Сучасне тіло: власна думка на власну ідентичність

Размещено на http://allbest.ru

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Сучасне тіло: власна думка на власну ідентичність

Скорик Ірина Геннадіївна, аспірантка

Якщо модне тіло розглядати як об'єкт сучасного інвестування, то треба зауважити, що самовдосконалення для людини у ХХІ столітті - це не тільки сліпе дотримання сучасних суспільних вимог. Людина прагне визнання, а визнання не можливе без підсвідомого порівняння з ідеалами минулого, тобто з досконалістю успішних зразків та досвіду. Але в новому ракурсі з тими змінами та досягненнями, котрі найбільш відповідають суспільно визнаним ідеалам, людина не тільки приміряє модні тілесні зміни на себе, а й бажає трансформуватися в майбутнє. Модний одяг при цьому тривалий час виступає у своїх класичних іпостасях як зовнішня демонстрація становища на соціальних сходах та гендерна приналежність. Бо ми можемо «розглядати одяг як артефакт, він має незвичайний вигляд, оскільки дає нам змогу грати - час від часу або постійно - з ідентичністю та самосприйняттям. Він може затвердити положення в просторі, яке ми займаємо в повсякденному житті, залежно від того, як ми вдягнені, або ... служить засобом, завдяки якому ми одягаємося в гендер або скидаємо його із себе» [6].

Те, що у ХХІ столітті внаслідок сучасних досягнень генетичних технологій у людства з'явилася можливість повної або часткової корекції тіла чи його окремих частин у бік сексуальності та молодості, дає змогу сучасній людині робити дизайн свого тіла, зокрема й гендерної приналежності, на власний розсуд. «... сьогодні ми прагнемо не стільки здоров'я, що є станом органічної рівноваги, скільки до ефемерного гігієнічного рекламного ореолу тіла, що є значно більшою досконалістю, ніж просто ідеальний стан» [1].

Більш конкретним підтвердженням того, що fashion-зображення, які спрямовані на стирання гендерних ознак, - звичайний загальновизнаний рекламний прийом, є компанії останніх модних колекцій Haute couture. У тренді спрямованість на новий образ модного тіла, ідентичний Дельозівському «тілу без органів» [3]. Демонстрована на подіумі тілесність відверто сексуальна, але має руйнівний акцент щодо класичних ідеалів у бік агендерності. Безперечно, ця тенденція стала частиною культури суспільства у ХХІ столітті. Вулична мода сьогодення демонструє гендерно-уніфікований стиль унісекс, який поступово витісняє такі поняття, як жіночність чи мускулінність, маскуя гендерні ознаки. З урахуванням того, що при цьому сучасна мода настільки злилася з тілесністю, виникає питання: що є первісним у цьому впливі? Чи модний одяг, чи внутрішній стан слідкувати за бажаннями тіла?

Зв'язок моди й тілесності, демонстрований за допомогою fashion-фотографії, не був важливим об'єктом для досліджень до наших часів. Тому поняття «модна тілесність» не розглядали. Поряд із цим приналежність до квір-культури багато модних дизайнерів відкрито не афішували. Це применшувало роль впливовості творців моди, які були інфлюенсерами новаторських стилістичних прийомів fashion-індустрії та не дозволяло змінити ракурс погляду на моду очами дизайнерів - представників квір-культур. гендерний костюм мода ідентичність

Отже, independent view на модне тіло був відсутній. Вікові цінності, закладені релігійними та сімейними інститутами, гальмували об'єктивізацію тілесності, яка впливає на здорове ставлення особистості до власної самості із чіткими гендерними ознаками. Революційні модні зміни в останні десятиріччя ХХ століття шокували деякі верстви населення відвертим натяком на руйнування гендерних обмежень через знімки fashion-фотографів. Прикладом є світлини відомих метрів Хельмута Ньютона, Річарда Аведона, Брюса Вебера. Їх роботи підкреслюють недосяжну красу тіл моделей, що попри свою тендітність демонструють майже чоловічу агресію та внутрішню силу.

У ХХІ столітті, коли класичні прийоми почали втрачати вплив на споживача, а зв'язок моди з квір-культурами вийшов за межі богемності, у яких перебував тривалий час на вулиці відкрито демонстрований а-гендерний акцент, швидко поширився в мас-маркет. Припустимо, що завдяки цим змінам окресленість гендерної нейтральності за допомогою одягу є актуальним питанням для кожного індивіда, а суспільні обмеження слабшають саме завдяки масовості цього явища.

Ідея Лакана про ідентичність завдяки концепції стадії дзеркала «Цілісна форма тіла - міраж, у якому суб'єкт передбачає дозрівання власних можливостей, - дається йому лише як Gestalt'a, тобто із зовнішнього боку» [4] свідчить, що ідентичність є сукупністю внутрішніх психічних процесів, пов'язаних зі сприйняттям власного тіла, які підсвідомо проєктуються в зовнішній світ. Виникає питання: чому інтерес до питання послаблення гендерних заборон та переосмислення власної гендерності протягом тривалого часу залишався у вузьких богемних колах моди, але у ХХІ столітті ці установки зацікавили масову свідомість? Адже «мускулінність» жіночого костюма проглядалася ще з часів «Великої мадемуазель» Coco Chanel на початку ХХ століття?

Існує думка, що причина в інертності чоловічої моди. Чоловічі колекції після встановлення панування класичного костюма рідко потрапляли під революційні зміни. Незважаючи на експерименти Готьє, Тома Форда, Марка Джейкобса та інших дизайнерів, які ламали стереотипи крою та колірну гаму, Ів Сен Лорана, який закріпив панування чоловічого костюма в жіночому гардеробі, новаторські ідеї в чоловічому образі залишалися на рівні модного дефіле або епатажу рок-зірок. Але більш імовірно, що революційний стрибок у ХХІ столітті в бік агендерності актуалізувався передусім завдяки появі «генерації Z». На виставці, що пройшла у 2019 році в музеї сучасного мистецтва в Бостоні під назвою Genderbending Fashion in the 21-st Century, було актуалізовано дискусію навколо гендерних питань в індустрії моди [8]. Всі респонденти, що брали участь в цій полеміці, дійшли висновку, що сучасні генерації молодих людей прагнуть переходу до гендерно-нейтральної моди та активно підтримують руйнування стереотипів, що перестали відповідати «духові часу» толерантним ставленням до вікових цінностей. Поважати будь-яку думку на власну ідентичність - головний принцип сучасної генерації.

Щодо еволюції High cjuture наочно це продемонстрував фільм «Дім GUCCI», який вийшов у 2022 році. У ньому показана еволюція від класики Luxury рівня до сучасних агендерних колекцій, зручних для будь-яких верств та визнана роль бренду в прибиранні меж тілесної гендерності.

Але культовий тріумф модного дому відбувся пізніше завдяки новому креативному директорові Алехандро Мікеле, після виходу першої колекції якого у 2015 році відбулася революція у всьому fashion-просторі. Агендерність вперше була сприйнята суспільством як новий тренд. Цей феномен продовжують вивчати й донині, а його значення було оцінене, коли хвиля агендерності поширилася в мас-маркети. «Мода, очевидно, надає найкращі аргументи для такої пояснювальної моделі, як ефект просочування вниз, який робить свідоме прагнення до розрізнення рушійною силою» [7].

Колекцій GUCCI, що продемонстрували відхід моди від традиційної тілесної ідентичності до сексуальної амбівалентності, за Жаном Бодріяром, є продуктом такого масового визнання, як new body trend. Але «це є одним з аспектів загальної транссексуальності, яка, крім самого сексу, поширюється і на інші сфери тою мірою, у якій вони втрачають свій специфічний характер і залучаються до процесу змішування чи зараження - у той вірусний процес нерозрізненості, який відіграє первинну роль у всіх подіях наших днів [2]. Таким «вірусним процесом» є переосмислення гендерних меж. Він впливає на відчуття особистості, яка несвідомо веде внутрішню боротьбу та прагне виразити у власному тілі ті бажання, що ламають стереотипи та дозволяють піти ще далі - у недозволене. Виникає бажання «мімікрувати» як метелик у тіло без органів, що протистоїть нав'язаному суспільному правилу - «бути, як усі». Мода при цьому допомагає мімікруванню як завдяки одягу, так і модній тілесності з її новими вимогами до тіла.

Отже, агендерний образ можна розглядати як відхилення від соціальної суспільно прийнятої системи відношень на користь інших цінностей, продиктованих часом. І якщо, наприклад, тіло чоловіка-моделі, яке одягнене в жіночий костюм стає при цьому так само пластичним та схожим на жіноче, то виникає інша семіотика його сприйняття - «прийом подвійного кодування». Це суперечить регламентації поведінки людини суспільством, яку затвердив Марсель Мосс у «Техніках тіла». Тобто сучасне тіло можна розглядати крізь призму впливу модної тілесності: воно протистоїть прийнятим нормам - вільне від вікових традицій, чітких гендерних меж, суспільної думки та влади. Тим самим модне тіло пропонує власну думку на свою ідентичність.

Література

1. Boudrillard Jean The transparency fo evil London UK ; Verso, 1993.

2. Boudrillard Jean. Транссексуальность. URL: https://www.ji.lviv.ua/n33texts/baudrillard4.htm (дата звернення: 07.05.2023).

3. Deleuze G. Anti-Oedipus. URL: https://play.google.com/books/reader?id=Bl4pDQAAQBAJ&pg= GBS.PA28.w.0.0.210_77&hl (дата звернення: 07.05.2023).

4. Lacan J. Thee Mirror Stage as Formative of the I Function as Revealed in Psycho-analytic Experience. In J. Lacan, Seminars. Book 2. Р. 510.

5. Mauss M. Chapitre premier. Notion de technique du corps: Sociologie et antropologie, 2013. Р. 363-372.

6. Suthrell Ch. Unzipping Gender: Sex, Cross -dressing and Culture (Dress, Body, Culture): Berg Publishers, 2004. Р. 2-3.

7. Veblen Th. The Theory of Leisure. New York : Macmilan Company, 1922. 173 p.

8. Gender-Bending Fashion in the 21^st Centuary. URL: https://academychronicle.com/5928/features/ gender-bending-fashion-in-the-21st-century/ (дата звернення: 07.05.2023).

Размещено на Allbest.ru