Семіотичні паралелі художньої образності українського та польського авангарду

Размещено на http://allbest.ru

Семіотичні паралелі художньої образності українського та польського авангарду

Личковах Володимир Анатолійович

Семіотика українського і польського авангарду так чи так - гомологічно-корелює із «семіотикою Львівсько-Варшавської школи» [130] та інших напрямків неопозитивізму та феноменології в контексті «семантичної філософії мистецтва» [4]. Вище вже були розглянуті філософсько-естетичні підвалини зародження авангарду в мистецтві, світоглядні, наукові та художні аспекти «перцептивної революції» (В. Вульф) 1905-1915 рр., безпосередній та опосередкований вплив ідей брентанізму, гуссерліанства та окремих представників Львівсько-Варшавської філософської школи на духовне середовище авангардизму, як польського, так і українського.

На разі перейдемо до аналізу теоретичного програмування та естетичної реалізації авангардистських особливостей художньої образностості на зрізі семіотичних паралелей у творчості українських і польських митців першої третини ХХ століття.

З точки зору хронології український авангард інституціонально і концептуально оформився раніше, аніж польський, але і там, і там його витоки знаходять у творчості символістів, які працювали «під знаком модерну» в стилістиці австрійської сецесії (Г. Клімт, А. Муха). Особливо важливими були здобутки краківської школи символізму, поява неоромантичної лінії сецесії в «Молодій Польщі» (С. Виспянський), що вплинули на творчість українців М. Жука, В. Кричевського і О. Новаківського, поляка Я. Станіславського та ін.

Але все ж таки першою авангардистською виставкою в Україні була «Ланка» 1908 року, організована братами Бурлюками та О. Екстер. Роком пізніше - з 1909 р. - розпочав свою галерейну і мистецько-просвітницьку діяльність славнозвісний «Салон Іздебського» в Одесі, головним теоретиком і активним експозіціонером якого був В. Кандинський.

У 1914 р. у Києві відкрилася виставка «Кільце», яку патронували О. Богомазов та О. Екстер. З погляду естетичних засад і мистецьких програм цих імпрез і об'єднань показовою є теза з каталогу одеської виставки 1909 р.: «Живопис це засіб створювати інший світ, небачений, нереальний» [цит. за 99, с. 13]. У Польщі перша «усвідомлено авангардистська група» із своєю програмою і журналом була створена у 1924 році - це група «Блок» (хоча окремі угрупування з'явилися вже в 1918 р.). Їх засновниками стали відомі польські художники-авангардисти того часу - М. Щука, Т. Жарновер, Г. Сташевський, В. Стшемінський, Г. Берлеві.

Це було польське мистецьке середовище справжнього «артистичного інтернаціоналу», до якого входили і українські митці. Зокрема, ще у 1921 р. відбулася творча зустріч Терези Жарновер із посланцем К. Малевича, представником його «УНОВИСу» художником і теоретиком Елем Лисицьким, який розкрив естетичні засади діяльності «учредителей нового искусства» [114, с. 37]. У 1923 р. у Вільно відкрилася перша виставка польського конструктивізму, який був дуже близьким за духом і стилістикою до конструктивізму В. Татліна, О. Богомазова, К. Малевича та інших українських авангардистів. Після розколу групи «Блок» деякі художники (Стшемінський, Кобро, Стажевський) перейшли до нового польського авангардистського об'єднання - групи «Преасек» (1926).

Але, не зважаючи на різні темпи і динаміку інституалізації українського та польського авангарду, між окремими митцями і напрямками «нового мистецтва» із самого початку «перцептивної революції», що охопила всю Європу, існували творчі зв'язки, контакти, навіть взаємовпливи, не говорячи вже про духовно-естетичні паралелі, художньо-образні гомології їхньої творчості. неопозитивізм мистецтво авангардизм образність

В тому ж одеському Салоні В. Іздебського передбачалося відкриття польського відділу, і на першій міжнародній виставці Салону 1909 р., крім відомих західноєвропейських, російських та українських художників, були представлені роботи поляка К. Ставровського. На жаль, у Західній Європі «відкриття» культурного й естетичного феномену польського авангарду, як, до речі, й українського, відбулося тільки після Другої Світової війни, зокрема на виставці польського абстракціонізму в Парижі (галерея Denise Rene), на якій експонувалися К. Кобро, В. Стшемінський, Г. Стажевський, Г. Берлеві [98, с. 33]. Справжній перетин і творча співпраця українських і польських авангардистів відбулися до війни у Львові, де здавна існувало співробітництво митців обох слов'янських народів, що заселили Галичину. Так, у 1929 р. у Львові виникла група «Артес», що тяжіла до модного тоді сюрреалізму. До складу групи входили як українські художники - М. і Р. Сельські, В. Ласовський, так і польські - Я. Спихальський, Б. Лінке, А. Врублевський, А. Леніца.

Пізніше ці польські митці приєдналися до познанської групи «4Ф+Р», виходячи на «антиестетизм» та філософську концептуальність. А представник «Краківської групи», її «душа» Й. Стерн напередодні війни побував у Львові, де подружився з українським художником Л. Левицьким. Показово, що обидва вони виявляли «семантичні зацікавлення» [98, с. 121], що вплинуло на їхні «структуралістські композиції», які, цілком вірогідно, були співзвучними духові семіотико-семантичних ідей Львівсько-Варшавської філософської школи.

Размещено на Allbest.ru