Сучасні сценічні практики крізь призму перформативності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні сценічні практики крізь призму перформативності

Алтухова Ніка Валеріївна,

здобувачка Харківської державної академії культури

Поринаючи в питання історії, відзначимо, що вже з XVIII ст., коли в Італії закріпилася модель організації театрального простору, відома як «сцена-коробка», з певної точки зору її можна було вважати вадою. «Сцена-коробка» організовує простір, відповідно до принципу центральної перспективи, дистанції і відповідності кубу, який і виступає в ролі цілого світу. Від глядача його відокремлює невидима четверта стіна. У такому ілюзіоністському театрі спектаклі створюють як «речі», незалежні від присутньої аудиторії, яка повинна зберігати позицію пасивного спостерігача. Посилення ролі літератури у постановках, затемнення залу, жорстка регламентація поведінки глядачів - все це заходи руйнування петлі відповідної реакції, таким чином, зміцнення розуміння вистави як «речі». Авангардне мистецтво початку XX ст. починає це руйнувати [1].

Свого часу маніфест Ф. Т. Марінетті пропонував приклеювати глядачів до стільців, продавати одне і теж місце десяти особам, присипати крісла порошком, що викликає чхання і т.п. [4; 5]. Проте участь глядачів не стає результатом їх усвідомленого рішення і відбувається поза їхньою волею.

Інший приклад стосується структури самого спектаклю:німецький режисер М. Рейнхардт створював для своїх постановок нестандартні просторові композиції, «які позбавляли глядача традиційної для ілюзіоністського театру позиції спостерігача і одночасно сприяли виникненню нових форм інтеракції між глядачами та акторами» [5]. Наприклад, у виставі «Сумурун» був придуманий широкий міст, що проходив через весь зал для глядачів. Цей міст був запозичений режисером з традиційного японського театру Кабукі. У результаті дія розгорталася серед глядачів. Причому актори грали симультанно і на сцені, і на мосту, так що глядачам доводилося вибирати, за чим їм спостерігати. Зупинившись на одному, вони неодмінно втрачали з поля зору інше. Так, вибираючи які події повинні бути в центрі їх уваги, глядачі ставали «творцями» вистави [5].

Тож представники авангарду прагнули до руйнування традиційної сцени-коробки, зняття кордону між сценою і залом для глядачів, закликали скасувати рампу, яка «поділяє театр на два чужі один одному світу: тільки діючий і тільки сприймаючий». Ідеальний театр описувався як той, що, перш за все, не має сцени, а ігровий майданчик, «охоплений» глядацької масою з усіх боків, і мобільно трансформується в арену тощо [4; 5], що є «прагнення поєднати мистецтво з життям» [3]. сценічна практика театральний актор

У цілому вітчизняне сценічне мистецтво пішло за лінією традиційно-психологічною, а в європейському мистецтві вже у 60-ті рр. XX ст. відбулося те, що Е. Фішер-Ліхте пізніше назвала «уклоном у перформативність» [2; 5].

Отже, у рамках укліну в перформативність відбувається перехід від «спектаклю-речі» до «спектаклю-події», де центральне місце безпосередньо займають взаємини акторів і глядачів, сама комунікація як така. Якщо раніше метою для глядача було розуміння, тлумачення вистави, то тепер цю позицію займає безпосередній досвід, який отримує глядач разом з виконавцями в процесі співіснування в одному часі і просторі, як втілення принципу «цілісності, тобто формування цілісного мікрокосмосу сцени, що відсилає до макрокосмосу світу» та як «сценічне есе, в якому «дія» замінюється запропонованим публіці театралізованим роздумами на певні теми» [3].

Література

1. Безгін І. Д., Семашко О. М., Ковтуненко В. І. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності. Ч. 1. Соціально-художні виміри українського театру: ретроспектива, стан, тенденції. Київ : Наука, 2002. 336 с.

2. Венедиктова Л. Перформативність. URL: http://artukraine.com.ua/ukr/a/perfor mativnost/#. W6gbodczaUn (дата звернення: 18.10.2023).

3. Шумакова Світлана Мистецькі пріоритети інновацій театру: виклики часу чи втеча від архаїки сприйняття? Сучасне мистецтво: зб. наук. пр. / Ін -т проблем сучас. мистец. НАМ України. 2019. Вип. 15. С. 211-220. DOI: https://doi.org/10.31500/2309- 8813.15.2019.185942

4. Dolan J. Geographies of Learning: Theatre Studies, Performance, and the "Performative. Theatre Journal. 1993, Vol. 45, No. 4, Disciplinary Disruptions. Pp. 417-441.

5. Fischer-Lichte Е. Estetyka performatywnosci / przei. M. Borowski, M. Sugiera. Krakow, 2008. P. 353.

Размещено на Allbest.ru