"Наївне мистецтво": становлення поняття, різновиди та різні назви явища

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Наївне мистецтво»: становлення поняття, різновиди та різні назви явища

Михайло Селівачов доктор мистецтвознавства, професор, кафедра теорії й історії мистецтва НАОМА

Київ



Анотація

Актуальність статті зумовлена сучасним паралельним поширенням у багатомовній фаховій літературі ХХст. кількох десятків споріднених варіантів назв, які поступово замінювали собою давно вживане поняття «примітивне мистецтво». Метою є з'ясування походження та систематизація нових термінів, релевантних «наївному мистецтву», виявлення серед них як синонімів, так і нетотожних визначень, що стосуються певних особливостей або аспектів сприйняття означуваних явищ і понять.

Об'єктом дослідження є різнорідні явища, зараховувані до «наївного мистецтва», та пов'язані з ним найменування, поняття, терміни, а предметом -- логіка найменовування (номінацій) у цій сфері художньої творчості, спроби розведення близьких, але не тотожних понять. Методика праці -- встановлення хронології, етимології й актуального змісту конкретних термінологічних лексем, їх умовну класифікацію на основі низки «таксонів».

Автор доходить висновку, що словосполучення «наївне мистецтво» та численні розглянуті в статті аналоги впродовж ХХ і ХХІ ст. стосуються широкого кола нетотожних явищ, основною спільною рисою яких є брак академічного навчан- ня та перевага особистого авторського начала, не обтяженого соціокультурною традицією та не стримуваного нею. Остан- нє відрізняє «наївне мистецтво» від «народного». Релевант- ні до них поняттєві номінації складають не ієрархію типів, а лише паралельні ряди синонімічних назв, які зумовлені різ- ними мотивами, включно з комерційними та політичними.

Ключові слова: концепти, номінації, поняття, терміни, поліоніми, синоніми.



Abstract

Mykhailo SELIVATCHOV

Doctor of Art History, Professor,

Art Theory and History Department

in the National Academy of Fine Art and Architecture, Kyiv

«NAIVE ART»: EMERGING OF THE CONCEPT AND DIFFERENT NAMES OF THE PHENOMENA

The actuality of the article is due to the modern parallel distribution in the 20th century multilingual professional litera- ture of several dozen related variants of names, which gradually replaced the long-used concept of «primitive art».

The aim of the article is to clarify the origin and systematize new terms relevant to «naive art», to identify among them both synonyms and non-identical definitions related to certain fea- tures or aspects of perception of the denoted phenomena and concepts.

The method of work provided for the establishment of chro- nology, etymology and actual content of such terminological tokens, their conventional classification on the basis of a num- ber of «taxons»:

level and method of teaching (amateurish art, autodidac- tic, unprofessional, primitive, provincial, self-taught and so on);

attitude to the dominant direction of culture (art-brut, grassroots, innocent art, instinctive, marginal, primitive, vulgar, wild art, outsiders etc.);

attitude to the tastes of a particular society or tradition (source art, folk, peasant, popular, mass, urban, bourgeois, na- tive etc.).

As a result of the study, we concluded that the phrases «na- ive art» and numerous analogues discussed in the article refer to a wide range of dissimilar phenomena, the main common fea- ture of which is the lack of academic training and the predomi- nance of personal authorship, not burdened by sociocultural tradition. The latter distinguishes «naive art» from «folk». Rel- evant conceptual nominations do not constitute a hierarchy of types, but only parallel series of synonymous names, which are due to various motives, including commercial and political.

In general, the terminology of art is formed in individual lan- guages, countries and each historical period in a unique way, by chance, becomes the subject of constant debate. Unlike the natural sciences, art definitions do not correspond to real phe- nomena, but to changing perceptions of them, and terminologi- cal tokens are rooted in this field not because of their logic and correctness, but mainly because they are lucky to accurately, wittily and sonorously «lie on the tongue» at the right time.

Keywords: concepts, nominations, notions, terms, poly- nomic, synonyms.



Вступ

Словосполучення «наївне мистецтво» па- радоксально поєднує поняття, що суперечать одне другому. «Наївне» (походить від лат. прикмет- ника чоловічого роду «nativus» у значенні «народже- ний») -- дитинкувате, невинне, недосвідчене, про- стецьке, іншими мовами в нашому термінологічному полі -- artless, безыскусное, неискушенное. «Мис- тецтво» ж (як і його відповідники «арт», «кунст», «умені», «искусство», «мастацтва» тощо) передба- чає, навпаки, навченість, умілість, досвід, майстер- ність, інші подібні властивості. наївний мистецтво синонім

Актуальність статті зумовлена сучасним пара- лельним поширенням у багатомовній фаховій літе- ратурі кількох десятків варіантів назв, які спорідне- ні з «наївним мистецтвом» і поступово замінювали собою давно вживане поняття «примітивне мисте- цтво». Мета статті -- з'ясувати межі й обсяг означуваного заголовком явища, історію та причи- ни з'яви словосполучення-оксюморона, логіку вико- ристання, відношення до суміжних визначень тощо. Об'єктом статті є різнорідні явища, зараховува- ні до «наївного мистецтва», та пов'язані з ним на- йменування, поняття, терміни. Предметом стат- ті є логіка найменовування (номінацій) у цій сфері художньої творчості, спроби розведення близьких, але не тотожних понять.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 1. Обкладинка колективного дослідження за матеріала- ми Других Гончарівських читань у Києві за редакцією М. Селівачова, 1996

Стан дослідження проблеми

Визначення «на- ївне мистецтво» (поряд із альтернативними варіан- тами) трапляється в літературі з кінця ХIХ століття та поширюється від початку ХХ-го. В Україні темі релевантних понять у міжнародній термінології (наїв, примітив, фольклор, аматорство, кітч…) було при- свячено Другі Гончарівські читання (1995), видано тези доповідей і збірник статей [1] (іл. 1). У подаль- ші десятиліття література з цієї проблематики стає неозорою, на наступних сторінках ми згадуватиме- мо найпоказовіші для нашої теми публікації.

Методика дослідження передбачає встановлен- ня хронології, етимології й актуального змісту таких термінологічних лексем, їх умовну класифікацію на основі низки «таксонів»:

рівень і спосіб навчання (автодидакти, ама- тори, дилетанти, мистецтво невміле, невчене, непрофесійне, примітивне, провінційне, самодіяль- не, самоуки…);

стосунок до панівного напряму культури (ар- брют, аутсайдери, мистецтво вульгарне, дике, ін- зитне, інстинктивне, маргінальне, невинне, ни- зове, примітиви…);

стосунок до смаків певного соціуму або до традиції (мистецтво джерельне, народне, міщан- ське, селянське, масове, містечкове, міське, міщан- ське, популярне, рідне, тубільне…).

Основна частина.1. Походження, обсяг і межі «наївного мистецтва»

Спочатку його здебільшого розуміли складо- вою мистецтва первинного, латиною -- приміти- ву. Нижню межу знаходили у первісності. На Ста- родавньому Сході та в Античності виділяли «низо- вий», інколи вульгарний струмінь, який обслуговував естетичні потреби нижніх шарів суспільства. У се- редньовічній Європі зменшився контраст між «ви- сокою» та «низькою» культурою. Це показав у пра- цях 1940-х рр. Михайло Бахтін [2], інші автори теж обґрунтовували культуротворчі можливості різних виявів низової творчості. Знаменно, що живопис до XV ст. називають у ряді країн «примітивами» -- італійськими, нідерландськими, фламандськими.

Дослідники іконопису відзначали, поряд із сто- личними центрами, -- провінційні осередки, писа- ли про «народний струмінь» [3]. Утім, окремі регіо- нальні відгалуження християнського мистецтва (ефі- опське, коптське, сирійське, кавказьке, суданське, латиноамериканське) в основному й формувалися на базі наївного фольклорного струменя. Лишаєть- ся відкритим питання про співвідношення каноніч- ного іконопису -- з емоційним і часто простодуш- ним аналогом у вітчизняній народній творчості, що у ХІХ ст. -- добі занепаду нашого церковного мисте- цтва, був естетично привабливішим і «живішим», як це виявлено в дисертації Любові Попової [4].

Парсунний тип портрету поширений у Європі до кінця XVIII ст., для Англії був притаманний при- наймні до XVII ст. Лариса Тананаєва використо- вувала поняття «низове» стосовно непрофесійного (точніше -- неакадемічного) мистецтва бароко [5]. Попри повсюдну появу в цю добу художніх акаде- мій, серед простого люду продовжували побутува- ти ремісничі «народні» картини, скульптури, гравю- ри; у Німеччині, країні книгодрукування, -- навіть «народні» книги. Їхні творці здебільшого залиша- лись анонімними, хоча збереглись окремі прізвища та біографії.

Важче говорити про «наїв» і «примітив» у музи- ці, декоративно-прикладному мистецтві й архітек- турі: попри первинність багатьох традиційних форм, у цих галузях, де важливі технічні параметри, май- страм необхідно бути професіоналами, хай і не ди- пломованими. Щодо красного письменства -- час- то згадують вислів Пушкіна «поэзия должна быть глуповата». Проте в контексті листування поета з П.А. Вяземським, звідки походить ця фраза, пое- зія означає творчість узагалі, не тільки вірші. Справ- ді, раціоналізм, регламентованість і надмірні мудру- вання (тепер кажуть -- софістикованість) вихоло- щують емоційну щирість, а тому певна наївність у мистецтві обов'язково має бути, принаймні в тій його сфері, де домінує діонісійське начало.

З початком епохи модернізму, в другій половині ХІХ ст., нові художні еліти, що протистояли істе- блішменту, дедалі більше визнають цінність творчос- ті, альтернативної академічному мистецтву. Вона при- ваблювала відсутністю застарілих умовностей, спон- танністю, експресією, свободою від обов'язкових для всіх норм і канонів. Знаком доби стає зацікавлення давнім ремеслом і тогочасним фольклором, екзотич- ними культурами й творами самоуків. Цими пласта- ми культури надихалися безліч провідних митців із найрізноманітніших угрупувань, від ретроспективіс- тів прерафаелітів і до тих авангардистів, яких назва-

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 2. Альфред Рамбо (1842--1905). Фото Г. Надара, бл. 1890 р

ли фовістами, в буквальному перекладі з французь- кої -- дикими. Трансформації первинного мистецтва від палеоліту до Малевича простежено в працях нор- везького дослідника Міккеля Тіна (2007) [6].

Поява терміну «наївне мистецтво». 1874 року французький історик Альфред Рамбо (1842--1905, іл. 2), професор Сорбонни, міністр освіти і сенатор, брав участь у 3-му Археологічному з'їзді в Києві. Характеризуючи у «Revue des Deux Mondes» укра- їнські вишивки за дослідженнями Федора Волко- ва (Хведора Вовка) й Ольги Косач (Олени Пчіл- ки), він відзначав їхню примітивну основу та, разом з тим, -- витонченість, інстинктивність, наївність. Знаємо це завдяки публікаціям Оксани Космі- ної на її сторінці в мережі «Фейсбук» 9 і 11 серпня 2020 року. Але це були ще тільки оцінні судження Рамбо, а не визначення поняття.

Ключова подія -- відкриття паризькими модер- ністами на початку ХХ ст. художника-самоука «мит- ника Руссо» (Анрі Жюльєна Феліса Руссо, іл. 3). Вони визнали, що вершинне явище «низової» куль- тури стало врівень із їхньою власною творчістю [7]. З еталоном Анрі Руссо (1844--1919) порівнювали таких авторів з інших країн, як угорець слов'янського походження Тівадар Чонтварі Костка (1853--1919)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 3. Анрі Жюльєн Феліс Руссо (Анрі Руссо) на прізвись- ко «митник» (1844--1910). Фото Дорнака, 1907.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 4. Вільгельм Уде (1874--1947). Фото невідомого ав- тора, бл. 1910 р.

або грузин Ніко Піросмані (1862--1918). З одного боку -- це породженням європейської традиційної культури, аналоги знаходили у вотивних зображен- нях і взагалі середньовічних «примітивах», епіналь- ських та інших «лубкових картинках». А з іншого боку -- не можна було не помітити виразної інди- відуальності, відображення духу сучасності, що не зовсім укладалося в уявлення про примітив і народ- ну творчість.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 5. Анатоль Жаковський (1907--1983). Фото Р. Дуа- но, бл. 1967 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 6. Обкладинка книжки Анатоля Жаковського «Притчі очима наївних живописців», Париж, 1973

Утім, народна творчість у першій половині XX ст. ще не стала винятково музейним надбанням, а но- вітні явища тодішньої культури мас, як спонтанно- наївні, так і культивовані фахівцями, перебували в центрі суспільного зацікавлення. Паралельно з ува- гою до первинних форм у мистецтві поширюються течії, об'єднані вторинним щодо «примітиву» понят- тям «примітивізм», хоч самі адепти-художники дава- ли своїм угрупованням найрізноманітніші назви.

Художня інтелігенція завжди турбувалася про підтримку майстрів із народу, організовувала вистав- ки, навчальні майстерні, купувала їхні твори, всіляко популяризувала таку творчість. Зокрема, французь- кий колекціонер і арт-критик німецького походження Вільгельм Уде (1874--1947, іл. 4) уже 1911 року ви- дав першу монографію про «митника Руссо», а 1928 року провів у Парижі першу виставку групи майстрів наївного мистецтва «живописці Святого Серця».

Якщо на Заході домінувала тенденція розрізня- ти примітивне, традиційне, масове -- не плута- ти «Folk Art in the USA» (традиційне мистецтво тубільців-індіан) і «American Folk Art» (аматорське мистецтво колоністів), -- то в СРСР упродовж пер- ших десятиліть його існування, навпаки, всі подібні різновиди масової творчості проголошували скла- довими частинами багатонаціонального радянсько- го народного мистецтва. Прикладами його розкві- ту під керівництвом Комуністичної партії мали бути рідкісні до середини XX ст. фігуративні мотиви, що наполегливо впроваджувались тодішніми офіційни- ми кураторами, за участю професійних художників, і не без пропагандистського супроводу.

Майже синхронно в 1930--1940-х рр. розгорта- ється збирацька та дослідницька діяльність Анатолія Жаковського (1907--1983, в альтернативній тран- скрипції -- Яковського, вихідця з Бессарабії, іл. 5) паризького арт-критика, засновника Музею наївно- го мистецтва в Ніцці. З'являються його перші публі- кації, влаштовуються виставки «Les peintres naifs», до каталогів яких він пише вступні статті. Підсумки праці Жаковського викладені у книзі «Притчі очи- ма наївних живописців» (іл. 6) [8].

Фігуративне народне мистецтво, за яким закрі- пилася тоді назва «наївне», цілеспрямовано культи- вувалось і в Югославії, яка стала в другій половині ХХ ст. чи не провідною країною в галузі плекання та дослідження цього явища. Ще в міжвоєнну добу там заснували кілька шкіл у цій сфері під ідейним впли- вом видатного югославського письменника, історика, мистецтвознавця, арткритика марксистського спря- мування Оти Біхалі-Мерина (1904--1993, іл. 7). Саме він і Жаковський ввели в ширший обіг мало- відомий раніше термін «наївне мистецтво» (іл. 8) [9; 10]. Принаймні ця категорія ще відсутня в енцикло- педичному словнику модерного мистецтва Лярусс, який виходив у 1960-х роках французькою й англій-

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 7. Ота Біхалі-Мерин (1904--1993). Фото Стевана Крагуєвича, 1990 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 8. Автопортрет «митника Руссо» на обкладинці «Сві- тової енциклопедії наївного мистецтва», впорядкованої О. Біхалі-Мерином. Каліфорнійський університет, 1984

ською мовами та широко висвітлював явища примі- тиву та примітивізму [11].

Відзначмо, що й перший сербський музей наївно- го мистецтва в місті Ягодина називається так лише від 1985 року. Заснували його 1960 року як «гале- рею художників-самоуків» при місцевій бібліотеці, а 2007 року перейменували на Музей наївного й мар- гінального мистецтва [12].

Від 1966 року в столиці Словаччини Братисла- ві почали проходити міжнародні трієнале наївно- го мистецтва. Їхній організатор, мистецтвознавець Штефан Ткач (1931--1989), одразу запропонував іменувати їх надалі трієнале інзитного мистецтва й обґрунтовував переваги нового терміну перед уже ві- домими «наївом» або «примітивом». Хоча, додамо від себе, вміст і етимологія всіх трьох варіантів до- статньо близькі одне до іншого.

Четверте трієнале, заплановане на 1975 рік, не відбулося через політичну кризу. Лише 1994 року виставка відродилася за участі ЮНЕСКО під на- звою «Insita'94». Цікаво, що в каталозі, надруко- ваному тоді ж, словацьке словосполучення «Insitne umeni» німецькою перекладене «Naiven Kunst», ан- глійською -- «Naive Art», що засвідчує синоніміч- ність усіх трьох варіантів. Отже, маємо справу не стільки з різними термінами, скільки з іншими на- йменуваннями того самого [13].

На відміну від європейських країн, у СРСР, осо- бливо в Україні, терміни «наївне» та «примітивне» викликали спротив, надто ж коли їх пробували за- стосувати до творчості «маяків» народної творчості, як-от К. Білокур, Г. Собачко чи М. Приймаченко. Напевно, через небажані конотації. Адже за радян- ського часу ці слова часто вживалися в негативному значенні. Наш і югославський досвід, при всій несхо- жості, дав спільний результат: спроби інституалізації наївного / примітивного / самодіяльного мистецтва через організацію студій, шкіл, об'єднань часто при- зводили до втрати спонтанної щирості й естетичної переконливості творів, до появи своєрідного завче- ного «маньєризму».

Виявилося, що стихія самодіяльного мистецтва в найрізноманітніших формах сама знаходить собі поле для розвитку в місті та селі, не тільки у станкових видах, а й для оздоблення середовища з викорис- танням побутових і промислових відходів, у стріт- арті, а також у таких явищах, як бафінг, ЖЕК-арт, партизанінг [14]. Зрозуміло, що при цьому маємо справу з творчістю більшою мірою естетичною, ніж артистичною [15].

Поняття, суміжні з «наївним мистецтвом». Це словосполучення стали широко вживати в сере- дині XX ст. поряд зі звичним «мистецтво приміти- вів» з метою відрізнення нових і новітніх явищ євро- пейської міської культури від аналогів середньовіччя та традиційної народної творчості, надто ж екзотич- них племен [16; 17]. Як відомо, всяка нововинайдена номінація з використанням слів іншомовного похо- дження надає вже відомому раніше явищу чару но- визни, загадковості та престижності. Це засвідчу- ють і приклади множення майже синонімічних назв, які ми впорядкували у вигляді стислого словника. Кожна з них акцентує певний аспект розгляду того самого матеріалу.

Автодидакти -- те саме, що самоуки. Майже всі «наївні» художники -- самоуки, проте аж ніяк не всі самоуки -- «наївні» митці. Чимало автодидактів на- слідують професіоналів, а деякі провідні у своїй га- лузі майстри не мають диплому про закінчення від- повідного вищого навчального закладу, наприклад, Віоле ле Дюк, Адольф Лоос, Ле Корбюзьє, Франк Лойд Райт, Міс ван дер Рое тощо.

Аматори -- люди без систематизованої худож- ньої освіти, те саме, що любителі.

Арт-брют (у калькованому перекладі англій- ською -- Raw art або Rough Art, бувально -- бру- тальне, грубе, необроблене) -- так назвав 1945 року французький художник Жан Дюбюффе свою збір- ку картин, намальованих душевнохворими, дітьми, примітивістами, вихідцями з екзотичних країн. Ко- лекціонер вважав їхні твори чесними, вільними від умовностей і шаблонів.

Аутсайдери -- термін, запропонований 1972 року професором Кентського університету Рожером Кар- диналом як англомовний відповідник арт-брют. Пізніше термін розширився, залучаючи художни- ків, які працюють самі для себе, не розраховують на глядача чи ринок, або ж мають відхилення від пси- хічної норми [18].

Вернакулярне (від латинського кореня зі значен- ням «тутешнє») -- поширене нині на Заході поняття, застосовуване до місцевого мовлення та мистецтва, що побутує серед простих людей, і до архітектури, виконаної з підручних матеріалів та з урахуванням ло- кального рельєфу, рози вітрів, підсоння, наявної рос- линності та пам'яток минулого. Пов'язане з поняття- ми: маргінальне, містечкове, народне, натуральне, провінційне, самодіяльне, тубільне тощо. Втім, у де- яких працях акцентується не обов'язковість усталеної традиції, це відрізняє вернакулярне від народного.

Вульгарне (від лат. vulgus -- «простолюд, на- товп»; у термінологічному полі мистецтва -- належне до масової культури (пор. «маргінальне»). При- кметник має негативну конотацію, хоч історично не- виправдану за наявності нейтральної номінації Biblia Vulgata (загальноприйнята Біблія) на означення но- волатинського перекладу, що з XVI ст. став офіцій- ним у Римсько-католицькій церкві.

Дике (Wild Art) -- концепт американських арт- критиків Давіда Керрієра та Йоахима Піссаро, ви- кладений у їхній книзі «Wild Art» [19]. Автори ви- світлюють те, що на їхню думку зверхньо ігнорує снобістське артсередовище: від графіті, татуювань і розмальованих автомобілів до крижаної скульптури, пляжних або паркових декоративних форм і флеш- мобів. Очевидний номінаційний і смисловий зв'язок із ранньою авангардною течією фовізму.

Дилетанти -- особи без систематизованих знань і навичок (пор.: аматори).

Інзитне мистецтво -- термін, запропонований 1966 року словацьким ученим Штефаном Ткачем і поширений у 1970--1990 роках, майже синонім «наївного». У наші дні застосовується рідко.

Інстинктивне (у мистецтві, рідше -- інстинк- тивне мистецтво) -- цим розпливчастим понят- тям у XX ст. позначають явища, де біологічне на- чало домінує над культурним.

Маргінальне -- синонім аутсайдерського, на- ївного. У широкому розумінні -- належне до пери- ферії, не в «мейнстримі», хоч їхні межі умовні [20]. У Японії виділяють три категорії: чисте, популярне та маргінальне мистецтво. Перше -- софістикова- не, призначене для фахівців-експертів (професійний живопис, симфонії, опера, класичні чайні церемонії). Друге -- продуковане професіоналами у співпраці з мас-медіа -- для масового споживання, тому поде- коли вважається вульгарним (телепрограми, попу- лярні пісні, плакати, детективна література, аніма- ція, комікси тощо). Решта -- маргінальне.

Масове мистецтво -- поняття, що розвинулося в середині XX ст. на позначення творів, орієнтованих на невибагливі смаки, поширюваних засобами друку, відео- та фонозаписів тощо. Але простота невиба- гливості -- це не виразність фольклору чи творчос- ті видатних особистостей без фахової освіти. Певні первинність і наївність, які присутні в обох випадках, належать до протилежних родів духовності.

Містечкове -- альтернатива міському та сіль- ському, не термінологічне, подеколи зверхньо-поблажливе визначення пов'язаності певного явища з маленьким поселенням у «смузі осілості» (успадко- вані Російською імперією землі колишньої Речі По- сполитої). У містечках жили переважно юдеї, звід- си й асоціація з єврейським світом. У публікаціях межі XX і XXI ст. з'являється синонімічне понят- тя «культура штетл» -- уособлення традиційних цін- ностей народу.

Міщанське -- після скасування за радянської доби цієї соціальної категорії, прикметник став у мистецтвознавчому поняттєвому полі принизливим епітетом для низової міської культури, що прагне наслідувати високі благородні зразки. Це часто за- барвлювало її відтінками гламуру та кітчу.

Наїв, наївне -- поняття поширюється від 1960-х, у добу масового захоплення цим явищем, розпочато- го художниками-модерністами. Вважається, що його стали вживати поряд з уже звичним «мистецтво при- мітивів» з метою відрізнення нових і новітніх явищ від аналогів європейського середньовіччя та тради- ційної народної творчості, надто ж екзотичних пле- мен. У цього поняття багато синонімів і суміжних визначень, які ми пробуємо систематизувати в цьо- му словнику [21].

Наївізм -- свідоме наслідування наївного.

Народне мистецтво -- поняття, що в 1930 роки витіснило попереднє наукове визначення «селян- ське мистецтво». У романомовних країнах існує відповідник «популярне мистецтво», у західних слов'ян -- «простонародне». У СРСР «народне мистецтво» стало ідеологемою на означення най- більш цінних і плідних явищ у національній куль- турі, пов'язаних із творчістю творців матеріальних благ, які запліднюють і мистецтво професійне. Тре- тьою соціальною складовою проголошено «само- діяльне мистецтво», що не має безпосереднього зв'язку з етнічними традиціями. Від 1960-х посту- пово поширюється тлумачення «народного мисте- цтва» як візуального фольклору.

Натуральне мистецтво -- оксюморон, який ін- коли застосовують: 1) як синонім «народного мис- тецтва» (sztuka naturalna польського дослідника Й. Грабовського); 2) як вияв естетичної довершенос- ті природних об'єктів; 3) на означення творів мис- тецтва, залишених просто неба для тимчасової дії на них атмосферних чинників, які й надають йому бажа- ної міри руйнування, зокрема благородної патини.

Невинне мистецтво -- те саме, що «наївне», ви- конане особою без систематизованої освіти.

Невміле -- майже те саме, що й «аматорське», проте ключовим є відсутність майстерності, що не тотожне невченості.

Невчене -- майже те саме, що й «аматорське», хоч аматорство не виключає певного початкового навчання.

Непрофесійне -- майже те саме, що й «аматор- ське».

Низові культура та мистецтво -- поширені серед нижніх верств суспільства.

Примітиви (у найширшому розумінні) -- зраз- ки первинного мистецтва (не конче первісного), ви- конані майстрами без академічної освіти.

Примітивізм -- напрямок у творчості професій- них митців, які надихаються зразками примітиву чи стилізують у цьому річищі.

Провінційне мистецтво -- поняття, альтерна- тивне «столичному». Вживається в позитивному та негативному значеннях: 1) маргінальні художні тво- ри, школи, середовища, що живлять загальнонаціо- нальну культуру, зокрема й столичну, місцевими мис- тецькими цінностями; 2) нижчий художній рівень, обумовлений труднощами комунікації.

Популярне мистецтво -- поняття, протилежне «софістикованому». У романомовних країнах (і в Англії) -- еквівалент «народного мистецтва». На- томість у нас це поняття сприймається складовою частиною «масової культури».

Психотичне мистецтво -- творчість особистос- тей із душевними та розумовими розладами привер- тає увагу художників уже на початку XX ст., зокре- ма В. Кандінського, П. Клее, М. Ернста. 1922 року праця Г. Прінцгорна «Мистецтво ментально хво- рих» аналізує візуальні свідчення таких багаторіч- них пацієнтів закритих медичних закладів, як Adolf Wolfli та Richard Dadd. Термін утвердився з вихо- дом 1950 року книги Френсіса Райтмана «Psychotic Art» [22]. У подальших публікаціях (MacGregor; Marra та ін.) обґрунтовується, чому психічні відхи- лення часто спостерігаються в художньо обдарова- них людей, а їх лікування нерідко пригнічує здібнос- ті [18; 23].

Самодіяльне -- те саме, що й «аматорське». Але термін акцентує не характер творчості, а соці- альну форму її реалізації.

Селянське мистецтво -- твори селян і місцевих ремісників, які призначені для сільського спожива- ча. Термін вийшов із ужитку в процесі розмивання культурної своєрідності цього суспільного класу.

Тубільне (Tribal Art) -- те саме, що й селян- ське мистецтво, тільки стосовно екзотичних племен і народів.

Фолк-арт (Folk Art) -- сучасний міжнародний термін на позначення простонародної творчості, що в кожній країні має свою специфіку застосування.

Серед найпоширеніших, умовно кажучи, «таксо- нів» у трьох десятках вибраних нами номінацій ви- ділимо такі:

рівень і спосіб навчання (автодидакти, амато- ри, дилетанти, любителі, невміле, невчене, непрофе- сійне, примітивне, провінційне, самодіяльне);

стосунок до панівного напряму культури (ар- брют, аутсайдери, вернакулярне, вульгарне, дике, ін- зитне, інстинктивне, маргінальне, наївне, невинне, низове, примітивізм);

стосунок до смаків певного соціуму або до народної, етнічної традиції (масове, містечкове, мі- щанське, народне, популярне, селянське, тубільне, фолк-арт).

Лишаємо поза межами нашого розгляду рекламно- метафоричні назви виставок і публікацій, засновані на грі словами й асоціаціями, подвійними смислами та сенсами на кшталт: мистецтво вихідного дня, народжене соціалізмом, чистого (святого) серця та просто чисте мистецтво. Ще не вигадані наші відповідники таким іншомовним варіантам, як Аrt Singulier, Contemporary Folk Art Environment, Grass- Root Art, Neuve Invention etcetera.

Віктор Власов у десятитомовому «Новом энциклопедическом словаре изобразительного ис- кусства» (СПб.: Классика, 2004--2009) пробує розвести за ледь-уловимими нюансами художні на- прями, суміжні з інзитним і наївним у мистецтві. Зо- крема стверджує, що вони здебільшого пов'язані з «доконструктивною стадією мислення», користа- ються з усталених прийомів, але, на відміну від ар- хаїки, не піддаються культивації та розвитку; відзна- чає спільну для всіх них рустикалізацію та «знижен- ня культурного фонду» (Die gesunkene Kulturgut). Для Власова наївне -- передусім художній зміст і смисл, у той час як аматорство, народне, само- діяльне тощо -- конкретні організаційні форми.

Наїв у нього -- своєрідний історичний тип, а при- мітив -- множинність явищ первинного художньо- го мислення [24].

Ми вже переконалися, що поява нових терміно- логічних лексем у цій сфері часто зумовлена мод- ним прагненням оновити назву вже відомого, знайти оригінальне слово, яке раніше не вживалося в цьому смислі. Приблизно так, як і сама мода дедалі часті- ше перетворюється в нашому мовленні на «фешн», а «прет-а-порте» вже давно замінило собою «кон- фекціон». Інколи шукають «рідні» визначення, на- приклад, «ізворне» (джерельне) мистецтво у сербів. Українською мовою теж можливі спроби запрова- дити поняття мистецтва джерельного, доступного, первинного, природженого, простодушного, щиро- сердного тощо. Цілком імовірно, що так і трапиться в майбутньому, адже термінологічні лексеми вкорі- нюються не тому що вони логічні й правильні, а тому що вони звучно та вчасно «лягають на язик».

Основна відмінність мистецтвознавства від при- родничих наук -- наші дефініції відповідають не ре- альним явищам, а змінним уявленням про них. Ін- шими словами, наші категорії -- не про сорти рос- лин, породи тварин або мінералів, будову організмів, конфігурації земної поверхні та небесних тіл, а тільки умоглядні полички, що ми вигадуємо для системати- зації не природних, а мистецьких витворів. Озивати наївними митцями можна багато кого. Головне, щоби вони не ображалися. Наївне -- поняття модне, зате має негативні конотації. Самодіяльне -- поняття правильне, хоч і вийшло з моди, проте так само не без поблажливих асоціацій. Навіть народне, здава- лося б, однозначно високе поняття, подеколи набу- ває тих самих інтонацій, як у випадках з народною етимологією чи народними прикметами. Недарма ж Катерині Білокур не подобалося, коли її називали свого часу народним майстром.

Отже, всі розглянуті мистецтвознавчі понят- тя та найменування прагнуть зупинити на мить те- чію плинного, постійно змінюваного часу. Альона Лебедєва дотепно й слушно зауважила: «Наведені терміни по-різному кличуть поняття, але схоплю- ють окремі, вельми абстрактні сторони. Поняття, у своїй сутності, не озивається тільки за спільними визначеннями <…>. Коли терміни сприймають- ся значущими константами, позірна ясність словес- ної межі, що окреслює предмет, стає обмеженістю,

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 9. Обкладинка колективного дослідження за редакцією Аліси Ложкіної на основі онлайн-конференції в рамках фестивалю наївного мистецтва. Київ, 2020

прагненням до безперечної самототожності, хоча то- тожність -- втілення протиріччя, котре є рушій- ним принципом розвитку» [25]. Це справді так, і науковці на конференціях, як і раніше, продовжу- ють сперечатись і узгоджувати застосування тер- мінів [26] (іл. 9).



Висновки

Поняттєві номінації в сфері наївно- го / примітивного мистецтва та суміжних явищ фор- муються випадково й алогічно, своєрідно для кож- ної мови, країни й епохи, становлячи предмет постій- них дискусій. Ці номінації переважно не складають ієрархію типів, а тільки паралельні ряди майже си- нонімічних назв і найменувань, які часто зумовлені різноманітними мотивами, включно з комерційними. Така ж картина з історично сформованими назвами стилів і течій у мистецтві взагалі.



Література

1. Українська народна творчість у поняттях міжна- родної термінології (примітив, фольклор, аматор- ство, наїв, кітч…): Колективне дослідження за ма- теріалами Других Гончарівських читань. Відп. ред. і автор передмови М. Селівачов. Київ: Музей Івана Гончара; Родовід, 1996. 328 с.: іл.

2. Бахтин М. Собрание сочинений: в 7 томах. Том 4 (2). Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Рабле и Гоголь (Искус- ство слова и народная смеховая культура). Москва: Языки славянской культуры, 2010. 752 с.

3. Откович В. Народна течія в українському живопису XVII--XVIII століть. Київ: Наукова думка, 1990. 94 с.

4. Попова Л. Народная иконопись Украины ХІХ века. Автореф. канд. искусствоведения. Ленинград, 1985. 20 с.

5. Тананаева Л. О низовых формах в искусстве Восточ- ной Европы в эпоху барокко XVII--XVIII ст. При- митив и его место в художественной культуре но- вого и новейшего времени. Под ред. В.Н. Прокофьева. Москва: Наука, 1983. 205 с.

6. Tin M.B. De fшrste formene. Folkekunstens abstrakte formsprеk. Oslo: Novus forlag; Instituttet for sammenli- gnende kulturforskning, 2007. 325 p.

7. Бессонова М. Анри Руссо и французские наивы. При- митив и его место в художественной культуре но- вого и новейшего времени. Под ред. В.Н. Прокофьева. Москва, 1983. С. 133--159.

8. Jakovsky Anatole. Les Proverbes vus par les Peintres Naifs. Published by Editions Max Fourny, Paris, 1973. 280 p.: ill.

9. Бихали-Мерин О. Искусство югославских прими- тивистов. Белград: Югославия, 1959. 143 с.

10. Bihalji-Merin O. World Encyclopedia of Naive Art: A Hundred Years of Naive Art. University of California, 1984. 735 p.

11. Huyghe R. Larousse Encyclopedia of Modern Art. New York: Prometheus press, 1965. 444 р.

12. Музей наивного и маргинального искусства (Ягоди- на). Serbia and Montenegro / Central Serbia / Jagodi- na / Ягодина / Boљka Рuriиiжa, 10;

13. The International Exhibition of of Naive Art INSITA'94. Bratislava: Slovac National Gallery, 1994. 312 p.

14. Польский А. Жилищно-коммунальное искусство. Институт исследования стрит-арта; у вільному доступі

15. Польский А. Неформальная этика уличного искусства. Художественный журнал. 2017. № 102. С. 144-- 153.

16. Богемская К. Понять примитив. Самодеятельное, наивное и аутсайдерское искусство в XX веке. Санкт- Петербург: Алетея, 2001. 185 с.

17. Богемская К. Примитив в искусстве: грани проблемы. Москва: РИИ, 1992. 232 с.

18. Marra A. Outsider Art: The Art of the Insane. David J. Bromley VCU Honor Program. Modern Influences in Contemporary Art. 2004 season.

19. Carrier D., Pissarro J. Wild Art. New York; London: Faeidon, 2013. 480 p.

20. Kuspit D. The appropriation of Marginal Art in the 1989s. American Art. Vol. 5, № 1/2 (Winter--Spring, 1991). Pp. 132--141.

21. Walker J.A. Naпve Art (also Innocent Art, Peintres Naїfs, Primitive Art). Walker's Glossary of Art, Architecture and Design since 1945. 3d ed. 1992.

22. Reitman F. Psychotic Art. Psychology Press, 1950. 180 p.

23. MacGregor J.M. The Discovery of Art of the Insane. Princeton University Press. 1989. 416 p.

24. Власов В. Статьи об инзитном, наивном искусстве, примитивах и другие в его десятитомном «Новом энциклопедическом словаре изобразительного искус- ства». Санкт-Петербург: Классика, 2004--2009.

25. Лебедєва А. Художнє конструювання, технічна есте- тика, дизайн: про терміни не сперечаються -- про них домовляються. Мистецтво України першої полови- ни XX ст. у світовому контексті: зб. тез допові- дей міжнародної наук. конф., Київ, 11 квітня 2018 р. Київ: НАМУ, 2018. 92 с.

26. Космос всередині. Наїв і мистецтво аутсайдерів в Україні та світі: дефініції, історичний контекст, дослідницькі кейси. Матеріали онлайн-конференції в рамках Фестивалю наївного мистецтва за редакцією Аліси Ложкіної. Київ: Видавництво Артбук, 2020. 340 с.: іл. (укр., англ.).

References

1. Selivatchov, M. (Ed.). (1996). Ukrainian folk art in the con- cepts of international terminology (primitive, folklore, am- ateurism, naive, kitsch…): Collective research on the ma- terials of the Second Honchar readings. Kyiv: Ivan Hon- char Museum; Rodovid [in Ukrainian].

2. Bakhtin, M. (2010). Collect. op.: in 7 vol. (Vol. 4 (2). Cre- ativity of Francois Rabelais and folk culture of the Mid- dle Ages and the Renaissance. Rabelais and Gogol (The art of words and folk culture of laughter). Moscow: Lan- guages of Slavic Culture [in Russian].

3. Otkovych, V. (1990). Folk current in Ukrainian painting of XVII--XVIII centuries. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

4. Popova, L. (1885). Folk icon painting of Ukraine of the 19th century. Author's Cand. art history dissertation ab- stract. Leningrad [in Russian].

5. Tananaeva, L., & Prokofiev, V.N. (Ed.). (1983). On grass- roots forms in the art of Eastern Europe in the Baroque era of the XVII--XVIII centuries. Primitive and its place in the artistic culture of modern and contemporary times. Mos- cow: Nauka. [in Russian].

6. Tin, M.B. (2007). The first forms. The abstract design lan- guage of folk art. Oslo: Novus publishing house; Depart- ment of Comparative Cultural Research [in Norwegian and English].

7. Bessonova, M., & Prokofiev, V.N. (Ed.). (1983). Henri Rousseau and French naives. Primitive and its place in the artistic culture of the new and modern times (P. 133-- 159). Moscow [in Russian].

8. Jakovsky, Anatole. (1973). The Proverbs seen by the Naive Paint- ers. Published by Editions Max Fourny, Paris [in French].

9. Bihali-Merin, O. (Ed.). (1959). Art of the Yugoslavian prim- itivists. Belgrade: Yugoslavia [in Russian].

10. Bihalji-Merin, O. (1984). World Encyclopedia of Naive Art: A Hundred Years of Naive Art. University of California.

11. Huyghe, R. (Ed.). (1965). Larousse Encyclopedia of Mod- ern Art. New York: Prometheus press.

12. Museum of Naive and Marginal Art (Yagodina). Serbia and Montenegro / Central Serbia / Jagodina / Yagodina / Bos- ka Duricica,

13. (1994). The International Exhibition of Naive Art INSI- TA'94. Bratislava: Slovac National Gallery [in Slovak, Ger- man and English].

14. Polsky, A. Housing and communal art. Institute for Street Art Research; available at:

15. Polsky, A. (2017). Informal ethics of street art. Art magazine, 102, 144--153 [in Russian].

16. Bohemskaya, K. (2001). Understand the primitive. Amateur, naive and outsider art in the 20th century. St. Petersburg: Aleteya [in Russian].

17. Bohemskaya, K. (Ed.) (1992). Primitive in art: the edges of the problem. Moscow: RII [in Russian].

18. Marra, A. (2004). Outsider Art: The Art of the Insane. In David, J. Bromley VCU Honor Program. Modern Influ- ences in Contemporary Art. 2004 season.

19. Carrier, D., & Pissarro, J. (2013). Wild Art. New York; Lon- don: Faeidon.

20. Kuspit, D. (1991). The appropriation of Marginal Art in the 1989s. American Art, 1/2 (Winter-Spring) (Vol. 5, pp. 132--141).

21. Walker, J.A. (1992). Naive Art (also Innocent Art, Peintres Naifs, Primitive Art). Walker's Glossary of Art, Architec- ture and Design since 1945.

22. Reitman, F. (1950). Psychotic Art. Psychology Press. MacGregor, J.M. (1989). The Discovery of Art of the Insane. Princeton University Press.

23. Vlasov, V. (2004--2009). Articles about inzit, naive art, primitives etcetera in his ten-volume «New Encyclope- dic Dictionary of Fine Arts». St. Petersburg: Classics [in Russian].

24. Lebedeva, A. (2018). Artistic construction, technical aesthet- ics, design: the terms are not disputed -- they are agreed. Art of Ukraine of the first half of the XX century in the global context: coll. abstracts of reports of international scientific conf., Kyiv, April 11, 2018. Kyiv: NAMU [in Ukrainian].

25. Lozhkina, Alisa. (Ed.). (2020). Space inside. Naive and art of outsiders in Ukraine and the world: definitions, histori- cal context, research cases. Proceedings of the online confer- ence within the Festival of Naive Art. Kyiv: Artbook Pub- lishing House [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru