До питання стилю монументального живопису церкви Спаса на Берестові могилянської доби

кандидат мистецтвознавства

В інтер'єрі церкви Спаса на Берестові збереглися унікальні розписи 1643-1644 рр., виконані за сприяння митрополита Петра Могили (іл. 1).

Проблема стилю монументального живопису цього храму перебуває в полі зору дослідників з середини ХХ століття. У розрізі означеної проблематики важливе значення мають наукові праці таких учених, як: Г. Логвин [5, 220-224], П. Жолтовський [1, 13-15], В. Овсійчук [6, 127], Є. Кабанець [2, 110-111; 3, 34-40]. Їхні публікації дають змогу виявити основні підходи до вирішення цього питання і представляють еволюцію поглядів дослідників на проблему стилю розписів церкви Спаса впродовж другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Притому, що їхні праці містять слушні зауваження щодо мистецьких впливів на пам'ятку, достеменного стилістичного аналізу стінопису досі здійснено не було. Тому чергове звернення до цієї теми цілком виправдане.

Особливості системи розписів церкви Спаса, самий принцип заповнення площини живописними зображеннями, іконографічні нововведення - все це відобразило зміни, що відбулися в українському церковному мистецтві доби Петра Могили й свідчить про засвоєння українським мистецтвом загальноєвропейських художніх тенденцій. Однак досі не було чітко визначено місце цієї видатної пам'ятки в українському мистецтві й не означено її вплив на подальший розвиток художнього процесу. Зауважимо, що розписи цього храму - єдиний цілісний ансамбль монументального живопису поствізантійської традиції на теренах України.

Іконопис поствізантійської доби нині викликає все більшу увагу дослідників у всьому світі. В колі провідних напрямків українського мистецтвознавства ця тема також надзвичайно актуальна. Однак термін «поствізантійське мистецтво» донедавна не був вживаний щодо явищ вітчизняної художньої культури. До останнього часу не застосовувався він і щодо розписів церкви Спаса на Берестові 40-х рр. XVII ст., хоча «консерватизм» і «архаїчність» цього мистецького явища на тлі становлення стилю українського бароко був зауважений дослідниками [1, 13-15]. Проте намагалися радше говорити про ренесансні тенденції в стінопису храму могилянської доби [5, 224; 6, 127].

Вважаємо, що визначення «українське бароко», яке прийнято застосовувати до пам'яток української архітектури й образотворчого мистецтва XVII-XVIII ст. не коректно вживати щодо цієї пам'ятки. Більш адекватним, на наш погляд, є термін «поствізантійське мистецтво» [4, 145]. Певні особливості розписів київського храму дають підстави зіставляти їх з творами критської школи XVI ст. У цей час на Криті з'являються нові тенденції в зображення фігур і обличь: форма набуває чіткості округлого згладженого рельєфу, що ніби відбиває потоки світла крутизною свого вигину. Лінія як межа освітлених об'ємів чітко промальовується. Схожі риси зауважуємо в характері фігуративних зображень у церкві Спаса.

Водночас орнаментальні зображення, що заповнюють простір між сюжетними композиціями, виконані, без усякого сумніву, за європейськими гравійованими зразками. В'юнка гілка з фантастичними квітами й листям, крізь які «проглядають» антропоморфні лики, проходить у середньому регістрі по периметру суміщеного приміщення церкви й вівтаря. У неї «вплетені» медальйони з півфігурними зображеннями святителів і мучеників - абсолютно «візантійські» за характером (іл. 2). Вигадливі й різноманітні рослини й маскарони, що є елементами орнаментації, свідчать про добре знайомство майстрів-виконавців зі збірками маньєристичних орнаментальних гравюр. Це поєднання візантійської основи і пізньоренесансних мотивів - ще одне свідчення орієнтації на італо-критську традицію середини XVI ст.

Колорит стінопису в київській церкві дуже напружений і динамічний. Ця динаміка виникає внаслідок енергійної прорисовки складних контурів фігури та драпіровок одягу. У колориті загалом переважають червоно-брунатні та темно-зелені тони. Фарби глибокі, але значною мірою приглушені, без різких яскравих плям [1, 15]. Вважаємо, що світлотіньове моделювання форми, загальне тлумачення форми і лінії, чіткість контурів, певна динаміка композицій, напружені яскраві й інтенсивні колірні сполучення - всі ці риси аналогічні до художніх принципів італо-критської школи XVI ст.

Метою наших подальших досліджень є здійснення розгорнутого стилістичного аналізу монументального живопису церкви Спаса на Берестові 1643-1644 рр. в широкому контексті поствізантійського мистецтва й українського малярства кінця XVI - першої половини XVII ст. Вважаємо, що саме такий підхід дасть змогу вирішити питання мистецьких впливів на розписи храму і переосмислити проблему термінології стосовно цієї пам'ятки зокрема й щодо українського мистецтва першої половини XVII ст. загалом.

монументальний живопис церква

Іл. 1. Церква Спаса на Берестові.

Розписи склепіння суміщеного приміщення церкви й вівтаря. 1643-1644 рр.

Размещено на Allbest.ru