Медіакультура в інтердисциплінарних аспектах наукового осмислення

Закономірним наслідком інформаційної революції та розвитку технологій стала поява і розвиток медійної культури в сучасному суспільстві. На початку 80-х років ХХ століття телебачення заявило про себе як потужний комунікативний засіб, що поєднав інформаційну силу слова і зображення, можливості візуальних, аудіальних та аудіовізуальних текстів, нових текстів, які сьогодні ми називаємо медійними.

На сьогодні мультимедіа та інтернет є домінуючими засобами комунікації та інформаційної взаємодії. Медійна культура поєднує різноманітні медійні формати і сприяє розвитку інтердисциплінарної культури та створенню інноваційних жанрів. Інтернет, зі свого боку, дав можливість споживати та обмінюватися контентом, що раніше було неможливо. Через це сучасна медійна культура є транснаціональною, її вплив поширюється на різні країни та культури, сприяючи глобалізації і культурному обміну.

Глобальний розвиток цифрових медіа, які проникають у різні сфери сучасного життя, призводить до широкого розповсюдження медіакультури в суспільстві та її вагомого впливу на ціннісні орієнтири людини через аудіовізуальний формат. Динаміка соціокультурних змін наштовхує на думку, що існує тенденція поступового поглинання медійною культурою традиційних форм культури. Фактично, сьогодні неможливо чітко відокремити культурний простір за критеріями його «автономності» або «приналежності» до медіакультури, оскільки йдеться не лише про інформаційно-комунікативні технології медіасфери, але і про спосіб життя сучасної людини, її мислення, норми спілкування, естетичні уподобання тощо.

Лазарєва Л.М. в своєму дослідженні визначає, що «медіа (від латинського media, medium - засіб, посередник) - це термін XX століття, спочатку введений для позначення феномена масової культури, масової комунікації (mass culture, mass media, mass communication)» [1, 141]. Щодо поняття «медіакультура», то воно позначає особливий тип культури інформаційного суспільства, яке виступає посередником між державою та суспільством.

І. К. Покулита, М. О. Колотило у своїй роботі стверджують, що «медіакультура - система інформаційно-комунікативної діяльності суспільства через структуру цифрових медіа (цифрові технології, технічні пристрої, програмне забезпечення тощо), яка формує відповідні до способів соціальної взаємодії смислові, ціннісні та нормативні критерії, специфічну аудіовізуальну мову комунікації та семіосферу (знаково-символічну організацію передачі інформації), і змістовно трансформує онтологічні характеристики реальності (час, простір, ідентичність суб'єкта діяльності» [2, 42].

М. В. Лисинюк у своєму дослідженні акцентує на тому, що як соціокультурний феномен медійну культуру можна тлумачити як в широкому розумінні, так і у вузькому. У широкому розумінні - це соціальне середовище, яке комунікує та взаємодіє через символічний обмін між різними підсистемами суспільства. У вузькому - медіакультура - це «механізм культурної діяльності, що актуально виявляється в кожному когнітивному акті, за допомогою медіальних і символічних форм реалізує внутрішні образні репрезентації, які відтворюють на сенсорному рівні об'єкти зовнішнього світу, і формує ті взаємозв'язки, в яких одиничне стає елементом цілісної системи, знаходячи форму впорядкованості в процесі духовного осягнення і тлумачення буття, формує сполучну тканину соціуму» [3, 41].

Для розуміння складної системи медійної культури авторка виділяє кілька ключових положень, на яких базується її концепція:

По-перше, медіакультура є головною культурою інформаційного суспільства, яка формує соціокультурне уявлення за допомогою різноманітних образів, що генеруються засобами масової інформації, як традиційними, так і електронними.

По-друге, медійна культура є універсальною, об'єднуючи народну, масову і елітарну культури та їх різновиди. Вона відображає стан світогляду суспільства на різних етапах розвитку.

По-третє, медійна культура може служити як інструмент маніпуляції суспільною свідомістю, так і сприяти розвитку людини та її залученню до наукових, культурних та творчих досягнень.

Та останнє, четверте, положення свідчить, що медіакультура представляє собою специфічний спосіб сприйняття дійсності, використовуючи різні знакові коди для найбільш адекватного відображення реальності [див. 3].

Дослідниця М. В. Лисинюк наголошує на тому, що важливо розрізняти медійну культуру від аудіовізуальної. Аудіовізуальна культура обмежується сферою культури, пов'язаною з зображенням і звуком: кіно, телебачення, відео та інші системи мультимедіа. Медіакультура, з іншого боку, є більш широким поняттям, яке охоплює різні інформаційно-комунікативні засоби, включаючи друковані, візуальні, аудійні та аудіовізуальні формати, а також сучасні текстові ресурси. Автор виділяє такі особливості функціонування медіакультури:

* інформативна (культура, яка вже є носієм інформації; тобто стає можливим її накопичування та поширення);

* комунікативна (дана функція тісно пов'язана з попередньою; за допомогою комунікативної функції відбувається обмін інформацією в різних контекстах);

* нормативна, ідеологічна (медійна культура несе відповідальність за процес становлення та соціалізації особистості, засвоєння нею соціальних норм, цінностей, досвіду, знань та ідеалів, які відповідають певному суспільству);

* розважальна або ж релаксаційна (функція, пов'язана з потребою відпочинку; медіакультура пропонує різні види розслаблення: від комп'ютерних ігор до інтерактивних програм телебачення);

* креативна (допомагає освоювати та змінювати світ і життя навколо; задовольняє власну допитливість в будь-якій сфері; людина отримує нову інформацію, а з нею і знання, які потім осмислює);

* інтеграційна (медійна культура об'єднує суспільство; вона зберігає все, що накопичено державою, і створює зв'язок між поколіннями);

* посередницька (культура виконує роль соціального посередника, який встановлює та налагоджує зв'язок між різними структурами суспільства) [див. 3].

Отже, медіакультура - це важливий феномен соціокультурного простору, який є невід'ємною частиною культурно-комунікаційної системи. Цій культурі властиве використання медійних продуктів, які торкаються будь-якої сфери життєдіяльності, а також інтеграція різних сенсорних вражень людини, що безпосередньо впливає на формування світогляду та визначає тип мислення. Такий вплив на суспільні процеси може бути як позитивним, так і негативним.

Через це, вкрай важливо здійснювати цілеспрямовані заходи щодо впровадження медіаосвіти в суспільстві задля його майбутнього розвитку. Це допоможе сформувати аналітичний підхід до сприйняття інформації або явищ, які відображають сучасну реальність, їх критичне оцінювання, і також розвинути творчий потенціал особистості. Медіакультура викликає значний інтерес для вивчення і подальших досліджень серед фахівців у галузях культурології ментальності, соціології та аксіософії культури.

Література

медійна культура інформаційний

1. Лазарєва Л.М. Медіакультура та її функції. Культура і сучасність: альманах. 2010. № 2. С. 140-145. URL: http://surl.li/nnjmo (дата звернення: жовтень 2023 р.).

2. Покулита І. К., Колотило М. О. Медіапрактики у соціальній роботі: підручник. Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка», 2020. 192 с.

3. Лисинюк М. В. Медіакультура: сутнісні особливості і функції. Питання культурології. 2020. Вип. 36. С. 38-48. URL: http://issues-culture-knukim.pp.ua/article/view/221042/221508 (дата звернення: жовтень 2023 р.).

Размещено на Allbest.ru