Світоглядні засади українства в культур-філософській спадщині Івана Мірчука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світоглядні засади українства в культур-філософській

спадщині Івана Мірчука

Овчарук Ольга Володимирівна, доктор культурології, професор, в. о. завідувачки кафедри культурології та міжкультурних комунікацій Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Відомим речником культурної приналежності України до Заходу, через спільні світоглядні позиції, був Іван Мірчук - видатний український філософ, історик культури, громадський діяч, професор і ректор Українського вільного університету (1947-1948, 1950-1955-ті, 1956-1961-ті рр.). Праці вченого: «Вступ до філософії» (Мюнхен, 2006) [1], «Г.С. Сковорода. Замітки до історії української культури» (Прага, 1925) [2], «Естетика» (Мюнхен, 2003) [3], «Напрямки української культури» (Мюнхен, 2003) [4], які неодноразово видавали та перевидавали за кордоном і поступово повертаються на Батьківщину, дадуть змогу відновити традиції українського філософування, простежити засади формування та розвитку української культурологічної думки.

У праці «Світогляд українського народу: спроба характеристики» (Прага, 1942) [5] вчений визначає філософію як науку про світогляд і розглядає Україну як цивілізаційне пограниччя, яким пролягає культурний кордон між Заходом і Сходом. Тому саме в сприйнятті світу українцями філософ вбачав, окрім проявів національної вдачі, риси одночасно західного та східного світоглядів. Вказуючи на національний характер філософії та її роль у пізнанні національного світогляду, вчений зазначає, що українська філософія, так само як і російська, польська або чеська філософія, у протилежність до західнонімецького мислення, це - філософія життя. Її ціль - шукання життєвої правди, її суть - ніколи не знаходити свого вислову в чистій абстракції, у безінтересовім пізнанні речей, її прагнення - виявитися практично в чуттєво-релігійному наставленні життя, в етичному ладі, у роз'ясненні світових подій. Водночас особливості українського світосприйняття, вважав Мірчук, виразно простежуються в порівнянні його із західним (насамперед з німецьким) і російським світоглядами.

Німецькій свідомості, зазначає філософ, притаманна ґрунтовність, дисципліна, системність і віра в силу розуму. Загалом, європейське мислення на відміну від античності спирається на індивідуальну свідомість і має своїм вихідним пунктом суверенну особистість. На противагу цьому характерною рисою російського світогляду є виразна байдужість до виявів власного «Я» та захоплення своєрідним духовним колективізмом. І якщо для західної свідомості засадничою цінністю є особиста свобода, то «сутність, провідна засада «русского мира» - це примус, що виходить від зверхньої влади як органу Божої волі» [5, 46]. український філософський мірчук

Українцям, на думку І. Мірчука, властива саме європейська, індивідуалістична настанова, адже їхнє духовне життя, розуміння суспільного ладу, моралі, права та практичної діяльності теж виходить із поняття вільної, самодостатньої особистості. Тож вони завжди негативно сприймають будь-яке підпорядкування особи чи обмеження прав - навіть у громадських інтересах. Унаслідок цього, наголошує філософ, в Україні радянська влада наразилася на масовий, затятий опір: «Колективістичні експерименти, які проводили Совіти й приносили мільйони людських жертв, найкраще свідчать про те, що зроблене урядом в самій Росії не стрічало великого спротиву, тоді як український селянин готовий був вести боротьбу на життя й смерть за збереження приватної власності як підстави західної культури» [5, 107].

Крім індивідуалізму, серед особливостей ментальних характеристик української людини, на думку мислителя, вирізняється прагнення до єдності зі світом природи, внутрішній зв'язок із власною землею, що спричинений тисячолітньою інтимною сполукою зі скибою, ґрунтом, ріллею, чорноземом, природою, а відтак з усією місцевістю, зі звичним краєвидом, з оцим -то призначеним долею простором. Оскільки український народ - виразно селянський, що протягом століття втратив на користь сусідів провідну верству шляхти, то з різних історичних причин не зміг витворити в містах сильного власного міщанства, а інтелігенція як духовний проповідник народу вийшла здебільшого із селян.

В основі українського світогляду лежить виразна ідеалістична риса. Ідеалістичний світогляд спирається виключно на свідомості й старається звести всі явища цього світу до психічних елементів. Наше «Я» творить зображення без зовнішніх причин тільки з власної ініціативи, що відповідно пов'язані між собою та складаються як картина цього світу. Але не тут місце говорити про ідеалізм у розумінні теорії пізнання. Українці так само, як і інші слов'янські народи не показують свого великого зацікавлення для теоретичних міркувань та абстрактних спекуляцій, а натомість тим сильніше звертають увагу на ділянку практичної філософії та питання етики. Ідеалістичне настановлення українців проявляється головним чином у тому, що всіма їхніми думками та вчинками керують не загальні категорії розуму, а перш за все суб'єктивні чинники, що мають своє джерело в почуванні та волі. Отже, не об'єктивна правда, якою вона представляється нашим очам, а правда з сильними домішками фантазії, правда така, якою ми хочемо її мати, творити підставу наших рішень і вчинків [5, 120].

В інтерпретації І. Мірчука, українському суспільству швидше властивий культурний, ніж цивілізаційний шлях розвитку. «Усі результати цивілізації, міряючи людською мірою грандіозні, а в порівнянні з остаточною ціллю - мізерні - вона не є навіть певна осягнених успіхів... Якщо ми підемо культурним шляхом і наше відношення до світу опремо не на силі, а на почуваннях любові до цілого буття, на почуваннях єдності з природою і на розумінні її процесів, у цілком відмінному світлі представляться нам тоді особисті невдачі, нещастя, а навіть і смерть. Індивідуальні болі виглядають як . моментні феномени, для особистого життя може навіть катастрофічні, які однак є конче потрібні для нормального функціонування цього безконечного організму - космосу» [5, 128].

Однак, усі ці, такі привабливі, складники українського світогляду, застерігає І. Мірчук, можуть стати небезпечними для історичної долі нації. «Надмірний ідеалізм, що цілком не враховує вимоги дійсності, а також непогамований індивідуалізм, який відкидає будь-який авторитет, заперечує значення традиції, а власні інтереси ставить вище від добра спільноти, перевага чуттєвості над розсудком - усе це, на загал беручи, тяжкі хвороби, які за несприятливих умов можуть привести до катастрофи» [5, 142].

Таким чином, наукова спадщина Івана Мірчука є складником культур- філософського дискурсу, який розгортався у європейському гуманітарному просторі завдяки інтелектуальними зусиллями українських вчених - філософів, істориків, істориків культури, етнопсихологів, культурологів. Необхідність збереження колективної ідентичності української діаспори як духовного центру України в зарубіжжі сприяло структуруванню діаспори як самодостатнього соціокультурного інституту, актуалізувало необхідність самоідентифікації українців в умовах полікультурного соціального середовища. Смисловим осердям філософсько-культурологічних роздумів українських мислителів стало поняття персони та персонального Я, що розглядалося крізь призму не тільки індивідуального Я, але також і Я колективного, зокрема етнічного та національного. Виходячи з цього, духовний світ того чи іншого народу, на думку вчених, може бути репрезентований окремими його представниками, які акумулюють у собі дух тієї чи іншої епохи.

На тлі формування різноманітних концепцій становлення нації, тісно пов'язаних з проблемами національно-культурної ідентичності як онтологічних засад процесів самотворення та самоствердження, у науковому доробку української діаспори відбувся перегляд багатьох засадничих положень у розумінні універсального та загального, загальнолюдського й особистісно-індивідуального, особистісно-національного тощо. Це уможливило ототожнення людини та її особистісної діяльності з процесом культуротворення в рамках як всієї культури, так і культури діаспорної, із якою особистість себе ідентифікує.

Література

1. Мірчук І. Вступ до філософії / ред. І. Шафовал. Мюнхен : Ukrainische Freie Universitat, 2006. 373 с.

2. Мірчук І. Г. С. Сковорода. Замітки до історії української культури. Прага : Вид-во укр. істо.-філософ. тов-ва в Празі. Держ. друк-ня, 1925. 21 с.

3. Мірчук І. Естетика / ред., перед. І. Шафовал. Мюнхен : Ukrainische Freie Universitat, 2003. 108 с.

4. Мірчук І. Напрямки української культури. Мюнхен : [б. в.], 2003. 53 с.

5. Мірчук І. Світогляд українського народу: спроба характеристики. Прага : Накл. УВУ в Празі, 1942. 243 с.

Размещено на Allbest.ru