Гуманізм-Гідність в контексті культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедрафілософії та історії

Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського

Гуманізм-Гідність в контексті культури

Тарасюк Л.С.,

доктор філософських наук, професор

В площині культури людина визначає стратегію власних виборів, можна сказати «інвестицій», які вона в себе вкладає. Суб'єкт, перебуваючи в певній ситуації, яку він хоче покращити або змінити, може використовувати певні ключі, коди над людиною домінує безліч стереотипів, негативних моделей поведінки, власного досвіду неусвідомленого і неопрацьованого, соціально-культурних та історичних факторів, які потужно впливають і не дають змогу здійснити вибори у злагоді з інтуїцією. Така реальність, як гуманізм, є життєдайною як потік річки: не можна двічі увійти в одну і ту ж річку, вона завжди інакша. Гуманізм-Гідність можна розглядати як набуття свого «Я». Автентичність дає змогу людині свідомо відновити в повноті той квант розуму, яким вона сама є. Життя наділяє клітину здатністю до підтримки і розвитку власної природної ідентичності. Людина - клітина універсуму - наділена безмежним потенціалом, безпомилковим розумом для найбільш ефективної взаємодії з середовищем.

Важливо в контексті зазначеної теми з'ясувати критерії реальності. В більшій мірі наше «Я» легковажно відноситься до самого себе, до місця і часу свого існування. Єдине, що нас спасає, вроджена система саморегуляції. Дійсно, являючи собою неперервний рух, неповторну і змінюючи кожну мить, ми тим не менш, слідуємо своєму розвитку, параметрам, догмам, розраховуючи при цьому на успіх, благо, здоров'я і радість буття. Однак, життя не сприймає застою, ентропії, це постійно утворююча і перетворююча себе динаміка. Не можливо розвиватися і бути в статиці. З цього можна припустити, що наше раціональне знання в якісь великій мірі абсурдно, оскільки штампує реальність за допомогою шаблонів. Коли нам вдається проникнути, якимось чином заглянути в цей центр базового саморегулювання всього людського існування, ми починаємо багато що розуміти. Не досить просто встановити зв'язок з власною внутрішньою реальністю, ми розуміємо це, як тільки починаємо втілювати в практиці життя. «Внутрішнє розкриття, пізнання, пошук, дослідження» означає вихід тієї точки, від якої я втілююсь, тобто базової точки, центру, від якої я створюю реальність для самого себе і для Інших. Моєму «Я», моїм думкам і рішенням настає момент, який визначає мене як реальність, визначену модель: чоловік, жінка, дане місце, дані події. Цей момент визначає всі інші аспекти [2; 5].

Коли ми потребуємо найбільш надійну і стійку опору для протистояння труднощам, перепонам, конфліктам, які виникають за спиною нашого крихкого «Я», нашої цілісності, єдності досить часто не вистачає, її замало (ось чому ми шукаємо опори зовні, в інших людях). То що ж може слугувати орієнтиром? Коли ми звертаємося за опорою зовні, то ще більш віддаляємося від своєї точки опори, від свого центру, невідомому нашій свідомості, але при цьому будучи життям; тієї точки, яка дарує сутність, існування, викликаючи почуття гідності за своє життя і незадоволення всім і явищами, людьми, які виступають проти нас. Слідує, що наше несвідоме є вмістилищем, певним порядком, завдяки якому ми набуваємо реальність. Ця точка, яка формує нас реальних, також являється квантом розуму, рішучості, оперативності, однак, щоб насолоджуватися цим животворчим джерелом, необхідно його знайти. Необхідно проявити максимум смирення, стати учнем цієї опорної точки, основи, більш великої, чим будь-який вчитель і авторитет. Філософія як одна з форм духовного освоєння світу, відкриває нам доступ до нашої точки опори [1].

Наука мудрості як пошук смислу дозволяє проникнути в ту неосяжну одночасність, яким є наше життя. Але для цього треба відмовитися від фіксованого раціонального опису, звичний спогадок, стереотипів, оскільки вони являють собою «нав'язливий шаблон», який блокує в нас всі інші інформаційні канали нашого життя. В даному випадку мова не йде про заклик до відмови від розуму або його недооцінці, розум не треба вважати винятковим, обмежуючи тим самим пропускну здатність нашого сприйняття реальності. Розум - це всього лиш міра, один з критеріїв оцінки. Таким чином, мова йде про необхідність провести повне епохе «Епохе» в феноменологічному досвіді - це відкидання всіх отриманих думок про предмет, необхідне для того, щоб зробити доступно, його сутність. розуму, на мить абсолютно зупинити його діяльність, для осягнення тієї реальності, доступ до якої перегороджує нам розум, не здатний вмістити її в себе. Філософія дозволяє нам ввійти в світ цілісності особистості. Образи, які відкриваються, являють собою енергетичні конфігурації, одиниці реальності.

Неможливо помислити неіснуюче: або щось є, або його абсолютно немає. Несвідоме рухомо вагомістю реальності. Вступаючи в спілкування і проявляючись в різних образах, семіотичних відношеннях, - воно є, а якщо є, то й оповідає. Воно не здатне вигадати те, чого немає. Образи виникають за допомогою «стартерів», точок реальності. Образ - оболонка, яка покриває частину реальності, частину життя.

Не дивлячись на те, що в раціональному викладенні образ постає як дещо «мені казкове», він залишаться таким же реальним, як удар, ласка, емоція, викликає тремтіння або екзальтацію. Основні процеси несвідомого являються динамічними, енергетичними. Ми сприймаємо їх подібно раціональним словам, вигадкам, тобто як щось що нереально завдяки проекції нашої логіки. Ми вважаємо що вони подібні ідеям, нашим логіко-діалектичним побудовам, ми намагаємося пристосувати несвідомий матеріал і сновидіння до нав'язливих потреб розсудку.

Ми не можемо зрозуміти наше несвідоме, наполягаючи в своєму раціональному заблудженні, навіть коли воно розкривається перед нами. Розум виносить судження, «проектуючи» пусті безглузді оцінки на животрепетну реальність: «Я» або механічний комплекс постійно управляє нами, даючи нам спотворене бачення реальності, знову зводячи нас до ілюзорного сприйняття.

Гуманізм як людинолюбство полягає в тому, щоб людина реалізувала свою внутрішню сутність, набула стану Блага, тобто Гідності свого буття. В онтологічній, антропологічній, культурологічній площині Гуманізм-Гідність розкривається саме в набутті своєї цілісності. Феномен гуманізму проявляється у відновленні доступу до внутрішнього світу для осягнення усіх аспектів ситуації. Коли людина знає все про свій дім, вона може самостійно навести в ньому порядок. Безлад завжди обумовлений діями або присутністю чогось, що залишається непізнаним.

Гуманізм-Гідність важливо розглядати в трьох площинах онтології, антропології, культурології як набуття свого духовного «Я». Це можливість вийти в Інше-буття, розімкнути себе для нього. Автентичність являє собою процес підготовки, який дозволяє людині свідомо відновити в повноті той квант розуму, яким вона сама є. Особистість як і клітина людського організму, яка введена в контекст хімічних елементів, приймає лише співзвучні її аутентичній структурі елементи і відсторонює невідповідні її природній суті. Під впливом різних історичних факторів людина втратила більшу свою частину своєї інтуїції та плану причинності, також вродженого розуму, однак, відновивши цю втрачену цілісність, можна знайти форму пізнання, яка зачіпає сферу інтересів людини.

Індивід, який намагається усвідомити яку реальність він передає іншим людям, набуває здатності на несвідомому рівні відчувати дію оточуючого середовища на своє власне життя завдяки знанню тих силових векторів, які перед ним відкриваються. Людина переживає динаміку подій, явищ, різноманітних процесів, а також їх наслідки. Суб'єкт, або усвідомлює і впливає на те, що відбувається, або не розуміючи, вимушений підкоритися.

У чому ж сьогодні полягає гуманістичне бачення? У чому полягає головна небезпека, яка може «затуманити» гуманістичне бачення? Ідеться про раціональну й прагматичну людину, яка постійно здійснює свій вибір в ту чи іншу сторону. Все залежить від того, яку інформацію обирає суб'єкт, в якому стані перебуває, під враженням чого. Світ образів є таким, що формалізує: образ створює форму, яка потім надає дію тому, що бачить. Тому культура, інформація повинні бути дуже пильними та вміти визначати, що дійсно призначене для людини, а що ні, оскільки потім це відбивається на здоров'ї, економіці, цивілізації, різних екзистенцій людини.

Говорячи про інформацію, необхідно підкреслити важливість меметичної культури, яка зародилася й згодом була перейнята й використана деякими англійськими інтелектуалами. «Мем» (образ- спогад) означає вибудовування інформації, яка потім превалює над реальністю [2, с. 130]. Тому, коли ми шукаємо оборотність між інформацією та реальністю, збігів не знаходимо: реальність - це одне, а інформація - інше.

Більша частина молодіжної культури являє собою меметику, вона не збігається з оригіналом реальності. Мем розвивається незалежним чином, проте це копія, яка втратила свій оригінал і стала документом, тобто це культура, інформація, яка структурує суспільство, університети, політику. Меметична, тобто, яка не відповідає оригіналу, культура поширюється також у сфері економіки й таким чином відхиляє «читачів» мема, які будуть робити те, що їм цей мем гарантує. Мем дає можливість другого життя, однак, підміняє собою «перше життя» [2, с. 131]. Кожен раз створення культури, тобто визначення парадигми свідомості, відображає спробу створити або вгадати якусь систему. У певному сенсі формалізується логіка, «шахівниця» для того, щоб зрозуміти хаос або різноманітність подій. Тому кожна культура - це спроба формалізувати за своїм образом та подобою, чим ми всі пов'язані. Релігійна людина сприймає реальність одним чином, економіст - іншим, художник - третім, аморальна людина - четвертим. З цього випливає, що будь-яка культура ризикує створити систему над іншими системами або всередині них.

Щоб зрозуміти суспільство і його культуру, необхідно відвідати церкви, ринки, магазини, всі ті місця, де збираються багато людей [2, с. 135]. Спостерігаючи за людьми, як вони себе проявляють, як одягнені, як спілкуються, які в них манери поведінки, жести, можна зрозуміти особливості їх культури. З безлічі культур, що існували в історії, - ассиро-вавилонської, аккадської, єгипетської, карфагенської, нордичної, індійської, арабської, китайської, культури вікінгів тощо - зараз в людському суспільстві превалює західна культурна модель (найдавніша, найповніша, найраціональніша). Сьогодні в будь-якій частині світу західна модель культури є пріоритетнішою в порівнянні з іншими. Кожна країна створює свій історичний гуманізм. Але джерела його лежать в отологічному гуманізмі. Саме це створює ціннісну дію, що слугує зростанню буття.

Гуманізм-Гідність розкривається перед нами як цінність буття, людини. Сократом було зазначено три істини: добро, краса, пізнання. Вічне прагнення людини до краси, гармонії, досконалого розгортається в естетичній площині. Естетика як особлива прозорість розуму, свідомості надає мудрість задоволення. Задоволення - це резонанс або наслідок здійсненого порядку - це співпадіння, або точна пропорція частин гармонійно узгоджених заради досягнення єдиного результату. Це досконалий порядок: він подобається і пробуджує до споглядання. Це заспокоєння у власному бутті, досягнення своєї цілі. Однак, життя більшість людей являє собою прагнення до роботи над помилками. Так, в пошуку помилок і занурення в них може втрачатися дещо важливіше. Практика естетики являє собою найбільш складне і високе завдання, яке може бути вирішено лише на кульмінаційній точці свого досвіду. Вихідними складовими для реалізації естетичної площини є прозорість розуму. Без прозорості, ясності, чистоти абсурдно претендувати створювати красу, тому люди повинна мислити відповідним чином. «Чистота розуму» означає здатність упорядковано мислити, володіти точними критеріями. Пройти катарсис свого розуму - означає привести його у відповідність до функцій життя, до єднання в різних вимірах буття людини. Тому гуманізм можна розглядати як естетичність та екстатичність.

Зазначені критерії забезпечують людині когнітивну безпеку. Важливим аспектом є також навчання спілкуватися з людьми, вибудовувати діалог. Вміння встановлювати контакт з іншими «Я»: важливий аспект для єднання, мистецтва об'єднувати, розуміння суті речей. Тому гуманізм можна розглядати як і онтологічну безпеку.

Отже, Гуманізм-Гідність розкривається через такі складові:

1) Критерії реальності: добро, істинність, життєвість, життєдайність.

2) Набуття свого духовного «Я»: цілісність, справжність, ідентичність.

3) Естетика як особлива прозорість свідомості. 4) Онтологічна безпека.

Список використаних джерел

1. Бердяев Н. А. Дух и реальность. М.: ООО «Издательство АСТ»; Харьков: «Фолио», 2003. 679 с.

2. Менегетті А. Молодь та онтична етика. К.: НФ «Антоніо Менегетті», 2021. 181 с.

3. Соловьев В. Философское начало цельного знания. Минск: Харвест, 1999. 912 с.

4. Тарасюк Л. С. Целостность и поврежденность человека как нравственная проблема. Гілея: науковий вісник. 2013. № 76(9), С. 188-190.

5. Тарасюк Л. С. Феномен целостности как философско- антропологическая проблема. Научная перспектива: науч.-аналит. журнал. Уфа: Изд-во ООО «Инфинити». 2013. № 11(45). С. 76-78.

6. Тарасюк Л. С. Цілісність особистості у кореляції з екзистен- ційними рівнями світогляду. Гілея: науковий вісник. 2016. № 111(8). С. 221-225.

7. Тарасюк Л. С. Право на цілісність і право бути собою. Друга всеукраїнська наукова конференція «Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації» (м. Дніпро, 28-29 жовтня 2016). Дніпро, 2016. С. 42-44.

Размещено на Allbest.ru