Регіональні особливості побутових танців Буковини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОБУТОВИХ ТАНЦІВ БУКОВИНИ

Крупа Вікторія Вікторівна, магістрантка

м. Київ

Анотація

Розглянуто особливості української народної хореографії, фольклор. Перші згадки про хореографію. Проблема збереження хореографічного мистецтва у суспільстві. Велику увагу приділено регіональним особливостям побутових танців Буковини, художньому образу, тощо.

Ключові слова: хореографія, народна культура, фольклор, побутовий танець, художній образ.

Аннотация

Крупа Виктория Викторовна (Украина) РЕГИОНАЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ БЫТОВЫХ ТАНЦЕВ БУКОВИНЫ

В статье рассматриваются особенности украинской народной хореографии, фольклора. Первое упоминание о хореографии. Проблема сохранения хореографического искусства в обществе. Большое внимание уделяется региональным особенностям народных танцев Буковины, художественному образу и тому подобное.

Ключевые слова: хореография, народная культура, фольклор, бытовой танец, художественный образ.

Annotation

Krupa Victoria (Ukraine)

REGIONAL FEATURES OF FOLK DANCES BUKOVINA

The article considers the features of Ukrainian folk choreography, folklore. The first mention of choreography. The problem ofpreserving choreographic art in society. Much attention is paid to the regional features offolk dances of Bukovina, artistic image, etc.

Key words: choreography, folk culture, folklore, folk dance, artistic image.

Виклад основного матеріалу

хореографія фольклор мистецтво буковинський

Український народний танець, який яскраво презентує національну культуру, насамперед пов'язаний з багатою скарбницею спадщини нашого народу, її побутово-звичаєвою, обрядовою, музично-пісенною культурою. Традиції та звичаї, що неодноразово зустрічаються у народному танці, постійно урізноманітнюються завдяки гармонійному синтезу певних видів і жанрів народної творчості. Такий етап не можна назвати швидким і легким, проте це багатогранний, цікавий та захоплюючий процес, який варто розглядати як процес збагачення народної спадщини.

Мета: на основі аналізу аспектів збереження та розвитку традицій національної хореографічної культури провести пошукову, експериментальну роботу з проблем сценічного використання буковинського строю в танці, а також уточнення пріоритетів його художнього стилю, що виходять зі втілення художнього образу, його фольклорного змісту, звичаїв та обрядів; який опирається на основи етнографічної специфіки народного танцю, образного бачення та його р егіональної особливості.

Об`єкт досліджень: збереження і розвиток традицій побутового танцю Буковини та його регіональні особливості.

Українська народна хореографічна культура, що становить природну основу і невичерпний арсенал зображально -виражальних засобів професійного мистецтва, продовжує відігравати й свою власну роль органічного складника духовного життя людей. Початок покладено ще в давні часи, коли танці і танки (хороводи) було безпосередньо вплетено в повсякденне життя, являючи собою дієвий засіб сезонної організації трудових буднів, обрядування урочистостей, свят. Українська народна хореографічна культура, попри всі поневіряння, ідеологічні утиски та чужоземні впливи упродовж своєї історії не тільки вижила та зберегла самобутність, але й розвинулася якісно, збагативши свою лексику, жанрову різноманітність і художню палітру.

За визначенням О. Бойко, термін «художній образ...має два основні значення: у широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання дійсності у мистецтві; у вузькому специфічна форма буття художнього твору в цілому й усіх складових елементах його зокрема» [1, 11]. При цьому дослідниця приділяє виняткове значення естетичній сутності художнього образу.

Ця проблема завжди була актуальною для багатьох видатних українських хореографів, які у своїй творчості опирались і на науково обґрунтовані джерела теоретиків народного танцю [2, 45-46], і на численні експедиції, дослідження практиків, для кого прагнення розкрити глибину народної традиції було не тільки джерелом натхнення, а ставало можливістю суттєво осягнути премудрості хореографічної мови [3, 137].

Танець виник з появою первісного суспільства, коли життя людини тісно перепліталось із природою і залежало від її прихильності. Він за своєю суттю є вираженням абсолютно всіх почуттів та емоцій, які відомі людині. Еволюція народного танцювального мистецтва, від ритуально-прикладних форм у стародавньому суспільстві до високих мистецьких зразків сучасності, відповідає закономірностям соціокультурного, духовного перетворення етносу. Найважливішою ознакою будь-якого народу, як відомо, є його національний характер. Національна специфіка є результатом впливу цілого ряду чинників. До головних з них треба віднести історичний шлях розвитку даного народу, природно кліматичні умови, в яких він живе, та основну спрямованість його трудової діяльності. Ці чинники найактивніше впливають на національне мистецтво, додаючи йому специфічні риси. Національний характер виявлявся і в різних сферах життя народу, зокрема і в народних танцювальних традиціях. На сучасному етапі розвитку хореографічного мистецтва значне місце посідає народно-сценічний танець, який є досить популярним у репертуарі як самодіяльних, так і професійних хореографічних колективів України та світу. За своїм походженням народно-сценічний танець може бути як витоком фольклорного танцю, так і новоствореним за ідеями балетмейстера хореографічним твором.

Хореографічний фольклор України надзвичайно багатий. Окрім хороводів, є ритуальні, обрядові, побутові, сюжетні танці, у супроводі хору і під акомпанемент самобутніх народних або тільки ударних інструментів.

Використовуючи певні теми, що виникли на ґрунті одного звичаю, обряду, традиції, перейнявши колорит, образні деталі лексики, розробки певних позиційних лейтмотивів і стиль фольклорного танцю, балетмейстер створює свій, авторський варіант танцю. Не слід забувати, що народний танець це, передусім, танець для себе, а не для глядача. Виконавець відчуває естетичну насолоду від музично-експресивного, емоційно-моторного діяння, закладеного в самій специфіці хореографічного мистецтва. У фольклорному танці певну кількість рухів дуже часто повторюють без їх структурно-морфологічної розробки. У побуті фольклорний танець виконують за бажанням танцюристів, тобто пари утворюються за попередньою домовленістю чи в процесі виконання. Фольклорному танцю притаманний елемент імпровізації, тобто вміння танцюриста перевтілюватися в той чи інший образ, наслідувати ті чи інші риси характеру, повадки звірів, птахів тощо.

До фольклорних матеріалів необхідно ставитися бережливо, як до цінних знахідок, оскільки вони мають великий вплив на формування національної свідомості українського народу.

Народні танці містять цінний матеріал щодо характеристики історії виникнення, особливостей становлення та розвитку танцювальної культури українців, його жанрово-тематичної палітри, еволюції стилю та лексики.

Поняття фольклору та фольклоризму в хореографічному мистецтві найтіснішим чином пов'язані з фольклорним і народно-етнічним танцем. Насамперед, розглянемо процеси розвитку сучасного мистецтва, зокрема хореографічного, на даному етапі, їх сутність, спільні риси та відмінності, акцентуючи увагу на парадоксальному, на перший погляд, визначенні феномена «сучасність», тобто явища, яке дає досвід і яке сприймається через чуттєві органи.

Перше явище сучасне мистецтво спрямоване в майбутнє, але з огляду на традиції найтіснішим чином пов'язане з минулим. Друге відносна умовність поняття «минуле» стає стосовно сучасного уже традицією. Враховуючи це поняття сучасний фольклор з безперервними діалектичними процесами, які відбуваються в суспільстві, сучасний доти, доки він відтворює у довершеній формі істотні зміни в сучасному житті, історії, побуті народу, його прагнення, ставлення до дійсності. Таким чином, поняття «традиція» може видозмінюватись, трансформуватись, набувати нових рис. І, нарешті, третє являє собою оцінку сприйняття нашим розумом як минулого, так і сучасного, і майбутнього, і одні й ті ж явища можуть виступати в різних парах, а інші віддалені в часі.

У хореографії це сфери: а) дослідження побутування чинних жанрів; б) збирання і обробки; в) новоутворень на основі фольклорних матеріалів. Хореографія дещо із запізненням включилась у цей процес, і спонтанно він відбувався упродовж усієї історії, збагачуючи новими художніми надбаннями. Як не дивно, Буковина вважається традиційно-мультикультурним краєм України, тому завжди привертала увагу не тільки політиків, істориків, а й учених різних культурологічних напрямів (дослідження М. Костишиної, М. Білана, Г. Стельмащук, М. Поморянського, Ю. Марка), обрано предметом вивчення, узагальнення та розкриття етнографічних особливостей буковинських строїв як важливої складової творення цілісного образу народного танцю. Народна творчість і її система символічного кодування значення стає джерелом мистецьких інтерпретацій; і в напряму синтетичного взаємовпливу народного строю і хореографії промовистою як приклад є діяльність В. Васькова, для якого народна творчість є не тільки джерелом натхнення, але й школою майстерності. Буваючи в етнографічних експедиціях буковинського краю, вивчаючи витоки народної хореографії та створюючи на їх основі танцювальні композиції, він одночасно розробляє нові ескізи сценічного одягу. Індивідуальність його творчої манери характеризує здатність мислити образами. Від цього залежить забарвлення танцювального костюма. За головне у вирішенні моделі завжди береться ритм кольорових плям, строгий ритм аплікацій, вишивок, химерні костюмні доповнення [4, 168-169]

У цьому базовим орієнтиром для автора, окрім власних досліджень в етнографічних зонах Північної Буковини, прислужаться багаті колекції народних строїв та архівні фотодокументи з чернівецьких обласних музеїв народної архітектури та побуту, краєзнавчого і художнього музеїв, цікаві збірки громадських музеїв краю, приватні колекції відомих збирачів старожитностей.

Саме такий науково-методологічний підхід демонструє найважливіші художні принципи творення цілісного образу хореографічного задуму. Буковинський танець має всеохоплююче відображати етнографічну неповторність, колорит, характер, тематичне забарвлення.

Література

1. Бойко О. С. Художній образ в українському народно-сценічному танці: монографія. Київ: Ліра-К, 2015. 204 с.

2. Бернадська Д. П. Феномен синтезу мистецтв в сучасній українській сценічній хореографії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.01 «Теорія й історія культур». Київ, 2005. 20 с.

3. Голдрич О. Хореографія: посібник з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю. Львів: Край, 2003. 160 с.

4. Костишина М. В. Український народний костюм Північної Буковини: традиції і сучасність. Чернівці: Рута, 1996. 189 с.

Размещено на Allbest.ru