Білоруський костюм: особливості, відмінності, традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білоруський костюм: особливості, відмінності, традиції

Гулик Вікторія Сергіївна, викладач Київської муніципальної академії танцю імені Сержа Лифаря

У статті «Костюм та його значення в розкритті образів хореографічного твору» Д.П. Демків пише: «Одяг, як і музика, допомагає розкрити танцювальний рух, характер та образ танцю, настрій, надає емоційності. Одяг явище матеріальної культури, що формувалось залежно від географічного положення, природних умов, умов життя та естетичних смаків. У ньому багато елементів вишивки, яка є оберегом, прикрас, різного виду крою, пропорцій. Кожна деталь костюма повинна підпорядковуватись кольору, орнаменту й традиційним манерам одягатись відповідно до етнічних вимог. Одяг повинен становити одну прекрасну композиційну цілісність» [1, 44].

Для традиційного білоруського одягу по всій території проживання білорусів була характерна відносна єдність як усього комплексу народного костюма, так й основних його частин. Деякі місцеві відмінності проявлялись переважно в способі оздоблення одягу, носіння окремих частин костюма, у його забарвленні та крої. За костюмом можна було визначити, з якої місцевості людина, який її сімейний стан і навіть приблизний вік. На окремі елементи одягу вплинув зв'язок із сусідніми народами.

Основу чоловічого білоруського традиційного костюма становили: біла сорочка, штани та пояс. Сорочка (біл. рубаха, кашуля) доходила майже до колін, мала прямий грудний розріз, уздовж якого йшла вишивка (біл. манішка, грудзіна). Тканим візерунком або вишивкою прикрашали поділ, манжети та комір (відкладний чи стоячий). Вважають, що відкладний комір з'явився в білорусів під впливом польської культури. Біля коміру сорочку застібали на ґудзик (дерев'яний або металевий), іноді зав'язували двома мережками або червоною мотузкою. У південно-східних районах Білорусі візерунчастою смужкою інколи прикрашали плечі вздовж лінії вшивання рукавів. На відміну від українців, які носили сорочку, що заправляли в штани, білоруські чоловіки носили її поверх штанів і підв'язували кольоровим шерстяним паском різної ширини. На пояс надягали «поясну кишеню», яка замінювала відсутню кишеню на сорочці. Іноді замість паска вдягали ремінь або підперезувались простою мотузкою [3].

Штани (біл. порткі, нагавіцьі), зазвичай вузькі, шили з білої (нефарбованої) або кольорової тканини, частіше смугастої, темних тонів. Порткі вільно спадали вниз, але частіше їх обгортали онучами [4].

У деяких місцевостях Білорусі складовою частиною чоловічого костюма була безрукавка (біл. каміззлька). Шили її з домотканої та обов'язково кольорової тканини, нерідко в невелику клітинку або смужку. Чоловіки північно-східних регіонів носили безрукавки, в'язані на спицях [4].

Доповнював комплекс головний убір. Саме ця частина чоловічого національного одягу відображала соціальний статус власника. Хутряні шапки носили білоруси всіх верств населення. Різниця була лише в якості хутра та характері оздоблення. Білі чи сірі, чорні, зрідка коричневі валяні шапки (біл. магерка, маргелка) проникли до Білорусі через Польщу з Угорщини. Круглі капелюхи із широкими полями (біл. брылъ, капялюш) виготовляли із житньої чи пшеничної соломи, лози й очерету. Солом'яні святкові брилі часто прикрашали кольоровою стрічкою та квітами [4]. Поширені були картузи з козирком.

Характерні риси білоруського національного костюма яскравіше виражені в жіночому одязі. Зовнішній вигляд жінки чітко відповідав її віку й статусу. На всій території Білорусі жінки носили характерні для цієї місцевості комплекси одягу. Основу всіх комплексів становила сорочка (біл. кашуля). Вона була нижче колін, із відкладним або стоячим коміром, мала прямокутні вставки на плечах, прикрашені вишитим або частіше тканим орнаментом. Вишивка на подолі траплялася дуже рідко. Це зумовлено тим, що більшість різновидів спідниць були довшими за сорочку. Окрім сорочки, до комплексу одягу входили спідниця (біл. спадніца) з фартухом або спідниця з фартухом та безрукавкою. У східних і північно-східних районах поширені були комплекси жіночого костюма, складовою яких були спідниця з пришитим до неї ліф-корсетом, або панева, з фартухом та безрукавкою [4].

Спідниці з яскравої клітчатої або смугастої тканини (біл. андарак) слугували жіночим поясним одягом. Місцеві відмінності андарака з'явились у напрямі смужок: із горизонтальними смужками були більш розповсюджені на півдні та заході, із вертикальними на півночі та сході Білорусі. Скрізь траплялись андараки в клітинку (у «шашкі»). В окремих місцевостях Гродненської, Могильовської і Гомельської губерній андарак шили з однокольорової темної тканини. На спідницю жінки пов'язували фартух і пояс (плетений чи в'язаний) [3]. Фартух був обов'язковим елементом костюма білоруських жінок будь-якого віку. Дівчина мала виготовити його самостійно. За результатом роботи визначали художню майстерність і здібності дівчини майбутньої нареченої, дружини, господині. Починали носити фартух з підліткового віку та вважали його оберегом. За довжиною він був трохи коротшим за спідницю [4].

У деяких районах Гомельської та Могильовської областей, розташованих на межі з українськими поселеннями, збереглась старовинна форма жіночого поясного одягу панева, плахта з кольорового клітчатого сукна [3].

Однією зі складових частин національного костюма білоруської жінки була кольорова безрукавка (біл. гарсецік, шнуроука). Існували два різновиди шнуроуки: коротка до талії і приталена, подовжена з клинами. Її шили з великим грудним вирізом, прикрашали вишивкою, мережкою або аплікацією. У тому, що безрукавка стала характерною ознакою білоруського жіночого костюма , помітний зв'язок з національним одягом сусідніх прибалтійських народів і поляків.

Головний убір був завершальним елементом у створенні жіночого образу. Велике розмаїття цих прикрас суворо розподілялось на дівочі та жіночі. Дівчата носили вінок, обруч із налобником (прикрашений орнаментом), кольорову стрічку або вузький тонкий ручничок з орнаментованими налобником та кінцівками, що спадали на спину. Головними уборами заміжньої жінки були обручик (біл. кібалка), різноманітні наметки (довгий рушникоподібний убір), шитий чепець (біл. каптур) із вишитим налобником, ситцева або шерстяна хустка [3].

Майже єдиним видом щоденного взуття чоловічого та жіночого у більшості білорусів були ликові або лозові личаки (біл. лапці), рідше шкіряні постоли (біл. хадакі). У білоруському Поліссі носили «зрячі лапті»: з відкритим верхом посеред носка. Надягали лапті на онучі (портянки). Чоботи (біл. боты) і черевики (біл. чаравікі) траплялись рідко [3].

Із часом народний костюм, будучи органічною складовою життя людини, з'явився на сцені, а вона диктує свої правила. Створюючи сценічний костюм, необхідно уважно та коректно працювати з першоджерелом, зберігаючи його самобутність. Так, Г. П. Забашта у своєму дослідженні «Сценічний костюм: практика й проблеми» пише: «Не обов'язково прагнути буквальної справжності. Значно важливіше й вагоміше всіма засобами виразності костюм а максимально досягти образного відтворення, утілення задуму постановника» [2, 78].

Працюючи над постановкою народно-сценічного танцю, хореограф повинен обов'язково вивчати історію національного одягу народу. В іншому випадку з'являється еклектика в сценічних костюмах. Відповідність сценічному образу, віку виконавців, національній приналежності має важливе значення при створенні сценічного костюма.

1. Демків Д.П. Костюм та його значення в розкритті образів хореографічного твору. Українська хореографічна культура у сучасному державотворчому процесі: стан, проблеми, перспективи: наук.-практ. конф. 28 жовтня 2003. Київ, 2003. С. 43-46.

2. Забашта Г.П. Сценічний костюм: практика й проблеми. Стан народної хореографії в Україні та перспективи її розвитку: наук.-практ. конф. 28 лютого 2002. Київ, 2020. С. 78-81.

3. Никифоровский Н.Я. Очерки простонародного житья-бытья в Витебской Белоруссии.

4. Раманюк М. Беларускія народныя строі.

Размещено на Allbest.ru