Риси національного архетипу в живописі українського авангарду 1910-1930 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Риси національного архетипу в живописі українського авангарду 1910-1930 років

Карпенко Ольга Валер'янівна

старша викладачка кафедри рисунка,

живопису та скульптури

Національної академії керівних кадрів

культури і мистецтв

член Національної спілки художників України

аспірантка Національної академії керівних кадрів

культури і мистецтв

Поняття архетип (від грец. arche - початок і грец. typos - прообраз) має значення початкової ідеї, першообразу для подальших формоутворень. У Платона під архетипом розуміли ідеї-першообрази, «ейдоси», що можна осягнути розумом. Юнг, аналізуючи поняття «особистісного несвідомого», що є основою класичного психоаналізу Фройда, виявляє ідею «колективного несвідомого» як загальнолюдської основи, головними елементами якого є «архетипи» - універсальні моделі несвідомої психічної активності, що визначають спосіб мислення і поведінки людини.

Стосовно поняття саме українського національного архетипу, який знайшов відображення в міфології, фольклорі, обрядах і традиціях, варто наголосити на таких проявах колективного несвідомого: «архетип доброї, ласкавої, родючої Землі; домінанти архетипу Богині-Матері та архетип філософії серця як джерело людяності, вираження внутрішньої людини, що втілює Бога [1; 3].

Акцентуючи на виявленні рис національного архетипу в співвідношенні із живописом, а саме творчістю представників українського авангарду, прояснимо, у якому контексті розглядають поняття національного архетипу, саме українського. Тож які універсальні моделі психічної активності, що визначають поведінку й мислення людини, мають місце в культурі України? На нашу думку, це передусім знакові образи, котрі стали символами, духовними орієнтирами українського народу й котрі знайшли своє відображення в художній творчості. Образ козака Мамая, що поєднав у собі ідею волелюбності й незламності духу, адже це козак-воїн, що бореться за волю і незалежність, а з іншого боку , це ліричний герой, який грає на музичному інструменті. Це певний код нації, який зашифровано в одному образі: героїчна боротьба й волелюбність та поетичність і ліризм внутрішнього світу народу. Саме цим можна пояснити таку надзвичайну популярність образу козака-Мамая в українському народному мистецтві.

У живописі українського авангарду цей образ по-новому зазвучав у творчості Давида Бурлюка (1882-1967). В однойменній картині «Козак Мамай» 1912 року художник відтворив улюблений образ, використовуючи риси неопримітивізму та кубофутуризму з використанням елементів національної колористики (картина вирішена на контрасті жовтогарячих і холодних синіх відтінків).

В іншому творі під назвою «Життя козака» (1910), який виконано в стилі футуризму, Д. Бурлюк довільно розташовує елементи на площині картини, створюючи ілюзію гри символами та образами. У цьому творі також присутній козак, який сидить у характерній позі, схрестивши ноги. І хоча зображення козака є композиційним центром у картині, проте основну площину картини займають зображення коней, що нагадує або наскельні малюнки, або дитячі рисунки. Картина побудована на ритмі дугоподібних ліній та контрасті синіх, зелених, чорних і жовтих кольорів. Яскраво виражена фактурність поверхні характерна для творчих експериментів Давида Бурлюка.

Уособленням національного архетипу є ще один значущий для української культури символ - кінь, що веде свою історію від часів появи на українських теренах кочових спільнот, які взяли участь в етногенезі українців і є втіленням могутньої сили, непокірності та волелюбності. Символ коня з'являється в народному епосі, зокрема в казках, в ужитково-декоративному мистецтві. Кінь як уособлення одвічного прагнення свободи знайшов свій прояв у творчості представників товариства «Гілея» за часів розквіту українського авангарду.

Давид Бурлюк часто звертався до зображення коней у своїй творчості. У картині «Кінь-блискавка» 1907 року художник відтворив рух коня за допомогою ритмічних чергувань дугоподібних форм , прямих ліній та контрасту улюбленої гами жовтих, жовто-гарячих і синіх, зелених та чорних кольорів.

Ще одним проявом національного архетипу можна вважати ті закодовані ідеї, що містяться в українській орнаментиці й колористиці, котрі знайшли свій прояв у писанках, рушниках, вибійках, за допомогою яких наші пращури спілкувалися із Всесвітом, передавали послання наступним поколінням. Саме звертаючись до багатобарвної національної колористики, українські авангардисти заявили про себе світу, назавжди вписавши свої імена в історію світового модернізму.

Олександр Богомазов, Олександра Екстер, Казимир Малеви і Давид Бурлюк, Віктор Пальмов, Марія Синякова і Соня Делоне, Євгенія Прибильська і Ганна Собачко-Шостак - всі вони свідомо використовували колористику українських орнаментів, що стало справжнім джерелом їхнього натхнення і засобом виявлення власної мистецької концепції.

Казимир Малевич в автобіографічних нотатках підкреслював велике значення українського народного мистецтва, сільської культури, національного одягу, звичаїв на власну творчість [2, 23]. Митець протиставляв народну культуру з її прагненням багатобарвності, урочистими строями, оздобленими вишивкою, культурі міста, яскравими представниками якої були, за спостереженнями К. Малевича, робітники заводів, яких художник характеризував як сіре безбарвне й похмуре життя, позбавлене мистецтва. Захоплення українським народним мистецтвом, його колористикою і орнаментикою перетворилося із часом на нечуваний стрибок у безпредметність - тобто появу супрематизму. У творчості Давида Бурлюка теж мали місце експерименти у сфері безпредметного мистецтва. Це ранні твори, датовані 1910 роком. Так, у картині «Присвята Сезанну» бачимо абсолютно статичну й симетричну композицію з основних геометричних форм: кола, квадрата, трикутника та двох прямокутників. В іншому творі під назвою «Абстракція» динамізм композиції підкреслено рухом різноманітних трикутників, якими щільно заповнена площина картини. Основним колірним контрастом є пара доповняльних кольорів помаранчевого та синього, а другою парою компліментарних кольорів є поєднання жовто-зеленого та пурпурного. Орнаментальний характер композиції нагадує народне декоративне мистецтво.

Ще один прояв архетипу, що відобразив духовну велич українського світогляду, є ікона. Унікальною рисою українського світогляду є органічне поєднання християнської культури з народними традиціями, які ведуть свій початок від прадавніх дохристиянських вірувань. Так, у культурі українського народу головними стовпами, на яких базується українська родина, є пошана до батьків, повага до жінки-матері та віра в Бога. Якщо проаналізувати традиції українського народу, народні звичаї і свята, помітно наскільки сильний культ Матері-Землі, жінки, Роду, а також традиції хліборобства, любові до власної землі та плодів, які вона приносить. Ці одвічні цінності українського світогляду органічно поєдналися з християнським культом, що знайшло своє втілення в іконописі, а також такому виді мистецтва як народна ікона.

Зверненням до цього архетипу в мистецтві українського авангарду, напевно, слід вважати творчість Михайла Бойчука і його школи.

Підсумовуючи, зазначимо, що українські живописці періоду розквіту авангарду охоче та свідомо зверталися до національних архетипів, використовували їх у власних модерністичних пошуках, що вивело їх мистецтво на міжнародний рівень і назавжди закарбувалося золотими літерами в історії світового модернізму.

Література

архетип живопис український авангард

1. Берест П. Український національний архетип. URL: https://texty.org.ua/archive-blogs/54522/Ukrajinskyj_nacionalnyj_arkhetyp-54522/ (дата звернення: 23.09. 2022).

2. Горбачов Д.О. «Він та я були українці». Малевич та Україна. Київ. 2006. 456 с.

3. Хотинська К. Базові українські архетипи. URL: https://medium.com/khoptynska/%D0%B1%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D1%96-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96-%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BF%D0%B8-c581204900ea (дата звернення: 21.09.2022).

Размещено на Allbest.ru