Нові акценти в інтерпретації класики: опера і цирк

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нові акценти в інтерпретації класики: опера і цирк

Оксана Гармель

У художньому просторі сучасного музичного театру постійно народжуються нові ідеї для оригінальних сценічних інтерпретацій відомих творів класичної спадщини. Один з векторів пошуку спрямований на перетин, взаємодію, синтез засобів виразності різних видів мистецтва. Залежно від глибини режисерського задуму цей синтез може виконувати різні функції: від підсилення видовищності, доповнення новими рисами - до кардинальної зміни акцентів авторської концепції. Цікаві знахідки можна спостерігати в інтерпретації оперної класики при залученні елементів циркового мистецтва. цирк опера вистава

Одна з "точок дотику" опери та цирку пов'язана з сучасною практикою запрошення для роботи над оперними виставами режисерів, що мали досвід циркової режисури, для якої притаманне інше відчуття сценічного часу та простору, інтенсивності розгортання драматичної дії, акторських та пластичних можливостей виконавців. Такий експеримент був цікавим для художнього керівника Марийського театру (Санкт-Петербург) - відомого диригента Валерія Гергієва. Він у 2011 році для постановки опери "Аїда" Дж. Верді запросив до співпраці швейцарського режисера Данієля Фінци Паска (Danielle Finzi Pasca), який на той час вже мав досвід роботи у відомому канад - ському Цирку дю Солей ("Cirque du Soleil").

Для розуміння сутності режисерського мислення Д.Ф. Паска важливо згадати його спостереження: "У театрі мене цікавить крихкість. Знайшовши певну грань крихкості, можна зробити вистави легкими. <..> Оскільки я починав з цирку, то став шукати, у чому різниця між гімнастом і акробатом. Завдання акробата, смисл його дій - торкнутися душі, здійснити певний внутрішній пошук себе. Завдання гімнаста - виконати ідеально свої вправи, щоб суддя виставив йому оцінки. А душа міститься у дуже крихких сосудах. <...> Оперна публіка по - винна мати якусь витонченість, здатність до роздумів, рефлексії. <.> Коли ми відкриваємо очі і дивимося оперну виставу, ми не повинні бачити просто. ілюстрацію того, про що написано у лібрето. Нашому зору має бути притаманна більш чарівна властивість" [1].

Для реалізації задуму "Аїди" була обрана не звична оперна сцена, а концертний зал Марийського театру. Його сцена являє собою повністю відкритий простір, де все проглядається, як на арені цирку. Декорації у цій постановці відсутні. Всі актори виходять на початку дії і сідають на лави, розташовані навколо сцени, та перебувають там протягом всієї вистави (за потребою змінюючи костюми). Таким чином, масштабна дія опери, лірична сюжетна колізія якої розгортається на фоні військового протистояння Ефіопії та Єгипту часів фараонів, максимально наближена до глядача. Трактування історичного сюжету несподівано набуває камерності, крихкості та спонукає до роздумів про істинну значимість військових баталій у порівнянні з цін - ністю людського життя. Наведемо приклади режисерських знахідок:

- непереможне єгипетське військо представлене на початку опери у вигляді вибудованих по всій сцені фанерних солдатиків невеликого розміру; і це військо миттєво починає складатися за принципом доміно при єдиному дотику головної героїні Амнеріс до одного з таких вояків (потім ці фігурки складають у мішки та спускають у люки, неначе хоронять воїнів);

- мечі, шлеми та щити героїв опери виготовлені з фольги; вони, природно, викривляються під час баталій, неначе попереджаючи, що слухняна трансформація металу можлива лише у грі, а реальні зіткнення несуть загибель;

- незвично вирішена сцена, в якій звучить всім відомий марш: за сюжетом тут має бути переможна хода єгипетського війська під предводительством Радамеса, але у вирішенні Д.Ф. Паска в цей момент на сцені знаходиться лише одинокий еквілібрист у металевому обручі, своїм дивним рухами-трюками створюючи ілюзію символічного священнодійства злетів та падінь.

Згадані приклади демонструють, наскільки незвично може побачити оперну виставу режисер циркових шоу. Та крихкість, яка є цінною для Д.Ф. Паска у презентації циркового мистецтва, що межує з ризиком для життя і знаходиться на грані людських можливостей, дозволила йому побачити крихкість людських відносин та історії у масштабному оперному полотні Дж. Верди "Аїда".

Іншу "точку дотику" циркового та оперного мистецтв можна позначити як безпосереднє запозичення циркового простору, циркових образів та привнесення їх в оперну виставу (навіть до вплітання у сюжетну канву). Це може використовуватися для підсилення видовищності окремих сцен, а може охоплювати весь спектакль, кардинально змінюючи початковий задум автора. Прикладом кардинального рішення є постановка опера "Ріголетто" Дж. Верді в "Большом театре" у Москві у грудні 2014 року в межах спільного проекту з Оперним фестивалем в Екс-ан-Провансі, Рейнською оперою (Страсбург), Театром де ла Монне (Брюссель) та Великим театром (Женева). Проект втілив запрошений канадський оперний і театральний режисер Роберт Карсен (Robert Carsen), який не одного разу дивував публіку провокаційними рішеннями.

Р. Карсен суттєво змінив погляд на сюжет загалом і на характеристику головного героя Ріголетто. Він переніс дію опери у цирк, через що були "підкориговані" життєві історії героїв та їхні образні характеристики. Поштовхом до такого рішення став той факт, що Ріголетто у п'єсі В. Гюго і, відповідно, в опері Дж. Верді - блазень. Р. Карсен, розгортаючи цю думку, одягає Ріголетто в костюм циркового клоуна та свідомо надає його сценічному образу функцію антигероя, не здатного на справжні почуття. Герцог, якому служить Ріголетто, у новому сюжеті є директором цирку. Джільда - донька Ріголетто - одна з актрис цирку (презентуючи нове амплуа, героїня виконує одну зі своїх арій під куполом цирку, розгойдуючись на трапеції). Сценографія цієї постановки являє собою половину глядацької зали цирку з манежем.

У критичних відгуках на постановку Р. Карсена відзначалося зайве підсилення тих негативних характеристик, які закладені в геро - ях Дж. Верді, використання стриптизу та відвертих пластичних рішень в окремих сценах опери тощо. Таким чином, запозичення масок і типажів зі світу цирку в інтерпретації Р. Карсена несподівано стало основою для показу зворотного боку справжніх людських взаємин. Заглиблення у творчу логіку такого режисерського рішення спонукає до висновку, що глядачеві пропонують подивитися на всю дію злими порочними очима клоуна Ріголетто.

Наведені приклади перетину опери та цирку у просторі сучасного театру розповсюджені не широко, але не є поодинокими. Спостерігати їх надзвичайно цікаво, тому що непередбачувано, адже світ циркових образів глибоко символічний і своїми витоками сягає давніх пластів культури. Завдяки їх залученню оперна класика наповнюється новими смислами, що занурюють глядача у світ асоціацій, аналогій, знаків, кодів та символів.

Література

1. Дмитревская М. "В театре меня интересует хрупкость" // Петербургский театральный журнал. 2012. № 1(67). URL: http://ptj.spb.ru/archive/67/music- theatre-67/vteatre-menya-interesuet-xrupkost/ (дата звернення: 28.02.2018).

Размещено на Allbest.ru