Дума & кінодума: від фольклорного жанру до кіножанру

Размещено на http://allbest.ru

Чернівецький національний університету імені Юрія Федьковича

Дума & кінодума: від фольклорного жанру до кіножанру

Анотація

У статті підкреслено, що жанрова система літератури протягом свого історичного руху постійно змушена адаптуватися до нових умов буття культури. Як результат, літературні жанри, які на певному етапі свого розвитку втрачають свою актуальність, отримують новий імпульс у кооперації з іншими мистецтвами.

Зокрема, артикульовано концепцію жанрової спадковості на прикладі аналізу дискурсу жанру думи - від фольклорного жанру до кіножанру. Простежено еволюцію кінодуми у творчому доробку Ю. Яновського, В. Радиша, І. Савченка, М. Макаренка й М. Стельмаха, О. Криварчука та М. Шудрі, Т. Левчука, а також сучасних режисерів О. Саніна, П. Пінчука та Є. Березняка.

Ключові слова: дума, кінодума, жанрова спадковість, жанрова дефініція, жанровий маркер, образно-стилістичні коди.

Жанрова система літератури протягом свого історичного дискурсу постійно змушена адаптуватися до нових умов буття культури. Сьогодні має місце загальна культурна тенденція до розмивання меж між різними видами мистецтва, до їхнього взаємопроникнення. Як результат, літературні жанри, які, здається, на певному етапі свого розвитку втрачають свою актуальність, отримують новий імпульс, “друге життя” у кооперації з іншими мистецтвами.

Серед ліро-епічних жанрів, що знайшли своє продовження чи розпочали новий етап свого розвитку в кіномистецтві, слід згадати думу. Дума постає особливим жанром, виразником національного світогляду, що відігравав одну з ключових ролей у формуванні національної історії. Дума, за словами М. Набок, є “свідченням вишуканості та благородства духовного світу нашого народу, сформованого упродовж століть у ході боротьби за українську державність" [8].

Пригадаймо, що термін дума побутує в кількох значеннях. Насамперед, як національно самобутній вид українського фольклору, дума постає ліро-епічним твором про життя України козачої доби (XVi-XVii ст.), що виконувалися народними напівпрофесійними співцями - кобзарями [3]. Проте генеологічне коріння дум сягає прадавніх часів і пов'язане з жанрами билини, голосіння, балади й історичних пісень, стилістичні коди дум наявні й у текстах давньоруського періоду (“Слово о полку Ігоревім"). Однак у народі слово “дума" не побутувало в той час, такі твори називалися “невольницькими плачами”, “піснями про давнину/старовину”, “лицарськими піснями", “козацькими піснями”, “псалмами козацькими".

Уперше термін дума вжив у 1827 р. М. Максимович, виокремивши ці тексти в окремий фольклорний жанр. Підкреслюючи тісний зв'язок дум з історією народу, звернув увагу на близькість багатьох з них до народних голосінь, відзначив своєрідність їх поетики, зокрема оповідний характер, вільний віршовий розмір, характерне римування. Далі потрапив цей жанр у фокус зацікавлення й інших збирачів та дослідників: І. Срезневського, П. Лукашевича, А. Метлинського, Вл. Антоновича, М. Драгоманова, М. Лисенка, Л. Українки, Ф. Колесси, П. Житецького, М. Рильського, Г. Нудьги, М. Возняка, С. Грици. Значення цього жанру як специфічно-національної риси української культури підкреслював І. Франко: “Справді лицарським духом дихає також новий богатирський епос, який у той час, між 1560 і 1648 роками, виріс у степах запорозьких. Чудові думи про Самійла Кішку, про бурю на Чорному морі, про втечу трьох братів з Азова, про Марусю Богуславку тощо - це ті безсмертні пам'ятки ще першого етапу в розвитку козацтва, які створені генієм самого народу, і які назавжди будуть предметом гордості українського народу” [11].

Поетикальну матрицю дум досить активно підхопили професійні літератори, зокрема, Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Старицький, Є. Гребінка, П. Куліш, С. Руданський, С. Лакуста, П. Тичина, М. Рильський, А. Малишко. Жанрову дефініцію у назві використали також Ю. Яновський “Дума про Британку”, М. Стельмах “Дума про тебе”, І. Драч “Дума про вчителя”. Проте образно-стилістичні коди дум застосовувалися і в інших видах мистецтва. Зокрема, в образотворчому - у творчості І. Рєпіна, О. Сластіона, І. Іжакевича, М. Дерегуса, М. Самокиша. В музиці - у творчому доробку А. Веделя, М. Лисенка, Г. Хоткевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, М. Скорика, Л. Дячко.

Кіномистецтво також не оминуло цей жанр, взявши його за основу у створенні власного - кінодуми. Безпосередній зв'язок думи й кінодуми ми можемо спостерігати у творчості Юрія Яновського. Відомо, що свій роман “Чотири шаблі” письменник створював протягом 1926-1929 років (опубліковано 1930 р.). Фактично, задум і початок роботи над текстом припадає на час перебування письменника на Одеській кінофабриці ще до того, як був написаний “Майстер корабля” [1]. Власне, цей роман розглядають як “предтечу” “Вершників”. Стилістика цього роману безпосередньо навіяна українськими історичними піснями та думами. Сюжетна канва розгортається навколо ватажків партизанської армії (Шахая, Марченка, Галата й Остюка), що постають сучасним втіленням чи своєрідними спадкоємцями козацької слави, обов'язок яких виправити помилки своїх предків і здобути омріяну волю. Архітектонічна побудова, відповідно, фіксує ключовий задум - оспівування народження революційної армії в семи розділах-піснях з поетичними заспівати.

Через сім років у творчому доробку Ю. Яновського дума виступить своєрідною жанровою дефініцією у п'єсі “Дума про Британку” (1937). Показово, що за її мотивами у 1969 р. на Київській кіностудії імені О. Довженка інший відомий письменник, сценарист і режисер М. Вінграновський зніме однойменний фільм, де розповість про жорстоку класову боротьбу в роки громадянської війни в селах півдня України [5]. І цей же мотив втілить у однойменному вірші 1969 р., присвяченому Юрію Яновському:

“На срібнім ковилі, на сизім полині,

На півдні України при лимані,

В гнідих степах на степовім коні

Та гнівна воля стала у Британі” [2].

У 1930 р. режисер та сценарист Василь Радиш створив кінодуму “Тобі дарую” (“Ніж прадідів тобі дарую”, Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса)) [9]. На жаль, стрічка не збереглася. Однак короткий синопсис кінодуми розкриває її фабульний зміст: “Левко Остапчук - кулеметник в партизанському загоні, яким керує жінка - Галина. Колись Левків батько сам послав сина до партизанського загону і подарував йому родинну реліквію - клинок, з яким в бій ходили ще діди.

У першому ж бою, побачивши одягнених в українську форму петлюрівців, Левко з вигуками „Свої!.. Свої!..” припиняє стріляти з кулемета. Петлюрівці проривають фронт. Левко не витримує злих насмішок над собою й переходить у стан ворога. Замість сина у партизанський загін приходить старий Остапчук, батько Левка. І коли Левко потрапляє в полон до партизанів, батько сам вирішує його долю” [9]. У 1937 р. режисер Ігор Савченко презентує героїко-пригодницький художній фільм “Дума про козака Голоту”, знятий за мотивами повісті Аркадія Гайдара “Р.В.С.”. Особливістю цього фільму стало те, що режисер одним із перших у вітчизняному кінематографі зробив головними героями дітей, які взяли участь у революційних подіях [6]. Інтертекстуальна алюзія на відому українську думу прочитується не лише у зрізі фабули, а й одразу зафіксована в назві фільму. Тому глядач, добре обізнаний з легендарним сюжетом, буде сприймати фільм крізь його призму.

Ключовий образ - вірного сина і захисника рідної землі - з думи переноситься в сучасні реалії. Так, на екрані 1920 рік, триває громадянська війна. Залишивши літніх людей, жінок та дітей, всі чоловіки Ольховки вирушили на фронт. Невелике село стає приманкою для білобандитів, якими командує Козолуп. У село з міста приїжджає до діда-лірника підліток Жиган, який відразу ж знаходить собі приятеля - Сашка, сина бійця Червоної Армії. Одного разу Сашко випадково дізнається, що бандити готують розправу над червоним комісаром, який повинен з'явитися в селі. Хлопчики вирішують попередити його і займають пости на сільських дорогах. В результаті сільський хлопчисько Сашко, син червоноармійця, разом з Жиганом рятують комісара, який потрапив в засідку білих.

Проте не лише у 30-ті роки спостерігається зацікавлення кіномитців жанром думи. У 1960 р. вторчий дует режисера Миколи Макаренка і Михайла Стельмаха як сценариста презентував кінодуму “Кров людська - не водиця”, створену за мотивами однойменного роману-епопеї М. Стельмаха, майбутнього класика української літератури [7]. Цей фільм став першою частиною кінотрилогії, куди увійшли також “Дмитро Горицвіт” (1962) та “Люди не все знають” (1963). Одним з ключових недоліків цього фільму критики називають більшовицько-прапагандиське його спрямування. Показово, що в 60-ті рр. можна спостерігати як жанрові маркери думи проникають не лише в ігрове кіно, а й в документальне. У 1969 р. вийшов фільм “Дума - доля” режисера Олександра Криварчука та сценариста Миколи Шудрі. Стрічка розповідає про легендарного кобзаря, автора “Запорозького маршу” Євгена Адамцевича. Митці відшукали його у Ромнах на Сумщині і записали старовинні українські думи в його виконанні [4]. Проте виробництво фільму, як і багато інших, було закрито. Режисера звинуватили у розтраті коштів, а відео та аудіоматеріали були знищені.

Звернемо увагу на таку деталь: у структурі думи зазвичай чітко проявляються три частини - заспів (кобзарі її називали “заплачка”), основна розповідь і закінчення. Цю тричастинну архітектонічно-композиційну побудову перейняли й кіномитці, що засвідчують саме кінотрилогії. Протягом 19731976 рр. на Кіностудії імені О. Довженка режисером Тимофієм Левчуком була знята кінотрилогія “Дума про Ковпака” (“Набат”, “Буран”, “Карпати, Карпати...”).

Жанрова специфіка думи презентована не лише у назві. Героїчний ліро-епічний пафос пронизує весь кінотекст, що розповідає про легендарного командира партизанського з'єднання Сидора Ковпака. Перший фільм трилогії “Набат” постає своєрідним заспівом кінодуми, позаяк відтворює процес зародження партизанського загону та його формування до масштабів бойового з'єднання Першої української партизанської дивізії під командуванням Ковпака (грає Костянтин Степанков). Другий фільм “Буран” - основна частина - розповідає про рейд у ворожий тил в 1941-1942 рр., про битву на Сумщині, відому операцію під Сарнами. Третій “Карпати, Карпати...” - своєрідне завершення - показує Карпатський рейд з'єднання Ковпака влітку 1943 року. літературний жанр кінодума стельмах

Цікаво, що сучасні режисери також не оминають жанру думи. Показовим досвідом у цьому плані є доробок Олеся Саніна - кінорежисера, актора, оператора, продюсера, скульптора й музиканта. Який сам добре грає на бандурі, торбані, колісній лірі, і є продовжувачем волинської лірницької традиції. У доробку митця є два фільми “Мамай” (2003) і “Поводир, або Квіти мають очі” (2014), у яких, за словами кінотеоретиків, “послідовно реалізує стратегію міфо-поетичного осмислення національної історії” [10, 373]. Обидва фільми можна аналізувати крізь жанрову матрицю думи. Показовою кінороботою, що презентує наратив думи, є також історичний фільм “Дума про Тараса Бульбу” режисерів Петра Пінчука та Євгена Березняка, знятий у 2009 р. Фільм постає черговою екранізацією відомої повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”.

Таким чином, аналіз окремої жанрової структури виходить за межі компетенції літературознавчої теорії, позаяк відображає проблематику культури в цілому. На сьогодні особливо актуально виглядає проблема жанрової спадковості в дискурсі поетики інтермедіальності і, зокрема, питання специфіки рецепції та трансформації літературних жанрів у кіномистецтві. Простежена еволюція кінодуми у творчому доробку Ю. Яновського, В. Радиша, І. Савченка, М. Макаренка й М. Стельмаха, О. Криварчука та М. Шудрі, Т. Левчука, а також сучасних режисерів О. Саніна, П. Пінчука та Є. Березняка яскраво доводить дану тезу.

Список використаних джерел

[1] Бабишкін О.К. (1987). Кіноспадщина Юрія Яновського. Київ : Мистецтво.

[2] Вінграновський М. (1969). Дума про Британку. URL : http://ukrlit.org/vinhranovskyi_ mykola_stepanovych/duma_pro_brytanku.

[3] Волков А. (2001). Дума (с. 162-164). Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці : Золоті литаври.

[4] Джулай Д. (2019). 10 заборонених в СРСР українських документальних фільмів. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/desiat-zaboronennysh-filmiv-v-srsr/30173041 .html.

[5] Дума про Британку (1969), реж. Микола Вінграновський та Ігор Ветров.

[6] Залізняк М. (2006). Визнаний мастер кіно. Поет екрана Ігор Андрійович Савченко: До 100-річчя від дня народж. укр. Кінорежисера (1906-1950) / уклад. Т. Марчук. Вінниця. URL: https://library.vn.ua/e-library/katalog/poet-ekrana-igor-andrijovich-savch enko.

[7] Кров людська - не водиця (1960), реж. Микола Макаренко.

[8] Набок М. (2014). Українські народні думи: особливості національного характеру і типологія героя: монографія. Тернопіль: Підручники і посібники.

[9] Тобі дарую (1930), реж. Василь Радиш. URL : https://vufku.org/lost/tobi-daruiu/.

[10] Тримбач С. (2019). Кіно народжене Україною. Альбом антології українського кіно. Київ : Саміт-книга.

[11] Franko I. (1892). Charakterystyka literatury ruskiej XVI-XVIII wieku. Kwartalnik historyczny. Lwow, (4), 693-727. URL : https://chtyvo.org.ua/authors/Franko/Charakterystyka_literatu ry_ruskiej_XVI-XVIII_wieku_pl/.

Размещено на Allbest.ru