Міжкультурний інформаційний простір: перетини класики і сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжкультурний інформаційний простір: перетини класики і сучасності

Афоніна Олена Сталівна,

Можемо констатувати, що культура і мистецтво весь час перебувають у трансформаційних процесах. Приміром, освітня сфера не може не змінюватися, оскільки модифікується середовище. Спостерігаємо залежність форм і видів викладання від ситуацій: карантин, війна. Дистанційне навчання, переформатування властивостей отримання знань і навичок, сучасних компетенцій. Питання про доцільність або вагання: добре це чи погано, повернути все так, як було? Ні, це неможливо. Нові часи, нові вимоги, трансформаційні процеси, які за рахунок культурно-мистецьких практик розбудовують креативний простір.

При цьому культурні інституції, а це цілий корпус установ і організацій: музеї, фонди, артцентри, галереї, профільні наукові інститути, заклади освіти, громадські організації тощо - є фактично memoire collective (Моріс Гальбвакс). Німецькі культурологи Алейда Ассманн і Ян Ассманн трактують культурну пам'ять як "традицію в нас, тексти, образи та обряди, які були загартовані поколіннями, повторювалися протягом століть / тисячоліть. Вони формують наше усвідомлення часу та історії" [3].

Чому звертаємося до колективної пам'яті? Не дивно, колективна пам'ять містить дві компоненти: комунікативну і культурну. Чим ми займаємося: весь час у своїй роботі користуємося як комунікацією (зі студентами, історичними подіями, теоретичними зразками), так і культурою. Весь час переоцінюючи й удосконалюючи свої уміння, знання і навички і тих студентів, з якими комунікуємо / працюємо. Саме комунікація і культура, колективна пам'ять спрямовують нас до вивчення спадщини людства не тільки власної, а й інших країн, цивілізацій. Тож вважаємо, що вивчення історії культури України і сучасні підходи її осмислення включають питання культурної пам'яті з традиціями і повтореннями, з трансформаціями і збереженнями. історія міжкультурний традиція

У зв'язку з цим цікава і корисна історія міжкультурного діалогу, при якому формується сучасний інформаційний простір і постають питання перетинів класики й сучасності. Починається розповідь з того, що ХІХ століття у багатьох митців різних країн виник інтерес до народної творчості. Національно-самобутні форми значною мірою спричинили формування і розквіт нових композиторських шкіл. Не будемо говорити про всі школи, нас цікавить тільки українська і чеська.

На сьогодні маємо яскравих представників Миколу Лисенка і Бедржіха Сметану. Згадуємо Миколу Лисенка як автора опери "Наталка Полтавка" і розповідаємо про Бедржіха Сметану з оперою "Продана наречена" (1866). Оперу Б. Сметани вважають "національною оперою", а деякі оперні мелодії стали настільки популярними, що репрезентуються на світових сценах окремо як еталон чеської музики.

Метою розповіді є представлення інформації про виконання українською мовою опери "Продана наречена" на теренах України. Інформація є актуальною і корисною, оскільки з вивченням цієї опери можемо провести паралелі, тематичні алюзій до опери Миколи Лисенка "Наталка Полтавка" (прем'єра 1889 році, Одеса). "Гарний гумор, авантюрність героїв - своєрідних чеських Наталки Полтавки і Петра, - комічність і дурного конкурента (Вашека), і хитрого свата Кецала (який сам себе перехитрив) не можуть не викликати веселощів. І хоча глядач та читач перейматимуться за Єніка і Маженку (особливо насамкінець), усе завершиться щасливо. Як і має бути у комедії" [1].

Світова прем'єра опери відбулася 30 травня 1866 року в Тимчасовому театрі в Празі. Опера сподобалася публіці, але ж композитор удосконалював її протягом кількох років.

Менш ніж через тридцять років після написання і прем'єри опери австрійський музичний критик Генріх Шенкер побачив її на знаменитій Міжнародній музичній і театральній виставці у Відні (Internationale Musik- und Theaterausstellung, 1892). Критик написав: "Коли я вперше почув "Продану наречену", я майже відмовився зізнатися собі в тому враженні, яке вона справила на мене. Маю сміливість зізнатися, що, за винятком "Весілля Фігаро", жодна інша опера-буфф не захоплювала мене такою різнорідною, органічною радістю. Ніякої приголомшливої, хвилюючої та п'янкої комічності в опері, ви можете знайти тут найпростішу простоту, яку тільки можна собі уявити: чарівну наївність сільську, комічність таку справді необтесану, приземлену і сільську простодушну, - і все. Достатньо мати серце, і ви скажете, що комічність така ж сильна, як у "Весіллі Фігаро" Моцарта, так що можна безбоязно порівнювати vis comica двох творів, і в такому порівнянні немає нічого вигаданого та навмисне примхливого [2, 95].

Перший український переклад опери здійснив Микола Садовський. Виконавцями були актори його театру і він сам. Вистави проходили на сцені Троїцького народного дому в Києві (1908-1914).

Цікава історія сталася із другим перекладом оперного лібрето. Перебуваючи у Празі (1935), український письменник і драматург доби розстріляного відродження Іван Микитенко захопився оперою "Продана наречена" і почав перекладати з чеської. Борис Петрушевський завершив переклад. Максим Рильський займався редагуванням. Опера пройшла з перекладом зазначених перекладачів. Було видано лібрето із цими авторами. Але з 1949

У подальшому ніби йшла у перекладі М. Рильського. Але виникло багато питань щодо певної невизначеності. І тут вийшли на статтю науковиці, старшої наукової співробітниці Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського Л. Смольницької про доведене авторство українського перекладу опери Бедржіха Сметани "Продана наречена". І це стало справжнім відкриттям і формуванням міжкультурного інформаційного простору з перетинами класики і сучасності, зверненням до колективної пам'яті. Посилання на повний текст статті є у списку використаних джерел, але можемо прокоментувати інформацію у кількох реченнях. До науковиці потрапив клавір опери в українському перекладі, як очікувалося з авторством Максима Рильського. Але авторка "фактично розшифрувала", що "клавір надписаний не рукою М. Рильського, а кимсь на сьогодні невідомим" [1]. За різними ознаками, зокрема неприпустимими помилками, у дослідниці виникли сумніви щодо авторства М. Рильського. Дослідниця згадала про брошуру лібрето "Проданої нареченої" 1937 року видання з брошурою видавництва "Мистецтво" 1938 року. Різними виявилася тільки автори: І. Микитенко і Б. Петрушевський (1937), М. Рильський (1938).

"Виявилася трагічна обставина: перекладачів репресували. А лібрето вже вийшло. Щоб допомогти близьким родичам винищених Микитенка і Петрушевського, а ще - зберегти твір на сцені - Максиму Тадейовичу довелося написати своє прізвище як перекладача. Відтак, наступного року брошуру перевидали, але вже авторство перекладу вказали інше. На прізвища Микитенка і Петрушевського до того наклали табу. Сьогодні ж нам доводиться працювати з уламками спогадів і відтворювати розбиту мозаїку" [1].

Отже, робимо висновки. Інформація про чеську національну оперу Б. Сметани "Продана наречена" та її рецепція в українському просторі виявилася імпульсом до вивчення культури і мистецтва різних країн. Цей процес відкриває нові грані нашої трагічної історії, транслює і активізує культурну пам'ять, формує сучасні підходи і допомагає осмислити складні міжкультурні діалоги.

Література

1. Смольницька О. Невідомий Максим Рильський. Порятунок "Проданої нареченої". 20.05.2020. URL: https://www.youtube.com/watch?v=bE9fqNm45z8 (дата звернення: 01.05.2023).

2. Ondrej Hucin Prodana nevesta. Vydalo Narodni divadlo v Praze, 2022. 112 s.

3. Jan Assmann: Das kulturelle Gedachtnis. In: Derselbe: Thomas Mann und Agypten. Mythos und Monotheismus in den Josephsromanen Beck, Munchen 2006, hier S. 70.

Размещено на Allbest.ru