Організаційно-творчі форми закладів культури Франції

Аспірантка

В історії французького театру можна виділити багато етапів та подій, які відмічені, як події світового значення. Одним з таких етапів став період децентралізації театру.

По завершенні Другої світової війни повоєнну реконструкцію Франції супроводжувала прогресивна розбудова театральної політики країни. Від 1946 року розпочався рух децентралізації театрів, який продовжився після заснування Міністерства у справах культури у 1959 році.

Новостворене Міністерство культури очолив письменник та культуролог Андре Мальро, який був на посаді Міністра впродовж 10 років. Того ж року він заснував Театр Франції (театр Одеон), доручивши керівництво ним театральному режисеру, актору театру і кіно, теоретику театру Жану-Луї Барро. В рамках децентралізації театрів, він заохочував створення нових Національних драматичних центрів у регіонах, сприяв заснуванню труп, які отримували бюджетне фінансування, а також підтримував приватний театр (у 1964 році було створено Фонд підтримки приватного театру).

Відповідно до інформації, що представлена Міністерством культури [1], розглянемо мережу театрів. Нині у Франції діють:

1. Шість національних театрів: Комеді Франсез, Національний театр Ля Коллін, Національний театр Одеон, Національний театр Страсбурга, Національний театр Шайо та Національний театр Опера Комік. Вони отримують фінансування з державного бюджету та знаходяться під опікою Міністерства культури. Керівника національного театру призначає своїм декретом президент Франції за поданням Міністерства культури строком на п'ять років із можливістю подовження контракту.

2. 38 національних і регіональних драматичних центрів, які центральна і місцева влада спільно фінансують із державного і місцевих бюджетів. Очолює драматичний центр художній керівник, контракт із яким укладають на чотири роки. Місія драматичних центрів полягає у розвитку театрального мистецтва на певній території та забезпеченні зв'язку із ним місцевої публіки. Драматичні центри відіграють провідну роль у створенні, поширенні та популяризації драматичного мистецтва.

3. 50 приватних театрів, які об'єднані в Асоціацію підтримки приватних театрів [2]. Вони не отримують прямого бюджетного фінансування, але підтримку їх проєктам надає спеціальний фонд, який фінансують за рахунок держави і міста Парижа.

4. 13 національних центрів мистецтва вуличного театру, які спільно фінансують держава і місцеві органи влади.

5. 13 національних центрів циркового мистецтва, що отримали свій статус у 2010 році. Зазначимо, що до асоціації «Територія Цирку» окрім 12 членів-засновників національних центрів циркового мистецтва входить ще два десятки організацій, які приділяють особливу увагу підготовці циркових номерів та поширенню мистецтва цирку.

6. Театральні фестивалі по всій території Франції. Найбільш визначними і відомими із них є Авіньйонський фестиваль, «Весняні актори» у Монпельє, Mimos у Периго, Всесвітній фестиваль театрів ляльок у Шарлевіль-Мезьєрі, фестиваль, присвячений вуличному мистецтву, у Шалон-сюр-Соні, Фестиваль осені в Парижі та інші.

7. 77 національних сцен. Вони працюють як прокатні сценічні майданчики та приймають майже 40% театральних вистав і циркових програм. Зазвичай, в своїй діяльності національні сцени реалізують такі основні завдання, визначені в їх статутах: вони мають бути місцем художньої творчості національного рівня в галузях сучасного мистецтва; організовувати прокат різноманітних, передовсім сучасних творчих проєктів; брати участь в діяльності з культурного розвитку регіону, підтримки та поширення художньої творчості, зокрема із соціальною метою. Існує база для укладання угод з керівниками національних сцен. В таких угодах визначають принципи художньої діяльності та відносини з публікою, роль національної сцени в житті регіону, фінансово-економічні та організаційні аспекти роботи. Угода укладається на чотири сезони. При цьому протягом четвертого сезону проводиться аналіз виконання програми та підготовка нової угоди. Угоди забезпечують: відкритий і конструктивний діалог між органами влади, які фінансують національну сцену, та її керівництвом, необхідний для посилення їх партнерства; спонукають керівників національних сцен розглядати свої творчі плани в ширшій мистецькій, культурній, професійній перспективі; ефективно забезпечують відносну однорідність мережі національних сцен і національної культурної політики в регіонах.

8. Близько 40 сцен, присвячені драматичному театру, цирку, театру ляльок, сучасній драматургії, які отримують від держави фінансування за контрактами.

9. Муніципальні театри по всій Франції.

Крім того, слід зазначити, що у Франції існують незалежні театральні трупи. Їх більше 200. Вони опановують новий простір для театральної творчості й нерідко працюють у так званих «нових територіях мистецтва» (наприклад, Театр дю Солей).

Понад 600 труп, які мають ліцензію на театральну діяльність, працюють без стаціонарного приміщення (зокрема, близько 80 театрів ляльок). Вони також можуть отримувати державну підтримку за різними програмами. Існує майже 800 творчих проєктів, присвячених мистецтву вуличного театру, з них близько 100 отримують державне фінансування.

Одним із найвагоміших напрямів державної політики у сфері підтримки і розвитку театрального мистецтва є підтримка навчальних закладів. Професійна підготовка митців є вимогою часу, адже кількість театральних колективів і обсяг їх діяльності у Франції зростають. Розвиток освітньої сфери і якомога кращу її організацію, а також розвиток мистецьких навчальних закладів, покликаних покращити процес театральної освіти і умови доступу до навчання, у 2004 році були передбачені законодавчо.

В цьому контексті увагу привертають спеціалізовані мистецькі заклади, в яких навчання театрального мистецтва - невід'ємна складова програми навчання. Їх діяльність є якісним показником впровадження культурної політики держави. театральний навчання франція мистецтво

Підтримка та розвиток театрального мистецтва здійснюється за участі приватних установ та організацій, що проводять навчання, а також впливають на розвиток театрального мистецтва через функціонування пересувних театрів.

Вдосконалення системи театрального навчання пов'язано із залученням артистів і професіоналів театру до викладацької діяльності, а головне у впровадженні Міністерством культури державних стандартів театральної освіти. Мистецькі вищі навчальні заклади повинні бути правоздатними видавати документи про освіту, дипломи. Міністерство культури спільно з регіональними радами та ініціативними драматичними центрами створили можливість акторам-молодим спеціалістам по закінченні навчання отримати перший досвід роботи за професією.

Література

1. Ministere de la Culture. URL: https://www.culture.gouv.fr/fr/Thematiques/Theatre-spectacles/Letheatre-et-les-spectacles-en-France/Theatres-nationaux (дата звернення: 08.05.2023).

2. Le Syndicat National du Theatre Prive. URL: http://www.theatresprives.com (дата звернення: 08.05.2023).

Размещено на Allbest.ru