Вплив системи класичного танцю А.Я. Ваганової на формування балетної школи Китайської Народної Республіки

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Вплив системи класичного танцю А.Я. Ваганової на формування балетної школи Китайської Народної Республіки

Мойсюк М.М., магістрант

Анотація

Розглянуто процес впливу системи класичного танцю Агрипини Яківни Ваганової на розвиток балету в Китайській Народній Республіці. Досліджено історію виникнення перших балетних шкіл у КНР, у яких викладали запрошені вчителі класичного танцю. Зазначено, як з 'явився перший національний балет Нового Китаю на поєднанні китайської та західної технік руху класичного танцю.

Ключові слова: класичний танець, балет, китайський балет, зародження балету в КНР.

Аннотация

Мойсюк Н.Н. Влияние системы классического танца А.Я. Вагановой на формирование балетной школы Китайской Народной Республики

Рассмотрен процесс влияния системы классического танца Агриппины Яковлевны Вагановой на развитие балета в Китайской Народной Республике. Исследована история возникновения первых балетных школ в КНР, в которых преподавали приглашенные учителя классичного танца. Указано, как появился первый национальный балет Нового Китая, который сочетал китайскую и западную техники движений классического танца.

Ключевые слова: классический танец, балет, китайский балет, зарождение балета в КНР.

Annotation

Moisuk M. Influence of the classic dance system A.Ya. Vaganova for forming a ballet school China People's Republic

Keywords: classical dance, ballet, Chinese ballet, the birth of ballet in China.

Незважаючи на час та епоху, людство завжди прагнуло до цікавого та нового в мистецтві, і культура китайського народу не є винятком. Далекий Схід завжди приваблював своєю неординарною культурою, філософією мислення та художніми творами, особливо мистецтвом танцю. У загальній історії танцю С. Худеков вказує, що «танцювальне мистецтво в Китаї знаходилось у повному розквіті за багато століть до християнської ери» [8, 26].

Класичний танець це всесвітньо відомий термін, що відповідає певному виду хореографічної пластики, лексика якої є мовою балетного мистецтва. Це велика гармонія поєднання рухів з класичною музикою. У Балетній енциклопедії зазначено, що термін «класичний танець» виник у Росії в кінці ХІХ століття через відособлення окремих видів танцю, поділ танцівників на «класичних» і «характерних» [3, 253].

Сучасне розмаїття хореографічних стилів і напрямів, безперечно, збагачує мистецтво танцю, надає нових поштовхів для ідей і шляхів до подальшого розвитку, але безперечним і непорушним базисом усе-таки залишається система класичного танцю. І який би стиль не опановував сьогодні танцівник, головною системою координат у хореографічному мистецтві має бути екзерсис класичного танцю. Дотримуючись методики навчання та поступово опановуючи ази класичного танцю, виконавець оволодіває засадами хореографічного мистецтва, що в майбутньому дадуть змогу «виліпити» статуру танцівника, здатну виконувати найрізноманітніші технічні завдання постановки.

Основою підготовки висококласних танцівників вважають вправи класичного танцю, що у світовій практиці звана, як система А. Я. Ваганової система, що формувалася протягом століть й увібрала в себе все найпровідніше та найлаконічніше. Агрипина Яківна узагальнила як особистий досвід, так і напрацювання своїх учителів: Х. Йогансона, Н. Легата, Е. Чеккетті, О. Преображенської, а через них відкриття К. Блазіса, Л. Адіс і їхніх попередників. Праця А. Ваганової стала методологічною основою для послідовників системи класичного танцю: О. Писарєва, Н. Базарової, В. Костровицької, А. Мессерера [3, 102].

Балет як вид театрального дійства зародився в епоху Відродження (XV XVI ст.) в Італії на придворних балах і святкуваннях. До Франції балет потрапив з Катериною Медичі, яка привезла його як спектакль, що поєднував спів, танці та декламацію. У Франції під патронатом Людовіка XIV балет переходить на професійну сцену, і його використовують в оперних і драматичних виставах. класичний танець ваганова китайський школа балет

Одне з основних правил класичного танцю є виворітні позиції ніг. Виворітність це здатність танцівника вільно розгортати ноги назовні від стегна до кінцівок пальців, що є необхідною виконання класичного танцю [3, 132]. Першими танцівниками балетів були придворні аристократи, які вправно володіли мистецтвом фехтування. Особливістю пересування при фехтуванні були кроки, які виконували при виворітній постанові ніг, що дозволяло краще пересуватись відповідно до вимог двобою. Так з фехтування вимога виворітного положення ніг перейшла в мистецтво танцю, що для французьких вельмож було зручно [5, 25].

Наступною особливістю класичного танцю є виконання танцювальних рухів на кінчиках пальців ніг. Першою впровадила цю техніку відома італійська балерина XIX століття Марія Тальоні, яка танцювала в м'якому взутті. Згодам таке виконання стали називати «пальцева техніка», яку виконують на пуантах (sur les Pointes') танець на кінчиках пальців, один з основних елементів жіночого класичного танцю [3, 419].

Жан Жорж Новер, провідний французький балетмейстер і реформатор класичного танцю, широко впроваджував пантоміму в розвиток драматичної дії і перетворив балет у самостійний жанр з обов'язковим сюжетом.

У XIX столітті на сценах Європи виступали знані артисти: М. Тальоні, Ж. Перро, К. Блазіс, С. Вігано, Ф. Ельслер, К. Грізі, які піднесли мистецтво танцю на високий художній рівень.

В Росії, перші балетні вистави відбулись у XVII ст. Постійні балетні трупи були створні в Петербурзі (1736), згодом у Москві (1806). Для забезпечення балетної діяльності до театрів запросили майстрів балетного мистецтва Ш. Дідло, Ж. Перро, М. Петіо; відомих балетних композиторів К. Кавос, П. Пуні, Л. Мінкус; балерин К. Колосова, М. Данилова, А. Істоміна, А. Глушковський та ін. Провідні європейські фахівці внесли значний вклад у розвиток, і вже з другої половини XIX століття російський балет посів провідне місце у світовому балетному мистецтві.

В Україні балет як самостійний жанр хореографічного мистецтва почав розвиватися за часів радянської влади. 1919 року в Київському театрі поставили балет «Жизель»: балетмейстер Михайло Мордкін, композитор Адольф Шарль Адан. Того самого року в театрі Державної української музичної драми в опері М. Лисенка «Утоплена» поставили танці русалок, а також балетну виставу «Азіаде» на музику І. Гютеля (хореографія балетмейстера М. Мордкіна). У Харкові 1925 року поставили балет «Корсар» (балетмейстер Михайло Моісеєв, композитор Адольф Адан). Усі ці вистави художньо оформив український живописець, графік, сценограф, педагог, академік Академії мистецтв СРСР, народний художник СРСР Петрицький Анатолій Галактіонович.

Створення першого українського балету «Пан Каньовський» (балетмейстер Василь Литвиненко, композитор Михайло Вериківський) поклало початок самобутньому українському національному балету в Харкові 1930 року. Творчі здобутки українського національного балету «Пана Каньовського» були продовжені в балеті «Лілея», який відбувся в Києві 1940 року (балетмейстер Галина Березова, композитор Костянтин Данькевич). «Київська постановка “Лілея”, здійснена з великим епічним розмахом, стала не тільки закономірним продовженням національних класичних музично-театральних традицій і досягнень в галузі синтезу народного й академічного танців, але і якісно новим етапом у розвитку українського балетного театру», підсумовує Юрій Станішевський [7, 111].

Усе це дало значний поштовх до виникнення та розвитку балету в Китайській Народній Республіці. Незважаючи на те, що це сталося майже три століття пізніше, це не стало перешкодою, а навпаки, сприяло великому стрибку в майбутнє балетного мистецтва Китаю.

Російська школа, а саме «система А. Ваганової», мала великий вплив на розвиток китайського балету. Так, у лютому 1954 року запускався перший проект під назвою «клас підготовки вчителів» у Пекіні, задля цього запросили А.О. Єліна, який став першим радянським експертом з питань викладання класичного танцю. 1958 року до Китаю запросили Петра Андрійовича Гусєва, який організував Пекінський балетний театр, відкрив хореографічне училище в Шанхаї та Чанчжоу, також керував курсами балетмейстерів.

Наприкінці 1959 року було створено експериментальну балетну трупу Пекінської школи танцю, яка стала першою професійною балетною трупою в історії Китаю. Наступного року в Шанхаї також відкрили школу танців, як і в Пекіні, з метою виховання професійних балетних талантів. Так від Півночі до Півдня, від Заходу до Сходу КНР почалась наполеглива праця над розвитком балету.

Розповідаючи про постановки перших китайських балетів «Красуня рибка» і «Повінь», Петро Гусєв з посмішкою згадував, як важко було вчити китайських танцівниць підтримок: коли він, показуючи ту чи іншу підтримку, брав танцівницю за талію, то вона тряслася, як осиковий лист, боячись, що її звинуватять в аморальності, через те що на очах у всіх вона дозволяла торкатися до себе, до свого тіла [1].

Китайський репортер Лі СюеКін писав: «Послухайте, як казала Бай Шусян» (”’ЏiЏГ [bбi shы xiвng] перша китайська балерина: «Через балет я побачила світ і отримала велику славу!» [6].

Для того щоб балет прижився в Китаї, треба було робити балетні вистави на національні теми. Але не так просто «зламати основу», щоб поєднати західні балетні техніки з історичним фоном китайської революції. «Ми із революційними почуттями пішли в армію і були із солдатами. Ми внесли інновації в танцювальні рухи, запозичивши рухи бойового мистецтва», сказала Бай Шусян [6].

У жовтні 1964 року в Гуанчжоу з'явився перший національний балет Нового Китаю, створений саме Бай Шусян «Жіноча Червона Армія (?¦в®Q¤l?)». Балет викликав неабияку реакцію китайського глядача і став ще популярнішим за «Лебедине озеро».

Саме балет «Жіноча Червона Армія» викликав велике зацікавлення в закордонних колег, які вивчали сучасне китайське балетне мистецтво. Видатна американська танцівниця Марта Грехем була дуже здивована після перегляду вистави, думаючи, що «китайський балет дуже напружений, а над червоним класичним явищем варто задуматися» [2].

Відома кубинська танцівниця Алісія Алонсо неодноразово захоплено говорила: «Уперше в історії балету є танець з пуантами з ножем і пістолетом» [4].

Поєднання китайського та західного балетів має свої переваги. Бай Шусян казала: «Балетне мистецтво походить від західних країн, але ми надали йому китайську національну особливість та культурні елементи, тому китайський балет виконує функції як китайського, так і зарубіжного мистецького спілкування, а також поширення китайської культури на міжнародній арені» [2].

Література

1. Аловерт Н. Петр Андреевич Гусев. Русский базар. №8 (461).

2. Бай Шусян.

3. Балет: энциклопедия / гл. ред. Ю.Н. Григорович. Москва: Советская энциклопедия, 1981. 623 с.: илл.

4. Китайський балет «Червона Леді Армія».

5. Костровицкая В., Писарев А. Школа классического танца. Ленинград: Искусство, 1968. 264 с.

6. Ли Ханьдань. Китайская легенда о красных танцевальных туфлях Бай Шусян: китайский детский журнал.

7. Станишевский Ю.А. Украинский балетный театр: история и современность. Київ: Муз. Україна, 2008. 411 с.: іл.

8. Худеков С.Н. Всеобщая история танца. Москва: Єксмо, 2010. 608 с.: ил. (Всеобщая история).