Український народний танець радянського періоду у спадщині митців-балетмейстерів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український народний танець радянського періоду у спадщині митців-балетмейстерів

Карпенко Діана Валеріївна,

аспірантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Основними напрямами творчої діяльності різноманітних хореографічних, ансамблів хорових і балетних театрів радянського періоду стало відродження пісенно-танцювальних традицій, відтворення народної автентичності музичної і танцювальної культури, популяризація кращих її надбань. Серед професійних - Державний ансамбль народного танцю УРСР під керівництвом П. Вірського (1937), Гуцульський ансамбль пісні і танцю «Гуцулія» (1939), Державний заслужений академічний український народний хор під керівництвом Г. Верьовки (1943), Закарпатський народний хор (1945) та ін.

Творчість П. Вірського належить до визначних досягнень українського та світового хореографічного мистецтва XX ст. П. Вірський є реформатором української народної хореографії, адже органічно створив якісну танцювальну мову, за допомогою синтезу народного та класичного танців. Його хореографічні картини стали взірцями для наслідування професійного й аматорського мистецтва, серед яких: «Запорожці», «Ми пам'ятаємо», «Повзунець», «Плескач», «Шевчики», «Хміль», «На кукурудзяному полі», «Про що верба плаче», «Ой під вишнею», «Моряки», «Ми - з України», «Подоляночка», «Гопак» та ін.

Також зазначимо, що в балетних театрах України застосовували лексику народного танцю та літературні твори українських письменників середини ХІХ - початку ХХст., як першоджерела сценарію балетної вистави. Можемо зазначити - національний героїко-романтичний балет «Лілея» за поезіями Т. Шевченка (пост. Г. Березової; муз. К. Данькевич; 1940); «Лісова пісня» за драмою Лесі Українки (пост. С. Сергєєва; В. Вронського; муз. М. Скорульського); народно-героїчної балетної драми «Маруся Богуславка» (пост. С. Сергєєва; муз. А. Свєчникова; 1951); «Хустка Довбуша» та «Сойчине крило» за І. Франком (пост. М. Трегубова; муз. А. Кос-Анатольського; 1951,1957).

У дослідженні української народної хореографії вагомими стали праці митців радянського періоду, серед яких: В. Верховинець, В. Авраменко, Гуменюк, П. Вірський, Ю. Станішевський.

Першим фундаментальним дослідженням з українського танцю є праця Верховинець «Теорія українського народного танцю» [3]. Автором систематизовано й узагальнено досягнення української нації в галузі народного танцювального мистецтва, зокрема розроблено оригінальну методику запису хореографічного матеріалу; описано танцювальні рухи і комбінації; теоретично обґрунтовано можливості та необхідність створення українського класичного балету на основі українського танцювального фольклору. Також В. Верховинець видав збірку дитячих ігор з піснями і танцями «Весняночка» [2], у якій викладено методологію роботи з дітьми, завдяки синтезу мистецтв розвиває естетичний смак, патріотизм та інші здібності дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Послідовник навчально-виховної методики В. Верховинця та популяризатор українського народного танцю в Україні й за кордоном В. Авраменко заснував 50 шкіл народного танцю. Підсумок його творчих пошуків відображено в праці «Українські національні танки, музика і стрій», де наголошено на дидактичних і просвітницько-виховних можливостях балетної вистави [1].

Змістовними дослідженнями, у яких надано узагальнені характеристики зародження та розвитку українського танцювального мистецтва, є праці А. Гуменюка. Ученим у «Народному хореографічному мистецтві України» [4] ґрунтовно розкрито національні особливості українських танців на основі аналізу їх хореографії, музики та регіональних стильових особливостей. А вже на основі творчих здобутків народної хореографії Радянської України створено видання «Українські народні танці» [5] за редакцією П. Вірського. Вони здійснили класифікацію описів 140 різноманітних за тематикою і жанрами танців, у яких відображено трудовий процес, героїзм, побут, звичаї, обряди українського народу. За допомогою засобів виразності народної хореографії радянські хореографи створювали оригінальні сюжетні танці, які відображені у видані, зокрема слід відзначити постановки «Рукодільниці», «На кукурудзяному полі», «Повзунець» П. Вірського; «Козачок» П. Григор'єва, «Український весільний» К. Василенка й ін.

Також у працях Ю. Станішевського відображено творчість митців української народної хореографії В. Авраменка, К. Василенка, П. Вірського.

Таким чином, за весь радянський період відбулося поступове накопичення творчої та теоретичної спадщини митців українського народного танцю, що сприяло подальшому розвитку та збереженню української хореографічної культури.

Література

український танцювальний хореографічний ансамбль радянський

1. Вадясова Н. В., Чернець В. Г., Шульгіна В. Д. Мистецько-педагогічна школа видатного діяча української культури Мирослава Вантуха / М-во культури України, Нац. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. Київ : НАКККіМ, 2012. 150 с.

2. Верховинець В. М. Весняночка. 5-е вид. Київ : Муз. Україна, 1989. 342 с.

3. Верховинець В. М. Теорія українського народного танцю / вступ. ст. і заг. ред. Я. В. Верховинця ; 5-те вид. доп. Київ : Муз. Україна, 2008. 149 с.

4. Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України. Київ, 1962. 360 с.

5. Українські народні танці / упоряд., авт. вступ. ст. і прим. А. І. Гуменюк, ред. П. П. Вірський. Київ : Наук. думка, 1969. 610 с.

Размещено на Allbest.ru