Участь у культурі населення України: динаміка і соціокультурні відмінності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь у культурі населення України: динаміка і соціокультурні відмінності

Л. Скокова

доктор соціологічних наук

Сучасні дослідження участі в культурі, структури і динаміки дозвіллєвих занять, обсягів і змістів культурного споживання, культурної партиципації проводять у рамках різних соціологічних дисциплін та відповідних теоретико-методологічних підходів. Йдеться про соціологію культури / культуральну соціологію, а також соціологію дозвілля, соціологію культурного споживання, соціологію масмедіа, соціологію інтернету тощо. Не менш цікавими є емпіричні напрацювання в рамках культурної статистики, крос-культурних проєктів, суспільною спрямованістю яких є опис культурної ситуації в різних країнах з урахуванням дотримання прав громадян на безперешкодний доступ до культурних благ, культурного самовираження, розвитку соціокультурної ідентичності (див. докл.: [Скокова, 2018, розділ 1, 2]).

База даних культурної статистики, накопичена за результатами моніторингу «Українське суспільство» Інституту соціології НАН України, дає змогу протягом трьох десятиліть відстежувати зміст культурно-дозвіллєвих практик громадян України, зрушення в структурі цих занять, які відбуваються внаслідок глобальних і регіональних соціальних процесів у сучасних суспільствах. Моніторинговий проєкт «Українське суспільство» містить дані щодо активності населення у вільний час упродовж тижня, в окремі роки (2007, 2013, 2017) - упродовж останніх 12 місяців. Також є дані щодо оснащення домівки культурно-побутовими приладами, оцінок соціальних змін у сфері дозвілля і участі в культурі. Показники оцінки (недостатності соціальних благ у рекреаційно-культурній, інформаційно-культурній, матеріально-побутовій та інших сферах є складовими тесту «Індекс соціального самопочуття» [Головаха, Панина, 1997]. Додаткові індикатори, що їх розробляють співробітники відділу соціології культури та масової комунікації Інституту, стосуються таких аспектів дозвілля, як витрати на товари культурного призначення упродовж року, перешкоди бажаним взірцям проведення дозвілля / участі в культурі, культурно-дозвіллєві преференції, орієнтації та уподобання населення щодо жанрів літератури, музики, мистецтва, медіапродуктів тощо (див. зокрема: [Українське суспільство, 2016, с. 492-493, с. 540; Українське суспільство, 2017, с. 571, с. 586-593; Українське суспільство, 2018, с. 482-485; Українське суспільство, 2019, с. 485, 490; Українське суспільство, 2020, с. 505-507; с. 527-528; с. 534-537]. Ці та багато інших індикаторів, що їх містить моніторинг Інституту, допомагають прояснити стани і динаміку культурної ситуації в українському суспільстві в контексті перетворень в інших сферах життя - соціоструктурній, економічній, політичній, технологічній тощо [Соціокультурні ідентичності та практики, 2002; Субкультурна варіативність, 2010; Смислова морфологія, 2012; Мінливості культури, 2015; Участь в культурі, 2018; Скокова, 2018; Цінності та ціннісні зміни, 2020]. Цей розділ базується на емпіричних узагальненнях, зроблених у вищенаведених працях різних років.

Приватний і публічний взірці дозвілля: дисбаланси залученості громадян України

Важливим виміром соціокультурної динаміки є співвідношення приватного і публічного взірців культурно-дозвіллєвих практик у структурі дозвілля і участі в культурі населення України. Цей (дис)баланс у цілому залишається стабільним упродовж трьох десятиліть моніторингових спостережень і свідчить, що більша частина вільного часу проходить вдома, у колі родини, тоді як публічно-просторові, фізично-активні, творчі заняття поширені набагато менше. До одомашнення, медіатизації дозвілля, зафіксованих соціологами в емпіричних дослідженнях західних суспільств з 1960-1970-х років, додається популярність індивідуалізованих практик у рамках мережево-цифрової культури, яка є характеристикою соціокультурних процесів останніх десятиліть.

Серед щотижневих медіазанять у 1994-2021 роки більш затребуваними є перегляд телепередач (66-87%), читання газет (30-67%), прослуховування радіопередач (23-50%), читання художньої літератури (17-38%), заняття з комп'ютером (5-36%), прослуховування музики (21-33%) (табл. 1). Впродовж років спостережень пасивний відпочинок упродовж тижня зазначали 34-43% опитуваних, приймання гостей / перебування в гостях 32-46%, заняття з дітьми (перевірка уроків, спілкування, прогулянки) 28-39% респондентів.

Відбувається поступове зменшення обсягу читання друкованих видань - газет, журналів, художньої літератури. Частка читачів художньої літератури зменшилася від 38% 1994 року до 17% у 2016-му, 15% - у 2018-му. Вказували, що упродовж року не читали взагалі художню літературу 29% опитуваних у 2003-му, 42% - у 2009-му і52% - у 2017-му. Зменшилася частка тих, хто відзначає наявність у себе вдома домашньої бібліотеки (понад 100 книг) - від 31% в 1994-му до 19% у 2014-му. Аудиторія друкованої преси, за даними 2021 року, становить 13%. Зрушення в обсязі читацької аудиторії друкованих джерел інформації свідчать про переструктуризацію практик читання в сучасних суспільствах, у яких дедалі більшої ваги набувають візуальні образи, цифрові, аудіальні носії інформації. Кількість користувачів комп'ютерів у вільний час (на тижні) збільшилася з 5-7% у 1994-2002 роках до 36% у 2018-му. Мали вдома комп'ютер 2002 року близько 5% опитуваних, у 2010-му - 35%, у 2014-му - 57%. Зростає й залученість до Інтернет-практик: користувалися інтернетом впродовж останнього місяця 3% опитуваних 2002 року, 38% - 2014-го; витрачали впродовж року гроші на доступ до всесвітньої мережі 31% респондентів 2013 року і 41% - 2016-го. 2020 року відповідали, що користуються інтернетом 77% опитуваних, серед них 85% звертаються до нього декілька разів на день [Українське суспільство, 2020, с. 507]. 2021 року 13,4% опитуваних відповіли, що не мають потреби і не користуються інтернетом, ще 2,7% не мають такої можливості; решта - користуються. Поширення мережево-цифрової культури у повсякденні позначається на переструктуризації медіа-аудиторій: залученість до телеперегляду зменшується: від 83-86% у 20062012 роках до 73% у 2016 році, 66% - у 2018-му. Телебачення поступається в привабливості новим інформаційно-комунікативним технологіям, люди молодшого і середнього віку дедалі частіше віддають перевагу цифровим, мобільним девайсам.

Таблиця 1. Динаміка домашніх видів культурно-дозвіллєвих практик, 1994-2021 роки, %

Культурно-дозвіллєві практики здійснюються також у публічному просторі - у закладах відпочинку, культури, споживання, місцях організованого дозвілля на відкритому повітрі (табл. 2). П'ята частина дорослого населення України впродовж року відвідує непродуктові магазини, торговельно-розважальні центри, майже кожен четвертий (23%) відвідував кафе, бари, дискотеки (2017 р.). Тижнева «аудиторія» ресторанів і нічних клубів за роки спостережень становить 5-11%; серед бажаючих частіше таким чином проводити дозвілля здебільшого молодь (21%), столичні жителі (25%).

Для релігійно орієнтованих громадян культурною практикою в публічному просторі є відвідування церкви. Частка відвідувачів на тижні релігійних споруд, за роки спостережень коливається від 14% до 28%. Значущим для населення країни є святкування релігійних дат: Великдень, за даними 2009 року, святкують 93% опитуваних, Різдво - 83%, Трійцю, Покрову - 45%. Святкування може включати й залученість до колективних релігійних практик у публічному просторі.

Таблиця 2. Динаміка публічних видів культурно-дозвіллєвих практик, 1994-2021 роки, %

До публічних практик культурного споживання, які передбачають наявність відповідної інфраструктури, залучена незначна кількість опитуваних порівняно із домашніми заняттями. За останні роки спостережень відвідують на тижні кінотеатр 4-7%, бібліотеку - 3-5%, театри, концерти, музеї, виставки - 3-5%, клуби, дискотеки - 3-5%, спортивні видовища - 2-3%, екскурсії - 1-2% респондентів. Відвідуваність закладів культури знижується, зокрема, 1994 року на тижні у бібліотеці бували 7%, 2018-го - 2,6%, 2021-го - 1,2% опитуваних (табл. 2).

Річна аудиторія закладів культури і дозвілля, звісно, вища за тижневу, але в цілому теж невелика за обсягом. Аудиторія кінотеатрів дещо зростає, якщо порівняти частки тих, то витрачали впродовж року кошти на квитки в кіно: 8% (2006 р.) і 12% (2016 р.). За даними 2017 року, ходили впродовж року у музеї, галереї, на художні виставки 8% опитуваних, бували на концертах, театральних виставах - 12%. За даними опитування «Євробарометр», що охоплювало 27 європейських країн, хоча б один раз упродовж року були в театрі 28% населення європейських країн [Special Eurobarometer 399, р. 19].

Витрати на купівлю квитків до театрів, музеїв, виставок серед молоді й опитуваних середнього віку зіставні, нижчою зостається частка відвідувачів старшого віку. Виразніша вікова диференціація спостерігається у випадку популярних розваг: частіше до кінотеатрів ходять молоді люди - кожен четвертий витрачав гроші на квитки в кіно впродовж року; серед людей середнього віку таких 14%, старшого віку - 4% (2013 р.). Подібний віковий розподіл спостерігається й у випадку витрат на відвідування концертів популярної музики. Хотіли б частіше відвідувати концерти, театри - 24%, музеї, художні виставки, галереї - 20%, кінотеатри - 23% опитуваних (2013 р.). Ці орієнтації пов'язані з іншими соціоструктурними чинниками, зокрема з рівнем освіти; так, музеї і галереї дещо більше цікавлять осіб з вищою освітою (27%), а опріч того - заможніших (27%), мешканців Києва (39%), молодь до 30 років (26%) і жінок (22%).

Роки спостережень показують, що оздоровчі, активні заняття приваблюють невелику частину опитуваних. Упродовж тижня виконували вранці фізкультурні / гімнастичні вправи 11-18% респондентів, 4-9% - займалися бігом, оздоровчими прогулянками. Підтримують фізичну форму на стадіоні, у плавальному басейні, спортзалі лише 3-6%. Полюбляють заміський відпочинок на природі (8-22%), рибальство, мисливство, збирання грибів 5-14%. Проводять вільний час за настільними іграми 7-16% опитуваних (табл. 3).

Таблиця 3. Динаміка оздоровчих, активних видів дозвіллєвих практик, 1994-2021 роки, %

Упродовж року фізкультурою і спортом на спортмайданчику, стадіоні займалися 15-18% опитуваних (за опитуваннями 2007, 2013, 2017 рр.). За даними 2013 року, серед молоді таких більше (37%), порівняно із респондентами віком 30-54 роки (18%) і людьми старшого віку (7%). Турботу про зовнішній вигляд (масаж, сауна, фітнес тощо) виявляв кожен четвертий з молоді, 16% людей середнього віку і 7% опитуваних старшого віку (в середньому 12-15%). Подібними є вікові відмінності і щодо спортивних, оздоровчих занять на тижні (2018 р.). Ранкову гімнастику, фізкультуру практикують 27% молоді, 14% - людей середнього віку, 11% - старшого віку; біг, оздоровчі прогулянки приваблюють 14% молоді, 9% - людей середнього віку, 6% - старшого віку. Вказують на участь у заняттях спортом у басейні, спортзалі, на стадіоні 10% молоді, 6% - людей середнього віку, 3% - старшого віку.

Творчі заняття, серйозне дозвілля (Р. Стебінс), що передбачає значні витрати часу, набуття специфічних компетентностей, залученості до «спільнот практик», має невелику за обсягом аудиторію прихильників. Займаються на тижні громадською роботою 3-5% респондентів, відвідують гуртки, курси, студії близько 2%, беруть участь у художній самодіяльності близько 1% (табл. 4). Прикладною творчістю - рукоділлям, вишиванням, карбуванням тощо останніми роками займаються на тижні 5-7%, хоча в 1994-му ця частка становила 13%. До художньої творчості (2-4%), колекціонування, фотографування (2-3%), раціоналізаторства, конструювання (1-2%) залучається ще менша частка опитуваних.

Таблиця 4. Динаміка творчих видів дозвіллєвих практик, 1994-2021, %

Культурно-дозвіллєві практики у публічному просторі, активно-оздоровчі, творчі заняття можна зіставити з пасивним споживанням продуктів популярної культури - змісту соціальних мереж, телепередач, музики, літератури, аудиторії яких значно більші за обсягом. Звісно, можна говорити лише про певний континуум, полюси якого умовно позначені як «активні, самореалізаційні практики», «самостійний вибір продуктів культури» vs. «пасивне споживання продуктів популярної культури». Залучення до популярної мережево-цифрової культури може включати елементи активності, просьмерства, проте дослідження показують, що частка активної цифрової партиципації не є значною в загальному обсязі мережево-цифрових практик. За даними 2020 року, збирали підписи під колективними зверненнями, в тому числі в Інтернеті, 3% опитуваних, брали участь у роботі ГО, соціальних рухів, партій - 2%, займалися волонтерською роботою - 1,2%. Можна говорити про дисбаланс участі в культурі громадян саме на користь пасивного культурного споживання продуктів популярної культури, пасивного відпочинку в домашньому просторі.

Поряд із тим дозвіллєві настанови щодо спілкування, співпраці є більш вираженими. Так, можна спостерігати ідентифікацію із однодумцями за дозвіллєвими інтересами. Для кожного п'ятого респондента люди, з якими об'єднують спільні захоплення, є тими спільнотами, щодо яких можна сказати «це - Ми». Опитувані високо оцінюють роль, яку можуть відігравати громадські організації у царині дозвілля - спорт, туризм, культурні ініціативи, клуби за інтересами: 60% визнають їхню роль важливою. Із цим погоджуються представники різних вікових і гендерних груп, типів поселення. У громадській думці ці організації мають високий суспільний та дозвіллєвий потенціал. Проте інституційну належність до дозвіллєвих угруповань не можна назвати розвиненою: у 1994-2020 роках членами клубів за інтересами визначили себе 1-3% опитуваних, спортивних клубів, товариств - 2-4%, творчих об'єднань - близько 1%, церковних громад - 2-5 % [Українське суспільство, 2020, с. 449]. Ризики усталених, стійких дисбалансів участі у культурі слід враховувати у розробці стратегій культурних політик держави.

Культурно-дозвіллєві стилі: основні варіації

Практики у сфері дозвілля та участі в культурі часто зумовлені соціоструктурними факторами, пов'язані із соціопрофесійними, поселенськими, віковими та гендерними розподілами, утворюючи специфічні елементи стилю життя різних соціальних груп. У сучасних суспільствах ці соціоструктурні, соціодемографічні залежності частково зберігають свою силу, частково розмиваються через урізноманітнення життєвих стилів, можливості ідентифікацій не з однією, а з різними субкультурами, поширення доступу до різних культурних благ завдяки новітнім ІКТ.

Кластерний аналіз за даними 2017 року щодо культурно-дозвіллєвих занять упродовж року дав змогу вирізнити декілька стилів/ моделей/ взірців культурно-дозвіллєвих практик, характерних для населення країни (табл. 5, рис. 1-2).

Результати кластерного аналізу і коресподенс-аналізу за цими даними показують, що стиль активної, публічної культурної партиципації є притаманним близько 20% респондентів. Це представники кластеру «ненаситних» (8,4%), які відповідають, що були залучені впродовж року до більшості запропонованих занять (переважно молоді і середнього віку люди, заможніші, столичні жителі, краще освічені). Представники ще однієї групи опитуваних, яку ми назвали «турбота про себе» (10,9%) частіше за решту розважаються (кафе, дискотеки, ТРЦ, кінотеатр, електронні ігри), підтримують спортивну, фізичну форму (стадіон, фітнес-центр, відпочинок на природі, подорожі). Ця група включає молодих, краще освічених, заможніших, урбанізованих осіб, переважно тих, хто не був у шлюбі, дещо частіше - чоловіків.

Таблиця 5. Стилі культурно-дозвіллєвих практик: кластери, 2017 рік, %

Стиль помірної культурної партиципації демонструють представники кластеру «приватність і комфорт», який включає 14% опитуваних. Бачимо, що вони переважно зосереджуються на домашньому медіаспоживанні (телевізор, інтернет, музика, радіо, газети, журнали, художня література). Серед занять у публічному просторі вони вказують на відвідування церкви, торговельно-розважальних центрів, кафе, дискотек, барів. Цей стиль притаманний респондентам з вищим рівнем освіти, мешканцям столиці і великих міст, заможнішим, людям середнього і молодшого віку.

Інші три кластери демонструють низький рівень культурної партиципації. Кластер «телеглядачів» (20,3) і кластер «втомлених» (25%) охоплюють прихильників регулярного телеперегляду, також час від часу цих осіб приваблює гостювання, читання газет, журналів, книг, відвідування церкви, відпочинок на природі, просто відпочинок. Представники ще однієї групи є «поза медіа» (21,5%), вони не дивляться телевізор, переважно відпочивають вдома, інколи - на природі. Частіше в цих групах опиняються соціально вразливі категорії - старшого віку, з нижчим рівнем освіти, доходів, жителі села, невеликого міста.

Динаміка оцінок соціальних змін у сфері вільного часу (1994-2020)

Сприйняття ситуації у царині дозвілля і відпочинку з часом змінювалося на краще порівняно з 1990 роками (табл. 6). Коливання останнього десятиліття відображають реакції на поточну ситуацію. У 1994-му частка тих, хто негативно оцінював зміни умов відпочинку й дозвілля після роботи, становила 50%, у 2012-му - 27%, у 2020-му - 36%. Порівняно із серединою 1990-х років частка тих, кому бракує рекреаційних благ, зменшувалася: погіршення умов відпочинку під час відпустки зазначали 69% 1994-го, 41% - 2002-го, 27% - 2010-го. У 2020 році ця частка становить 44%; більшість опитуваних (51-55%) обирають нейтральну відповідь щодо оцінок змін у сфері відпочинку і дозвілля.

Таблиця 6. Динаміка оцінок соціальних змін у сфері вільного часу, %

Подібними є оцінки можливостей брати участь у культурному житті. У 1994 році було 45% тих, хто відзначав погіршення умов у цій царині, з 2012-го ця частка становить 23-26%. З 2002 року найбільше респондентів (64-73%) обирають варіант відсутності змін у цій царині. Частка оптимістичних відповідей за всіма цими позиціями є дуже невеликою (4-8% останніми роками).

2020 року соціальна і культурна ситуація в країні змінилася у зв'язку із локдауном, карантинними заходами проти Covid-19. Погіршення умов і можливостей участі в культурно-дозвіллєвих практиках відчули 56% (ті опитувані, які обрали хоча б один із варіантів погіршення (умов дозвілля, участі в культурі, умов проведення відпустки). Ця частка є дещо вищою серед опитуваних середнього віку (60%) порівняно із молоддю (49%); серед киян (65%) і мешканців великих міст (59%) порівняно із сільськими жителями (52%). Відіграють свою роль матеріальні умови родини: показник є вищим серед тих, кому вистачає грошей лише на продукти харчування (67%), тих, хто залишився без заробітку під час карантину (65%), тих, у кого члени родини залишилися без заробітку під час карантину (63%).

Таблиця 7. Динаміка оцінок перешкод активнішій участі в культурному житті*, 2017, 2020 роки, %

*Наведено варіанти відповідей, які обрали від 10% респондентів 2017 році.

Участь у культурі громадян: основні перешкоди

У соціологічних дослідженнях культурної участі, як у національних, так і в міжнародних порівняльних опитуваннях, звертають увагу на бар'єри, перешкоди участі в культурі. Обґрунтування важливості цієї інформації відсилає до проблематики культурних прав громадян, забезпечення культурного розмаїття, що є утрудненим у разі нерівного доступу до бажаних форм культурного самовираження [Special Eurobarometer 399, 2013].

Результати моніторингових опитувань 2013 і 2016 років дали змогу отримати картину оцінок перешкод повноцінному відпочинку і розвагам. На нестачу грошей указали 72% опитуваних (68% 2013 р.), на коштовність квитків - 23% (26% 2013 р.). На третьому місці за важливістю опиняється нестача вільного часу (21%), далі - стан здоров'я (9%), відсутність відповідних закладів (4,3%), низька якість послуг (4%).

Опитування 2017 і 2020 років показують ситуацію у сфері перешкод саме культурній партиципації (відповіді на запитання «Що вам здебільшого заважає активніше брати участь у культурному житті?») (табл. 7).

Таблиця 8. Перешкоди активнішій участі у культурному житті, 2020 рік, %

За даними 2017 року, для середнього рівня і заможніших опитуваних, за самооцінкою рівня доходів, основними перешкодами залучення до культурних практик є здебільшого нестача вільного часу (40-42%), що свідчить про активніший стиль життя цієї групи. Найбідніші та бідні вказують передовсім на нестачу грошей для купівлі квитків на культурні заходи (37%). Серед різних за достатком груп 14-17% обрали залучення до культури через перегляд телевізора як зручний спосіб. Серед мешканців села / невеликого міста майже кожен четвертий указує на надто малу кількість культурних заходів. Висока ціна на квитки бентежить, першою чергою, жителів столиці (60%), великих міст (43%), натомість селяни рідше обирають цю альтернативу, що вказує, радше, на відсутність у повсякденному досвіді випадків купівлі квитків на культурні заходи. Ці дані вказують на важливість соціоструктурних чинників як перешкод у доступі до культури, існування різних форм соціальної і культурної нерівності.

Для докладнішого розгляду нинішнього стану різновидів залучення до культури населення України розглянемо конфігурації оцінок усіх наведених у запитанні варіантів перешкод (табл. 8). З цією метою було проведено кластерний аналіз і вирізнено п'ять кластерних груп, які різняться за вибором основних перешкод залучення до культурних подій. Найбільшу частку респондентів охоплює п'ятий кластер (42,6%). Цю групу об'єднує вибір двох варіантів завад активнішій участі в культурі: «мені це не цікаво» (42%) і «зручніше дивитися культурні програми по телебаченню» (16%). Можна назвати цей тип настанов «незалученість до культурного життя». У цій групі більше чоловіків (47%), ніж жінок (39%), літніх людей (52%), осіб із нижчою за середню освітою (61%), повною загальною освітою (49%), середньою спеціальною освітою (44%), мешканців села (53%), тих, хто не працює (49%), тих, кому вистачає лише на прожиття (45%).

Інша група об'єднує 17,7% опитуваних (кластер І). Основні перешкоди вони вбачають у нестачі часу, в тому числі й унаслідок незручного часу проведення культурних заходів (100%). Також їх турбує недостатня кількість культурних заходів за місцем проживання (18%), пандемія коронавірусу (15%), незручності розташування культурних подій (далеко, дорогі квитки на транспорт) - 12%. У цій групі більше людей із повною вищою освітою (24%), осіб віком 3055 років (23%) і 18-29 років (20%), мешканців столиці (24%) та містян (18%) порівняно із сільськими жителями (15%). Їх більше серед працюючих (23%), ніж тих, хто не працює (11%), тих, кому грошей вистачає на все необхідне (25%), і тих, хто робить заощадження і живе в достатку (25%). Також частка представників цього кластеру дещо вища серед тих осіб, які цінують як життєві можливості «розширення культурного кругозору» (20%), «отримання освіти» (20%). Цей кластер за основною причиною неучасті в культурі можна умовно назвати «дефіцит часу і фізичного доступу до культурних подій».

Кластер-ІІ охоплює 16,8% опитуваних, яких вирізняє незадоволеність високою ціною квитків на культурні заходи (100%). Майже половині його представників не вистачає вільного часу, не задовольняє час, коли відбуваються культурні заходи (театр, кіно, виставки, фестивалі) - 43%. Інші перешкоди: пандемія коронавірусу (29%), незручності у місці проведення культурних заходів (далеко, дорогі квитки на транспорт) - 17%, погане самопочуття, втомленість - 16%. Респонденти вказують також на зручність телеперегляду культурних програм (20%), цінують можливість спостерігати культурні програми в Інтернеті (10%), бажали б більше споживати інформації, реклами культурних заходів (10%). Представників цього кластеру більше серед жінок (20%), ніж чоловіків (12%), людей середнього (17%) і старшого віку (18%) порівняно із молоддю (14%), осіб із вищою освітою (20%), ніж середньою / середньою спеціальною (16%), нижчою за середню освіту (8%). Представників цієї групи більше серед киян (34%), жителів великих міст (24%) порівняно із мешканцями невеликих міст (15%) і села (9%). Частки працюючих і непрацюючих не відрізняються. За рівнем матеріального достатку переважають ті, кому грошей вистачає лише на продукти (23%). Умовно можна назвати цей тип настанов «дефіцит грошей, часу, енергії для участі в культурних подіях у публічному просторі міста».

Кластер-ІІІ включає 11,4% респондентів. Його представники вирізняють в якості основної причини неучасті в культурному житті пандемію коронавірусу (100%). Також їх турбують недостатня кількість культурних заходів за місцем проживання (30%), невисока якість культурних заходів (12%), погане самопочуття, втомленість (14%). Наявною є звичка спостерігати за культурними подіями через телевізор (26%) та інтернет (15%). У цьому кластері дещо більше жінок (12,5%), ніж чоловіків (10%), за віком, статусом трудової зайнятості / незайнятості немає відмінностей. Рівень доходів теж доволі різний. Вищою є частка серед осіб із вищою і середньою спеціальною освітою (12-14%). Їх більше серед мешканців столиці (15%), міст (11-14%), ніж у селі (8%). Вони радше задоволені своїм суспільним становищем (13%). Умовний девіз цієї групи: «в часи епідемії краще спостерігати за культурними подіями через медіа».

Кластер-IV охоплює 11,6% опитуваних. У цій групі основною перешкодою активнішій участі в культурі є недостатня кількість культурних подій за місцем проживання (100%). Іншими завадами є висока ціна квитків (24%), незручність розташування закладів культури (22%), невисока якість культурних заходів (22%), обмежений репертуар і тематика культурних заходів (16%), нестача інформації, реклами культурних заходів (11%). Присутні уподобання дивитися культурні програми по телебаченню (16%) та через інтернет (11%). Представників цієї групи більше серед молоді (17%), мешканців невеликих міст (13%) і села (14,5%). Також їх більше серед тих, хто відчув прояви економічної кризи 2020 року (15%), серед незадоволених своїм суспільним становищем (14%), серед тих, хто не працює (13%). Поряд із тим представників цього кластеру більше серед тих, хто робить заощадження, живе в повному достатку (22%), хоча частка таких у цілому за вибіркою становить 6%. Опитуваних з цієї групи приваблює можливість розширення культурного кругозору (13%).

Отже, актуальну конфігурацію культурних преференцій і участі в культурі презентують п'ять взірців. Для 43% (кластер V) «активніша участь у культурному житті» є чимось «не про них». Здебільшого це представники соціально вразливих категорій, люди старшого віку, з нижчим рівнем освіти і доходів, мешканці села. Молоді жителі села, невеликого міста вказують на відсутність культурної інфраструктури, яка б сприяла їхньому активнішому залученню до культури (кластер ІV). Для цих двох груп чинник пандемії не відіграє особливої ролі. Жителі великих міст, столиці відчули вплив карантинних обмежень на залучення до культури в публічному просторі. Додатковими факторами диференціації участі стали погіршення матеріального становища, стан здоров'я, відсутність вільного часу і можливостей обирати час відвідування закладів культури (кластери І, ІІ, ІІІ). Традиційними критеріями, які підвищують шанси опинитися у лавах зацікавлених культурним життям, є жіноча стать, вищий рівень освіти, доходу, схильність до розширення культурного кругозору.

Висновки

Три десятиліття спостережень культурної ситуації в українському суспільстві показують відтворення дисбалансів у співвідношенні обсягу домашніх видів культурно-дозвіллєвих практик і активних, оздоровчих, творчих занять, відвідування культурних подій у публічних просторах - на користь перших. Дозвілля значних груп громадян не виходить за рамки домівки і медіаспоживання. Частки груп, які практикують активне, різноманітне дозвілля і участь у культурі, зостаються на рівні п'ятої частини дорослого населення. Значущими для відтворення цієї ситуації є соціоструктурні залежності: збідніння населення, відсутність чи незадовільний стан культурно-дозвіллєвої інфраструктури в сільській місцевості і невеликих містах, нестача вільного часу. Свій внесок справляють перманентні стани надзвичайності, складовими яких є в різні десятиліття економічні, фінансові кризи, політичні пертурбації, війна, епідемії, екологічні катастрофи тощо. Соціальні стани, за яких поширені загрози життю (реальні і медіатизовані), наявні значні перешкоди для задоволення вітальних потреб - і власних, і співгромадян - здатні відсувати питання участі в дозвіллі і культурі на другий план. Для участі в культурі важливу роль відіграє ціннісно-афективна атмосфера: чи то переважання депресивних, пригнічених настроїв, соціальної напруженості або ж суспільне піднесення, надія на зміни на краще. Полюсами цих настроїв, за даними 2020 року, є тривога (36%), незахищеність (37%) vs. бажання змін (39%) - за відповідями на запитання щодо характеристики психологічної атмосфери в суспільстві [Українське суспільство, 2020, с. 540]. Коливання суспільних настроїв останніх років пов'язані, зокрема, із такими значущими подіями і процесами, як протистояння влади і громадянського суспільства 2013-2014 років, зовнішня агресія і війна на Сході країни (з 2014 року), президентські вибори 2014 і 2019 років, коронавірусна пандемія 2020-2021 років.

Події 2013-2014 років сприяли актуалізації громадянських, національних, культурних ідентичностей, усвідомленню важливості спільних дій, обстоювання прав громадян. Коронавірусна криза 2020 року дещо зменшила увагу до цих проблем, коли вітальні загрози і ризики вийшли на перший план. Так, демократичний розвиток країни оцінюють як важливий 68% 2012 року, 74% опитуваних 2016 року, 70% - 2020 року; можливість без остраху, вільно висловлювати особисті думки з політичних та інших питань - 65%, 77% і 65% відповідно; можливість критики і демократичного контролю рішень владних структур - 53%, 65% і 54%; національно-культурне відродження - 65%, 74% і 62%; участь у діяльності політичних партій і громадських організацій - 28%, 40% і 28% відповідно. Стани турбулентності, нестабільності в українському суспільстві здатні продукувати як стримуючі обставини для участі в культурі (матеріальна депривація, психологічна фрустрація, зрушення повсякденного укладу життя), так і такі, що відкривають нові можливості та стимули культурної партиципації.

Джерела

культура населення дозвіллєвий

1. Головаха, Е.И., Панина, Н.В. (1997). Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС): конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. Киев: Стилос. 64 с.

2. Мінливості культури: соціологічні проекції / за ред Н. Костенко (2015). Київ: Ін-т соціології НАН України. 440 с.

3. Скокова, Л. (2018). Культурні практики в сучасному суспільстві: теоретичні підходи та емпіричні виміри. Київ: Ін-т соціології НАН України. 334 с.

4. Соціокультурні ідентичності та практики / за ред. А. Ручки (2002). Київ: Ін-т соціології НАН України. 315 с.

5. Смислова морфологія соціуму / за ред. Н. Костенко (2012). Київ: Ін-т соціології НАН України. 422 с.

6. Субкультурна варіативність українського соціуму / за ред. Н. Костенко, А. Ручки (2010). Київ: Ін-т соціології НАН України. 288 с.

7. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін / гол. ред-ри д. екон. н. В.М. Ворона, д. соц. н. М.О. Шульга. Вип. 3 (17) (2016). Київ: Ін-т соціології НАН України. 546 с.

8. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Вип. 4 (18) / гол. ред-ри д. екон. н. В.М. Ворона, д. соц. н. М.О. Шульга (2017). Київ: Ін-т соціології НАН України. 600 с.

9. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Вип. 5 (19) / гол. ред-ри д. екон. н. В.М. Ворона, д. соц. н. М.О. Шульга (2018). Київ: Ін-т соціології НАН України. 525 с.

10. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Вип. 7 (21) / гол. ред-ри д. екон. н. В.М. Ворона, д. соц. н. М.О. Шульга (2020). Київ: Ін-т соціології НАН України. 546 с.

11. Участь у культурі: люди, спільноти, стани / за ред. Н. Костенко, А. Ручки (2018). Київ: Ін-т соціології НАН України. 320 с.

12. Цінності та ціннісні зміни в сучасному суспільстві: тренди і перспективи / за ред. Н. Костенко (2020). Київ: Ін-т соціології НАН України. 358 с.

13. Special Eurobarometer 399. Cultural Access tmd Participation. Summary. Wave EB79.2. TNS Opinion & Social. European Commission, 2013. 111 p.

Размещено на Allbest.ru