Культурна спадщина України:теоретичні засади та принципи збереження

Размещено на http://allbest.ru

Державний торговельно-економічний університет

Культурна спадщина України:теоретичні засади та принципи збереження

Кизименко І.О., Гусєва Н.Ю.,

Вступ

Кожна нація неповторна та унікальна, їй притаманні своєрідні світоглядні ідеали, культурні та ментальні особливості поведінки, на яких ґрунтується матеріальна і духовна цінність, що успадковується майбутнім поколінням. Найважливішою складовою етносу є пам'ятки, що містять у собі найціннішу інформацію, яка потребує вивчення та автентичного збереження. Майбутні покоління, які отримають у спадок культурну спадщину від попередників, неодмінно мають її зберігати, вивчати та передати у збагаченому й примноженому вигляді. Культурна спадщина народу є головним аргументом для національної самоповаги і визнання світовою цивілізаційною спільнотою.

Сучасна постіндустріальна доба потребує ретельного переосмислення об'єктів культурної спадщини, їх сутності засад та принципів збереження. Пам'ятки культурної спадщини відіграють вагому роль потенціалу містобудівного розвитку, і кожне історичне місто при визначенні напрямів руху у майбутнє має спиратися на рекреаційний ресурс та історико-культурні фонди.

Виклад основного матеріалу

Культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, результат духовної і матеріальної діяльності [3].

На законодавчому рівні питання культурної спадщини регулюється Конституцією України, законами України «Про культуру», «Про охорону культурної спадщини», низкою міжнародних конвенцій про охорону спадщини, ратифікованих Україною.

Серед них - Рамкова конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини та ін. У ст. 54 Конституції України зазначено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами» [5]. У Законі України «Про культуру» у ст. 3 серед основних засад державної політики у сфері культури визначено «захист і збереження культурної спадщини як основи національної культури, турбота про розвиток культури» [2]. Правові, організаційні, економічні та соціальні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються

Законом України «Про охорону культурної спадщини», в якому в ст. 1 дано визначення основних термінів, таких як «об'єкт культурної спадщини», «нерухомий об'єкт культурної спадщини», «рухомі предмети, пов'язані з нерухомими об'єктами культурної спадщини», «пам'ятка культурної спадщини» тощо [3].

Варто зазначити, що об'єктом культурної спадщини позначено визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність [3].

Нерухомим об'єктом культурної спадщини є об'єкт, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності [3].

Рухомі предмети, пов'язані з нерухомими об'єктами культурної спадщини, - елементи, групи елементів об'єкта культурної спадщини, що можуть бути відокремлені від нього, але складають з ним єдину цілісність, і відокремлення яких призведе до втрати археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової або культурної цінності об'єкта [3].

Важливим також є розуміння поняття пам'ятки культурної спадщини, що являє собою об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і поділяються на об'єкти національного значення - за рішенням Кабінету Міністрів України та об'єкти місцевого значення - за рішенням Міністерства культури та інформаційної політики України [8].

25 травня 2017 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (щодо визначення поняття «пам'ятка культурної спадщини» (№ 5678).

Об'єкти культурної спадщини національного значення визначаються особливою історичною або культурною цінністю і повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: мали значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва країни; безпосередньо пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей; репрезентують шедевр творчого генія, стали етапними творами видатних архітекторів чи інших митців; були витворам и зниклої цивілізації чи мистецького стилю [8].

Критерій автентичності означає, що пам'ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі.

Об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: мали вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи [8].

ЮНЕСКО (United Nations Eduсational, Scientific and Kultural Organisation, UNESCO) - організація, одним із пріоритетних завдань якої є охорона пам'яток культури.

Цілями ЮНЕСКО, згідно її Статуту, є: сприяння миру і міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами в галузі освіти, науки і культури; забезпечення загальної поваги основних прав і свобод людини незалежно від раси, статі, мови або релігії [11].

Основним міжнародним документом, який визначає сутність та забезпечує охорону культурної спадщини є «Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини» [10]. За Конвенцією визначено та проаналізовано об'єкти всесвітньої культурної і природної спадщини. Культурну спадщину становлять твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології [10].

Природною спадщиною окреслюються природні пам'ятки, створені фізичними й біологічними утвореннями або групами таких утворень, що мають видатну універсальну цінність з точки зору естетики чи науки; геологічні й фізіографічні утворення й суворо обмежені зони, що є ареалом видів тварин і рослин, які зазнають загрози й мають видатну універсальну цінність з точки зору науки чи збереження; природні визначні місця чи суворо обмежені природні зони, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси [10].

Головна мета Списку Всесвітньої спадщини - захистити та зробити відомими об'єкти, які у своєму роді є унікальними. Із метою прагнення до об'єктивності цією організацією було складено оціночні критерії щодо виділення та внесення територій і об'єктів до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. рекреаційний історичний культурний україна

Згідно Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, основними критеріями визначення об'єктів культурної спадщини ЮНЕСКО виступають культурні цінності, пам'ятники, ансамблі будівель або пам'ятки, які, щоб бути включеними до Списку ЮНЕСКО, мають відповідати одному з критеріїв, а саме представляти собою унікальне творче досягнення, шедевр художнього генія людини; здійснювати істотний вплив; представляти собою унікальне або видатне свідоцтво про зниклу цивілізацію; служити видатним прикладом будівництва або архітектури важливої історичної епохи; представляти собою видатний приклад традиційного житла людини, характерного для даної культури що перебуває під загрозою руйнування; бути прямо або побічно пов'язаним з подіями, ідеями або віруваннями видатної універсальної цінності [11].

Природні цінності, для внесення в Список, повинні також відповідати, принаймні, одному з наступних критеріїв: бути найвищою мірою характерним прикладом одного з найбільших періодів еволюції Землі; бути представницьким і значним прикладом поточних геологічних процесів, біологічної еволюції і взаємодії людини та навколишнього природного середовища; представляти явище, тип формації або природний вигляд, надзвичайно визначні місця такі, як найбільші екосистеми, пейзажі незвичайної краси або видатні зразки спільних творінь людини і природи; представляти найбільші і репрезентативні природні райони проживання; знаходяться під загрозою або представляють універсальну цінність видів тварин і рослин [11].

Культурні та природні об'єкти є невід'ємною складовою частиною спадщини, що вимагає єдиних підходів до форм їх виявлення, вивчення, збереження, захисту, популяризації та використання в якості туристичних об'єктів для відвідування.

Сім українських культурно-архітектурних та природних перлин внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що приблизно становить 0,62% від загальної кількості об'єктів Світової спадщини [6], а саме: Собор Святої Софії, Києво-Печерська лавра та прилеглі монастирські споруди (з 1990 р.); Ансамбль історичного центру м. Львів (з 1998 р.); Геодезична «Дуга Струве» (з 2005 р.); «Резиденція Далматинських та Буковинських митрополитів» (зараз - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) (з 2011 р.); «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора» (з 2013 р.); «Дерев'яні церкви Карпатського регіону України та Польщі», спільна українсько-польська номінація (з 2013 р.); природній об'єкт «Букові праліси Карпат та древні букові ліси Німеччини» (з 2011 р.) [6].

Відзначимо вісім унікальних дерев'яних храмів Карпатського регіону України: Собор св. Архистратига Михаїла в с. Ужок і церква Вознесіння Господнього в с. Ясіня на Закарпатті, церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Нижній Вербіж, церква Зіслання Святого Духа в м. Рогатин, церква св. Юра в м. Дрогобич, церква Пресвятої Трійці в м. Жовква, церква Зіслання Святого Духа в с. Потелич та собор Пресвятої Богородиці в с. Матків на Галичині [11]. Це найкраще збережені дерев'яні церкви традиційного типу зрубів, завдяки яким можна дослідити історію архітектурного проєктування в Карпатському регіоні, а також православні традиції сакрального будівництва. Впродовж багатьох років дерев'яні конструкції церков ремонтували традиційними методами. Саме це зберегло їхню автентичність [10].

Останнім часом дослідники все більше приділяють увагу нерухомим пам'яткам історії виробництва і техніки, куди входять різноманітні об'єкти, що відображають у матеріальному вигляді процес становлення та етапи розвитку сучасного господарського і технічного потенціалу держави, визначні події безперервного процесу виробничого і технічного розвитку [7].

До основних типів об'єктів пам'яток історії виробництва і техніки належать об'єкти промислового виробництва і народних промислів (рудні, солеварні, поташні, ґуральні, гути, доменні печі, кузні, гончарні майстерні споруди цехів, мануфактур, заводів, фабрик, електро- та атомних станцій; шахти, штольні, нафтові колодязі і свердловини тощо); об'єкти сільськогосподарського виробництва (вітряки, млини, елеватори тощо); споруди, що відображують розвиток гідротехнічного та шляхового будівництва (колодязі, верфі, доки, греблі, гідроелектростанції, депо, вокзали, ділянки залізничних і трамвайних колій, мости, тунелі тощо); об'єкти рибальства і морського промислу; об'єкти торгівлі та побутового обслуговування (аптеки, кінні пошти, торговельні ряди, гостині двори тощо); зразки промислової та сільськогосподарської техніки, транспортних засобів та інші об'єкти, встановлені просто неба з метою увічнення важливих етапів, окремих подій з історії виробництва та техніки [7].

Для збереження нерухомих пам'яток історії виробництва і техніки як частини історико-культурної спадщини України застосовуються методи інтеграції індустріальних історичних будівель в сучасне місто. Окрім розповсюджених методів реставрації та реабілітації для інтеграції індустріальних історичних будівель в сучасне місто використовуються методи регенерації та ревалоризації.

Регенерація («відновлення», «повернення до життя») використовується для означення дій, пов'язаних з перебудовою та удосконаленням. Під містобудівною регенерацією слід розуміти відновлення історичного просторового устрою пам'яткового містобудівного утворення та його функціональне й естетичне включення в сучасне життя міста чи іншого поселення. Прийнято вважати, що термін «ревалоризація» означає повернення естетичної значущості і може бути адекватним поняттю містобудівної консервації [7].

Надзвичайно важливою соціокультурною матрицею історичної пам'яті, що забезпечує трансляцію, комунікацію і спадкоємність набутого є історико-культурний фонд, а саме об'єкти і явища матеріальної і духовної культури, які були створені людством в процесі історичного розвитку і створюються в сучасних умовах, тобто соціокультурне середовище з традиціями і звичаями.

На основі досліджень, пов'язаних з традиціями і звичаями, визначається поняття «нематеріальна культурна спадщина», що означає звичаї, форми представлення і вираження, знання і навички, а також пов'язані з ними інструменти, предмети, артефакти і культурні простори, визнані співтовариствами, групами і, в деяких окремих випадках, особами як частина їхньої культурної спадщини.

У 2003 р. на засіданні Генеральноїронференції ЮНЕСКО була прийнята Конвенція із захисту нематеріальної культурної спадщини. Україна приєдналась до Конвенції у 2008 р. [4].

Станом на лютий 2021 р. національний перелік нематеріальної культурної спадщини України налічує 26 елементів: традиції Косівської мальованої кераміки, Кролевецьке переборне ткацтво, Опішнянська кераміка, Петриківський розпис - українське декоративно- орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст., козацькі пісні Дніпропетровщини, пісенна традиція с. Лука Києво- Святошинського району Київської області, технологія виконання вишивки «білим по білому» та традиції рослинного килимарства с. Решетилівка Полтавської області, кримськотатарський національний орнамент Орнек, традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки, бортництво, традиція гуцульської писанки, традиція приготування «ет аяклак» (караїмський пиріжок з м'ясом), досвід караїмів Мелітополя, традиція обряду «Водіння Куста» у с. Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області, традиція декоративного розпису с. Самчики, Олешнянське гончарство та художнє дереворізьблення Чернігівщини, гуцульська коляда та плєси Верховинського району Івано- Франківської області звичай виконувати танець Аркан з Ковалівкою в Печеніжинській ОТа, мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик», технологія виготовлення «воскових» вінків на Вінниччині, культура приготування українського борщу, Карпатське ліжникарство, Борщівська народна вишивка, технологія створення клембівської сорочки «з квіткою», великоднє гуляння «Водити Володара» в с. Розкошівка Теплицького району Вінницької області [9].

Крім того, триває робота над створенням місцевих переліків елементів нематеріальної культурної спадщини, яких нараховується близько сотні.

До репрезентативного списку ЮНЕСКО внесені такі елементи української нематеріальної культурної спадщини, як Петриківський розпис (2013 p.), козацькі пісні Дніпропетровської області (2016 p.) та Косівська мальована кераміка (2019 p.) [9].

Важливе значення має приналежність об'єктів культурної спадщини до рекреаційного ресурсу держави.

Рекреаційний ресурс - це сукупність природно-технічних, природних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку духовних та фізичних сил людини, її працездатності [1, с. 13].

До рекреаційних ресурсів належать культурні об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, а також природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники, урочища, що охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі [1, с. 18].

Висновки

З ухваленням низки законодавчих актів, підписанням і ратифікацією Україною відповідних міжнародних нормативно-правових документів сформовано державну систему охорони об'єктів культурної спадщини, розроблено понятійно-термінологічний апарат пам'яткоохоронної галузі та впроваджуються відповідні засади збереження, захисту та використання культурних цінностей. Станом на 2021 р. шість українських культурних об'єктів і один природний належать до Списку всесвітньої спадщини, три елементи внесено до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства, низка біосферних заповідників входять до Всесвітньої мережі біосферних резерватів, чимало українських об'єктів віднесено до попереднього Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Розташований вздовж північного краю Карпат українсько- польський об'єкт Світової спадщини, один з найцікавіших туристичних об'єктів, який поєднує гуцульський, галицький, бойківський і лемківський типи сакральної дерев'яної архітектури. Культурна спадщина України - це не тільки культурні та природні цінності, які вважаються надбанням усього людства, а унікальні об'єкти виробництва, науки і техніки, що привертає увагу світової спільноти, дає пріоритет у залученні коштів для реконструкції і сприяє розвитку туризму. Нематеріальна культурна спадщина відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні ідентичності окремої соціальної групи і особистості. Існування нематеріальної спадщини в її великому багатстві є необхідною умовою для збереження культурного розмаїття в умовах зростаючої глобалізації. Взаємне розуміння нематеріальної культурної спадщини різних громад допомагає в проведенні міжкультурного діалогу і виховує взаємну повагу до інших способів життя.

Список використаних джерел

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування : монографія. К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2001. 397 с.

2. Закон України «Про культуру» від 14.12.2010 р. №2778-УІ. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17 (дата звернення: 01.07.2022).

3. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. №1805-ІІІ. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14 (дата звернення: 01.07.2022).

4. Закон України «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини» від 06.03.2008 р. № 132-VI. URL: htp://zakon0.rada gov.ua/laws/show/132-17 (дата звернення: 01.07.2022).

5. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254% D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 01.07.2022).

6. Об'єкти Світової спадщини України на офіційному сайті ЮНЕСКО [Архівовано 4 квітня 2013 р. у WebCite]. URL: https://whc.unesco.org/en/statesparties/ua (дата звернення: 01.07.2022).

7. Пам'ятки історії виробництва і техніки. URL: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-6003-0/10.pdf (дата звернення: 01.07.2022).

8. Постанова Кабінету міністрів України від 27.12.2001 р. № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1760-2001- %D0%BF. (дата звернення: 01.07.2022).

9. Український центр культурних досліджень. URL: https://uccs.org.ua/ (дата звернення: 01.07.2022).

10. Operational Guidelines for the Implementation of the World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/ en/guidelines/ (дата звернення: 01.07.2022).

11. UNESCO World Heritage Centre. Tentative Lists http://whc.unesco.org/en/tentativelists/state=ua (дата звернення: 01.07.2022).

Размещено на Allbest.ru