Імпровізація як стиль сучасного хореографічного мистецтва
Розгляд питання використання імпровізації в мистецтві та за його межами. Пошук ефективних засобів розвитку творчих здібностей балетмейстерів, хореографів і танцівників. Дослідження трансформації інтерпретації імпровізаційного стилю на різних етапах.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.05.2024 |
| Размер файла | 23,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв
Імпровізація як стиль сучасного хореографічного мистецтва
Баранько Дар'я Олександрівна, магістрантка
Київ, Україна
Анотація
На основі праць вітчизняних і зарубіжних науковців та мистецтвознавців досліджено зміни форм такого феномену в сучасному хореографічному мистецтві, як імпровізація. Виявлено трансформацію інтерпретації імпровізаційного стилю на різних етапах розвитку хореографії. Відзначено, що імпровізація є дієвим засобом для розвитку творчих здібностей балетмейстерів і танцівників; доцільною формою самовираження засобами хореографічної виразності незалежно від рівня підготовки виконавця. Виявлено поліаспектність використання імпровізації в мистецтві та за його межами.
Ключові слова: імпровізація, хореографія, танець модерн, танець постмодерн, контемпорарна хореографія, автентичність.
Вступ
Існує думка, що «жодний вид мистецтв не має презумпції розвитку, тобто він і не розвивається, і не деградує, а лише змінює форми існування» [8, 309]. Так у мистецтві з'являється багато нових стилів і напрямів, що потребують сучасного погляду для їх осмислення. Загалом сучасне мистецтво у своєму постійному русі та зміні форм, що як відповідають вимогам сучасності та соціуму, так і суперечать їм, потребує винайдення нових засобів для втілення, одним із яких і є засіб імпровізації.
Метою розвідки є дослідити імпровізацію як процес самопізнання та відображення внутрішніх переживань, які людина відчуває тут і тепер, де виконання певних дій завчасно не заплановані та зумовлені лише внутрішніми сигналами; вивчення зв'язків і передумов виникнення та розвитку такого аспекту сучасного хореографічного мистецтва, як імпровізація; виявлення художніх форм і рішень засобами імпровізації на основі праць таких митців, як: Айседора Дункан, Рудольф фон Лабан, Еміль-Жак Далькроз, Франсуа Дельсарт, Мерс Каннінгем, Уільям Форсайт та ін.
Виклад основного матеріалу
Імпровізацію як самостійне явище в мистецтві та допоміжний засіб для реалізації вирішення питань сучасного мистецтва розглядають вітчизняні та зарубіжні науковці й мистецтвознавці: О. Гиршон, Л. Хоцяновська, Н. Корисько, В. Грек, О. Кравчук, О. Шабаліна.
Імпровізація (франц. improvisation, італ. improvvisazione, від лат. Improvisus несподіваний, раптовий) різновид художньої творчості, за якого творення відбувається в процесі виконання, без попередньої підготовки [5]. «Своєрідний тип художньої творчості, ... коли мистецький твір створюють безпосередньо під час його першого виконання» [1, 141]. Імпровізація існує в музиці, театрі, живописі й танцю, але для перших трьох вона з'явилася набагато раніше, ніж у танці. «Природно, що танець спочатку народжується з імпровізації, а хореографія (історично) з'явилася лише тоді, коли виникла необхідність передачі певного досвіду, закодованого в танці», зазначає О. Гиршон [2].
Досвід використання імпровізації в хореографії є сформованою практикою. Ще на початку ХХ ст. в балетних школах був широко поширеним метод Еміля Жака Далькроза, який працював саме з ритмом з метою досягнення пластичної свободи та зрозумілості думки в жестах і рухах. Запропонована ним система тренувань сприяла розвитку здібностей до музичної та пластичної імпровізації. У ті часи в хореографії розквітав особливий вид танцювального жанру, який очолювали так звані «босоніжки».
Основоположницею пластичної школи танцю прийнято вважати Айседору Дункан, яка заперечувала класичну школу балету з умовними жестами та позами, шукала природність виразності рухів, спираючись на образи давньогрецької пластики. Дункан шукала корінь руху й елементарного танцю. Основою її принципу навчання руху був погляд усередину самої себе й пошук руху, який лежить глибоко в тілі.
Проповідування оновленої античності ось характерна риса танцювальної естетики американської танцівниці. Вона також вважала, що тільки свобода тіла й духу народжує творчу думку. Імпровізуючи під музику, вона прагнула відобразити в танці той «внутрішній імпульс», який ця музика народжувала в душі. Щоб розширити можливості виконавця, А. Дункан дотримувалася принципу природності танцювального мистецтва, відповідно до якого перевага надавалася пантомімі виразних жестів. Зрештою її мистецтво назвали «вільним», але сфера його використання була досить невизначеною.
Через відсутність технічної та стильової єдності головним критерієм для оцінювання сучасного на той час танцю стала автентичність. Якщо раніше від танцю вимагали майстерності та технічності, тепер він мав бути «справжнім».
Послідовники й учні змінювали та доповнювали ці системи, узгоджуючи зі своїми поглядами. Цей досвід суттєво позначився на викладанні танцю приватними викладачами в танцювальних студіях, зокрема у відомій школі «Денішоун», яку заснували Рут Сен Дені та Тед Шоун (США). Танцювальну імпровізацію трактували передусім як можливість творчого самовираження. Студентам пропонували образи, способи руху, варіанти використання простору, часу, динаміки, види руху (обертання, падіння тощо). Ці дефініції учні втілювали в імпровізованих танцювальних комбінаціях згідно зі своїми уявленнями й бажаннями [10, 206].
Учні цієї школи: Марта Грем, Доріс Хемфрі, Хелен Таміріс і Чарльз Вайдман розвинули власні танцювальні напрями. Хореографи працювали із самодіяльними танцювальними ансамблями, організовували власні танцювальні вечори, брали участь у турне, пропагували танець як сценічний . Імпровізацію при цьому вважали засобом дослідження руху для вільного танцю, який протиставлявся правилам академічного балету [12].
Так і в сьогоденні прогресивні хореографічні школи пропонують своїм учням у процесі навчання засоби та методи імпровізації, особливо це стосується вивчення контемпорарного стилю. Контемпорарне хореографічне мистецтво, своєю чергою, передбачає, що воно є не лише мистецтвом, але й процесом самопізнання, уособленням творчих всесвітів митця. Будучи відносно новою формою мистецтва, воно все ж має достатньо довгу історію, беручи свій початок, на думку переважної більшості дослідників, з кінця ХІХ ст. Розвивається воно як прямий бунт проти того, що було сприйнято як «обмеження» балету [6, 102], що безпосередньо пов'язане з виникненням імпровізаційного стилю в хореографії.
Власне сама ідея нової хореографії була проголошена Франсуа Дельсартом. За словами мистецтвознавця князя Сергія Волконського, Дельсарта можна назвати засновником науки про тілесну виразність. Він встановив зв'язок між емоційним станом людини та рухами тіла. Дельсарт бачив основу руху в його природності, прагнув звільнити його від умовностей, поєднати з музикою. Такі ідеї на той час насправді були революційними й зумовили сплеск культурного розвитку, появу безлічі шкіл, що навчали «за системою Дельсарта». Власне, можна стверджувати, що Дельсарт започаткував нову культуру руху не лише в балеті, а й у мистецтві загалом [6, 103].
Як стверджує О. Шабаліна, автентичний рух як виражена тілесність спирається на концептуальний підхід до тіла як до знаку й матеріалу у створенні інших тіл-конструкцій і знаків. Це суголосно з теорією французьких мислителів епохи постмодернізму, де тілесність людини осмислено не лише як «тіло соціальне», але і як знак, матеріал. До того ж, цілком допускається можливість ототожнення живого тіла з неживою реальністю, що підсилює інтерес до проблеми осмислення тілесності людини в сучасній гуманітаристиці. Для розуміння автентичного руху базовою стає постмодерністська платформа [11].
Як зазначив О. Г. Кравчук, у сучасній хореографії імпровізація набуває значення динамічного засобу перетворення внутрішнього та зовнішнього світу, що миттєво реагує на об'єктивну реальність [7, 1], тобто це і є тим сучасним вирішенням відтворення нового в контексті історико-культурного і соціального середовищ.
Рудольф фон Лабан, якого вважають одним із головних теоретиків і практиків вільного танцю, першим узагальнив відомості та досвід нового напряму хореографії та сформував рухово-аналітичну систему, яка описувала динамічні аспекти руху через використання параметрів простору, часу, сили й потоку, а також визначала саме тіло в русі стосовно навколишньої його «кіносфері». балетмейстер хореограф імпровізація мистецтво
У своїй танцювальній школі хореограф експериментував з імпровізацією, яка потребувала не тільки рухів, а також використання словесних і звукових мистецтв. Але насамперед він розвивав інструментарій імпровізації як навчальний метод, котрий давав можливість підготувати елементарні рухи та варіанти для комбінацій. На противагу методу, наявному в академічному балеті, що базується на демонстрації і копіюванні, навчання виразному танцю будувалося на активних експериментах та імпровізації з рухами й було орієнтоване на процес, а не на ціль [12]. За словами танцівника, людина має бути вільною від канонів, що можна з легкістю реалізувати засобами імпровізації.
Американський хореограф Мере Каннінгем, учень Марти Грем, партнер Джона Кейджа й адепт ідей Сен-Дені в третьому поколінні, став легендою танцю, визначеного волею випадку. Він змінив уявлення про роль хореографа в постановці, повністю довірив композицію випадковості. У постановці «In Field Dances» надав повну свободу танцівникам: у трупи був фіксований хореографічний матеріал, який вони могли виконувати в будь-який час і в будь-якій частині сцени на свій розсуд. Не менш відома постановка «Canfield», створена за допомогою карточної гри, де кожна карта закодований рух, і хід гри визначає їх послідовність. Також Каннінгем був одним із перших, хто використовував сучасні технології в хореографії: комп'ютерна програма Dance Forms генерувала рухи, які потім танцівники адаптували. У Каннінгема випадковості стали художньою ідеєю, яка показала світові танцю, що хореограф не обов'язково визначає рухи і їх послідовність, але окреслює концепцію постановки.
У трупі Уільяма Форсайта імпровізацію використовували як метод тренування і хореографії. На відміну від Каннінгема, Форсайт наслідував балетну традицію. Він розглядав балет як геометричну конструкцію, яку можна розбити на складові: крапку, лінію, коло тощо. Наслідуючи свою теорію, Форсайт розробив Forsythe Improvisation Technologies систему створення та аналізу танцю. Вона базується на взаємодії танцівника й простору. Наприклад, виконавцеві пропонують намалювати ногою уявну лінію в повітрі, а потім стати її частиною. У балеті танцівники також працюють з лініями, наприклад арабеска. Але імпровізація «за Форсайтом» це додатковий виклик уяві та фізичним можливостям. А також низка інструментів, що допомагають проаналізувати вже існуючий танець [12].
Мері Вігман, яка була послідовницею Р. фон Лабана та прибічницею німецького вільного танцю, використовувала імпровізацію як метод пошуку руху, джерелом якого є внутрішня необхідність. Вона акцентувала на створенні сольних танців, де немає взаємодії з іншими виконавцями. Таке індивідуальне творче вираження для Вігман і було абсолютним танцем.
Також імпровізація відіграла провідну роль у створенні постмодерного танцю. Експерименти Театру Церкви Джадсон («Jadson Church Theatre») стали початком для заснування танцю постмодерну. Саме з цієї групи вийшов Стів Пекстон засновник контактної імпровізації. В основі його техніки (contact improvisation), на протиставлення творчості М. Вігман, закладено збереження партнерами фізичного контакту, що дає можливість для дослідження і роботи з тілом та з усіма аспектами руху. Стів Пекстон та Тріша Браун ввели використання підтримок та інших контактних взаємодій танцюристів як джерела спільної імпровізації [3].
Загалом, як стверджує у своїй роботі мистецтвознавець В. Грек, імпровізацію можна диференціювати на два «полюси» за рівнем інтегрованості танцівника в той чи інший різновид хореографії. Один «полюс» посідає імпровізація як найвищий щабель володіння виконавською майстерністю, багатим творчим досвідом, розвиненою творчою уявою, творчою інтуїцією, відчуттям композиції художнього твору. Інший імпровізація вільної від канонів будь-якої системи рухових координат людини, що не послуговується естетико-художніми стандартами, а дослухається виключно до свого внутрішнього «Я» як у виконанні рухів і положення тіла в просторі, так і в змістовно-емоційному наповненні [4].
Такі митці, як А. Дункан, Р. фон Лабан і М. Вігман хоча й були представниками різних хореографічних течій початку ХХ століття, наслідували одну мету представлення ідеалу «природних» і «чистих» рухів, які народжуються з творчості.
Підсумовуючи все вище зазначене, можемо зробити висновок, що імпровізація як стильовий напрям з'явився в часи, коли суспільству був необхідний новий, свіжий погляд, але оскільки найчастіше все нове й незрозуміле сприймається критично, вона не одразу набула широкої популярності.
Сьогодні імпровізацію практикують по всьому світові як форму експериментального, соціального та перформативного танцю (також використовують лікарі з терапевтичною метою). У першому випадку вона допомагає людині усвідомити свої інстинкти та звички, у другому спілкуватися, танцюючи разом в контактній імпровізації, у третьому створювати витвір на очах у публіки.
У пошуках самобутньої автентичності виникає нове кодування танцю, у якому уникають фіксування танцювальної техніки як такої. Основним принципом стає свобода вільного вираження. Тож можна вважати, що саме імпровізація є тією рушійною силою, що відкрила нове соціально-культурне бачення мистецтва, у якому митці знову звернулися до першопочаткових цінностей людства та краси в простоті. Саме простота ліній і вибору тем (такі як, наприклад, буденні та водночас прекрасні явища природи) призвели до зміни форми мистецтва загалом.
Своєю чергою імпровізація в процесі свого розвитку модифікувалася на нові форми та напрями, але при цьому не змінила свого естетико-стильового й ідейного напряму. Але більш за все імпровізація вплинула на свободу думки. За останнє століття вона знову отримала важливу позицію в танці, довівши, що фіксовані рухи не єдиний спосіб тренуватися та виступати.
Загалом сучасний танець існує за принципами А. Дункан постійно змінює свої межі, ламає канони, намагаючись вийти за вимоги жанру й винайти власний [9].
Література
1. Безклубенко С. Мистецтво: терміни та поняття: енциклопед. вид. : у 2-х т. Т. 1 (А-Л). Київ : Ін-т культурології АМУ, 2008. 240 с.
2. Гиршон А. Импровизация и хореография. 2015. 4 декабря. URL: http://www.girshon.ru/ article/improvizatsiya-i-horeografiya/ (дата звернення: 23.04.2020).
3. Глоссарий для стандартов. Академия русского балета имени А. Я. Вагановой. URL: http://www.vaganova.ru/page.php?id=180&pid=149 (дата звернення: 28.04.2020).
4. Грек В. А. Імпровізація в хореографії: поліаспектність проявів. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2019. № 2. URL: http://www.journals.uran.ua/ visnyknakkkim/article/download/177797/177680/ (дата звернення: 22.04.2020).
5. Енциклопедія сучасної України. Культура. Імпровізація. URL: http://www.esu.com.ua/ search_articles.php?id=13279 (дата звернення: 22.04.2020).
6. Корисько Н. М. Хореографія як контемпорарне мистецтво: культурологічний аспект. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2015. №2. С. 101105. URL: http://www.nbuv.gov.ua/UJRN/vdakkkm_2015_2_24 (дата звернення: 22.04.2020).
7. Кравчук О. Г. Імпровізаційні витоки та форми сучасного танцю. Вісник МСУ: мистецтвознавство. 2011. Т. XIV. №2. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vsmu/mystetstvo/2011_2/Kra.pdf (дата звернення: 22.04.2020).
8. Сидоренко В. Д. До проблеми розробки і використання новітніх мистецьких технологій у сучасній художній практиці. Сучасне мистецтво: актуальні проблеми / ІПСМ НАМ України. Київ : Фенікс, 2012. Вип. 8. С. 309-320.
9. Сироткина И. Айседора Дункан: сто десять лет свободного танца. Театр. 2015. № 20. URL: http://www.oteatre.info/ajsedora-dunkan-sto-desyat-let-svobodnogo-tantsa/ (дата звернення: 28.04.2020).
10. Хоцяновська Л. Ф. Імпровізація як засіб розвитку творчих здібностей на уроках «Мистецтво балетмейстера». Культура України. Серія: Мистецтвознавство. 2018. Вип. 59. С. 204-212. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Kum_2018_59_22 (дата звернення: 25.04.2020).
11. Шабаліна О. Автентичний рух у сучасному хореографічному мистецтві. Вісник Львівського університету. Мистецтвознавство. Львів, 2015. Вип. 16, ч. 2. С. 171-177. URL: http://www.kultart.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/01/Visnyk_162.pdf (дата звернення: 27.04.2020).
12. Шурхал М. Волей случая: как импровизация влияет на современную хореографию. Интернет-ресурс ТЕАТР. 2018. 27 декабря. URL: http://www.balletristic.com/volej-sluchaja-kak-improvizacija-vlijaet-na-sovremennuju-horeografiju/ (дата звернення: 28.04.2020).
Аннотация
Импровизация как стиль современного хореографического искусства
Баранько Дарья Александровна
(Украина)
На основе трудов отечественных и зарубежных ученых и искусствоведов исследованы изменения форм такого феномена в современном хореографическом искусстве, как импровизация. Выявлено трансформацию интерпретации импровизационного стиля на различных этапах развития хореографии. Отмечено, что импровизация является действенным средством для развития творческих способностей балетмейстеров и танцовщиков; целесообразной формой самовыражения средствами хореографического выразительности независимо от уровня подготовки исполнителя. Выявлено полиаспектнисть использования импровизации в искусстве и за его пределами.
Ключевые слова: импровизация, хореография, танец модерн, танец постмодерн, контемпорарная хореография, аутентичность.
Annotation
Improvisation as style of modern choreography art
Baranko Darya
(Ukraine)
This article focuses on researching of changes and evolution of some phenomenon of modern art as an improvisation. Also has been studied the transformation of the interpretation of improvisation style at various stages of modern choreography development. A brief assessment of the socio-cultural precondition and prerequisite for development of improvisation style of choreography were made. Has been analysed for research papers of domestic and external researchers and art historiants. It was also noted, that improvisation is efficient way to talent development of choreographers and dancers; effective way to self-expression irrespective of the level of professional training by means of choreographic expressiveness. Has been founded the multidimensionality of using improvisation in art and beyond.
Keywords: improvisation, choreography, modern dance, postmodern dance, contemporary choreography, authenticity.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Розгляд специфіки імпровізації в хореографічній діяльності. Дослідження способів оптимізації процесу розвитку хореографічних здібностей молодших школярів. Аналіз розвитку навичок імпровізації, практичні поради щодо їх прищеплення в хореографії дітей.
курсовая работа [0 b], добавлен 30.11.2015Загальна характеристика хореографічного мистецтва як одного із самих масових і дійових засобів естетичного виховання. Джерела виникнення народного танцювального мистецтва, становлення українського народного танцю. Характерний та народно-сценічний танець.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 13.02.2011Прийоми трансформації художнього образу в образотворчому мистецтві. Орнамент як один з основних засобів художнього оформлення творів прикладного мистецтва. Особливості та традиції художнього ткацтва в Україні. Засоби стилізації художнього образу.
курсовая работа [34,8 K], добавлен 18.04.2013Мистецтво, як унікальний механізм культурної еволюції. Диференціація й інтеграція видів мистецтва. Характеристика знакових засобів, які використовуються у різних видах, жанрах, стилях мистецтва, і утворюють характерну для них, специфічну художню мову.
контрольная работа [36,4 K], добавлен 08.11.2010Основні риси новоєвропейської культури XVII-XVIII ст. Реформа і відновлення в мистецтві стилю бароко, його вплив на розвиток світової культури. Класицизм як напрямок розвитку мистецтва та літератури. Живопис, скульптура та архітектура класицизму.
реферат [61,7 K], добавлен 07.01.2011Бароко як стиль європейського мистецтва та архітектури XVII–XVIII століть, історія його становлення та розвитку. Характерні риси доби бароко в архітектурі і живописі Іспанії і Італії. Риси європейського бароко в декоративному українському мистецтві.
реферат [48,3 K], добавлен 07.04.2011Характерні особливості стилю бароко, синтез різних видів і жанрів творчості - головна риса цього стилю. Архітектура періоду українського або "козацького" бароко. Розвиток образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, вплив європейського бароко.
реферат [25,2 K], добавлен 10.10.2009Розгляд еволюції розвитку мистецтва від експериментів імпресіоністів, крізь постімпресіонізм, кубізм, неопримітивізм, алогізм і, нарешті, безпредметне мистецтво. Характеристика напрямів сучасного мистецтва, філософське обгрунтування contemporary-art.
статья [23,9 K], добавлен 24.04.2018Особливості індійського стилю. Меблі Стародавньої Індії. Сучасний індійський стиль. Відтворення індійського стилю в сучасних меблях, їх форма, матеріали та зручність застосування. Розробка дизайну меблів в індійському стилі в сучасній інтерпретації.
курсовая работа [27,6 K], добавлен 13.07.2009Гіпотези генезису мистецтва, його соціокультурний зміст і критерії художності. Дослідження поняття краси в різних культурах та епохах. Вивчення феномену масової культури. Специфіка реалістичного та умовного способів відображення дійсності в мистецтві.
реферат [51,9 K], добавлен 03.11.2010
