Українська культура: виклики та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська культура: виклики та перспективи розвитку

Вступ

Культура будь-якої держави, тобто її історія, традиції, мистецтво, самобутність народу, - це життєва сила суспільства, живий процес, який постійно рухається, розвивається, видозмінюється.

Саме культура підвищує якість життя, концентрує соціальний досвід багатьох поколінь, накопичує знання про світ, а отже, є важливою частиною життя кожної людини зокрема та суспільства в цілому. Саме культура робить людину особистістю, коли вона стає членом суспільства в міру засвоєння знань, мови, цінностей, норм, звичаїв, традицій свого народу, своєї соціальної групи і всього людства. Як відомо із джерела [1] - «культура - це засіб вираження творчості, формування індивідуальної самобутності та зміцнення відчуття себе в суспільстві».

Багато хто звик думати про культуру України лише як про мову, національний одяг (згадаймо хоча б ті самі шаровари й червоні коралі) та щедрість української душі. Але подивімося на неї з іншого боку та задаймо собі питання: «Як багато хороших сучасних українських письменників ми можемо назвати, якщо нас запитають?», «Кого із сучасних українських діячів науки ми знаємо?», «Яке українське кіно можна назвати цікавим та якісним?».

Тож у сучасному світі українська культура - це набагато більше. Це те, що формує народ як націю, а саме наука, мистецтво, література, преса, музика, кіно, технології. Це наші звичаї і традиції, історія і духовність, а ще - цінності (духовні, естетичні, моральні) та культурний досвід - можливості для дозвілля, розваг, навчання й обміну досвідом з іншими. Адже саме музеї, театри, виставки, концерти, кіно (навіть онлайн!) - це те, що неабияк потрібно сьогодні та те, що так об'єднує та зближує людей.

Виклад основного матеріалу

Українська культура як феномен стала проблемою дослідження значної кількості науковців. Так, питанням історії української культури присвятили свої праці Н. Пальм, Т. Гетало, О. Ліхолат, П. Дігтяр, Н. Паламарчук, В. Кукса, Л. Шейко, В. Тимошевська та ін. Джерельну базу української культури та методологічні засади її вивчення дослідила Т. Ярошенко. Питання державної політики щодо культурного розвитку регіонів обґрунтувала О. Притуп, а нові тенденції розвитку культурологічної думки в Україні окреслив С. Волков.

Також варто згадати Є. Бистрицького, який, у своїх розвідках розкрив філософський образ української культури; В. Малахова, відомого своєю працею «Культура і цінність людини»; В. Лісового, що в книзі «Культура. Ідеологія. Політика» дає філософську інтерпретацію взаємодії трьох сфер національного буття; І. Мойсеєва, який у двох томах праці «Храм української культури» відтворює своєрідний семантичний космос українського етносу. Свою філософську інтерпретацію культурного коду України пропонує письменниця О. Забужко. Широке коло культурологічних питань порушує у своїх монографіях та блискучих есе В. Скуратівський.

Культурні надбання кожної нації - це безцінний скарб всієї людської цивілізації. Збережена та примножена протягом багатьох тисячоліть, культура будь-якого народу становить унікальну історичну пам'ять, забезпечує духовний зв'язок минулих, сучасних та майбутніх поколінь.

Українському народу завжди була притаманна висока культурність, шанування звичаїв, традицій та своєї історичної спадщини. Після проголошення у 1991 році незалежності перед Україною постало важливе завдання захисту та розвитку національної культури, проведенні раціональної державної політики спрямованої на зміцнення світоглядних основ суспільства з урахуванням традиційних українських цінностей. На жаль, економічні кризи, політична нестабільність та відсутність політичної волі суттєво загальмували процес культурної модернізації. На сьогодні реформування культури - це закладення ідеологічного фундаменту для розбудови суспільства майбутнього на основі нашого історичного коріння, мови, звичаїв і традицій, а незапозичених стереотипів та імпортованих шаблонів.

Сучасна українська культура за своєю історичною долею стоїть дещо перед іншими проблемами, ніж культури багатьох європейських країн, але є у них і дещо спільне: вона зараз також перебуває в такому ж становищі, яке можна визначити як відчайдушні пошуки справжності.

Удовиченко Б. [2] серед ключових проблем у сфері культури виділяє такі: низький рівень культури та духовності суспільства; низький рівень державного фінансування; занепад вітчизняного кінематографу, книгодрукування, мистецтва; охорона та популяризація історичних пам'яток; спекуляція питаннями мови, історії та релігії.

Відсутність чітких державних кроків із відродження української культури призвели до помітного занепаду суспільної моралі, втрати моральних цінностей, зміни світогляду від первинних основ духовного розвитку до безвідповідального споживання матеріальних благ, посилення соціальної байдужості, апатії та агресії. Ці тенденції яскраво простежуються як у повсякденній культурі спілкування більшості громадян, так і низькому рівні політичної культури та свідомості суспільства, неможливості консолідації зусиль для вирішення спільних проблем. Більшість українців не бачить перспектив у майбутньому, не вірить у можливість покращення ситуації в державі, молодь не має моральних авторитетів та достойних прикладів для наслідування.

Подібний стан багато в чому зумовлений слабким державним фінансуванням галузі культури, яка самостійно не може протистояти загрозливим тенденціям до її утисків, створення загального відчуття байдужості до історичних традицій та утвердження стереотипу матеріального споживання над ідейним створенням, популяризація культу сили, багатства та влади. Через брак державних коштів закриваються музеї, мистецькі центри, книгарні та театри, приміщення яких потім незаконно приватизовуються. Не краща ситуація спостерігається у вітчизняному книгодрукуванні. Систематично скорочується випуск українських книжок, а ті нечисленні, хоча й безумовно успішні спроби популяризації та відродження української книги не мають державної підтримки і часто здійснюються за кошти приватних осіб. А без державної допомоги книгарням та книговидавцям доводиться неабияк скрутно. Однак, попри все, попит на українську книгу все ж є. так, сучасна прогресивна молодь цікавиться українською літературою, відвідує спеціалізовані книжкові виставки, форуми та з задоволенням купує українські книжки. Проте без державної підтримки українське книгодрукування може не витримати конкуренції на ринку. Наприклад, з тими ж таки російськими книжками, що скориставшись сприятливими умовами, швидко завойовують вітчизняний книжковий ринок. Схоже становище і в українському кінематографі. Світова кіноіндустрія активно розвивається, але Україна залишилася поза цим процесом через занепад власного кіномистецтва. Українські фільми, що без сумніву можуть боротися за найвищі нагороди, не мають майже не мають шансу побачити світ через брак коштів. При цьому вітчизняний ринок кінофільмів вже давно перенасичений іноземною продукцією, зокрема й російського виробництва, причому не завжди високої якості. Багато західних, популярних серед молоді фільмів, негативно впливають на свідомість підлітків, пропагують страх, ненависть, расизм, насилля, шкідливі звички, культ сили, безвідповідальний спосіб споживацького життя. Прагнучи бути схожими на своїх героїв, молоді люди стають жорстокими, байдужими та безвідповідальними в реальному житті, не відрізняючи реальність від майстерно вигаданого світу в якому правлять спотворені цінності та хибні уявлення. Як не прикро, але вже протягом цілого десятиліття спостерігається «відплив» частини інтелектуальної еліти у країни з більш сприятливими умовами життя.

У ХХІ століття людство увійшло не лише з великою продукційною потугою та великими амбіціями науково- технологічного порядку, але й під знаком грізних глобальних проблем, пов'язаних із характером цивілізаційного процесу, ламанням традиційних поведінкових установок, банкрутством багатьох світоглядів і багатьох гуманістичних ілюзій, величезними масштабами ротації людських мас, ідей, культурних і антикультурних цінностей, стереотипів поведінки; зі страхітливими технологічними проривами в сліпі кути людського розвитку, з ціннісним нігілізмом, що набирає значення симптому соціальної патології.

Ці планетарного масштабу виклики історії, на які сукупна свідомість людства шукає і, певно, знаходитиме якісь відповіді, постають і перед Україною. Серед проблем, які перейшли до нас із минулих століть, знаменуючи нашу історичну обтяженість і запізненість, - проблема національної ідентичності. Компасом на цьому шляху має бути національне саморозуміння, адекватності якого ми не маємо, через неповноту культурного самоусвідомлення. Таким чином, національна культура нагадує про себе як про базову умову національного самоздійснення загалом.

Стан і розвиток культури завжди перебуває у прямому і зворотному зв'язку із загальним духовним тонусом суспільства. Якщо в суспільстві правда, справедливість, елементарні етичні норми не є вищими цінностями, непідвладними раціональним ревізіям та інтелектуальним маніпуляціям, то таке суспільство перебуває в глибокій духовній кризі, негативна еманація якої пронизує всю сферу культури.

Розглянуто у [3] думка про те, що, що українська культура і мова мають утверджуватися серед обставин глибокої моральної і поведінкової деградації суспільства. Механізми суспільної підтримки їх не сформовані, натомість серед значної частини людності панують байдужість або неприйняття, що нерідко переходять в агресивну ворожість і зарозумілий цинізм. Ми говоримо про духовний геноцид більшовицьких часів, але недобачаємо той, що діється на наших очах: інакшого характеру, але з можливими не менш драматичними наслідками. З побуту народу вимивається книга. В масштабах усієї країни експропрійовано книгарні. Руйнуються або занепадають бібліотеки. Значна частина засобів масової інформації працює на пониження морального рівня і примітивізацію запитів та смаків людності

Культурна життєздатність української нації неодноразово діставала підтвердження в історії і за найважчих часів. Не втрачена вона і нині. У процесі складання нового профілю і структури культурного життя, насичення його національним змістом і постмодерністськими новаціями відбуваються важливі зміни в смаках, уподобаннях, в шкалі і критеріях оцінки явищ культури та мистецтва. Можна назвати низку чинників, що її засвідчують. Політична і творча свобода, наявна сьогодні принаймні тією мірою, якої раніше ніколи не було, зумовила інтенсивність художньої творчості.

Широкими, як ніколи, є міжнародні контакти української культури, а це означає, що вона цікава для світу і здатна відгукуватися на світові імпульси, які спонукають до виходу на нові творчі горизонти. У нас ще зберігається ефективна система мистецького навчання, з надр якої виходить достатньо талановитої творчої молоді, якій тільки треба забезпечити можливість працювати в рідній культурі. Ми є однією з небагатьох країн Європи, де народна мистецька культура є не предметом спогадів чи музейного догляду, а реальністю життя мільйонів людей, - а це і величезний резерв для професійної творчості, і неабияка величина в загальному культурному потенціалі нації, яка постійно народжує нові й нові таланти. Зрештою, в Україні є незрима спільнота людей, жертовно відданих національній культурі, для яких доля національної культури тотожна їхній власній творчій і життєвій долі, і вони підтверджують це своєю працею.

Якщо в недавньому минулому переважали критерії, пов'язані з ідеологічною цінністю культури, то тепер все більше визначаються і виходять на перший план критерії художності, естетичної досконалості, новаційності, авангардності, справжньої народності.

У джерелі [3] підводиться думка про те, що у зв'язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей і покращенням орієнтації українського суспільства у їх світі посилюється потреба в новому просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи виховання, які повинні відповідати потребам оновлення суспільства

Особливо збагачують палітру цієї мозаїчності елементи культури, що були в ній і раніше, але тепер набувають незмірно більших масштабів. Згадаймо зокрема унікальні пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, що можуть розповісти про всю історію української держави: від Київської Русі до наших днів. Чого лише варті такі всесвітньо відомі історично- культурні пам'ятки, що наведені у [4]: Києво-Печерська лавра (1051 р.); обор Софії Київської (1017 р.); заповідник Херсонес- Таврійський (V ст. до н.е.); Національний заповідник «Хортиця»; історико-археологічний музей-заповідник «Кам'яна Могила»; історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» (XIV ст.); Національний дендрологічний парк «Софіївка» (кінець XVIII ст.); державний історико- архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» (XI ст.) тощо .

Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою. Про те, що наш кінематограф має потужний нереалізований потенціал, переконливо свідчить той факт, що українські стрічки, зокрема «Сторожова застава», «Іван Сила», «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке», «Захар Беркут», «Заборонений» «Чорний ворон», «Черкаси», «Король Данило» та багато інших, що вийшли в прокат упродовж останніх років, завойовують свого глядача не лише в Україні, а й за її межами. Самостійне історичне буття українського народу має бути забезпечене культурно, інакше залишиться ущербним. Ідеться насамперед про конкурентоспроможність української культури, її здатність давати тон інтелектуальному і духовному життю свого суспільства, адаптувати для суспільства культурну реальність світу.

Серед багатьох передумов досягнення такого стану можна назвати: освоєння суспільством своєї культурної спадщини; подолання культурних стереотипів і заохочення новаторських тенденцій; активна культурна політика держави на основі наукової концепції національної культури; інтенсивна розбудова інфраструктури культури; охоплення всієї сфери української культури сучасними інформаційними і комунікаційними системами; законодавче стимулювання приватних ініціатив і внесків в українську культуру; нарешті - робота в режимі глибокої і мобілізуючої національної і культурної самокритики.

Культурна трансформація, що триває в суспільстві, пов'язана з появою нових духовних потреб, які були пробуджені зростаючим інтересом до національної культури, а також потоком нових вітчизняних культурних цінностей. Це дає нові імпульси для розвитку культури.

Серед першочергових конкретних кроків, які чітко визначені у джерелі [ 3] , попри сьогоднішні кризові обставини, могли б бути такі:

- рішуча переорієнтація видавничих потужностей України на видання україномовної літератури, особливо наукової та підручників для шкіл і ЗВО;

- значне збільшення уваги засобів масової інформації, насамперед телебачення та місцевої преси (які особливо консервативні) до популяризації української історії та культури, зокрема і з метою впливу на формування культурних потреб;

- здійснення програм видання наукових праць з історії України, історії української культури та мистецтва, народознавства, літературної та мистецької спадщини;

- збільшення асигнувань на розвиток науки і культури, модернізація її матеріально-технічної бази;

- розширення мережі театрів, філармоній, виконавських колективів, музеїв, бібліотек, книгарень;

- підтримка регіональних культур та збільшення культурної ролі обласних і районних центрів, міст з історичними культурними традиціями;

- адаптація до українського національно-культурного субстрату різних форм маскультури, молодіжної субкультури тощо, надання українського характеру сучасній індустрії розваг;

- створення потужного видавництва перекладної літератури, яке забезпечувало б українського читача не лише зразками зарубіжної літератури, а й українськими перекладами світової філософії, соціології, мистецтвознавства, науково- популярної літератури тощо, а водночас видавало б і переклади на інші мови найвидатніших праць українських авторів;

- збільшення кількості, розширення галузевого діапазону та збільшення тиражів українських журналів і газет;

- підтримка самодіяльних організацій та наукових і культурних об'єднань, які ставлять своєю метою сприяння розвиткові української культури та її популяризацію;

- співпраця з українськими культурними силами в усьому світі; підтримка українського культурного життя в усьому.

Також варто виокремити чинники, що впливатимуть на подальший розвиток української культури із [ 4]:

1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення;

2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості;

3) урахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства;

4) усебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.

Як вважають Юзик О.П. та Біланич Г.П. [ 5, С.480], перспективним є упровадження елементів української культури через вивчення елементів музикування та вивчення народних пісень засобами електронних музичних ресурсів під час освітнього процесу у системі післядипломної педагогічної освіти. Наразі важко передбачити конкретні форми, яких набуде культура в умовах національно-державного відродження, але, сподіватимемося, провідною тенденцією стане розкріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення.

Державна культурна політика має бути орієнтованою на забезпечення, підтримку та розвиток традиційних українських духовних цінностей. Основні завдання держави - проводити активну політики з пропаганди зміцнення інституту сім'ї та традиційних родинних цінностей: любові, взаємоповаги, доброти. Всебічно сприяти відновленню та утвердженню цінностей солідарності, взаємодопомоги і патріотизму, проводитимемо активну інформаційну політику з понять національного спадку (мови, звичаїв, традицій, цінностей).

Кошти на розвиток та популяризацію української культури можна віднаходити за рахунок спонсорства та меценатства, державно-приватного фінансування, а також розвитку туристичної галузі. Переконані, проведення щорічних всеукраїнських ярмарків, фестивалів, творчих конкурсів, культурних заходів допоможе зміцнити культурні зв'язки між різними регіонами України, привабити іноземних туристів, відкривши для них неповторний колорит української землі, ознайомити з давньою історією, етнічною музикою про яку крізь віки можуть розповісти кобза і бандура, традиційними видами мистецтв (гончарством, ковальством, ткацтвом тощо).

Висновки

У нашої держави - величезний потенціал, але без її цілеспрямованого розвитку ми стоятимемо на місці, а сферу культури і надалі сприйматимуть як соціально витратний «неліквід». Талановиті художники, прекрасні сценаристи, актори і письменники так і залишаться не впізнаними через те, що держава та й самі громадяни мало цікавляться питаннями культури, а філантропи і меценати не хочуть вкладатися в українську культуру. Необхідно донести до цільової аудиторії (тобто усіх нас!) думку, що культура - це вагомий чинник піднесення національної економіки, зокрема її інноваційного потенціалу, а культурна політика є такою ж важливою складовою модернізації країни, як і економіка.

Отже, підтримуючи культуру, зможемо показати зовнішньому світові свою систему цінностей, адже багата культура, цікава за межами країни, створює позитивний імідж країни. А ще не забуваймо напутні слова Блаженнішого Любомира Гузара [6]: «Попри всі інші державотворчі елементи, не занехаймо культури, бо цей дар більше від будь- якого іншого зробить Україну улюбленим домом для нашого народу та могутнім, миротворчим, гідним міжнародної уваги та пошани членом людства».

Список використаних джерел

українська культура післядипломна педагогічна освіта

1. Навіщо країні потрібна культура. URL: https://artefact.live/%d0%bd%d0%b0%d0%b2%d1%96%d1%89%d0%be 104-%d0%ba%d 1%80%d0%b0%d1 %97%d0%bd%d1 %96-%d0%bf%d0% be%d1 %82%d1 %80%d1 %96%d0%b1 %d0%bd%d0%b0 -%d0%ba%d1% 83%d0%bb%d1%8c%d1%82%d1%83%d1%80%d0%b0/ (дата звернення: 20.01.2021).

2. Удовиченко Б. Проблеми та перспективи української культури. URL: http://kiev4you.org/news/51-publicistik/623-kultura(дата звернення: 18.01.2021).

3. Дзюба І. Проблеми і перспективи української культури. URL: https://www.radiosvoboda.Org/a/1495357.html (дата звернення: 15.01.2021).

4. Немченко О. Над жовтим колоссям, під небом синім збудуєм майбутнє для України! URL: https://studcongress.org/en/ conferences/1/candidates/424/ (дата звернення: 20.01.2021).

5. Yuzyk O.P., Bilanych H.P. Application of the special course on the methodology of the use of application software in the process of study of musical art in the system of postgraduate pedagogical education as a way to the professional advancement of modern teacher /Молодий вчений, 2017. №11. - С.478-482.

6. Гузар Л. Яке значення має культура для нашого життя? Українська правда. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/1495357.html (дата звернення: 15.01.2021).

Размещено на Allbest.ru