Творчий феномен Миколи Синельникова у контексті теорії діалогу культур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творчий феномен Миколи Синельникова у контексті теорії діалогу культур

Лукашева Людмила Тимофіївка

Сучасний світ переобтяжений технічним знанням і техногенним сумним досвідом, вкрай потребує духовної життєдайної протидії.

Культурний простір, поліпрофільний і багатовимірний, здатен виконувати важливу функцію злагоди, збалансування напруженої людської свідомості і світосприйняття. Про лікувальну, компенсаторну дію мистецтва вказував З. Фрейд. Хоча варто зазначити, що задовго до нього, в античній далечині, роль та значущість мистецтва посідали високого щаблю.

Сучасний світ використовує понятійно-категоріальний апарат, сформульований здебільшого саме в античній філософії. Широко тиражований термін катарсис трактується відтоді й до сьогодні майже «без купюр», унаочнюючи невгасиму потребу людини переживати особливий стан піднесення душі мистецтвом. Сучасна людина, попри кардинальні зміни у світосприйнятті, у змісті рефлексії життя, наслідує своїх далеких пращурів непокорою лячному факту конечності життя і, відтак, життєво необхідною потребою ілюзії удосконалення недовершеної реальності. Мистецтво - саме той простір, який задовольняє ці духовні устремління людства. Складаються логічні взаємозалежність, взаємовплив і взаємодія двох феноменів - людини і мистецтва, якими увічнюється як саме мистецтво, так і потреба людства у ньому. Художньо-естетичне піднесення неодмінно довершує для людини її картину світу.

Театр як культурний інститут - явище багатовимірне, і замкнути його лише на компенсаторній функції означає свідомо обмежити поліфонію дії й впливу цього феномену. Функціональна багатоаспектність феномену театру унаочнена і доводиться серйозним масивом наукових розробок. Культурологи, мистецтвознавці, філософи, історики, соціологи, вивчаючи цей культурний феномен у відповідних парадигмах, демонструють магістральним напрямом у дослідженні мистецького феномену синтезований науковий підхід. Феноменальне явище - особистість чи осередок - вимагають поліпрофільного погляду і виміру.

Феномен творчої особистості Миколи Синельникова якнайточніше відбиває поняття культурно-мистецької поліпрофільності й багатоаспектності. За рівнем творчої діяльності, ступенем впливу на культуротворчі процеси України кінця ХІХ - початку ХХ ст. М. Синельников по праву має визначатися як реформатор театральної справи, талановитий актор, видатний театральний педагог, визначний театральний режисер-новатор, взірцевий антрепренер, палкий місіонер культури тощо. Означена множина репрезентацій талантів М. Синельникова не вичерпує повного комплексу його культурницької місії. Роль та значення творчого феномену М. Синельникова яскраво репрезентує науковий напрям у культурології й філософії, який досліджує питання діалогу культур. У мемуарах М. Синельникова рельєфно читається думка про те, що власний мистецький професійний досвід набувався шляхом самоосвіти, читання літературних творів і споглядання за процесом творчості досвідчених майстрів сцени. Засвоївши комплекс культурно-мистецьких основ, М. Синельников своєю власною творчою практикою репрезентував і транслював культурний досвід попередників. синельникова осягнення історії мистецький

Сучасна дослідницька думка, репрезентуючи широту та різноманітність наукових пошуків і світоглядних позицій, водночас об'єднана спільною метою - дослідити феномен Людини як «міри всіх речей». З іншого боку, ця множина теорій і концептів є узагальненням культурно-історичного досвіду. Вивчаючи динамічний рух культурологічної думки, виокремлюємо і беремо до уваги теорії, пов'язані із трактуванням «діалогу культур», що співзвучні концепції нашої роботи. Так, теорія філософа і історика, німецького дослідника О. Шпенглера, що викладена в книзі «Згасання Європи» [5], підпорядковує розвиток культури законам життя організму, що має народження, розвиток, еволюція, занепад, смерть. У ступінь особливої категорії виводиться поняття «душі культури». Саме занепад духу культури О. Шпенглер вважає симптомом загибелі будь-якої цивілізації. Поняття «душа культури» для вченого набуло практично сакрального змісту. Він покладав це поняття в основу будь-якої культури.

Певна схожість поглядів спостерігається в теорії британського культуролога А. Тойнбі, викладеній у фундаментальній праці «Осягнення історії» [4], сфокусованій на концепції розвитку локальних цивілізацій. Він відводить кожній з них чотири фази існування - народження, еволюція, надлом і занепад. Науковець виводить теорію діалогу між природою і суспільством та людською духовністю. Сутність цього визначається ним як ланцюг «викликів» і «відповідей».

Діалогічну концепцію культури опрацьовував філософ і культуролог М. Бахтін [1], трактуючи культуру як форму спілкування людей різних культур; механізм детермінації особистості із притаманною їй історичністю і соціальністю; форму здобуття, сприйняття світу. Культура, за М. Бахтіним, трактується як цілісна і неподільно пов'язана із поняттям особистості, адже культура є породженням людини та її надбанням.

Світлана Садовенко, досліджуючи архетипічний статус софійності української культури, розглядає процес «духовного становлення людини як носія божественного начала (“серця”), що сходить до Бога, погоджуючи розум та почуття, теорію та практику, слова та дію, текст та вчинок, а точніше - сам вчинок стає текстом (“вчинок як текст” у школі М. М. Бахтіна) за аналогом зі Святим Письмом (теургія, творчість)» [2, с. 130-131]. Нам імпонує ця думка у розгляді феномену творчої особистості М. Синельникова, що, як мистецьке явище, демонструє бінарну співвідносність «культура - людина» у форматі взаємовпливу, взаємотворення і ретрансляції. Акумульований творчий досвід М. Синельникова формулюється як комплекс практичних реформаторських театрально-постановочних досягнень і виховних соціокультурних завдань. Культурно-мистецьке кредо М. Синельникова репрезентоване в його мемуарах: «Я ж все своє життя у центрі будь-якої своєї постановки виводив актора. Він виступає у мене головним стрижнем вистави, бо він матеріал і провідник драматичного твору, його внутрішньої сутності» [3, с. 284], «продовжувати роботу над культурною обробкою глядача, домогтися серйозного ставлення до театру, домогтися того, аби театр зробився потребою, необхідністю» [3, с. 203].

Узагальнюючи культурно-мистецький доробок М. Синельникова, зазначимо, що комплекс поставлених Майстром завдань було блискуче ним виконано.

Список використаних джерел

1. Бахтин М. Из жизни идей. Москва: Лабиринт, 1995. 424 с.

2. Садовенко С. М. Хронотоп аксіосфери української народної художньої культури: монографія. Київ: НАКККіМ, 2019. 356 с.

3. Синельников М. М. Шістдесят років на сцені. Нотатки. Харків: Харківський театр російської драми, 1935. 347 с.

4. Тойнби А. Постижение истории. Москва: Академический Проект, 2016, 802 с.

5. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологи мировой истории: Гештальд и действительность. Москва: Эксмо, 2007. 800 с.

Размещено на Allbest.ru