Мальований декор гончарного посуду Чернігівщини ХУІІІ - першої третини ХХ століття

Keyword:.pottery, decor, painting, tradition, innovation, artistic features.

Актуальність теми дослідження зумовлена недостатнім висвітленням у наукових працях як теми гончарства Чернігівщини в цілому, так і художнього оздоблення виробів, зокрема гончарного посуду. Аналіз мальованого декору з позиції мистецтвознавства дозволяє представити його як продукт художньої творчості гончарів, показати еволюцію його форми й змісту, взаємодію традиції та інновацій у формуванні його регіональної специфіки.

Аналіз попередніх досліджень

Оскільки на сьогодні відсутнє окреме фундаментальне дослідження, присвячене даній темі, взято до уваги праці, де, хоч би й побіжно, розглядається оздоблення гончарських виробів з Чернігівщини. Це публікації Євгенії Спаської [9], Марії Фріде [10], Юрія Лащука [6], Галини Івашків [2], Агнії Колупаєвої [5]. Автори розглядали декор кераміки як в реґіональному, так і в загальноукраїнському контексті, навели термінологію, опублікували ряд пам'яток. Важливе методологічне та теоретичне значення у опрацюванні проблеми мають праці Михайла Селівачова, у яких він дослідив орнаментику українського декоративного мистецтва, зокрема і гончарства [13].

Аналіз фактичного матеріалу дає можливість осмислити цю проблему в історичній ретроспективі. У статті розглянуто пам'ятки з Національного музею українського народного декоративного мистецтва (далі НМУНДМ), Чернігівськогообласного історичного музею ім. В. Тарновського (ЧІМ), Національного архітектурно -історичного заповідника «Чернігів стародавній» (НАІЗ «Чернігів стародавній»), Національного заповідника «Глухів» (НЗ«Глухів»), Глухівськиого краєзнавчого музею (ГКМ), Коропського регіональногоісторико-археологічного музею (КІАМ),Мезинського археологічного науково-дослідного музею ім.

В.Куриленка (МАНДМ), Ічнянського районного краєзнавчого музею (ІКМ) та ін.

Метою дослідження є виявлення художньо-стилістичнихособливостей мальованого декору на гончарному посуді Чернігівщини як результату колективної та індивідуальної творчості гончарів, його зв'язку в культурному і технологічному плані з гончарством попередніх епох, сусідніх регіонів, класифікація його поширених мотивів, виявлення особливостей композицій.

Виклад основного матеріалу

У гончарстві Чернігівщини ХУШ - першої третини ХХ століття, яке мало характер міського цехового ремесла та сільського домашнього промислу, застосовувалися два види декору - рельєфний та площинний, які виконувалися в техніках ритування, лощення, тиснення та малювання. Вони мали багато спільного у плані семантики, іконографії, номінації орнаментики та у принципах її розміщення на виробах. Малювання стало в цей період одним з найпоширеніших способів оздоблення кераміки, а мальований декор - невід'ємною складовою їхньої художньо-стилістичної своєрідності. Він виник пізніше від рельєфного та перейняв багато його мотивів та композиційних схем, застосовувався в оздобленні практично усіх груп посуду - столового (миски, полумиски, блюда, кухлі, глечики), кухонного (горщики, макітри), господарського (глеки, тикви, баньки, носатки, миски-лохані), декоративного (миски, тарелі, вази).

Декорування виробів є одним із визначальнихфакторівтериторіальних особливостей народної кераміки [7, 93]. Воно є складовою загального художнього замислу майстра, результатом осмислення ним буття на засадах краси й гармонії. У мальованому оздобленніпосудуЧернігівщини спостерігаєтьсяусталенатрадиція, яка формувалася багатьма поколіннями гончарів, що створили універсальну орнаментальну систему, де кожний мотив-елемент асоціювався з певними уявленнями і поняттями, мав свою назву й займав певне місце в художній структурі. У межах цієї колективної системи творча ініціатива та індивідуальна манера кожного майстра забезпечували різноманітність, оригінальність і свіжість художніх рішень. М. Селівачов зазначив, що «Розвинена традиційна орнаментика з її легкою трансформацією одного мотиву чи знаку в інший, взаємодією зображення і тла ... генерує нові зображення з постійно переосмислюваними номінацією і семантикою» [8, 237]. Взаємодія традицій і новацій на індивідуальному, локальному та реґіональному рівні була рушійною силою утворення нових форм оздоблення, «...коли традиції певного осередку поєднуються з індивідуальним почерком майстра, котрий варіює і збагачує особливості своєї школи» [3, 75]. Це забезпечувало стильову еволюцію оздоблення гончарства Чернігівщини як відгук на зміну культурного контексту та формувало його реґіональну своєрідність.

Важливою характеристикою у визначенні ролі оздоблення у загальному художньо- стилістичному рішенні кожного конкретного твору є взаємодія декору з формою виробу [8, 71; 2, 35]. Це є одним з головних принципів декоративногомистецтва.В межах декоративної композиції усі основні й другоряднімотивиорнаментики компонуються відповідно до художнього замислу майстра, виявляючи тектонічні особливості форми, акцентуючи увагу на її пропорціях та гармонійній доцільності складових, підкреслюючи відкритий (миски, полумиски, макітри) чи закритий (горщики, глечики, гладишки, тикви) її характер, завдяки чому естетичні та функціональні якості посудних форм сприймалися користувачами як єдине ціле.

Художньо-виражальні засоби мальованого декору тісно пов'язані з властивостями матеріалів - текстурою й кольором глин, керамічних фарб (ангобів, природного кольору, чи забарвлених оксидами та солями металів), полив, емалей тощо. Знаряддями для малювання слугували ріжок, пензлик, квач, гумова груша, різноманітні допоміжні засоби - шпилька для фляндрування, штамп, трафарет тощо. У технологічному плані мальований декор мав три різновиди - на неполив'яному черепку, підполив'яний та надполив'яний. В межах доступних засобів гончарі Чернігівщини застосовували графічні й живописні прийоми, контурне та без контурне, монохромне та поліхромне малювання, характерне і для сусідніх гончарських зон - Полтавщини [4, 132-133] та Київщини [11, 107; 1, 35-36, 38].

Найдавнішою серед технік малювання у гончарстві Чернігівщини була «описка», відома в Україні з XVI століття [2, 132]. Вона виконувалася під час обертання гончарного круга по підсушених виробах ангобами білого, коричневого, жовтого кольору за допомогою щіточки чи пензля з подальшим випалом без покриття поливою. Ця технологія диктувала й особливості композицій, що сполучали один- три яруси лінійних та точкових мотивів з певним ритмом розміщення на вінцях і тулубах закритих форм посуду та на бортиках, стінках, денцях відкритих. Посудину кольору натуральноїглинирозмальовували контрастними до тла кольорами: фрагменти посуду XVIII ст. з Коропа (КІАМ, Г. ін.557; Г.ін 560); миска з Коропа (КІАММ, Г.ін.860), миска з колекції НЗ «Глухів» (ДІКЗ - 418). Про розвиненість цієї техніки свідчать пам'ятки з осередку Криски з колекції МАНДМ, датовані 1708 роком. Композиції сполучають хвилясті лінії різної амплітуди, смуги з ліній, ряди косих рисок, ком чи дужок, мотив меандру - горщик (ФММ, Арх.67).

Подібні пам'ятки XVIII століття з Новгорода-Сіверського, Чернігова, Глухова, Кролевця свідчать про єдину традицію в межах реґіону, яка продовжувалася у XIX - на початку XX століття у більш лаконічній версії: горщики Никифора Веприка (НМУНДМ, К- 798), глечик Дмитра Строфуна (НМУНДМ, К- 782). Цей спосіб декорування на Чернігівщині має багато спільних рис з декоруванням посуду сусідніх реґіонів Київщини та Полтавщини.

Ріжкування, або контурний розпис, як техніка підполив'яного малювання, стає поширеною на Чернігівщині з XVIII століття. За допомогою ріжка з трубчастою частиною пера на кінці або аптечної спринцівки по підсушеному черепку, чи суцільно вкритому білим або червоним ангобом, виконувалися ангобами контурні малюнки з подальшим заповненням фарбою в межах контуру, лінійні мотиви, написи на посуді - полумисок з Ніжина (НМУНДМ, К-784), миска з Семенівки (НМУНДМ, К-795), посуд із Коропа, !чні, Верби, Осьмаків. Дослідники М. Селівачов [8], Г. Ьашків [2], Л. Чміль [11] пов'язують виникнення й поширення ріжкування в українському гончарстві з впливом візантійської техніки сграфіто, європейської кераміки доби Ренесансу та хабанської кераміки. Ця техніка застосовувалась місцевими гончарями для декорування як посуду, так і кахлів, що разом складали технологічну групу народної майоліки [5, 249].

У XIX столітті під впливом кераміки переселенців менонітів із Західної Європи з'явилось в гончарстві Чернігівщини надполив'яне малювання. Прикладом його є твори гончарів Мусія Пузиря та його синів Григорія та Лаврентія з Редичева біля Коропа, пізніше Лаврентій жив у Новгороді - Сіверському.Виробивкривалися багатокомпонентною поливою, яка мала у своєму складі свинець і олово. По сирій поливі пензликом малювали мінеральними фарбами зеленого, фіолетово-коричневого, синього та жовтого кольору композиції з букетів та лінійних мотивів, потім випалювали посуд [9, 383-384]. Схожою технікою Никифор Веприк з Коропа [9,380] розмальовував мотивами гілочки з листям миски та полумиски, (НМУНДМ, К-748). Мотивами букетів, гілок, орнаментальних фризів декорував свої миски, глечики, вази, кухлі коропський гончар !ван Фігура - миска (НМУНДМ, К-771). На формах і декорі виробів цих майстрів чітко прослідковується вплив стилістики фаянсу і порцеляни - білий колір поверхні та композиції з центральним рослинним мотивом, що було загальною тенденцією у гончарстві України того часу.

Фляндрівка - поширена техніка підполив'яного малювання в європейському та українському гончарстві, якою орнаментували переважно миски. На Чернігівщині вона зустрічається також на інших формах - глечик з колекції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (К- 13654); вазочка з Ніжина (НМУНДМ, К-773). Своєрідний витончений стиль фляндрівки, характерний для ніжинського гончарства, зафіксувала дослідниця Марія Фріде у 1920 -х роках [10, 35]. Зокрема: технологічні прийоми нанесення фарби у вигляді смуг і плям та подальше розтягування їх шпилькою «дряпушкою»; назви основних мотивів («пиявки» - орнаментальні смуги зі спіралеподібним орнаментом, «бублик» - спіраль у вигляді кола, «колоски», «лапки» та «бісквітка» - рослинно-геометризовані мотиви). Елементи утворювали дзеркально- симетричні чицентально-симетричні композиції, або довільно розміщувалися на червоному чи білому тлі мисок (НМУНДМ, К- 775; К-12589). Дослідниця зазначала, що орнаментація мисок у сусідньому осередку Ічні суттєво відрізнялася від ніжинської, про що свідчать твори з музейних колекцій. Наприклад, миска з компактною композицією, на стінках якої смуга з концентричних ліній є тлом для п'ятьох «пиявок» (НМУНДМ, К-765). Гончарі села Верба біля Коропа утворювали з різноманітних жовто-чорних мотивів досить складні композиції - миска Тихона Никитенка (ЧІМ, Ик-40). У Глухові фляндрівка виконувалися у жовто-зелено-коричневій гамі на яскравому червоно-коричневому тлі - миски (НЗ «Глухів», н/д №1275; ДІКЗ, А -916). Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття вироби з фляндрівкою виготовляли в Семенівці, Кролевці, Острі та ін. центрах. Але з часом цей вид декору занепадає, поступається місцем спрощеним схематичним мотивам.

Техніку мармурування деякі дослідники вважають різновидністю фляндрівки, а інші - самодостатнім способом декорування [11, 84; 2,111]. Оздоблення виконується без застосування інструмента шляхом нанесення на поверхню виробу плям ангобів різного кольору та подальшого струшування чи обертання посудини. У результаті утворюється малюнок з розводів, що нагадує фактуру мармуру. Цю техніку практикували гончарі на Київщині, Поділлі, Галичині та в інших реґіонах. Відомі пам'ятки з Чернігівщини виготовлені, імовірно, у ХІХ столітті. Наприклад, вкритий білим ангобом таріль з Глухова (ГКМ, № КП-367/Р-221), широке дзеркало якого має фрагменти мармурування, яке, мабуть, займало усю його площу. На бортику розміщено фриз із комбінації фляндрівки й мармування. Своєрідною композицією вирізняється миска з колекції НЗ «Глухів» (№ 1064/а-916). Її тло яскравого

червоно-коричневого кольору з широкою білою смугою на стінках, на тлі якої ангобами та поливами темно коричневого, червоно - коричневого та зеленого кольорів виконано мармурування, що має вертикальну спрямованість. На мисці з Коропа (МАНДМ, №-213) денце декоровано мармуруванням своєрідного стилю - на білій поверхні розміщено неправильної форми з чітким контуром локальні плями зеленого та відтінків коричневого кольору. Після струшування фарби не змішалися, а лише розтіклися. На тикві з Батурина з колекції Національного історико-культурногозаповідника

«Гетьманська столиця» виконано декор бризками зеленої й коричневої фарб на білій поверхні, що можна вважати різновидом мармурування (БІМ-1-535).

Класифікація орнаментики українського декоративного мистецтва М. Селівачова дозволяє розглядати її у всій повноті еволюційногорозвитку,враховуючи різноманітні аспекти її формування й трансформації,запринципами:

I. Номінаційний(черезназву);

II. Іконографічний (через абстрактні поняття і їхню подібність до фізичних об'єктів);

III. Стилізаційний (через ступінь стилізації

зображення природного об'єкта-

геометричний, геометризований, вільного малюнка); ІУ. Комбінаторний (через характер поєднання складових мотивів - гомогенний чи гетерогенний,чиасиметричний);

V. Композиційний (основні, другорядні, розмежувальні, обрамовуючі мотиви) [8, 238]. Ця класифікація може застосовуватися для аналізу мальованого оздоблення посуду Чернігівщини за видами мотивів - геометричні та натуралістичні (рослинні, зооморфні) та за композиційними схемами (лінійні, стрічкові, дзеркально-симетричні,центрально-

симетричні, асиметричні, довільного розміщення).

Геометричнийорнамент-

найпоширеніший і найдавнішийв

українському гончарстві. Його мальована версія, як зазначає Анатолій Щербань, «до певної міри є наслідуванням рельєфного - виконаного ритуванням чи вдавлюванням по сирій глині» [12, 175]. Його витоки лежать у давніх духовних практиках людей, є результатом пізнання світу та формування у них перших життєвих навичок. Геометричні мотиви, архетипами яких є давні знакові системи, зміст яких давно втрачений, відігравали у оздобленні як самостійну, так і допоміжну роль. Прямі та хвилясті лінії, меандр, сітки ромбів, геометричні фігури, нефігуративні мотиви (плями, затіки, риски,

крапки, гачкоподібні елементи) символізували конкретні й абстрактні об'єкти й поняття та виконували різні функції - сакральну, оберегову, декоративну тощо. В різних комбінаціяхвонипідкреслювали

конструктивніособливостіпосуду,

демонструючи відточене віками почуття ритму і пропорцій їхніх виконавців. Порівнюючи геометричний орнамент на виробах XVI - XVII століття, виконаний у техніках ритування та тиснення при допомозі коліщатка, з орнаментом на виробах XVIII століття, виконаним розписом, можна побачити певну їхню спорідненість. У пристосуванні до техніки малювання відбувалася пластична трансформація мотивів - лінії стали плавними, заокругленими, композиції - динамічними, але збереглисяусталеніпринципи орнаментування.

У XIX столітті цей декор набуває виразних локальних особливостей у деяких осередках. Посуд з Глухова вирізнявся широкими пастозними лінійними та спіралеподібними мотивами - миска (нМуНДМ, К-790, К-791). Макітри та глечики з !чні оздоблювали широкими смугами з тонких щільно укладених білих ліній. На посуді з Борзни бачимо подібні смуги, але з різнокольорових ліній. У трактування геометричної орнаментики майстри виявляли тонке відчуття ритму й пропорцій - миска з Ніжина (НМУНДМ, К-12606). Своєрідні риси геометричного декору мали місце у Коропі, Олешні, Кролевці.

Рослинні мотиви набули поширення у гончарстві краю з XVIII століття передусім у декоруванні тарілок, блюд, мисок. Композиції складалися з центральних мотивів на денці та орнаментальних смуг з геометричних та рослинно-геометризованих елементів на бортику. Деякі пам'ятки цього періоду з музейних колекцій можуть бути привізними та потребують уточнення походження, а технологічні особливості інших вказують на місцеве виробництво. Першоджерелом цієї орнаментикибулооздоблення

західноєвропейськихфаянсовихта

майолікових виробів, в яких знайшла втілення стилістика бароко та Ренесансу - Селівачов

[8] , Сашків [2], Чміль [11]. Це стилізовані зображення букетів, гілок, тюльпана, гвоздики, розеткоподібних квітів - миска (К!АМ, КН- 553); фрагмент тарілки з колекції Національногоархітектурно-історичного

заповідника «Чернігів стародавній» (4Th 29, КВ 48-50, И 2/1), миска Анастасії Дроб'язко з Ніжина [Фріде, с. 54].

У першій третині XX століть Хома та Яків Піщенки з !чні зображали на посуді мотив винограду - глечик (НМУНДМ, К-12585), тиквочка - (НМУНДМ, К-4303). Різноманітні квіткові мотиви малювали на своєму посуді гончарі М., Г. та Л. Пузирі, I. Фігура, Н. Веприк.

Пам'яток, оздоблених рослинно- геометризованими мотивами, збереглося значно менше у порівнянні з геометричними. Своєрідна транформація рослинних мотивів в геометричні, їхня стилізація й узагальнення спостерігається у творах XVIII століття - миски з експозції НЗ «Глухів» із зображенням стилізованої розетки в центрі та орнаментальної смуги з пелюсткоподібних елементів по бортику; миска з Коропа (МАНДМ, №212), на якій можна побачити спрощений варіант барокових квіткових мотивів - зіркоподібні розетки чергуються з рисками і крапками. Поширеним рослинно - геометризованим мотивом, походження якого має давню історію і перегукуються з такими бароковими та ренесансними мотивами як пальмета та дерево життя, була «сосонка». Прикладом трансформації «сосонки» з пальмети може бути центрально-симетричний хрестоподібний мотив на мисці XIX ст. з Коропа, утворений гілками з довгими листочками зеленого і коричневого кольору (МАНДМ, №214, 215).

Ь зооморфних мотивів найчастіше зустрічається зображення риби, яке має давній сакральний зміст, - тиквочка X. Піщенка з колекції ЖМ (Ж5 №2611), миска Я. Піщенка (НМУНДМ, К-4304). Зображень птаха відомо менше - миски з !чні (НМУНДМ, К-766) та (ЖМ, Ж2-№1121), миски Анастасії Дроб'язко з Ніжина із зображенням качки та півня [10, 54]. Такі мотиви зустрічаються і на кахлях, що говорить про вплив кахлярства на оздоблення посуду.

Наукова новизна роботи полягає у характеристиці мальованого декору гончарного посуду Чернігівщини як мистецького явища, яке розвивалося в межах ремесла під комплексним впливом культурного, технологічного, традиційного, інноваційного,колективного та індивідуального чинників. Було здійснено спробу класифікації поширених декоративних мотивів і композиційних схем, розглянуто техніки й матеріали малювання як частину художньо-виражальних засобів оздоблення, уведено в науковий обіг нові твори.

Висновки

Гончарі Чернігівщини у мальованому оздобленні посуду в різні історичні періоди продемонстрували технічну досконалість,глибокуестетичну

усвідомленість орнаментики та своєрідність її трактування, як прояву єдиної художньої культури етносу. Характерними рисами мальованого декору гончарного посуду Чернігівщини є стриманий підхід до оздоблення, різноманіття та виразність мотивів, їхнє гармонійне поєднання в композиціях. У гончарстві регіону даного періоду співіснували усталені архаїчні художні форми, що виявилися у мальованому оздобленні найпоширеніших неполив'яних гончарних виробів, та стильові інновації, як результат еволюції творчого мислення гончарів, переосмислення ними культурних впливів. Дане дослідження може доповнити наші уявлення про регіональну різноманітність традиційного українського гончарства .