До розуміння модернізаційної ідеології культурної експансії у творчості О. Довженка

Размещено на http://allbest.ru

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

До розуміння модернізаційної ідеології культурної експансії у творчості О. Довженка

Полешук Руслан Андрійович, аспірант

Сучасна закордонна наука з культурних досліджень сфокусована на прикладних цілях до яких відноситься визначення антропологічних особливостей і суспільно-поведінкових рис окремих народних культур та дослідження міжкультурних взаємин в мультикультуральному суспільстві. Українська культурологія, за словами О. В. Кравченко, залишає собі «перспективу конституювання на її основі «постдисциплінарності» як відкритого гносеологічного простору, відповідного сучасним культурним процесам»[1, 20].

Тим не менше, генеза української культурології від радянських ідеологічних наук дозволяє поширити поле її практичних досліджень на проблеми державного ідеологічного апарату, який, проводячи роботи із протидії ворожій пропаганді та з інтеграції тимчасово окупованих територій, потребує наукового обґрунтування культурної експансії української культури, або її заперечення.

Поняття ідеології сучасними дослідниками культури і медіа розуміється як дихотомія комплексу ідей та засобів поширення цих ідей в суспільстві.

Ідеологія представляє собою синтагматично інтегровану єдність, до складу якої входять пропаганда, медійна міфологія, релігія, езотерика (або соціальна містика), ЗМІ, культура взагалі (адже марксисти розглядають культуру, виключно як засіб поширення ідеології), як головний продукт діяльності державного апарату та ін.

В той же час, як зрозуміло з робіт французького філософа і дослідника ідеології Л Альтюссера (1918-1990), ідеологія, що продукована державним ідеологічним апаратом може бути виключно консервативною [2,9]: експансивною, тобто, колонізацією теренів за межами контролю державного апарату, або репродуктивною, тобто, автоколонізацією теренів, підконтрольних державному апаратові.

Відповідно, якщо ідеологія як продукт державного апарату є виключно консервативною, або реакційною, то її діалектична протилежність - модернізаційна ідеологія буває, виключно, контркультурною, або опортуністичною до державного апарату.

Зі сказаного вище слідує наступний висновок, щодо розвитку культури. Зміна політичних сил влади і опозиції в демократичній країні веде до безперервної модернізації суспільства і розвитку культури, а диктатура або імітаційна, чи «ротаційна» демократія - термін який появився в 1906 р в Португалії - веде до деградації культури через її архаїзацію, за механізмом саморуйнування «дисциплінарного суспільства», описаним М. Фуко.

Винятком із цього правила, яке його підтверджує, є нетривалий період радянської історії 1933-1938 років, коли державний апарат СРСР ще продукував ідеологію модернізації, під тиском партнерів з США. Цей період історії СРСР завершився перемогою в апаратній боротьбі за владу консервативних сил та ізоляцією прихильників модернізації від суспільства

На нашу думку, ідеологія модернізації 30-х років ХХ ст знайшла своє відображення в медійній міфології стрічки українського режисера О. Довженко «Аероград» (1935), звідки вона може бути реконструйована.

Ця дуже проста, з точки зору драматургії і кіномистецтва, стрічка була розрахована на глядача низького рівня освіти.

В той же час, медійна міфологія, яка міститься в фільмі, значно складніша за драматургію. Вона становить неабиякий культурологічний інтерес в рамках дискурсу української етнокультурографії, як приклад модернізаційної ідеології культурної експансії, дослідження якої ніколи не проводились.

Треба зазначити, що філософське питання модернізації суспільства в сучасній світовій думці, на відміну до філософів XVII-XVIII ст., до яких можна віднести Ж-Ж. Руссо, Т. Гоббса,

І.Канта, розроблене недостатньо. Навпаки, марксизм вважається консервативною філософією, через його заперечення буржуазного розвитку суспільства, а сучасна Західна філософія наслідує традицію «консервативної революції» в думці 20-30-х років і тому принципово заперечує будь яку модернізацію суспільства, пропонуючи варіанти консервативних ідеологій, створених на базі різновидів екзистенціалізму, як це робить Франкфуртська школа. Адже вона прямо заперечує «образ майбутнього» в медійній риториці для неелітаріїв [3, 977], який ми знаходимо, зокрема, в стрічках О. Довженка.

Причини такого стану філософської думки зрозумілі, адже розвинуті країни не потребують суспільних змін. Тим більше, їм не потрібні конкуренти на сталому життєвому просторі. Але відсутність сучасної філософії модернізації суспільства унеможливлює іншу, ніж, консервативну культурну як автоколонізацію, де факто, мультикультурального суспільства країн Європи, так і культурну експансію назовні.

Крім того, модернізація потрібна країнам які досягли відповідного рівня прогресивного розвитку або, навпаки, архаїзації культури, до яких відноситься Україна.

Наша цікавість до теми зумовлена безуспішними спробами поширити українську культуру на російськомовні регіони України, які можна вважати консервативною експансією.

Причиною невдач ми вважаємо те, що консервативна експансія базується на подвійній моралі Ф. Ніцше та полягає в тому, що створює рабський стан інтегрованої культури, представники якої отримують статус пригнічених, експлуатованих і невільних неелітаріїв бінарно-елітарного суспільства, що завжди викликає спротив до такої експансії.

На відміну від консервативної, ідеологія модернізаційної експансії побудована на інших філософських поглядах які потребують додаткового дослідження. режисер довженко український культура народний

Одним із способів реконструкції згаданої філософії є культурологічний аналіз медійної міфології відповідних культурних артефактів, зокрема, кіно О. Довженка, яке побудоване навколо раціонального образу майбутнього, ідеї свободи, рівноправної інтеграції культур, ідеї загальної рівності, що втілені в окремих культурних архетипах української і світової культур, як, наприклад «бог- пересічна людина за майбутнього».

Безперечно, багатий пласт медійної міфології українського режисера створений в найдраматичніші часи розвитку української культури містить багато доробків корисних до практичної культурології сучасності, адже Україна після лютого 2022 р переживає не менш драматичні часи.

Сучасна актуальність тем порушених українським режисером створює необхідність культурологічного переосмислення його творів, адже, з метою власного збереження, суспільство України потребує глибокої культурної модернізацію, до якої потрібно готувати наукове підґрунтя.

Література

1. Кравченко О. В. Наукова культурологія в Україні. Культура України. Вип. 41. 2013. С. 13-21

2. Althusser L. Ideology and Ideological State Apparatuses. La Pensee. 1970. 52 с. URL: https://my.vanderbilt.edu/f2015/files/2015/12/Ideology-and-Ideological-State-Apparatuses-by-Louis- Althusser-1969-70.pdf (дата звертання: 03.11.2023).

3. Best B. під ред. "The SAGE handbook of Frankfurt school critical theory" колективна монографія. Т 2. SAGE. Лондон. 2018. 1472 с.

Размещено на Allbest.ru