Камерно-вокальні портрети Франсіса Пуленка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва

Камерно-вокальні портрети Франсіса Пуленка

Вежневець Ірина Леонідівна (Vezhnevets Irina),

здобувач НАКККіМ, викладач кафедри естрадного виконавства

м. Київ, Україна

Жанрова еволюція репрезентації особистості французького модернізму XX ст., в камерно-вокальних жанрах, координується з еволюцією портретного жанру в образотворчому мистецтві і частково в літературі. Чудовим прикладом є твори Франсіса Пуленка, в жанрі «музичного портрету». Блискуча експресивність і візуальність цих melodies пов'язана і безпосередньо залежить від політекствої композиції: (стилізація, контамінація, алюзії, колаж і ін.); літературного твору, що містить елементи екфразісу художніх творів; акторської майстерності соліста-виконавця (вокальне і драматичне мистецтво) і концертмейстера. В цьому дослідженні ми проведемо аналіз двох творів: вокальний циклу «Metamorphoses» (1943) і melodie «Rosemonde» (1954).

Вокальний цикл «Metamorphoses» (1943) на вірші Луізи де Вільморен (фр. - Louise de Vilmorin). Весь цикл звучить всього чотири хвилини: «Reine de mouettes», «C'est ainsi que tu es», «Paganini», всі частини циклу є «музичними портретами» в жанрі chanson, але тут мова йде про інтимну розмову, зворушливий драматичний монолог коли важливим є кожний подих, кожна пауза. Пуленк написав цей твір під впливом емоцій від арешту подружжя (Луіза і її чоловік були заарештовані в Угорщині під час Другої світової війни). Пуленк не був впевнений, що знову їх побачить.

Перша частина: «Reine de mouettes» (фр.«Королева чайок») - невибаглива і легка, жіночно граціозна. Пьер Бернак (Pierre Bemac), перший виконавець циклу пояснює, що мова йде не про птахів, а про «чарівну, елегантною молоду жінку»: «Цариця чайок, моя сиротинка». Як що знати задум композитора, буде зрозуміло чому акварельна картина з чудовим пейзажем написана у темпі «Tres vite et haletant» (фр. швидко і схвильовано). Мелодія в партії фортепіано прагне злетіти, акорди розірвані паузами, як ніби людина задихається від хвилювання. Вокальна партія створена quasi parlando - що є характерною національною рисою, що іде від стилю речитації, і завжди існує в музиці Пуленка, я к і в жанрі chanson.

Друга частина: «C'est ainsi que tu es» (фр.«Такийяк ти є») - лірична melodie, маленький шедевр, найкращій приклад французької chanson. Пуленк позначає темп: «Tre calme, a I'aise» (фр. дуже спокійно, вільно) і, просить співати це «без афекту», «вона сама все скаже». Чуттєва мелодія вступу зачаровує, сумні голосові інтонації «провалюється» в нижній регістр, переходять на шепіт: «Мила душа твоя, заплутане волосся непокірне», це ніжне признання в любові тихе і дуже стримане. За меланхолією ховається дуже сильне почуття: «Твій зелений погляд, де просочується / Сумна радість Всесвіту./ Це твій портрет. / Ось який ти є». Від першого зітхання вступу до останнього звуку постлюдії, що завмирає, ми чуємо голоси улюблених виконавців французьких chanson, бачимо безлюдні нічні вузькі вулиці з ліхтарями, пригадуємо Париж.

«Паганіні», третя частина циклу, не лише програмний твір, в якому назва - прізвище знаменитого скрипаля, а кожна строфа починається зі слова «скрипка». Цей твір нагадує сюрреалістичну картину, з нагромадженням слів, уривків фраз, куплетами, що закінчуються окремим словом, як головним наголосом, що несе сенс: «ехо», «птах», «корсет», «дзеркало». Вальсовий рух в дуже швидкому темпі, надто швидкий спів-скоромовка, гротеск, надмірність, занадто бравурний фінал. Пуленк створював цю частину як перехідну, а не завершальну. Вона лишилась фінальною, що не дуже подобалось самому композитору, але з точки зору нашого часу такий фінал не визиває емоційного опору, він сприймається як картина на тлі сум'яття військових років, спогади щасливого життя, що складається з фрагментів, коледоскопічна мінливість картин, які важко зрозуміти в дуже швидкому темпі життя. Щоб зрозуміти - треба зупинитись, почути, роздивитись, але може статись так, що на це більше не буде часу, тому потрібно згадати, скоріш згадати важливе. І тут є подвійне кодування - Луіза Вильморен любила повторювати, що іноді заздріть скрипці, яка лежить на відкритої долоні скрипаля, вона (скрипка) така жіночна і така крихка, і тільки його любов дає їй голос.

«Rosemonde» одна із трьох melodies, що написані у квітні - травні 1954 р.: дві на вірші символіста Макса Жакоба, а третя - на вірш Г. Аполлінера, в період між створенням вокальних циклів: «La Fraicheur et le feu (1950) та «Le Travail du peintre» (1956). Ця melodie дуже ніжна і гарна, спогад о миттєвому юнацькому захопленні, зворушливому і чарівному. Про мить щастя, яке ще не забарвлено глибоким почуттям, юнацька насолода споглядання чарівної жінки. Пуленк створив ці пісні «майже не розуміючи цього» - так він написав у своєму «Journal de mes melodies». Вірш для melodie «Rosemonde» композитор знайшов у збірці, під назвою «Alcools» (фр. спирт, алкоголь). Хоча композитор писав, що він вважає за краще писати вокальні твори на тексти сучасних поетів, які були більшою мірою його друзями, тим не менш Гійом Аполлінер (1880 - 1918) був основним винятком цього правила. Пуленк постійно звертався до його поезії. П'єр Бернак, барітон, інтерпретатор творів товариш Пуленка, згадує, що два з них з'явилися в Амстердамі, і що Пуленк завжди любив це місто. Ймовірно, що Пуленк написав ці melodies, щоб представити голландської аудиторії в осінньому турне по країні в 1954 році, і вибрав цей вірш, оскільки його створено на прогулянці уздовж каналів Амстердама. жанровий модернізм вокальний портретний

У ній Аполлінер пригадує, як побачив прекрасну жінку. Він слідкував за нею протягом двох годин, поки вона йшла до дому. Він подумки посилав їй поцілунок, але після того, як вона зачинила за собою двері, він ніколи не бачив її, і не довідався її ім'я. Він вигадав їй ім'я «Rosemonde», щоб згадувати «її квітковий рот з Голландії». Ця melody відверта, але не на стільки, щоби перейти межи інтелігентності, у Пуленка все підпорядковано бездоганному смаку, аристократичної витонченості, чуттєвої стриманості. Бернак пише, що «Rosemonde» створює незначні «особливі труднощі в інтерпретації» та оцінює як «смачну melodie». Він підкреслює, що її не треба співати як сумну пісню: «Атмосфера мусить мати щасливу ностальгію». Пуленк коментує цей твір, як «не дуже важливу melodie, з доволі гарним кінцевим ритурнелем», але «портрет» має подвійний сенс, погляд з іншого ракурсу, подвійне кодування, в якому немає однозначності. Ця оцінка Пуленка може мати сенс лише тоді, коли вона співвідноситься з розумінням великого внеску камерно-вокальної творчості Пуленка, його іронічного, легкого ставлення до своїх камерних творів, розрахованих на «досвідчену» публіку. Але аналіз твору доводить, що це високоякісна melodie - два портрета в мініатюрі: портрет жінки і автопортрет, і все це за 1,5 мінути звучання.

Стає очевидним, що Ф. Пуленк прагне взаємодії з візуальними мистецтвами, за для досягнення психологічної глибини, за рахунок детальної візуалізації літературних творів як необхідного компонента, що відповідає пошукам колег-сюрреалістів нових підходів, які змінюють співвідношення між текстом та зображенням. Цікавим є те, що «мова» живопису і музики включається в систему виразності поезії: вербальне відтворення зображеного як на полотні, і інформація, що постає крізь призму іншого, подвійного кодування, набуває нового сенсу. Жанрова еклектичність є джерелом натхнення, каталізатором еволюції жанру «музичний портрет».

Використані джерела

1. Bemac Pierre. Francis Poulenc et ses Melodies. Paris: Libella, 2014. 256 р.

2. Poulenc F. Journal de mes melodies / Francis Poulenc., 1993. 160 p.

Размещено на Allbest.ru