Переосмислення романтичних традицій у творчості українських композиторів ХІХ-ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переосмислення романтичних традицій у творчості українських композиторів ХІХ-ХХ століття

Олена Ґедзь

Рубіж ХІХ-ХХ століть виявився складним та суперечливим періодом в історії не тільки української, але й світової культури. Такі важливі соціально-економічні чинники, як друга промислова революція у Західній Європі та Америці, індустріалізація, розпад імперій, суттєво вплинули на формування світогляду суспільства. Більшість художніх течій, що з'явилися наприкінці ХІХ -- початку ХХ століття, свідчили швидше про невпевненість і пошуки, які відбилися у духовному житті суспільства того часу, ніж про бурхливий розквіт мистецтва. У своїх наукових роботах Н. Швець зазначає: «перехідність, рубіжність культури, яка отримала в дослідженнях цього періоду такі характеристики як мінливість, нестійкість, рухливість, активність естетичного мислення, усвідомлювалася багатьма її сучасниками» [3, с. 15]. В той же час в європейській музичній культурі спостерігався надзвичайний феномен. Вона водночас насичена взаємовпливами і набуває інтернаціональних рис, при цьому всіляко акцентує увагу на національній складовій. Національні музичні школи Європи сформувалися на тлі розквіту романтизму.

Музичне мистецтво ХІХ ст. тісно пов'язано з пануванням романтизму, в нетрях якого в свій час народилися нові стильові системи. Творчість українських композиторів ХІХ ст. за музично-стильовими особливостями також має виразні ознаки романтичного стилю. Почавши формування в перших десятиліттях ХІХ ст., романтичний стиль в українській музиці існував протягом усього століття, а також простежувався і в ХХ столітті.

За твердженням Л. Корній, «протягом першої половини ХІХ століття поступово формувалися ознаки української національної моделі романтичного музичного стилю, яка досягла найбільшої завер - шеності в другій половині ХІХ ст. у творчості М. Лисенка» [1, с. 15]. На цьому підґрунті утворилася плеяда його послідовників, що у своїй творчості збагатила лисенківські тенденції, водночас сконцентрувавши у власному доробку світові надбання. Композитори цієї генерації М. Аркас, В. Барвінський, О. Кошиць, М. Леонтович, О. Нижанківсь - кий, Л. Ревуцький, К. Стеценко, Я. Степовий та інші знаходили нові стильові риси та ідеї, що були співзвучні часу. Творчість українських композиторів на межі ХІХ -- початку ХХ ст. являє собою приклад поєднання традицій та ствердження ідей нових стилів, що співзвучні наступному століттю. Вони сприймали себе носіями традицій як західноєвропейського, так і вітчизняного мистецтва. Таким чином, прагнення нового не означало несумісність з традиціями.

Відстежити стильові особливості українського музичного романтизму найкраще на прикладі еволюції жанрових домінант -- мазурок, вальсів, рапсодій, ноктюрнів, пісень без слів та елегій. Ці твори вперше розглядаються у відповідному жанровому контексті європейського музичного романтизму і пов'язані з іменами Ф. Шопена, Ф. Мендельсона, Р. Шуберта та ін. Але українські композитори А. Барцицький, Т. Безуглий, С. Дрімцов, М. Завадський, Л. Іллєнко, О. Лизогуб, М. Колачевський, В. Косенко, М. Лисенко, Н. Нижанків - ський, М. Ревуцький, Д. Січинський, В. Сокальський, Я. Степовий, М. Тутковський, Т. Шпаковський створили власні зразки фортепіан - них та симфонічних творів в цих жанрах.

Провідні тенденції еволюції українського романтизму обґрунтувала О. Лігус. Вона виявила домінантні ознаки цієї еволюції, що відо - бражаються у засвоєнні інонаціональних жанрово-стильових традицій (процес стильової адаптації) та витворенні нових стильових ознак (стильова генерація) [2, с. 121].

Кульмінація романтизму як стилю в Україні, за словами Л. Корній, припадає на творчість М. Лисенка і стає основою для багатьох його послідовників. Надалі ж романтизм ніби виходить на якісно новий рівень, переплітаючись і співіснуючи з новими тенденціями в музич - ному мистецтві. Наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. яскраво виявилися відмінності художнього мислення композиторів різних мистецьких орієнтацій, які панували в той самий час. Серед творчих уподобань митців виявляється музика імпресіонізму, експресіонізму, модернізму, неофольклоризму та інших напрямкв і тенденцій, поширених у тогочасній Європі. З початком ХХ ст. в галицьку музику приходить неоромантизм. Це відображено зокрема в музиці С. Людкевича, а також частково у музиці В. Барвінського та Н. Нижанківського. музичний романтизм вальс рапсодія

Поряд з пізнім романтиком Станіславом Людкевичем, поміркованими модерністами Василем Барвінським і Нестором Нижанківським, академістом Борисом Кудриком, на музичну сцену виходять молоді новатори, композитори-модерністи Зиновій Лисько, Антін Рудниць- кий, Микола Колесса, Стефанія Туркевич (Лукіянович, Лісовська).

Зважаючи на те, що українські землі в той час було поділено між Російською та Австро-угорською імперіями, українське музичне мистецтво розвивалося неоднозначно. На території українських земель, що входили до складу Російської імперії, українське музичне мистецтво розвивалося у середовищі музичних цехів, духівничого мистецтва та централізованих і керованих Російським музичним товариством осередків, де формувалися інтерпретації європейських жанрових і стильових тенденцій. Розвиток українського музичного мистецтва у західноукраїнських землях набув найбільшого імпульсу своєрідності, що пояснюється безпосереднім доступом західноукраїнських композиторів до європейських композиторських шкіл. Саме цей фактор у поєднанні із національними традиціями музикотворення створив підґрунтя своєрідності українського романтизму.

Література

1. Корній Л. П. Історія української музики: у 3 ч. Київ-Нью-Йорк: М. П. Коць, 2001. 479 с.

2. Лігус О. М. Проблема жанрово-стильової еволюції у українській фортепіанній творчості ХІХ -- першої чверті ХХ ст.

3. Швець Н. О. Культуротворчий синтез як стилеутворювальний фактор у музичному мистецтві на рубежі ХІХ -- ХХ століть (на прикладі творчості С. Танєєва и М. Метнера): дис. ... канд. мистецтвознавства. Київ, 2008. 194 с.

Размещено на Allbest.ru