Синтез теорії та історії в сучасному хореографічному мистецтві

Размещено на http://www.allbest.ru

Синтез теорії та історії в сучасному хореографічному мистецтві

Афоніна Олена Сталівна,

доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри хореографії Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Сучасна хореографічна культура і мистецтво плюралістичні, мозаїчні, динамічні та непередбачувані. І якщо порівняти цей перелік із визначенням постмодернізму, то виявиться багато спільного. Постмодернізм є спробою в образах віддзеркалити атмосферу світу, який все більш ускладняється, апелюючи до попередніх стилів у формі гри або пастиш із раніше презентованих елементів.

Спробуємо в узагальненій формі знайти схожі чи відмінні риси у сучасних балетах і визначенні постмодернізму. Нещодавно у театрі міста Брно (Чеська республіка) пройшла прем'єра балету під загальною назвою «Бачення» (Bdern). Були представлені, або зіставлені, вистави видатних хореографів сучасності Іржі Кіліана (Чехія), Наха Дуата (Іспанія, Німеччина) і Раду Поклітару (Україна). Усі хореографи так чи інакше впливали на розвиток балетного мистецтва протягом останньої третини ХХ століття і до сьогодення ми можемо відчувати їхній вплив на творення оригінальних вистав. Їхні композиції вражають глядачів неперевершеною свіжістю втілення класико-романтичної музики і винахідливістю у хореографії.

Мозаїку балетного вечора склали три вистави: Раду Поклітару «Хвилі» (Waves), Іржі Кіліана «Бесонні» (Sleepless), Нача Дуато «Біла темрява» (White Darkness). Вони абсолютно різні за хореографією і, відповідно, абстрактним або умовним змістом. Перед тим, як перейти до стислого представлення вистав, згадуємо про постмодерні акценти з точки зори побудови, тяжіння до фрагментарності, монтажу, колажу. Розглядаючи під цим кутом три балети, як образно-технічну будову вечору, у глядачів постають питання про цілісність загальної концепції. Оскільки перед ними виникли візуальні та аудіальні образи абсолютно різних часів і народів, насиченого культурного простору. Загальне дійство відтворило умови для семіотичної невизначеності, ніби не цілісності дійства. Хоча з подальшого вивчення стає зрозумілим зворотне. У той самий час, ці умови сприяли залученню до дійства, до його оцінки різних глядачів і критиків, улюбленців класики і контемпорарі в хореографії; класики, фольклору і технологій в музиці. Оскільки саме парадоксальність, уявна неможливість синтезу і привертає більше уваги, ніж чиста класика.

Як це не дивно, але танцювальні цикли існували задовго до ХХІ століття і, якщо образи зазначених балетів, виходять за межі класико-романтичних традицій, то циклічність форм як раз є ознакою цих традицій. У циклічних формах XIX-XX століть контрастні частини зіставлялися. Ось тут є постмодернові корективи щодо «циклу, контрасту», але ідея поєднання різнорідних частин у певне ціле залишилися, що можемо спостерігати й у вечорі з балетів видатних майстрів.

Тепер перейдемо до розгляду образної і музичної складових балетів. Історично у циклічній формі охоплювалося коло різних музичних образів (темпів, жанрів тощо). Цю тенденцію спостерігаємо у балетній трилогії. У балеті «Хвилі» Р. Поклітару розмірковує про природу людського щастя, таємницю внутрішнього світу людини, межі людської самотності. Образна сфера наповнюється іншим баченням людської природи, взаємозв'язку людини і природи. Тому не дивно, що музичну основу складають твори Й. Баха й українські народні пісні у виконанні Ніни Матвієнко. (У зв'язку зі смертю феноменальної співачки автор присвячує балет нелегкій жіночій долі та її пам'яті). Звернення до фольклору і музики І. С. Баха цілком відповідає задуму Р. Поклітару і таке поєднання не є випадковим. На нашу думку, і Й. С. Бах, і фольклор втілюють ідеї вічності, вічних тем. Згадується інші балети Р. Поклітару зі схожими музичними концепціями: «Дощ» з музикою Й. С. Баха і народними піснями світу; «Маленький принц» з музикою В. Моцарта і українськими колисковими. Р. Поклітару говорить про тему вистави: «Людині не підвладна її доля, але вона може робити вибір» [1].

Тема балету Іржі Кіліана «Бесонні» є натяком на зв'язки фізичних рухів тіла і рухів душі, впевненість і невпевненість у наших прагненнях, роздумах Митця про творчість. Ці питання неминуче виникають у людини, впливають на його існування, наміри, безсонні ночі творців, що демонструє І. Кіліан засобами хореографії. Дивовижне поєднання сценографії та хореографії у балеті Кіліана відкриває можливості для пошуку нових вимірів, не лише рухових. І. Кіліан використовує оригінальну адаптацію Дірка Гаубріха вільних частин «Адажіо» і «Рондо» В. Моцарта.

Шість танцюристів рухаються на фоні магічного декору, який знаходиться на синтетичній задній стінці. Рухи танцівників як ілюзії. Вони символізують уяви митця на появу людини. При чому це відбувається на одному з найвіддаленіших місць на землі. Хоча це можу бути й просто авторськими фантазіями, ключами до розуміння творчого процесу.

Балет «Безсоння» натякає на тонку грань між існуванням людини в природному середовищі та залежністю середовища від людини. Власне, така балетна тематика виходить за межі класико-романтичної традиції та більше характеризує культуру постмодернізм. Іржі Кіліан говорить про своє творіння наступне: «Рухатися - і бути переміщеним. Рух і емоції.

Мене принципово цікавить рух у просторі, між предметами, рух душі. Природа руху така, що якщо ви рухаєтеся до чогось, ви автоматично віддаляєтеся від чогось іншого. Чи справді ми чітко розуміємо свої наміри? Чи справді ми впевнені, що хочемо рухатися до або від...? Я вважаю це цікавим питанням, яке, неминуче, має великий вплив на наше існування, наші наміри та наше життя. Ця досить проста, але дуже складна філософія була, є і завжди буде моїм найближчим супутником» [2].

Хореографія балету «Біла темрява» Н. Дуато зачаровує та одночасно дивує інтенсивністю передачі складної теми наркоманії. Хореограф особисто пережив передчасну смерть своєї сестри, якій і присвятив цей твір. Одноманітна музика, нагадує імітацію народної поспівки з багаторазовими повторами (автор Karl Jenkins). На її фоні розгортається оповідь про дівчину, яка потрапляє в залежність від білої речовини. Вона допомагає їй забути про негаразди, але потім виявляється, що без неї немає життя. Гірка правда про поступовий процес відмови від людських переживань на користь галюцинацій і уявлень. Біла речовина оволодіває душами і губить їх з ефектним сценічним втіленням, зі сходженням з неба ніби сонячних потоків, але виявляється, що це не вони, а отрута, біла речовина, смерть.

У змісті всіх балетних прикладів презентовано взаємовідносини людини і середовища. Класики ці відносини розкривали в узагальненій формі; романтики - у любовній тематиці; постмодерністи - більше близькі до альтернативних рішень і введенні актуальних тем. І. Кіліан крізь тему взаємовпливу митця і процесу творчості показує складні шляхи руху до істини, спираючись на музичний синтез класики і технологій, у хореографії - до технік, близьких до японського сучасного танцю буто, а може й елементам африканських танців. Хореограф використовує природні лінії тіла, його енергію.

У виставі «Хвилі» Р. Поклітару поєднує філософію вибору змін чи відмову від них, як основу енергетичного живлення особистості. Для цього хореограф звертається до своєї музичної традиції «поєднання неможливого» Й. Баха і фольклорних інтерпретацій. У хореографії майстер не дотримується строгих правил і обмежень. Мета його танців - висловити історію, думки, почуття. Тому хореограф робить акценти на природності рухів і оригінальності передачі рухової експресії.

Легкість класичних рухів, імпровізацій і сучасних танцювальних стилів у балеті Н. Дуато доповнюються акторською грою, сценічними ефектами, дещо технологічною музикою. Сценічні ефекти є обов'язковими для розкриття основної теми вистави.

Тож, на перший погляд, плюралізм змістів тільки здається віддаленим для поєднання у цілісний твір. Усі хореографи розкривають тему особистості та середовища. Звичайно, що досягнення їхньої мети відбувається відповідно авторським концепціям. Хоча тут теж є певна єдність, яка відповідає спостереженням американського хореографа і танцюриста М. Каннінгема і абсолютно логічна з точки зору постмодернізму, на нашу думку. Тож, твердження М. Каннінгема про особливості сучасної хореографії та її характеристики збігаються з: частковою відмовою від класичної техніки оригінального балету з превалюванням авторської техніки; включенням до балетної тематики актуальних подій з творчою свободою хореографа; «незалежністю танцю та музики» [3]. Цей текст не є повною цитатою, він адаптований автором тез, але повністю передає судження хореографа.

Проблематика постмодернізму, теорії та історії хореографічної культури, втілені у сучасних хореографічних практиках може розглядатися у творчості зарубіжних майстрів і є абсолютно необмеженою у виборі як музики, хореографії та і персоналій.

постмодернізм хореографічний балет

Література

Balet NdB. URL: https://www.facebook.com/baletndb/ (дата звернення 5.10.2023).

Sleepless by Jiri Kylian. Composition for glass harmonica based on Mozart's Adagio KV 617. URL : https://www.youtube.com/watch?v=qNAb6AvgjBw (дата звернення: 06.10.2023).

Tikkanen Amy. Cunningham Merce URL: https://www.britannica.com/biography/Merce- Cunningham (дата звернення: 07.10.2023).

Размещено на Allbest.ru