Творча діяльність М.М. Синельникова як чинник культурного партнерства в соціокультурному просторі України початку ХХ століття

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Творча діяльність М.М. Синельникова як чинник культурного партнерства в соціокультурному просторі України початку ХХ століття

Лукашева Л., аспірантка

Історія української культури, зокрема театральної, - явище показове, величне і яскраве, утворене з безлічі культуротворчих і культуроформуючих чинників, що сформувалися в неповторний і вкрай самобутній соціокультурний простір України. Здавалося б, початок ХХ століття - відстань, що, з одного боку, надто віддалена задля ретельного розгляду, а з іншого боку, навпаки - уможливлює широкоформатне осягнення мистецьких явищ, подій і постатей, бо, як відомо, «величне бачиться на відстані». І попри те, що глибинний культурний «зміст» далекої доби ми сприймаємо й транслюємо з позицій свідомості людини ХХІ століття, з урахуванням столітньої еволюції людства у всіх митях людського буття. Проте незмінним залишається пієтетне ставлення до наших славнозвісних попередників, наша пошана за здобутий, вибудуваний і сповідуваний ними, впродовж їхньої творчої діяльності, основоположний принцип високохудожності у творчості. Сказати більше, початок ХХ століття в контексті культурних зрушень постав красномовним ствердженням переваги феномену високохудожньої творчості, основними засадами якої стали просвітницька, виховна й естетична місії. Доказом цього слугує яскрава та плідна творча діяльність Миколи Миколайовича Синельникова - видатної мистецької особистості в просторі української культури кінця ХІХ - початку ХХ століття, актора, режисера, театрального педагога й антрепренера.

У сучасному культурному просторі України ім'я Миколи Миколайовича Синельникова залишається не достатньо відомим. З огляду на це, доцільно звернутися до основних віх його біографії. Микола Миколайович Синельников народився в місті Харкові 12 лютого (31 січня) 1855 року в родині викладача повітового училища. Цінний фактологічний матеріал щодо біографії митця поданий у книзі мемуарів «Шістдесят років на сцені. Нотатки», перші рядки якої присвячені його непростим дитячим рокам. Батьки М.М. Синельникова були переконаними прибічниками необхідності освіти і, навіть попри невеликі статки, віддавали своїх дітей до гімназії.

Перші випробування на міцність М.М. Синельников пройшов за початкових гімназичних років: помер батько - і родина опинилася в скрутному матеріальному становищі. Сторінки мемуарів майстра оповідають про ці драматичні часи стримано й лаконічно, залишаючи «міжрядково» емоційний зміст дитячих переживань. Зрозуміло, що життя вимагало від хлопця дорослого рішення: він мав стати опорою матері та сестрам. Сам М.М. Синельников вважав, що йому допоміг його голос. У книзі Н. Слонової «М.М. Синельников. Монографія» авторка відтворює означені події під кутом емоційно-психологічного трактування: «У нього був голос (спочатку альт, пізніше тенор), відмінний музичний слух, і його з першого класу зарахували до церковного хору. Красивий тембр і виняткова музичність швидко звернули на себе увагу, юному співакові почали доручати сольні партії, і після смерті батька, враховуючи матеріальну скруту Синельникових, солісту призначили жалування - двадцять карбованців на місяць. Це рано збудило у ньому почуття відповідальності і дисципліни. І як би не кортіло хлопчику бавитись із однолітками, він завжди точно в призначений час, охайний й підтягнутий з'являвся до регента на індивідуальний урок» [6, 7]. Подальше доросле життя неодноразово випробуватиме міцність духу М.М. Синельникова, проте гартуючий досвід дитинства надаватиме майбутньому митцеві сили та стійкості духу.

Риторика роздумів М.М. Синельникова позначена перевагою позитивної творчої свідомості, а місцем сили для його видатної творчої діяльності постав Харків. Красномовним свідченням цього є мемуари Митця «Шістдесят років на сцені. Нотатки».

У соціокультурному просторі України тих часів Харків виділявся значними мистецькими досягненнями і, завдяки високохудожній творчій діяльності М.М. Синельникова, мав репутацію кращого міста театральної провінції країни. Мистецька картина тих часів справляла дивне враження : то був розквіт строкатих пошуків й експериментів у площині драматично-театрального мистецтва. Порубіжжя сторіч спричинило в середовищі передової художньої інтелігенції потужний рух щодо кардинального оновлення театральної справи. Зрозуміло, що «нове слово в мистецтві» столичних театрів позначалися і на розвитку провінційного театрального мистецтва. творчий актор режисер синельников театральний харків

Енергійне творче буття міста відчутно пожвавило гастрольні «кровотоки». Харків'яни знайомилися з творчістю Художнього і Малого театрів, з творчими новаціями трупи В. Мейєрхольда, Драматичного театру В. Комісаржевської, який з вересня 1902 р. до травня 1903 р. двічі побував у місті. Наприкінці ХІХ століття Харків, Одеса і Київ стають важливими театральними центрами для багатьох українських мандрівних труп: М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, а також Г. Деркача, О. Суслова, О. Суходольського, Д. Гайдамаки, Л. Сабініна та ін.

Слід зазначити, що велику культуротворчу роль у формуванні культурного ландшафту Харкова відіграв Марко Лукич Кропивницький. Життєві обставини навік зв'язали його з Харковом: наприкінці 80-х років ХІХ століття він придбав у власність хутір «Затишок» неподалік від Харкова, тож став частіше відвідувати місто. Для Харкова це було безцінним дарунком долі, бо неперевершений Майстер театральної сцени, якого придирлива театральна критика того часу уславила епітетом «недосяжний український Сальвіні», підносив естетичний рівень самого театрального мистецтва, а відтак і художньо-смакові вимоги театральної публіки. Тобто високий культурний код Харкова значною мірою посилювався видатною творчою діяльністю Марка Лукича Кропивницького.

Поняття «соціокультурний простір» пов'язане із функціонуванням науки соціології. Проте означений термін активно використовують у широкому гуманітарному знанні. Світ ідей сформулював поняття соціокультурного простору в межах уявлень про нього, як про простір, який утворений множиною феноменів культури, що активно взаємодіють один з одним. Тож феномен харківського культурного злету початку ХХ століття легко пояснити саме яскравим неповторно-самобутнім, потужно професійним творчим різнобарв'ям великих імен і звершень.

М.М. Синельников вказував на те, що вважає М.Л. Кропивницького одним зі своїх учителів: «Я не знав і навіть не запідозрював основного - ансамблю... Але перші ж побачені мною постановки справжнього режисера М.Л. Кропивницького відкрили мені очі. Як це несоромно, мушу зізнатися, що тоді я і не уявляв навіть, що ансамбль - це не тільки гармонійне виконання головних ролей хоч би і талановитими, хоч би і бездоганними акторами. У Кропивницького з ідеєю даної п'єси нерозривно зливалося все - виконавець центральної ролі, хорист, статист, оформлення, деталь - все - гармонія». Риторика М.Л. Кропивницького щодо творчості М.М. Синельникова відзначалася лише схвальними відгуками. І навіть, якщо оминути притаманну творцям емоційність і певну театральну екзальтованість, цілком логічно припустити, що тотожність естетичних принципів та уявлень двох велетнів української культури робила їх творчими однодумцями і партнерами.

Размещено на Allbest.Ru