Наступність поколінь серед майстрів петриківського розпису

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наступність поколінь серед майстрів петриківського розпису

Курляк Андрій

студент

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Петриківський декоративний розпис - унікальне народне мистецтво Придніпров'я, яке є складовою української культури та передається з покоління в покоління. Сьогодні відоме декоративно-орнаментальне народне малярство перетворилося на національний бренд української культури і мистецтва. У 2012 році Міністерство культури України визнало петриківський розпис об'єктом (елементом) нематеріальної культурної спадщини України і номінувало до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. 5 грудня 2013 року Комітет ЮНЕСКО з питань захисту нематеріальної культурної спадщини присвоїв петриківському розпису («Петриківський розпис - українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.») статус нематеріальної культурної спадщини.

Селище Петриківка було засноване Петром Калнишевським як запорізький зимівник, що входив до складу Протовчанської паланки за років існування Нової Січі (1734-1775 роки). У цьому селищі був звичай: жінки розписували стіни хат квітковими барвистими візерунками. Малювали ці візерунки спеціальними кистями з котячої шерсті, обмотаними м'якою матерією, сірниками або просто пальцями, фарби розводили на молоці та яйцях. Барвники здобували із трав, листя, овочів, фруктів, ягід і квітів, виварюючи їх особливим способом. У формуванні стилістичних особливостей розпису значну роль відіграло географічне розташування Петриківки з її рослинністю та природним ландшафтом, унікальність якого складається з того, що в Україні немає жодного центру, який спеціалізується на створенні саме декоративного квіткового соковитого розпису з використанням яскравих барв [2].

За понад два століття, що існує цей славнозвісний декоративний розпис, сформувалася певна художня традиція, яка передається з покоління у покоління, як самобутня культура регіону. Передача традицій петриківського декоративного розпису включає у себе технології створення арсеналу художніх образів самобутнього, переважно рослинного орнаменту, додавання до нього нових тематичних та технічних знахідок, що сприяє вдосконаленню та збереженню петриківського розпису.

Видатною майстринею, засновницею Петриківської школи декоративного малювання вважається Тетяна Якимівна Пата (1884-1976) - заслужена майстриня народної творчості України, член Національної спілки художників України (далі - НСХУ). Для її робіт властива різноманітна техніка розпису: від пензля з котячої вовни, стеблини оситняку до пальців руки, якими вимальовувався елемент «ягідка». У 1930-х роках малювала переважно квіти, які ніколи не повторювали ні композиційної схеми, ні орнаментальних мотивів. З 1940 року в орнаментальних композиціях майстрині з'являються фантастичні і реальні птахи. До першого покоління майстрів петриківського розпису, які творили одночасно з Тетяною Патою, зокрема належать Пилипенко Ярина Улянівна (1893-1979) - одна з найстаріших майстринь декоративного розпису, яка лишилася вірною традиції петриківської «мальовки», зберегла саму першооснову методу, що будується на безпосередньому відтворенні краси рідного краю. Білокінь Надія Аврамівна (1894-1981) - заслужена майстриня народної творчості України, член НСХУ. У 1920-х роках майстриня створювала переважно роботи на папері - декоративні панно «мальовки», а сюжети її робіт: святкові процесії молодиць, весільних поїздів, сватань тощо.

Наступне покоління майстрів - це вже учні та учениці Т.Я. Пати, Я.У. Пилипенко та Н.А. Білокінь. Серед них: Ісаєва Ганна Кіндратівна (1912-1983), навчалася у своєї тітки Ярини Пилипенко, з 1958 року працювала у цеху підлакового петриківського розпису разом із майстрами із числа найталановитіших учнів Тетяни Пати. Є авторкою численних розписів на папері та сувенірних виробах, використовувала техніку підлакового розпису. Завгородній Іван Федосійович (1915-2006) - учень Тетяни Пати, один із родоначальників петриківського підлакового розпису. Працював на фабриці петриківського розпису «Дружба» з моменту її заснування до 1975 року. Майстер декоративного розпису на папері темперою та підлакового розпису на дереві, пластмасі, пап'є-маше, олійними фарбами на полотні. Улюблений мотив орнаментальних композицій - фантастичні птахи. Найвідоміший народний майстер з плеяди учнів Т.Я. Пати - Панко Федір Савич (1924-2007), заслужений майстер народної творчості України, член НСХУ, учень Тетяни Пати у Петриківській школі декоративного розпису, з 1958 року - викладач Петриківської художньої школи. У цьому ж році об'єднує окремих майстрів у цех підлакового розпису при промисловій артілі вишивальниць «Вільна селянка», який через два роки реорганізовує в цех художніх виробів «Дружба». У 1970 році створює експериментальну творчу майстерню. Завдяки Федору Панку відроджено декоративний петриківський розпис на стіні, в архітектурному інтер'єрі. Серед його новаторства - використання для розпису різних матеріалів: дерева, порцеляни, металу, кераміки. Соколенко Василь Іванович (1922-2018), заслужений майстер народної творчості України, член НСХУ, ветеран Другої світової війни, нагороджений орденами «За мужність» та Вітчизняної війни. Основам петриківського розпису навчався теж у Тетяни Пати. У 1960-ті роки створює велику серію барвистих панно-плакатів на теми миру та українських народних пісень, які відіграли велике значення в популяризації петриківського розпису у повоєнний період. Серед новаторства майстра - ідея відродження розпису виробів з дерева. З 1971 по 1992 роки працював головним художником на фабриці «Петриківський розпис». Створив музей фабрики, в якому зібрані роботи петриківських майстрів і художників, що там працювали [5, 17-35].

До переліку третього покоління майстрів петриківського розпису належать митці, творча діяльність яких припала на кінець ХХ ст.: Ніна Турчин (1941 р.н.), Андрій Пікуш (1950 р.н.), Марія Пікуш (1954 р.н.), Людмила Горбуля (1951 р.н.), Валентина Дека (1957 р.н.), Валентиніа Міленко (1957 р.н.), Наталка Рибак (1958 р.н.), Валентина Панко (1960 р.н.), Марія Статива (1962 р.н.), Тетяна Гарькава (1963 р.н.), Галина Назаренко (1968 р.н.), Валентина Карпець-Єрмолаєва (1970 р.н), Ліана Скляр (1970 р.н.), Тетяна Шишацька (1976 р.н.) та багато інших талановитих майстрів. Вони є учнями майстрів старшого покоління. Їх творча діяльність стимулює роботу промислу, допомагає проводити постійні пошуки нових композиційних та кольорових рішень декоративного орнаменту.

Турчин Ніна Іванівна (1941 р.н.) - заслужена майстриня народної творчості України, член НСХУ. Закінчила Петриківську дитячу художню школу імені Т. Пати, її вчитель - Федір Панко. Малює квіти, панно з букетів, фризи, килимки. Використовує переважно теплу кольорову гаму картин. Пікуш Андрій Андрійович (1950 р.н.) - народний художник України, Заслужений майстер народної творчості України, член НСХУ, лауреат премії імені К. Білокур, нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня. З 2017 року - голова Дніпропетровської організації Національної спілки художників України. Навчався у відомого майстра Василя Соколенка у Петриківській дитячій художній школі імені Т. Пати. Горбуля Людмила Миколаївна (1951 р.н.) Художниця вищого класу, Заслужена майстриня народної творчості України, нагороджена бронзовою медаллю Головного комітету ВДНГ СРСР. У 2013 році розробила авторський малюнок - „цибульку”, який є брендом мистецтва петриківського розпису селища Петриківка та Дніпропетровської області. Панко Валентина Федорівна (1960 р.н.) - майстриня народної творчості, член НСХУ, Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Навчалась у свого батька Федора Панка. Створює традиційні петриківські паперові настінні панно, а також декоративні вази й тарелі з яскравими квітами та фантастичними павами. Чимало робіт присвячено темам казок і народних пісень [3, 2-5].

Окремої уваги заслуговує Гарькава Тетяна Анатоліївна (1963 р.н.) - заслужена майстриня народної творчості України, лауреатка мистецької премії імені Т. Пати, членкиня Дніпропетровської організації НСХУ, віце-президент громадської організації «Асоціація майстрів народного мистецтва України», доцент Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара. Саме вона доклала багато зусиль щоб у Дніпропетровському обласному театрально-художньому коледжі було відкрито спеціальність «Декоративний петриківський розпис». Керівником спеціальності є саме Т. Гарькава - справжня послідовниця кращих традицій легендарних майстрів старшого покоління і, перш за все, свого безпосереднього вчителя Федора Панка. Її вихованці, сучасні молоді майстри, представники четвертої хвилі петриківських майстрів, яких вона навчила секретам майстерності народного мистецтва, сьогодні активно працюють, знаходять нову тематику, нові орнаментальні мотиви та технічні знахідки, зберігаючи тим самим життєспроможність промислу, що сприяє вдосконаленню та збереженню петриківського розпису [1, 29].

Серед випускників самого першого випуску Т. Гарькавої була і Тетяна Мкртчан, яка з вересня 2019 р. працює викладачем спеціальності «Декоративний петриківський розпис» та навчає студентів, представників п'ятої хвилі майбутніх майстрів петриківського розпису, який народжувався та існує тільки на Придніпров'ї.

Творчий доробок багатьох поколінь майстрів петриківського розпису, які збагачують мистецьку скарбницю рідного краю, залучають тисячі людей до світу прекрасного є предметом гордості нашої області. Їх творча праця є частинкою національної культури, джерелом духовного розвитку і задоволення естетичних потреб людей.

Література

петриківський декоративний розпис мистецтво

1. Гарькава Т. Спадковість поколінь: про навчання петриків. розпису на базі Дніпропетро. театр.-худож. коледжу. Бористен. 2007. № 11. С. 29.

2. З історії Петриківського розпису. Протовчан. паланка. 2002. 28 берез.

3. Пікуш А. Основа національної культури. Про збереження та розвиток осередку петриківського декоративного малярства. Нар. мистецтво. 2003. № 3. С. 2-5.

4. Смолій Ю. Мальовані печі Катеринославщини 1910-х років. Українське мистецтвознавство: зб. наук. пр. Київ: Вид. ІМФЕ НАНУ, 2008. Вип. 8. С. 70-79.

5. Тверська Л.В. Історія петриківського розпису: вступ. ст. Петриківка: альбом. Дніпропетровськ, 2001. С. 17-35.

6. Яценко Л. Доля старої Петриківки. Наша віра. 1993. № 23/24. С. 11.

Размещено на Allbest.ru