Фолькопера "Цвіт папороті" за мотивами українського фольклору: очима виконавця

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтва

Циклова комісія сучасного естрадного танцю

Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки

Фолькопера «Цвіт папороті» за мотивами українського фольклору: очима виконавця

Гурська О.Л., викладач, артистка балету

Аналогів фолькопері «Цвіт папороті» у світовій музичній культурі немає. Фолькопера була створена за мотивами українського фольклору спеціально для Національного заслуженого академічного народного хору ім. Г. Верьовки на замовлення Анатолія Авдієвського. Постановку в «закритому режимі» було показано 27 жовтня 1978 року на сцені Палацу культури «Україна». Балетмейстер - Анатолій Шекера, заслужений діяч мистецтв України, сценограф - Євген Лисик, народний художник України, режисер - В. Пархоменко [1, 51; 2].

Прем'єра фолькопери мала відбутись того самого року, про що сповіщали тодішні афіші «Укрконцерту», які вже були розклеєні по місту (первісна її назва була «Коли цвіте папороть» - фольклорна опера-балет на дві дії). Навіть квіти на прем'єру продавали в столичних театральних касах, та, на жаль, її так і не дочекались численні шанувальники таланту видатних митців, адже після першого ж «закритого» перегляду фолькопери партійні функціонери колишнього тоталітарного режиму зробили все можливе, аби постановку ніхто й ніколи більше не побачив.

Композитор фолькопери Станкович Євген Федорович згадує: «...музичний твір на фольклорній основі, якого досі не було не лише в хорових колективах колишнього Союзу, а й у світових мистецьких колективах. І що важливо, твір і досі має характерні, лише йому притаманні неповторні історичні ознаки, які на той час, як композитор, я не міг оминути. Мабуть, отой твір саме за таких жорстоко-непростих ідеологічних обставин суцільної тоталітарної заборони всього національного і прогресивного не міг не з'явитись. І, звичайно ж, в основі твору мала домінувати Українська Народна Пісня. Тож мені як композиторові імпонувало саме те, що в цьому випадку я міг на власний розсуд створити такий твір, який і уявляв сам собі.

Під час знайомства з фольклорним матеріалом і багатою історією України в мене й виникла ідея створити на основі козацьких пісень, які, з одного боку, передавали героїку гоголівської повісті «Тарас Бульба», а з іншого - Купало. Себто древньослов'янську фольклорну й навіть язичницьку лінію, що своїм корінням сягала б дохристиянської епохи.

Отже, саме ці дві лінії, з одного боку, - героїчне минуле й боротьба українського народу за свою незалежність, віру, самобутність, і боротьба за свій поріг, Батьківщину, що й пов'язано насамперед з козацтвом; а з іншого боку, рідкісне ставлення українців до навколишнього світу, що й відбилося в їхній свідомості упродовж віків. А далі - безпосереднє світосприйняття народом довколишнього середовища, що й вихлюпнулось у численних унікальних фольклорних піснях» [1, 51-53].

15 листопада 2003 року в Національній опері України відбулась прем'єра фолькопери «Цвіт папороті», яка різниться від попередньої тим, що поставлена лише її друга дія - «Купало». Диригент оркестру Національного хору ім. Г. Верьовки, пан Г. Єрьоменко, фолькоперу аранжував спеціально для оркестру хору. Балетмейстер-постановник Алла Рубіна мала власне концептуально-пластичне вирішення вистави [1, 56-57].

Про відтворення фолькопери «Цвіт папороті» колективу Національного хору ім. Г. Верьовки повідомив Анатолій Тимофійович на початку 2003 року - і робота розпочалась. Як потім жартували серед однодумців творчого проєкту, «дитину виносили і народили», бо рівно дев'ять місяців тривав творчий і цікавий процес.

Алла Давидівна приходила до хореографічної зали завжди заряджена творчими ідеями, але сам процес творення відбувався «тут і зараз», це було її концептуальне бачення, що полягало в сотворчості з артистами балетної трупи. Як людина - легка й дружня в спілкуванні, як балетмейстер - креативна в пошуку нових лексичних форм і підходів, як митець - вдумлива і наполеглива. Усіма цими якостями вона й підкорила колектив хору, «заразила» темою фолькопери, постановча робота проходила в піднесеному творчому настрої. Алла Рубіна поступово втягувала нас у цікавий процес постановчої роботи, де танцівники ставали лексичною глиною майбутніх хореографічних образів. Пам'ятаю, як вона на невеличких творчих паузах, спостерігаючи за нашими невимушеними рухами, просила повторити їх і потім вводила в постановку.

Рис. 1

український старослов'янський фолькопера цвіт папороть

Багато цікавих задумок мала Алла Давидівна стосовно декорації і костюмів, але бюджетна складова забезпечення спектаклю була досить обмежена, тому деякі ідеї балетмейстера не були втілені в життя. На жаль, бо вважаю, що якщо б усе заплановане було відтворено, то рівень спектаклю не поступався б світовому, а враховуючи, що це фолькопера, то вразив би мистецький простір людства.

Сучасна постановка дає поки що неповну версію триактної фолькопери-балету «Цвіт папороті», лише її другу дію, побудовану на центральному розділі «Купайло», яка містить частини: «Людське купайло», «Русалчині купала», «Ведьомське купало» (купало - цебто очищення душі, тіла й помислів від усякої скверни).

Рис. 2 Учасники постановки другої частини фолькопери Є. Станковича «Цвіт папороті» (15 листопада 2003 р.)

Так оновлений спектакль постав у всій своїй красі і величі, хоча в оновленій редакції і стилістично-пластичному трактуванні. Перед глядачем воскресло пластичне фольклорно-класичне дійство, яке уособлювало в собі елементи давньої старослов'янської обрядовості в сучасному сценічному прочитанні, де центральною частиною візуального ряду стала динамічно-експресивна хореографічна постановка, у якій балетмейстеру Аллі Рубиній поталанило напрочуд образно та розмаїто втілити своє уявлення про наш прадавній язичницький світ, відтворити мовою сучасного танцю особливості старослов'янського способу життя, общинність, буяння характерів, протистояння общин та обрядову еротику свята. А гармонійне поєднання хору, оркестру й балету створило неповторну, проникнуту старовинною магією і сучасною символікою сонячну ауру постановки [1, 59-60].

Література

1. Корнійчук В.П. Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки: художньо-документальна повість. Київ: Криниця, 2012. 496 с.; іл.

2. Цвіт папороті. Гра долі.

3. Розвиток сучасного хореографічного мистецтва та шляхи їх вирішення: матер. ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Луганськ, 05-06 груд. 2013 р.). Луганськ, 2013. С. 106-109.

4. Юдова-Романова К.В. Цифрові 3D меппінг технології у творах сценічного мистецтва в Україні. Танцювальні студії. 2020. Т. 3, №2. С. 163-178.

5. Юдова-Романова К., Стрельчук В., Чубукова Ю. Режисерські інновації у використанні технічних засобів і технологій у сценічному мистецтві. Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Сцен. Мистецтво. 2019. №2(1). С. 52-72.

Размещено на Allbest.Ru