Антропологічний вимір мистецтва художньої емалі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антропологічний вимір мистецтва художньої емалі

Наумов Олег Геннадійович (Naumov Oleg),

аспірант кафедри мистецтвознавчої експертизи НАКККіМ

(graduate student of the Department ofArt History National Academy of Management of Culture and Arts)

Антропологічний вимір мистецтва художньої емалі полягає в осмисленні взаємовпливу потреби людини у естетичному відображенні людської діяльності на основі канону краси та втіленні цієї потреби засобами художньої виразності за допомогою емалі та її властивостей. У національному мистецтвознавчому дискурсі проблема антропології, зокрема українського мистецтва, набуває вагомого значення та наукового визнання. В основі антропологічного підходу є людина із її уявленнями про красу світу, про суспільство і його відносини із індивідом, свобода творчості та вираження внутрішньої рефлексії і ментальних станів.

Усвідомлення того, що «homo purvus mundus est» (людина це цілий світ, мікрокосм) Karpov V., Syrotynska N. Homo parvus mundus est: imagination as a tool of knowledge and formation of the world // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва: наук. журнал. Київ : НАКККіМ, 2019. № 1. призвело до формування національної антропологічної школи. На відміну від підходів західноєвропейської та американської антропології, що сформувалася на основі соціальної та культурної антропології та розумінні цінності культурної своєрідності людей різних верств і груп, українська антропологічна школа базується на гуманітарних підходах філософії і близька до німецької та італійської гуманітаристики, що мають за основу принципи філософії. Проте усі вони включені у цілісну систему наукового знання про культуру та мистецтво, відбиваючи розвиток різноманітних форм культурної рефлексії Герчанівська П. Е. Тотожність та відмінність культурологічних та антропологічних шкіл // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва: наук. журнал. Київ : НАКККіМ, 2019. № 2. С. 3-7..

У цьому значенні атропологічні дослідження в українському мистецтвознавстві відзначаються малою чисельністю та впливом культурної антропології, але, одночасно, характеризуються тенденцією до збільшення зацікавленості вчених у дослідженні проблем людини у мистецтві. Зокрема, В. Корнієнко, розглядаючи художній світ людини акцентує на тому, що продуктивною дослідницькою методологією людинознавчого дискурсу є комплексний культурологічний підхід, який на його думку дає змогу виявити та показати художню культуру, як систему життєдайних смислів і досягнень Корнієнко В. В. Художній світ людини як комунікативна система: культурологічне осягнення // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва: наук. журнал. Київ : НАКККіМ, 2019. № 2. С. 82-86.. антропологічний вимір художня емаль

Наукову рефлексію щодо антропології мистецтва виявили Н. Сиротинська Карпов В., Сиротинська Н. Neuroart: мистецтво пізнання людини. Київ : НАКККіМ, 2019. 80 с. та В. Карпов, які запропонували теорію нейроарту: нейроарт уявляється процесом біологічного перетворення реальності в уявні внутрішні образи, що утворюються у людському мозку на основі функціональних можливостей нейронних мереж, відображеня внутрішніх мислевих дій та психологічних переживань у нових образах. Також нейроарт являє собою вплив мистецтва на біохімію людини та вироблення його мистецького коду - індокринація способом мистецтва. Матеріальним свідченням цього процесу постає художня творчість людини у її розмаїтті стилів і жанрів Karpov V. Eidetics of the human art in the context of the neuroart // Cultural and Arts Studies of National Academy of Culture and Arts Management. Lviv-Torun, Liha-Pres, 2019. P.117-133..

На думку Л. Кияновської, яку вона виразила при розгляді наукової концепції музичної антропології, «пізнання спільних законів розвитку як окремої людини так і людства в усій багатоманітності - та музики як ... дзеркала його буття, очевидно, має стати одним з основних пріоритетів сучасної гуманістичної науки» Кияновська Л. Музична антропологія і її перспективи в сучасній гуманітарній науці // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва: наук. журнал. Київ : НАКККіМ, 2019. № 1. С. 231-234.. Такий погляд перегукується із П. Герчанівською, яка стверджує, як уже було наведено, що поле української школи антропології перебуває у межах гуманітаристики. Твердження Л.Кияновської можна екстраполювати і на галузь мистецтва загалом.

Розглядаючи актуальні проблеми візуальної антропології О. Пушонкова зазначає, що з настанням ери цифрових технологій текстуальне розуміння смислу заступає місце візуально активному його розумінню. Предметним полем візуальної антропології вона серед іншого визначає «оволодіння максимальною кількістю візуальних мов, як умови розуміння складного й поліфонічного світу та свого місця у ньому». Пушонкова О. Актуальні проблеми досліджень візуальної антропології // Сучасне мистецтво: Наук. зб. Київ : ІПСМ АМУ; КЖД «Софія», 2009. С. 304. На думку російського вченого О. Кривцуна антропологія мистецтва - це трансдисциплінарний напрям мистецтвознавства в межах якого, на основі антропного принципу, вивчаються складні відносини в дихотомії «людина і мистецтво». Антропний принцип - це вимір людського у якості критерію оцінки художньо виразних форм Кривцун О. Антропология искусства // Весник культурологии, 2018. № 1. С. 230-241..

Антропний підхід використано для аналізу ґенези та розвитку емальєрного мистецтва. Українська історіографія емальєрного мистецтва перебуває у стані формування і приємно відзначити, що появляються наукові розвідки які є вагомим внеском у її розвиток. Зокрема, серед інших праць виділяється дисертація Ю. О. Довгань присвячена дослідженню української емалі як нового виду станкового і монументального мистецтва Довгань Ю.О. Емальєрне мистецтво в Україні: Історичний досвід та сучасний стан. Дис. на здоб. наук. ступ. канд. мист. за спец. 17.00.05 (образотворче мистецтво). Київський національний університет будівництва і архітектури. Київ, 2008.. Дослідницею розкрита цілісна картина розвитку емалі на території України в хронотопі історичного поступу та доведено окремішність українського емальєрного мистецтва, що має ознаки загальноукраїнської глокальної системи з її локальними особливостями. Ю. О. Довгань здійснила аналіз творчої практики сучасних українських художників-емальєрів, мистецьких шкіл та осередків емальєрної творчості Довгань Ю.О. Сучасне емальєрне мистецтво півдня України // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Харків : ХДАДМ, 2007. №12. С. 40-47., визначила сучасний стан, проблеми і тенденції розвитку українського емальєрства. Емаль розглянута як засіб оздоблення архітектурного і дизайн-середовища Довгань Ю. О. Нові аспекти використання гарячої емалі в архітектурному середовищі // Мистецтвознавство України. Київ : СПД Пугачов О.В. Київ, 2007. Вип. 8. С. 84-88 ; Довгань Ю.О. Нові аспекти художньо-декоративного оздоблення інтер'єрів і екстер'єрів // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Київ : КНУБА, 2005. Вип. 14. С. 159-163..

Ю. О. Довгань розглядає еволюцію емальєрного мистецтва в Україні як цілісне явище, включаючи витоки, передумови виникнення, етапи становлення і розвитку, тобто за історико-хронологічним принципом. Вона висловлює думку про те, що процес розвитку емалі на території України мав дискретний характер та відбувався під постійним впливом розвитку емальєрного мистецтва Європи. На її думку, більшість технологій, пов'язаних з цим видом, є адаптованим запозиченням з давньогрецьких, давньоримських, візантійських, французьких, австрійських і російських зразків. Розглядаючи домонгольський період розвитку емальєрного мистецтва С. С. Андрейко теж пов'язує його розвиток із впливом візантійської образотворчої традиції. Андрейко С. С. Развитие русской домонгольской эмали в контексте историко-культурного взаимодействия Руси и Византии // Вестник ИрГТУ, 2015. № 4(99). С. 181-185.

Таке твердження суперечить антропному підходу розгляду мистецьких явищ та не розкриває взаємовпливів культур. За антропним принципом об'єктивна реальність спрямовується людиною на вирішення своїх потреб побутування, ментального сприйняття світу та його відображення доступними йому засобами. Доведено, що мистецькі твори виконані у техніці емалі в Україні мають цілий ряд місцевих характерних особливостей і здобутків. Про це свідчать численні знахідки на території України, які переважно належать до скіфського періоду та періоду Русі, підтверджуючи існування такої технології незалежно від інших впливів.

Твердження, що техніка емалювання була «привнесена» не може бути сприйнятим через її існування в Подніпров'ї ще до встановлення тісних культурних та релігійних зв'язків із Візантією. Такий аргумент є на користь тези про існування емальєрного мистецтва у кочових народів українського степу. Історики твердять, що на Русі існували ремесла емалювання в Києві, Чернігові, Володимирі, Галичі та інших княжих містах у яких використовували фарби власного виробництва, що є свідченням наявності власної емальєрної школи.

Отже, антропологічний підхід до вивчення та дослідження історії емальєрного мистецтва зумовлює визнання рівних можливостей людини у всіх сферах її життя. Творчість є притаманною для усіх людей, які проживають у різних місцевостях та залежить від світосприйняття. Звідси можливим є висновок про давнє історичне походження емальєрного мистецтва на теренах України і його окремішній розвиток, який зазнавав інтроверсійного впливу інших культур.

Размещено на Allbest.ru