Актуалізація ідей українського балетмейстерства в аспекті розвитку національної хореографічної педагогіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуалізація ідей українського балетмейстерства в аспекті розвитку національної хореографічної педагогіки

Благова Тетяна Олександрівна, доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри хореографії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Актуальність представленої розвідки зумовлена тим, що в сучасних умовах розвитку хореографічної освіти в Україні головним наративом, на наше переконання, є збереження та розвиток культурних і просвітницьких традицій, формування в учнівської та студентської молоді національної ідентичності, моральних і духовних цінностей засобами мистецтва руху, виховання поваги до культурно-мистецьких надбань попередніх поколінь. Відповідно, пріоритетним напрямом національної хореографічної педагогіки є збереження нашої унікальної школи - і виконавської хореографічної, і мистецько-педагогічної.

У цьому контексті важливо усвідомлювати, що поступ національного хореографічного мистецтва відбувається не знеособлено, а саме завдяки талановитим самобутнім яскравим особистостям, які щоденно творять танцювальну культуру - збагачують мову танцю, презентуючи у своїй творчості автентичні локальні регіональні особливості лексики народної хореографії. Особливо наочно самобутність педагогічних традицій у сфері професійної хореографії виявляється в діяльності знаних персоналій національної хореографічної освіти, що, головним чином, живлять галузь науковими ідеями і практичними здобутками [1, 250].

Отже, пріоритетною тенденцією розвитку національної хореографічної педагогіки є активізація уваги науковців і практиків до проблеми персоналізму в галузі. Серед відомих досліджень зазначеного напряму - наукові розвідки Г. Боримської, Я. Верховинця, Д. Демків, Н. Дем'янко, О. Жирова, Н. Зубарева, І. Книш, Б. Кокуленка, Л. Косаковської, Ю. Станішевського, Б. Стаська та ін. Водночас у сучасній теорії хореографічної освіти істотно бракує спеціальних досліджень, що висвітлювали би процеси динаміки розвитку вітчизняних хореографічно-педагогічних шкіл, які, власне, і вважаємо осердям навчання національного танцю в різних формах організації.

У контексті досліджуваної проблеми окремої деталізації потребує досвід хореографічно-педагогічної діяльності відомих українських балетмейстерів (К. Балог, Г. Березової, О. Бердовського, М. Вантуха, П. Вірського, В. Вронського, О. Голдрича, О. Гомона, Л. Калініна, Б. Колногузенка, А. Кривохижі, Д. Ластівки, В. Петрика, Н. Уварової-Латинської, Л. Чернишової, Я. Чуперчука та ін.), творчість яких стала джерелом практичного освоєння окремих хореографічних форм, їх автентичних зразків, створення численних авторських варіацій, що значно розширило лексичні можливості народно-сценічних танців, сприяючи визначенню стратегії розвитку народної хореографії та формуванню національної хореографічної школи.

Специфікою українського балетмейстерського мистецтва визначаємо той факт, що сукупність його основних теоретико-методологічних концептів сформувалася у вимірі професійно-сценічного виконавства: в умовах театрально-видовищної індустрії (у національному балетному театрі) і в ансамблево - естрадній галузі (у діяльності відомих танцювальних колективів). Особливості формування професії балетмейстера в Україні містко схарактеризував Ю. Станішевський: «Найбільшим досягненням української хореографії, свідченням її художньої зрілості є те, що в республіці виросли свої балетмейстери, творці національного репертуару, які своєю діяльністю сприяли утвер-дженню в Україні професіонального балетного мистецтва. Кожний з цих майстрів, використавши багатства мальовничого українського танцю, досвід класичної хореографії, приніс на українську сцену свій творчий почерк, свою манеру <...>» [5, 3]. Сутнісна особливість професійної активності українських балетмейстерів, на наш погляд, полягає в тому, що вона уособлює єдність автентичного танцювального мистецтва з освітньою практикою - процесами хореографічного виховання й навчання.

На основі аналізу фундаментальних праць з розвитку теорії українського танцю (В. Авраменка, В. Верховинця, К. Василенка, Р. Гарасимчука, А. Гуменюка) можемо стверджувати про формування української хореографічної педагогіки в таких основних теоретико-методологічних напрямах: 1) розробці способів фіксації танцювального матеріалу та авторських систем його запису; дослідженні етнонаціональних джерел народної хореографії та їх теоретичному студіюванні; 2) створенні авторських класифікацій народних танців за різними ознаками та визначенні їх сутнісних характеристик; 3) вивченні семантики, лексики, морфології народного танцю; створенні ґрунтовних теоретичних праць, присвячених дослідженню ґенези української народної хореографії [1, 254].

Узагальнення провідних тенденцій творчої практики українських балетмейстерів дало змогу обґрунтувати структуру цілей, стратегій і змістових напрямів їхньої діяльності. Зокрема, концептуальною ідеєю функціювання професії балетмейстера у вимірі української хореографічної освіти визначаємо збереження національної самоідентичності засобами танцювального мистецтва в різних напрямах творчої активності. Її реалізація ґрунтується на методологічних принципах: 1) поєднанні академізму й новаторства в сценічних хореографічних формах як необхідного чинника поступу балетмейстерського фаху; 2) ставленні до національного танцю як до носія світоглядної інформації про українську культуру в її ментальних характеристиках; 3) усвідомленні національної хореографії як чинника формування аксіосфери особистості. Практичне втілення окреслених методологічних принципів балетмейстерської діяльності відбувається в різноаспектних парадигмальних напрямах - її хореографічних і педагогічних сенсах, які корелюють між собою, взаємозбагачуючись та утворюючи організовану цілісну структуру професії [2, 420].

Дослідження мистецько-педагогічної спадщини, досвіду видатних педагогів-хореографів дало змогу встановити, що творчу діяльність із формування хореографічних сенсів української національної хореографічної школи вони здійснювали в контексті чітко вираженої ідейно-естетичної позиції, власних теоретико-методологічних підходів, сформованих у результаті різноаспектної хореографічно-педагогічної діяльності: навчально-виховної, етнографічно-пошукової, організаторської, просвітницької та дослідницької. українське балетмейстерство хореографічна освіта

Педагогічні сенси професії розкривають просвітницький аспект діяльності, характеризують сутність авторських принципів, закономірностей, змісту, методів і прийомів хореографічно -педагогічної роботи. Методологічною основою розвитку педагогічних сенсів українського балетмейстерства вважаємо виявлення глибокого духовного змісту танцювального мистецтва, його виховної ресурсності, художньо-естетичного наповнення[2, 423]. Прищеплюючи відчуття стильових особливостей української танцювальної лексики, вони (балетмейстери) прагнули сформувати у своїх вихованців справжнє розуміння природи й традицій народної хореографії, художній смак, естетичні принципи, глибоку повагу до української хореографічної культури. Так, П. Вірський, сповідуючи своїм мистецтвом велич і красу українського народу, прагнув показати мовою танцю, довершеною «і за змістом, і за формою», «національну своєрідність і народні традиції», характерні риси народу, «а не просто танцювальні зразки» [4, 5]. При цьому кожний талановитий балетмейстер у процесі творчої праці відкривав власне бачення теорії та практики танцю, формував принципи й закономірності створення образів, методи хореографічно-педагогічної роботи. Вони визначають свою творчу методику передовсім живим процесом, яка, зберігаючи певну традиційність, перманентно набуває новаторських рис. «Це лише на перший погляд здається, що вся премудрість у танці - правильно завчити рухи і не переплутати мізансцени, - наголошує М. Вантух на багатоаспектності професії хореографа. - Створюючи танець, балетмейстер реалізовує внутрішні чуттєві імпульси через ритмо-пластичні форми <...>» [3, 63-64].

Окремі художньо-естетичні й загальнопедагогічні принципи навчання хореографії, обґрунтовані та практично втілені балетмейстерами, стали універсальними, що дає змогу визначити їх перспективними складниками національної хореографічної педагогіки. Зокрема, засадничими серед них визначаємо: формування у вихованців усвідомленого ставлення до хореографічної праці; професіональної вимогливості до результатів діяльності; інтеграцію хореографічного навчання (використання в освітньому процесі елементів різних хореографічних систем: видів, стилів, жанрів хореографії); цілісність хореографічно-педагогічного процесу (органічної єдності та взаємозв'язку всіх напрямів роботи виконавського колективу: навчально-виховної, організаційної, постановчої, режисерської, просвітницької, концертної); систематичність і послідовність хореографічної підготовки [2, 424].

Отже, загальновідомі національні хореографічні колективи стали своєрідними творчими лабораторіями формування концептів професії балетмейстера. Видатні митці хореографічного мистецтва уможливлювали загалом творення національної хореографічної школи. Незважаючи на множинність підходів до інтерпретації балетмейстерської діяльності, її узагальненими концептуальними напрямами визначаємо: 1) актуалізацію виховання молоді на кращих національних культурно-мистецьких традиціях; 2) удосконалення та систематизацію хореографічної лексики, розвиток її традиційних та осучаснених властивостей; 3) розширення виражальних можливостей танцю у різних формах сценізації; 4) утвердження авторських методичних систем і технологій хореографічно-педагогічної роботи.

Література

1. Благова Т. О. Динаміка розвитку школи українського народного танцю (у контексті діяльності видатних педагогів-хореографів XX ст.). Wspolczesne problemy kultury i sztuki : monograph / scientific editors : dr Karolina Janczy, dr Olga Lukovska, dr Tetyana Nestorenko. Wydawnictwo Wyzszej Szkoly Technicznej w Katowicach, 2016. S. 250-260.

2. Благова Т. О. Розвиток хореографічної освіти в Україні (XX - початок XXI ст.) : дис. ... д-ра. пед. наук : 13.00.04. Полтава, 2021. 595 с.

3. Вадясова Н., Чернець В., Шульгіна В. Мистецько-педагогічна школа видатного діяча української культури Мирослава Вантуха. Київ : НАКККіМ, 2012. 152 с.

4. Павло Вірський: життєвий і творчий шлях / упоряд.: Ю. В. Вернигор, Є. І. Досенко. Вінниця : Нова Книга, 2012. 320 с.

5. Станішевський Ю. О. Павло Павлович Вірський. Київ : Держ. вид-во образотв. мистец. і муз. літ-ри УРСР, 1962. 46 с.

Размещено на Allbest.ru