Українська народна художня культура як світоглядна основа сучасної мистецької освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська народна художня культура як світоглядна основа сучасної мистецької освіти

Садовенко Світлана Миколаївна,

доктор культурології, кандидат педагогічних наук, професор, виконувачка обов'язків завідувача кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, заслужений діяч мистецтв України

Українська народна художня культура є результатом дії ментальних чинників у вигляді форм та засобів їх утворення. Виявляючи архітектоніку української народної художньої культури як єдиної взаємозалежної, взаємообумовленої структури, домінантною її формою функціонування, притаманною для суспільства першої хвилі (премодерну), визначимо фольклор, основою якого постають архетипно-традиційні структури людської життєдіяльності. Фольклор поділяється на автентичний та субкультурний (зокрема традиційну дитячу субкультуру, дитячий фольклор). Фольклор становить первинну культурну форму як базовий первинний патерн художньої творчості. Його особливістю є статичність до змін, інерційність, колективність, анонімність. Суспільство другої хвилі виробило свій вид народної художньої культури - фольклоризм, що передбачає індивідуальне інноваційне застосування фольклору в модерному та авангардному мистецтві індустріальної культури. Третя хвиля "подарувала" світові специфічно постмодерне явище - неофольклоризм, що передбачає зняття ієрархії центру та периферії, традицій та інновацій, колективності й індивідуальності, канону і його варіацій через ризому, інтертекстуальність, гібридність, діалог, транскультуру, міксування архетипів та новітніх технологій, прадавніх традицій та медіа-арту, зокрема й новітні форми функціонування фольклору в кіберпросторі, віртуальних іграх, contemporary art. Фольклор виражає дух фундаменталізму, або традиціоналізму, фольклоризм - персоналізму, раціоналізму та модернізму, а неофольклоризм заснований на глокалізмі, мультикультурності та гетерохронності. З погляду діалектики, неофольклоризм за окремими його ознаками (дифузність, інтерактивність, анонімність) є частковим поверненням до фольклорної архаїки "через голову" фольклоризму (Е. Тоффлер наголошував на ознаках відродження першої хвилі в третій на всіх рівнях буття: економічному, політичному та культурному - індивідуалізація виробництва, радикальні рухи, неоязичництво [3, 31-32]). Стосовно фольклору як культурної форми фольклоризм та неофольклоризм постають як культурні артефакти. Щодо самодіяльності й аматорського мистецтва як актів презентації, то й фольклор, і фольклоризм, і неофольклоризм є способами функціонування культурних форм, що піддаються вторинним обробкам у культурних артефактах.

До структурних елементів української народної художньої культури також входять етнохореографія, традиційні види народного образотворчого мистецтва (живопис, скульптура, графіка), декоративно-прикладна творчість (народне декоративно-ужиткове та художньо-прикладне мистецтво), народна архітектура, постфольклор тощо. український культура мистецький

Відправну мету нашого дослідження становить рефлексія української народної художньої культури на основі методологічного синтезу культурологічних та педагогічних підходів і її розгляд як світоглядної основи сучасної мистецької освіти в період дошкільного дитинства.

Актуальність проблеми визначена тим, що, по-перше, українська народна художня культура, зокрема дитячий музичний фольклор, стимулює мистецькі здібності, які мають емоційно-рухову природу, проявляються дуже рано і становлять основу психічного розвитку дитини. По-друге, музично-педагогічна практика в цьому напрямі доводить, що, завдяки розвитку музичних здібностей, закладаються такі важливі якості, як творчі здібності та прихильність до творчості. Вони мають вплив на загальний розумовий розвиток особистості. Діти формуються як творчі індивіди, гармонійно розвиваються, починають рано й чітко говорити, краще володіти координацією рухів, швидше вивчають іноземні мови, вміють логічно мислити, почувають себе більш впевнено спочатку на музичних заняттях в дитячому садочку, а потім - у загальноосвітній школі. Потретє, раннє стимулювання розумових здібностей дитини може стати передумовою прояву справжнього таланту.

Немає сумніву, що музика позитивно впливає на роботу мозку, змінює емоційний стан людини, активізує енергетичні процеси організму і направляє їх на його фізичне оздоровлення. Відомо, що в давнину за допомогою музики люди лікували нервові та серцево-судинні хвороби. Музикою можна навіть змінювати ріст клітин мозку: прискорення зростання і збільшення клітин, які відповідають за людський інтелект, призводить до підвищення інтелектуального розвитку особистості. Недаремно заняття з математики в школі Піфагора проходили тільки під музичний супровід. Давньогрецький філософ Платон стверджував, що музика є головним засобом формування відчуттів і сприйняття, від яких залежить рівень пізнання навколишньої дійсності, і дієво впливає на формування характеру.

Пізнання життя, активізація активного спілкування, емоційного прояву, виховання характеру та цілісного погляду на навколишній світ особливо важливі для дітей раннього й дошкільного віку. Саме музика, емоційно впливаючи на підсвідомому рівні, допомагає малюкам розібратися з великим колом різних і дуже важливих для них питань. Тому необхідність впливу на розвиток дитини від самого її народження засобами музики є очевидною. Мимовільно постає питання: яка саме музика найкраще допоможе пізнати дитині дошкільного віку навколишнє життя і себе в ньому? Відповідь з'являється сама собою та одразу - це пісні, що співає мама при заколисуванні немовляти, татусь - при забавляннях з малюком, чукиканні та іграх з ним, бабуся чи дідусь при розповіді онучаті казочки та приспівуванні пісеньки Колобка, Івасика-Телесика чи Лисички-сестрички з цієї казки. Це - дитячий музичний фольклор, що виконують дорослі для дітей, а пізніше й самі діти. Дитячі пісеньки, ігри, пісні-казки, виконувані дорослими для малят, відіграють вирішальне світоглядне, морально-виховне значення у майбутньому житті дитини.

Зауважимо, що під світоглядом ми розуміємо самосвідомість людини, систему узагальнених поглядів у суспільстві щодо місця і взаємовідносин людини у світі та зі світом, співвіднесення індивідом дійсного й уявного, теоретичного і практичного досвіду, переконань та ідеалів. У світогляді в єдиній системі перебувають знання, цінності, принципи, вірування, сподівання, надії, погляди щодо сенсу й мети життя, які формують людські норми поведінки, ідеали, вчинки, що визначають діяльність індивіда або соціальної групи.

Особлива мова дитячого музичного фольклору містить багатий світ почуттів, переживань, настроїв, думок людини, відбиває моральні ідеали, народну мудрість і є духовною пам'яттю культури нашого народу. Дорослим необхідно постійно пам'ятати, що раннє й дошкільне дитинство є тим відповідальним періодом, у якому формується емоційний та розумовий розвиток, мовленнєва й музична інтонаційна лексика дитини. Український музичний фольклор як самобутнє культурне явище є природним підґрунтям для загального музично - естетичного розвитку дітей, формування в них спеціальних музичних здібностей (музичного слуху, чуття ладу та музичного ритму), відтворення їх у дитячій музичній творчості.

Народна пісня - одна зі складових людського буття. Музика й пісня як прояв людської душі в кожної людини залежно від місця її народження і проживання різні: уродженці степу відрізняються широтою душі, відкритим характером; горяни - темпераментні, але дещо утаємничені; край з помірним кліматом, змішаним ландшафтом формує спокійних, толерантних, урівноважених людей. Кожен край з його кліматом, природою, краєвидами впливає на фізичне і духовне формування всього в ньому сущого.

Українці споконвіку відзначались своїми мистецькими здібностями. "Усім відомо, як багато обдарований самою природою український народ, скільки в ньому тонкого музичного почуття, здібності до співу, естетичного смаку, скільки в ньому любові, закохання в свою рідну пісню, найціннішу, найдорожчу перлину з його культурних багатств", - підкреслював автор книги з історії української музики, музикознавець М. Грінченко [1]. І це має свої пояснення. У минулому у вихованні дітей велику роль відігравала народна педагогіка, в основі якої було прищеплення любові до всього прекрасного. З раннього віку в сім'ях заохочували дітей до співу, музики, танців. Виховання і навчання базувалось на пісенному жанрі дитячого фольклору: утішках, пестушках, забавляннях, колискових, жартівливих піснях, колядках, щедрівках, веснянках, - на якому формувалися естетичні смаки дитини, проходило морально-етичне становлення та розвиток особистості.

Малюкам від самого народження для всебічного розвитку замало тільки людської мови. Їм необхідна музика у всіх її проявах. Логічно й структурно організована музика пісенно-ігрового дитячого фольклору передусім впливає на емоційну сферу дитини. Емоції ж є енергетичною базою розуму. Емоційний стан загострює, робить більш яскравим сприйняття дитиною навколишнього світу та самого себе. Приносячи задоволення і радість, спираючись на емоційність, образність, музичність, дитячий музичний фольклор як самобутнє культурне явище і в сьогоденні дає малюкам змогу розвивати "закладені самою природою" музичні здібності, розкривати творчий потенціал, проявляти відчуття відповідальності за збереження культурної спадщини свого народу. Емоційна насиченість української народної художньої культури, невичерпна енергія, завзяття, високий мистецький рівень яскраво відбивають світогляд, естетичні вподобання, саму психологію українського народу і мають продовжувати бути світоглядною основою сучасної мистецької освіти, зокрема в період дошкільного дитинства.

Отже, український дитячий музичний фольклор є підґрунтям для природного загального музично-естетичного розвитку й становлення музичної культури дошкільнят, комплексного формування та поступового прояву спеціальних музичних здібностей (музичного слуху, ладового чуття, відчуття музичного ритму, музичної пам'яті), відтворення їх у дитячій музичній творчості. Починаючи процес виховання та навчання дітей дошкільного віку на основі української народної художньої культури, народних традицій, базуючи його на пісенно-ігровому дитячому фольклорі, викладач позитивно впливає на розвиток емоційних проявів та активне спілкування дітей між собою і з дорослими; формує цілісний погляд дитини на навколишній світ і пізнання свого "Я" в ньому; навчає рідній мові, звичаям та культурі, формує музично-творчі здібності, інтелект, самосвідомість і духовність. Діти дошкільного віку готуються до погоджування своїх дій у процесі взаємодії та провадження музично-творчої діяльності.

Як невід'ємна складова народної художньої культури, важливий фактор виховання в дошкільнят естетичних смаків, здатності до сприймання, становлення інтересів дитячий музичний фольклор допомагає кожній дитині швидко запам'ятати й репродукувати композиційну побудову спочатку веселих пісеньок-пестушок і колискових пісень. Пізніше - різноманітних жартівливих ігор, скоромовок, загадок, лічилок, небилиць, пісень -казок, дитячих ігор-пісень, якими дорослі постійно супроводжують будь-які моменти повсякденного життя маленької дитини, з використанням ритмічних рухів, торохтілок, дитячих музичних іграшок та музичних інструментів, що надовго запам'ятовуються, формують у малюка різні музичні враження, природно розвивають музичні здібності, що впливає на формування емоційної та інтелектуальної сфер, естетичних смаків, духовний світ, становлення інтересів та ранній розумовий розвиток дитини.

Весь дитячий, зокрема музичний, фольклор за своєю суттю є ігровим. Відтак, коли йдеться про "дитячий музичний фольклор", завжди розуміємо "дитячий музично-ігровий (або пісенно-ігровий) фольклор". А для дитини гра - це її життя. Пісенно-ігровий дитячий фольклор позитивно впливає на роботу мозку малюків, формує в них образне мислення, прихильність до творчості, музичність, природні музичні здібності. Стимулюючи мистецькі задатки, що мають емоційно-рухову природу, проявляються дуже рано і становлять основу психічного розвитку дитини, викладач розвиває музичний потенціал, активізує енергетичні процеси організму дитини.

Мораль не дається дитині в спадок, вона виховується. Звичайно, природні передумови до морального зростання в дітей різні. Тому виховання є загальнотворчою основою морально-духовного розвитку, і саме воно задає його суспільну якість. Розвиток особистості, безперечно, має бути вільним, без насильства та примусу, а це може дати дитяча народномузична творчість, що базується на українській народній художній культурі, особливостями якої є простот а, природність, прозорість, доступність, музичність мови, що спонукає дітей до творчих дій, активізує ініціативу та емоційну чутність, розвиває музичні здібності в природній музично-ігровій діяльності.

Пріоритетними напрямами педагогічної науки й освіти стають розробка теоретичних основ та нових технологій становлення національної навчально - виховної системи. Головними завданнями виховання духовного світу людини третього тисячоріччя є: формування національної самосвідомості на засадах культурних традицій українського народу; збереження етнічної пам'яті, що відтворює досвід поколінь на міфологічному, фольклорному й історичному рівнях; набуття умінь розкривати перспективи подальшого розвитку рідної культури в сучасних умовах тощо.

Питання дослідження, збереження та популяризації української народної художньої культури, дитячого музичного фольклору в сучасних умовах набувають особливого значення. Це пов'язано насамперед з міцним духовно - творчим потенціалом української народної художньої культури, що є головним чинником світоглядного, морально-естетичного самооздоровлення і відродження національної самосвідомості, духовності народу, проявом ментальності, стає підґрунтям для світоглядної основи сучасної мистецької освіти в період дошкільного дитинства.

За оригінальним методом прийому вступних іспитів, запропонованим в одному з японських вищих навчальних закладів, кожен абітурієнт має виявити знання трьохсот народних пісень! Викладач починає співати перший куплет, а вступник - наступний. На глибоке переконання академіка І. А. Зязюна (про це він висловлювався неодноразово на нарадах, конференціях), якби кожен з українців знав хоча б триста з півмільйона українських пісень від початку до кінця, тоді б ми знали історію нашого народу, наші звичаї і нашу культуру.

"Україна стане колись новою Грецією; прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля колись прокинеться; тільки з малих племен, якими також були греки, постане велика культурна нація, і її межі простягнуться до Чорного моря, і звідтіля ген у далекий світ", - так у далекому 1769 році дав оцінку майбутнього України Й. Гердер у праці "Щоденник моєї подорожі" [2]. Настав час втілити це в життя.

Література

1. Грінченко М. Історія української музики. Київ: Спілка. 1922. 241 с.

2. Садовенко С. Розвиток музичних здібностей засобами українського фольклору: навч.-метод. посіб. Київ: Шк. світ, 2008. 128 с. (Б-ка "Шк. Світу").

3. Садовенко С.М. Хронотопи аксіосфери української народної художньої культури: монографія. Київ: НАКККіМ, 2019. 356 с.

Размещено на Allbest.ru