розп'яття (іл. 3);

• Хресні дороги (іл. 4).



Іл. 2. Каплиця «Богородиця Милосердя», поч. XXI ст., вул. Б. Хмельницького, 225

Іл. 3. Пам ятний хрест, поч. XXI ст., вул. Володимира Великого, 113



Іл. 4. Стація хресної дороги «Розп'яття» 2010-2013 рр., скульптор Б. Гретчак, Високий Замок

Іл. 5. Вівтар в ніші «Божа Матір Розарію», поч. XXI ст., Київська, 11

Також слід розглянути сакральні образотворчі пластики, що не є окремими об'єктами у міському просторі, а знаходяться у спеціально облаштованих нішах або виступах на фасадах будівель, огорожах, підвіконнях. Для виділення цієї групи, пропонується використати термін «вівтар», який вживається не у значенні «жертовник храму», а близько до того значення, яке мається на увазі у дослідженнях М. Зєлінської та А. Вовк [22, с. 22-25; 50, с. 57-71].

Таким чином їх можна поділити на три умовні групи:

• Вівтарі в нішах будинків (іл. 5). Традиційно, тут можуть розміщуватися не лише скульптури, але й хрести, ікони, поліхромія. Найдавніші збережені зразки таких об'єктів в історичній частині Львова датуються XVI--XVII ст. Переважно, це скульптура або рельєфи. Внаслідок історичних процесів, зокрема, із приходом атеїстичного радянського режиму, значна частина святинь у просторі Львова було зруйновано. Проте залишились порожні ніші, на місці яких із здобуттям незалежності України почали встановлюватися нові сакральні об'єкти;

• Вівтарі у ґротах (іл. 6). Зазвичай вони є наближеними до людського зросту і нагадують своєрідний ґрот. Розміщені у них об'єкти поклоніння, знаходяться на рівні очей і є значно більшого розміру, ніж у фасадних нішах;

• Вівтарі на підвіконнях (іл. 7). Цей тип є найбільш поширеним у Львові. Це скульптури, образки, свічки та інші предмети культу, розміщені у підвіконнях житлових будинків. Порівнюючи з іншими розглянутими типами об'єктів, вони мають близькі функції і семантику, є відділеними від світського простору -- житла людей, зазвичай звернені у публічний простір, а також є творами релігійної творчості, утворюючи ієротопічний образ-парадигму. Фактично, в ряді випадків від святинь у нішах вони відрізняються виключно заміною місця знаходження. Тому їх розгляд є необхідним для цілісного розуміння сакральних образотворчих пластик у всіх їх проявах.



Іл. 6. Вівтар у ґроті «Богородиця Милосердя», поч. XXI ст., вул. Антоновича, 48

Іл. 7. Вівтар у підвіконні «Божа Матір Розарію», «Богородиця Милосердя», кін. XX -- поч. XXI ст., вул. Вічева, 2

Висновки

У статті проаналізовані основні терміни, пов'язані з дослідженнями сакральних образотворчих пластик. Розділено сакральні й ті, що були створені на релігійну тематику, але не виконують сакральної функції. Також в окрему групу винесено т.зв. «місця пам'яті» з релігійною символікою.

Враховуючи різноманіття сакральних об'єктів у публічному просторі Львова, було проаналізовано класифікації, у які входять окремі з найбільш поширених у Львові типів святинь. Зокрема каплиць, фігур, хресних доріг і ландшафтних хрестів. Внаслідок цього, було виявлено суттєві відмінності в класифікаціях і визначенні термінів. Висунуто припущення, що вони викликані рядом обставин, зокрема територіальною, етнічною, релігійною й лінгвістичною. На основі зібраних даних було запропоновано поділ святинь за розміщенням: ті, що знаходяться окремо (фігури, каплиці, хрести) та ті, що знаходяться в межах архітектурних об'єктів (вівтарі у нішах, вівтарі у гротах, вівтарі у підвіконнях).

святиня термінологія сакральний пластика

Література

1. Щербаківський Д. Буковинські і галицькі деревляні церкви, надгробні і придорожні хрести, фігури і каплиці. Українське мистецтво. Київ; Прага: Український громадський видавничий фонд, 1926. 102 с.

2. Онацький Є. Каплиця. Українська мала енциклопедія: у 16 кн., 8 т. Буенос-Айрес, 1959. Т. 3. Кн. V. С. 596--597.

3. Онацький Є. Хресний шлях. Українська мала енциклопедія: у 16 кн., у 8 т. Буенос-Айрес, 1959. Т. 3. Кн. V. С. 2018.

4. Сенько С. Ландшафтні хрести на Закарпатті у ХІХ-- ХХ століттях: процес заміни дерева каменем і залізом. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. 2011. Вип. 27. С. 143--149.

5. Болюк О. Українські каплиці: генезис, типи, особливості. Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: зб. наук. праць. Вип. 9. НАНУ; ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Київ, 2009. С. 143-- 149.

6. Сидор М. Реприза духовного концепту галицьких придорожніх каплиць у різних формах їх архітектурного вираження. Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. 2014. Вип. 2. С. 114--118.

7. Божук Т. Релігійні об'єкти в культурному ландшафті та їх використання для потреб туризму (на прикладі міста Львова). Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Географія. 2010. Вип. 21. С. 9--15.

8. Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття. Київ, 2002. 472 с.

9. Моздир М. «Фігури», придорожні та присадибні хрести в Україні. Українська хрестологія: Спец. випуск«НЗ». Львів, 1997. С. 21.

10. Кузенко П. Ладшафтні хрести України та Польщі: до питання взаємозвязку традицій. Українопольські культурні взаємини. Вип. 2. Київ, 2008. С. 22--29.

11. Holly G. Krzyze i kapliczki przydrozne na pograniczu pol- sko-slowacko-ukrainskim. Roczniki Bieszczadzkie. № 20. 2012. S. 309--345.

12. Mankowski T. Dawny Lwow, jego sztuka i kultura artystyczna. London, 1974.

13. Любченко В. Львівська скульптура XVI--XVII століть. Київ: Наукова думка, 1981. 216 с.

14. Шенгера Б. Львівські скульптори та скульптури Львова у XVIII сторіччі. Львів: Львівська національна галерея ім. Б.Г. Возницького, 2020. 272 с.

15. Гембарович М. Скульптура та різьблення. Історія українського мистецтва: у 6-х т. Т. 3. Мистецтво другої половини XVII-XVIII століття. 1968. 439 с.

16. Бірюльов Ю. Львівська скульптура від раннього класицизму до авангардизму (середина XVIII -- середина XX ст.). Львів: Апріорі, 2015. 528 с.

17. Строцень Л. Сакральна скульптура Тернопільщини. Тернопіль: Підручники і посібники, 2020. С. 2--13.

18. Андрейчин М. Святі захисники від епідемій і покровителі інфекційних хворих. Сакральна скульптура Тернопільщини. Тернопіль: Підручники і посібники, 2020. С. 2--13.

19. Фігури Тернопілля. Упр. В. Уніят-Карпович, І. Чепіга. Тернопіль: Терно-граф. 2016. 48 с.

20. Биков О., Бурлака О., Курмаз С. Orthodox Chic. Київ: Основи, 2020. 156 с.

21. Ryzanska A., Kaczynska M. Kapliczki i krzyze w miejskim krajobrazie Warszawy. Obiekty religijne w krajobrazie. Prace Komisji Krajobrazu Kulturowego. № 21. Komisja Krajobrazu Kulturowego PTG. Sosnowiec, 2013. S. 67--76

22. Zielinska M. Kapliczki Warszawy. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1991.

23. Kalicka J. Midzy kapliczkq a ogrydkiem, mi^dzy miejscem a znakiem --zmiany w funkcjonowaniu kapliczek podwуrkowych na warszawskiej Pradze. J. Adamowski, M. Wуjcicka (red.).Krzyze i kapliczki przydrozne jako znaki spolecznej, kulturowej i religijnej pamigci. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 2011. S. 219--227.

24. Еліаде М. Священне і мирське. Мефістофель і андрогін. Київ: Основи, 2001. 591 с.

25. Лидов А. Иеротопия. Пространственные иконы и образы парадигмы в византийской культуре. Москва: Троица, 2009. 352 с.

26. Грибунина Н. Иеротопия новозаветного храма в контексте христианского культового действа Вопросы культурологии: Научно-практический и методический журнал. 2008. № 8. C. 56--59.

27. Кириченко Е. Храм и город. О содержательно-структурном единстве русского сакрального пространства. Иеротопия. Сравнительные исследования сакральных пространств. Москва: Индрик, 2009. C. 292--322.

28. Петрухин В. Иеротопия Русской земли и начальное летописание. Создание сакральных пространств в Византии и Древней Руси. Москва, 2006.

29. Lapinski J. Sacrum w krajobrazie a krajobraz sakralny. Prace Komisji Krajobrazu Kulturowego. Sosnowiec, 2018. № 39 (1). S. 41--62.

30. Осадча О. Структурно-просторова схема Дерева Життя у топографічній іконічності міста-храму-ікони-людини. Всеукраїнська іконописна конференція «Ікона сьогодні» (5 трав. 2018 р., Київ): збірник наукових праць. Київ: Національна спілка іконописців України і Національний заповідник «Софія Київська», 2018.

31. Сорочук А. Трансформація сакрального простору середньовічного міста. Вісник Львівського університету. Серія фізог-політолог. студії. 2018. Вип. 19. С. 63--69.

32. Костенко Т. Філософсько-релігієзнавчий аналіз осмислення феномену сакрального в традиційній та сучасній православній теології: автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.11. Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. Київ, 2016. 16 c.

33. Словник української мови. Київ: Наукова думка, 1978. Т. 9. 916 с.

34. Демчук Р. Ієротопія та memor в архітектурному ландшафті міста. Наукові записки НаУКМА. 2011. Т. 114: Теорія та історія культури. С. 34--41.

35. Грищенко М. Публічний простір міста як об'єкт соціологічного дослідження. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. 2016. Вип. 1. С. 31--38.

36. Король А. Теоретичні аспекти класифікації пластичних мистецтв. Молодь і ринок. 2012. № 1. С. 141-- 146.

37. Пасічний А. Образотворче мистецтво: словник-довідник. Тернопіль: Навчальна книга; Богдан, 2008. 216 с.

38. Шевнюк О. Словник термінів образотворчого мистецтва: Навч. посіб: 2. Київ: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2015. 100 с.

39. Kowalski J.W. Swiat mnichow i zakonow. Warszawa: Krajowa Agencja Wydawnicza, 1987. S. 132.

40. Slownik wyrazow obcych PWN. Red. J. Tokarski. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1980. S. 339.

41. Завада В. Дерев'яні каплиці: між язичництвом та християнством. Сучасні проблеми архітектури та містобудування. 2017. Вип. 49. С. 414--425.

42. Диба Ю. Архітектурні прототипи іконописних зображень «кумирниць» XV--XVII ст. Студії мистецтвознавчі. 2006. № 3. С. 51--61.

43. Словник української мови: в 11 т. АН УРСР. Інститут мовознавства. За ред. І. Білодіда. Київ: Наукова думка, 1970--1980. Т. 4. С. 95.

44. Klodnicki Z. Znaki sakralne w przestrzeni. Proba typologii oraz wystpowanie (geografia) poszczegolnych odmian kapliczek w Polsce. J. Adamowski, M. Wojcicki (red.). Krzyz i kapliczki przydrozne jako znaki spolecznej kulturowej i religijnej pami^ci. Lublin, 2011. S. 14--15.

45. Seweryn T. Kapliczki i krzyze przydrozne w Polsce. Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX, 1958. 213 s.

46. Slownik terminologiczny sztuk pigknych. Warszawa: PWN, 1996. 480 s.

47. Czechowicz B. Kapliczka przydrozna. T. Gadacz, B. Mi- lerski (red.). Religia. Encyklopedia PWN. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2002. Tom 5. S. 356-357.

48. Kuczowic J. Encyklopedia kapliczkowa.

49. Rydzewska A., Wilkaniec A. Kapliczki i krzyze w krajobrazie otwartym i zurbanizowanym Wielkopolski. Obiekty religijne w krajobrazie. Prace Komisji Krajobrazu Kulturowego. № 21: Komisja Krajobrazu Kulturowego PTG. Sosnowiec: 2013. S. 89--102.

50. Wolk A. Sfera sacrum w przestrzeni miejskiej -- kapliczki warszawskiej Pragi. Uniwersyteckie Czasopismo Socjologiczne. 2015. № 13 (4). S. 57--71.

51. Повість врем'яних літ: літопис (за Іпатським списком). Київ: Рад. письменник, 1990. 558 с.

52. Історія українського мистецтва: в 6 т. Голова ред. кол. М.П. Бажан, відп. ред. Ю.С. Асєєв. Т. 1: Мистецтво найдавніших часів та епохи Київської Русі. Київ: АН Української РСР. 1966. 455 с.

53. Ігнатенко І., Нагорнюк О. Придорожні хрести Полісся: функції, семантика та символіка. Народознавчі зошити. 2013. № 1. С. 99--104.

References

1. Shcherbakivskyi D. (1926). Bukovyna and Galicia wooden churches, tombstones and roadside crosses, figures and chapels. Ukrainian art. Kyiv; Prague: Ukrainian Public Publishing Fund [in Ukrainian].

2. Onatsky E. (1959). Chapel. Ukrainian small encyclopedia: in 16 books, 8 vol. (Vol. 3, book V, pp. 596-597). Buenos Aires [in Ukrainian].

3. Onatskyi E. (1959). Way of the Cross. Ukrainian small encyclopedia: 16 books (Vol. 3, book V, p. 2018). Buenos Aires [in Ukrainian].

4. Senko S. (2011). Landscape crosses in Transcarpathia in the 19th and 20^th centuries: the process of replacing wood with stone and iron. Scientific Bulletin of Uzhhorod University. Series: History (Issue 27, pp. 143-149) [in Ukrainian].

5. Bolyuk O. (2009). Ukrainian chapels: genesis, types, features. Ukrainian art history: materials, research, reviews (Issue 9, pp. 143-149). Instytut mystetstvoznavstva, fol'klorystyky ta etnolohiyi imeni M.T. Ryl's'koho NAN Ukrayiny, Kyiv [in Ukrainian].

6. Sydor M. (2014). Reprise of the spiritual concept of Galician roadside chapels in various forms of their architectural expression. Traditions and innovations in higher architectural and artistic education (Issue 2, pp. 114-118) [in Ukrainian].

7. Bozhuk T. (2010). Religious objects in the cultural landscape and their use for the needs of tourism (on the example of the city of Lviv). Scientific notes of Vinnytsia State Pedagogical University named after Mykhailo Kotsiubynskyi. Series: Geography (Issue 21, pp. 9-15) [in Ukrainian].

8. Timofienko V. (2002). Architecture and monumental art: Terms and concepts. Kyiv [in Ukrainian].

9. Mozdyr M. (1997). «Figures» roadside and homestead crosses in Ukraine. Ukrainian Christology: Spec. issue «NZ» (P. 21). Lviv [in Ukrainian].

10. Kuzenko P. (2008). Landscape crosses of Ukraine and Poland: to the question of the interconnection of traditions. Ukrainian-Polish cultural relations (Issue 2, pp. 22--29). Kyiv [in Ukrainian].

11. Holly G. (2012). Wayside crosses and chapels in the Polish- Slovak-Ukrainian borderland. Roczniki Bieszczadzkie, 20, 309-345 [in Polish].

12. Mankowski T. (1974). Old Lviv, it's art and artistic culture. London [in Polish].

13. Lyubchenko V. (1981). Lviv Sculpture of the XVI-XVII Centuries. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

14. Shengera B. (2020). Lviv sculptors and sculptures of Lviv in the 18^th century. Lviv: Lviv National Gallery named after B.G. Voznytskyi [in Ukrainian].

15. Gembarovych M. (1968). Sculpture and carving. History of Ukrainian art: in 6 vol. (Vol. 3: Art of the second half of the 17^th--18^th centuries) [ in Ukrainian].

16. Biryulyov Y. (2015). Lviv sculpture from early classicism to avant-garde (mid 18th -- mid-20^th centuries). Lviv: Apriori [in Ukrainian].

17. Strotsen L. (2020). Sacred sculpture of Ternopil region (Pp. 2-3). Ternopil: Textbooks and manuals [in Ukrainian].

18. Andreychyn M. (2020). Holy defenders of epidemics and patrons of infectious patients. Sacred sculpture of Ternopil region (Pp. 2-13). Ternopil: Pidruchnyky i posibnyky [in Ukrainian].

19. Uniyat-Karpovich V., Chepiga I. (Eds.). (2016). Figures of Ternopil. Ternopil: Terno-graf [in Ukrainian].

20. Bykov O., Burlaka O., Kurmaz S. (2020). Orthodox Chic. Kyiv: Osnovy [in Ukrainian].

21. Ryzanska A., Kaczynska M. (2013). Chapels and crosses in the urban landscape of Warsaw. Religious objects in the landscape. Objects of the Cultural Landscape Commission. Committee of the Cultural Landscape PTG, 21, 67-76 [in Polish].

22. Zielinska M. (1991). Shrines of Warsaw. Warsaw: Wydaw- nictwo Naukowe PWN [in Polish].

23. Kalicka J. (2011). Between the chapel and the garden, between the place and the sign -- changes in the funktivanie of backyard shrines in Warsaw. Wayside crosses and chapels as social, cultural and religious memory characters (Pp. 219-227). Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej [in Polish].

24. Eliade M. (2001). Sacred and secular. Mephistopheles and the androgyne. Kyiv: Osnovy [in Ukrainian].

25. Lydov A. (2009). Hierotopia. Spatial icons and images of paradigms in Byzantine culture. Moscow: Troitsa [in Russian].

26. Hrybunina N. (2008). The hierotopia of the New Testament church in the context of Christian cult activity. Voprosy cul- turologii: Nauchno-prakticheskii i metodicheskii journal, 8, 56--59 [in Russian].

27. Kyrychenko E. (2009). Temple and city. About the content-structural unity of the Russiansacred space. Hierotopia. Comparative studies of sacred spaces (Pp. 292--322). Moscow: Indryk [in Russian].

28. Petrukhin V. (2006). Hierotopia of the Russian land and the initial chronicle. Creation of sacred spaces in Byzantium and Ancient Russia. Moscow [in Russian].

29. Lapinski J. (2018). Sacrum in the country and the sacred landscape. Works of the Cultural Landscape Commission, 39 (1), 41--62 [in Polish].

30. Osadcha O. (2018). Structural and spatial scheme of the Tree of Life in the topographic iconicity of the city-temple-iconman. All-Ukrainian icon painting conference «Icon Today» (May 5, 2018, Kyiv): collection of scientific papers. Kyiv: National Union of Icon Painters of Ukraine and National Reserve «Sophia Kyivska» [in Ukrainian].

31. Sorochuk A. (2018). Transformation of the sacred space of the medieval city. Bulletin of Lviv University. Physio-political scientist series (Issue 19, pp. 63-69) [in Ukrainian].

32. Kostenko T. (2016). Philosophical and religious analysis of the understanding of the sacred phenomenon in traditional and modern Orthodox theology: autoref. thesis Ph. D. Philos. Sciences: 09.00.11. NPU imeni M.P. Drahomanova. Kyiv [in Ukrainian].

33. Nazarova I. (Ed.). (1978). Dictionary of the Ukrainian language (Vol. 9). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

34. Demchuk R. (2011). Hierotopia and memoriae in the architectural landscape of the city. Scientific notes of NaUKMA. Theory and history of culture (Vol. 114, pp. 34-41) [ in Ukrainian].

35. Hryshchenko M. (2016). The public space of the city as an object of sociological research. Bulletin of Taras Shevchenko Kyiv National University. Sociology, 1, 31-38 [in Ukrainian].

36. Korol, A. (2012). Theoretical aspects of plastic arts classification. Youth and the market, 1, 141-146 [ in Ukrainian].

37. Pasichniy A. (2008). Fine art. Ternopil: Navchalna knyha; Bohdan [in Ukrainian].

38. Shevnyuk O. (2015). Dictionary of fine art terms: Education. Manual. Kyiv: NPU named after M.P. Drahomano- va [in Ukrainian].

39. Kowalski J.W. (1987). The world of monks and orders. Warsaw: National Publishing Agency (P. 132) [in Polish].

40. Tokarski J. (Ed.). (1980). PWN dictionary of foreign words. Warsaw: State Scientific Publishers (P. 339) [in Polish].

41. Zavada V. (2017). Wooden chapels: between paganism and Christianity. Modern problems of architecture and urban planning (Issue 49, pp. 414-425) [in Ukrainian].

42. Dyba Y. (2006). Architectural prototypes of iconographic images of «kumyrnitsa» of the XV-XVII centuries. Studiyi mystetstvoznavchi, 3, 51-61 [in Ukrainian].

43. Bilodid I. (Ed.). (1970-1980). Dictionary of the Ukrainian language: in 11 vol. (Vol. 4, p. 95). Academy of Sciences of the Ukrainian SSR Institute of Linguistics. Kyiv: Naukowa dumka [in Ukrainian].

44. Klodnicki Z. (2011). Sacrificial signs in the past. An attempt at typology and assigning (geography) of individual varieties of shrines in Poland. The cross and wayside shrines as signs of the cultural and religious social memory (Pp. 14-15). Lublin [in Polish].

45. Seweryn T. (1958). Wayside shrines and crosses in Poland. Warsaw: Instytut Wydawniczy PAX [in Polish].

46. (1996). Terminological dictionary of fine arts. Warszawa: PWN [in Polish].

47. Czechowicz B. (2002). Wayside shrine. Religion. PWN Encyclopedia (Vol. 5, pp. 356-357). Warsaw: Wydawnictwo Naukowe PWN [in Polish].

48. Kuczowic, J. Shrine Encyclopedia. [in Polish].

49. Rydzewska A., Wilaniemc A. (2013). Chapels and crosses in the open and urbanized landscape of Wielkopolska. Religious objects in the landscape. Works of the Cultural Landscape Commission. Committee of the Cultural Landscape PTG, 21. 89--102 [in Polish].

50. Wolk A. (2015). The sacred sphere in the urban passage -- the chapels of Warsaw's Praga. University Sociological Journal. 13 (4). 57-71 [in Polish].

51. (1990). Tale of the ancient years: chronicle. Kyiv: Radyans'kyy Pys' mennyk [in Polish].

52. Bazhan M.P., Aseev Y.S. (Eds.). (1966). History of Ukrainian art: in 6 vol. Art of the earliest times and era of Kyivan Rus (Vol. 1). Kyiv: Academy of Sciences of the Ukrainian SSR [in Ukrainian].

53. Ignatenko I., Nagornyuk O. (2013). Roadside crosses of Polissia: functions, semantics and symbolism. The Ethnology Notebooks, 1. 99-104 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru