Цифрове мистецтво як складова сучасної культури в інформаційному суспільстві

Odesa

DIGITAL ART AS A COMPONENT OF MODERN CULTURE IN INFORMATION SOCIETY

Актуальність обраної теми полягає у масштабному впровадженні інформаційно-комунікаційних технологій та комп'ютерних мереж, що продукують віртуальний простір. На початку технологічної конвергенції цих технологій у сферу культури та мистецтва було переважно пов'язано із розміщенням оцифрованих витворів мистецтва у віртуальному просторі задля залучення інтернет-користувачів у культурний простір сучасного суспільства.

Мета статті полягає у аналізі цифрового мистецтва як невід'ємної складової сучасної культури, яке виникає в умовах становлення інформаційного суспільства та масштабного впровадження інфокомунікаційних технологій.

Викладення основного матеріалу

Аналізуючи трансформаційні процеси, які притаманні сучасному суспільству та культурі як його невід'ємної складової, зазначимо, що такі глобальні трансформаційні процеси, які інформатизація, технізація та віртуалізація суттєво вплинули на світосприйняття людини.

Кожний соціокультурний процес має певні завдання, спрямованість та логіку реалізації. Вищезазначені трансформаційні процеси не можуть функціонувати вільно чи незалежно; кожен процес впливає на суспільні складові й піддається їх впливу: «Незважаючи на цей взаємозв'язок, у кожному суспільстві або на кожній стадії цивілізаційного розвитку зазвичай виділяється низка факторів, що сприяє соціальним змінам і впливає на їхній напрямок» [16, с. 27]. Але жодні соціокультурні зміни не можуть статися без впливу на функціонування ключових складових суспільства, яким є культура як спосіб відтворення певної системи цінностей та культурних продуктів.

Це дозволяє виділити ще один ракурс у соціально-філософських уявленнях про онтологічні засади буття: «домінантні цінності та інтереси конструюються у позачасовому ландшафті комп'ютерних мереж та електронних засобів комунікації, всі вирази з усіх часів та всіх просторів поєднуються в одному гіпертексті. Ця віртуальність є наша реальність внаслідок того, що саме в цьому полі символічних систем ми конструюємо категорії та викликаємо образи, що формують поведінку» [6, с. 34].

Взаємопроникнення віртуального простору та простору соціального притаманні світовідчуттю сучасної людини, для якої інформація стає невід'ємним атрибутом у системі соціальної взаємодії. Глобальна віртуалізація суспільства не є випадковим процесом і не залишає незайманими інші аспекти соціального буття. Мережевий світ глибоко торкається структури сучасного суспільства і змушує його жити по-новому: «Ця лінія мислення про інформаційне суспільство будується навколо поняття простору, хоч і не повністю відірваного від його економічного та соціального аспектів. Вплив інформації на організацію простору та часу є центром дискурсу» [14, с. 25]. цифровий мистецтво художній

Сучасна техно-інформаційна цивілізація зазнала суттєвого впливу на життєдіяльність ключових елементів суспільства, зокрема на культуру та мистецтво, оскільки змістовно змінюється система ціннісних орієнтацій, що визначає форми соціокультурної взаємодії особистості. Це створює свого роду поведінкову дихотомію, оскільки включає сукупність норм і правил, що відтворюються виключно у віртуальному просторі, і водночас іншу сукупність, реалізовану за умов реального соціального буття. Ця дихотомія є проявом культурної трансформації соціальних патернів, яку М. Гайдеґґер характеризував це як алогічність, як «втечу від мислення» [13, с. 316].

Концепція інформаційного суспільства в контексті дослідження культури та мистецтва тісно пов'язана із інформаційною середою сучасного суспільства: «надмірне проникнення інформації створили проблеми інтерпретації, оскільки з'являється дедалі більше інформації, дедалі менше сенсу) [14, с. 26].

Незважаючи на амбівалентність проявів техно-інформаційної революції на культуру та мистецтво, вона відкрила новий спектр можливостей для репрезентації мистецтва у віртуальному просторі. В останні роки стає все більш очевидним, що ця взаємодія призвела не лише до надання нових інструментів для відтворення аналогів мистецтва, які існують у соціальному просторі суспільства, а й до переходу на новий рівень художньої діяльності та способів осмислення соціального буття та внутрішнього світу особистості.

Звертаючись до самого концепту мистецтва зазначимо, що це форма людського світосприйняття, відображення світу у певних образах. Низка дослідників стверджує, що всі людські суспільства демонструють певні свідчення художньої діяльності. Відповідно до цього, мета філософії полягає у вивченні концепцій, які спрямовані на аналіз сутності мистецтва та його проявів у результатах культурної діяльності. До сутності мистецтва відносяться також уявлення, висловлювання, художні форми та естетика.

Найбільш ранні відомі теорії мистецтва у західній філософії було запропоновано Платоном та його учнем Аристотелем. У своїй «Республіці» Платон представив проект ідеального устрою держави та викладаючи свою утопію, він стверджував, що поети, особливо драматурги, мають бути оголошені поза законом. Аристотель, навпаки, не думав, що це варто того, щоб бути втіленим у практику, оскільки мистецтво, зокрема трагедія, що викликає жалість та страх у глядачах, але, згідно його думки, вона робить це з метою катарсису, а драма стимулювала емоційні реакції. З погляду давньогрецьких філософів, живопис мав головною метою відтворення - копіювання - не тільки людей, а й предметів та подій. Найголовнішою ознакою мистецтва була будь-яка практика, яка вимагала майстерності.

У наш час, після виникнення абстрактного живопису, ці концепції щодо визначення сутності мистецтва, потребують уточнення. Таким чином, теорія про те, що мистецтво є лише відтворенням, здається нам неспроможною як загальна теорія мистецтва, оскільки вона не може бути повністю вичерпною: «Дійсно, вплив теорії наслідування в мистецтві все ще можна знайти в двадцятому столітті: лише покоління назад можна було почути, як люди говорять про абстрактний живопис, що це не мистецтво, тому що він ні на що не схожий» [5, с. 23].

До кінця дев'ятнадцятого і початку ХХ століття образотворче мистецтво починає відхилятися від мети наслідування навколишнього середовища. Образотворче мистецтво відходить від мети копіювання того, відтворення речей, оскільки найбільш точно це може зробити фотографія. У якості приклада можемо навести німецьких художників-експресіоністів, які перестали намагатися точно передати вигляд речей і натомість спотворювали їх для виразних ефектів, кубісти, і мінімалісти ще далі відійшли від натури, поки нарешті, створюючи картини, референти яких, якщо такі є, були повністю невпізнанними, стала домінуючою традицією.

Ці напрями сучасного мистецтва спростували імітаційну теорію мистецтва як загальну філософську концепцію щодо сутності мистецтва, тому що вони показують, що щось може бути витвір мистецтва, що не є імітацією. Більше того, ці приклади також змушують нас по-новому подивитись на традицію образотворчого мистецтва. Теорія імітації стверджувала, що сутність мистецтва у відтворенні, однак мистецтво XX століття показало, що ця теорія хибна. Однак, за низки обставин, теорія відтворення щодо визначення мети мистецтва, також залишилася у аналізі сутності мистецтва. Прихильники цієї теорії до сих пір стверджують, що вона добре висвітлює сутність мистецтва, оскільки переважна більшість найвидатніших прикладів живопису, драми, опери, танцю, скульптури тощо були саме відтворювальними.

Новий погляд на сутність мистецтва прийшов із становленням інформаційного суспільства та такими глобальними процесами, як комп'ютеризація та віртуалізація. Сучасне суспільство характеризується швидким розвитком технологій та інформаційних ресурсів. Ми констатуємо, що остання інформаційна революція призвела до безпрецедентного доступу до інформації та її інтерпретації. Швидкі зміни підсумовані в дослідженнях різноманітних аспектів соціального буття терміном «постмодернізм», мабуть, заключають у собі той виклик існуючим соціальним нормам та цінностям, який лежав в основі «коперніканської революції», коли вперше було остаточно встановлено, що Земля обертається довкола сонця. Цей погляд на бурхливу інформатизацію як на основу радикальної інтелектуальної зміни, було відображено у роботі французького філософа Жана-Франсуа Ліотара «Стан Постмодерну» [15], у якій він розглядає інформаційну революцію як аспект зміни «наративного знання», яке проявляється у новій тех- но-інформаційній цивілізації.

Ці зміни, безумовно, проявляється у траснформаціях у нашому сприйнятті як історії, так і мистецтва. Апелюючи до думки французького художника і філософа Ерве Фішера, стосовно того, що ««лінійна» концепція історичного прогресу була завершена, і ця зміна торкнулася як нашого розуміння часу, так і таких видів діяльності, які від нього залежали, зокрема мистецтва» [9], переходимо до твердження щодо проголошення т. зв. «смерті мистецтва», який був лозунгом авангардистської стратегії принаймні на початку ХХ століття. Такі висловлювання ми зустрічаємо серед культурних аналітиків ХХІ століття, які наголошують, що ми зараз перебуваємо у світі, в якому події більше не розгортаються монументально і передбачувано, і в якому жодна із старих цінностей не може вважатися як сама по собі зрозуміла: «Покажіть бінарний код цифрового світу, штрих- коди інформаційного та споживчого суспільства, діаграми фінансового світу та його алгоритми, що заполонили весь калейдоскоп людської діяльності. Повернення до живопису потрібне, щоб витримати потік байтів, що розчиняється, стоп-кадрами. Подібно до первісної людини, я малюю ікони цифрової епохи, що зароджується» [9, с. 15]. У цій цитаті бачимо інтерпретацію цифрового мистецтва як інструменту розуміння світосприйняття людини, що живе у світі інформаційних технологій та занурена у віртуальний простір, який продукує цифрову культуру.

Цифрова культура - складне багатовекторне явище, яке потребує постійного аналізу у силу своєї надшвидкої динаміки. У сучасному суспільстві цифрові тренди, які все більш тісно взаємодіють із світом культури та мистецтва, торкаються різних аспектів конвергенції культур, медіа та інформаційних технологій, а також впливають на появу нових форм художнього світосприйняття та вираження їх у продуктах культури. Нові можливості, створені інформаційно-комунікаційними технологіями - глобальний зв'язок та зростання мереж - кидають виклик нашим традиційним способам розуміння культури, поширюючи цифрову культуру: «Отже, культуру сьогодні слід розуміти як відкритий і динамічний процес, заснований на інтерактивному спілкуванні, і ми не можемо сприймати його як закриту систему, яка становить культурну мозаїку з іншими схожими чи різними культурними системами» [7, с. 110]. Завдяки використанню технологій ці взаємозв'язки набувають нового виміру, змінюючи наше ставлення до знання та суспільства знань, інтенсифікуючи потік товарів та послуг культурного призначення, а також викликаючи нове розуміння культурної творчості.

У контексті дослідження питань, що пов'язані із впливом інформаційно-комунікаційних технологій на всі аспекти соціального буття, ц тому числі на культуру і мистецтво, робимо акцент на тому, що культура як цілісна модель людського знання, переконань та поведінки залежить від здатності людини вчитися та передавати знання наступним поколінням. Виходячи із цього бачимо, що важливе місце у сучасній техно-інформаційній цивілізації посідає засіб передачі знань, цінностей та правил, які узгоджені та є домінуючими у суспільстві: «Мистецтво та наука можуть впливати на поведінку групи, оскільки знання може впливати на звичні переконання і ступінь цього впливу залежить від доступних систем зв'язку, що людство використовує та змісту певних форм спілкування» [10, с. 10].

Центральне значення інформації для культури видно в характеристиках інформація, яку Бен- клер описує як неконкуруючий товар, маючи на увазі «її споживання одна людина не робить її менш доступною для споживання іншою» і той факт, що вона є одночасно входом і виходом у своєму власному виробничому процесі . Ці характеристики призводять нас до розуміння культури та інформації як суспільних благ» [4, с. 36].

Відновідно до іншого дослідницького ракурсу на сутність культури в контексті становлення інформаційного суспільства, сама сутність культури доповнюється також інформаційною складовою: «Інформація є частиною культурної тканини суспільства. Серед важливих питань цього виміру є обмін знаннями та захист культурних цінностей, культурна ідентичність, інформаційний зміст культурних продуктів» [12, с. 124]. Таким образом, інструменти, за допомогою яких здійснюється інфокомунікаційних обмін та робота з інформацією, також визначає культурні перспективи у функціонуванні культури як соціального інституту та мистецтва як її невід'ємного елементу.

Якщо ми більш уважно подивимося на цифрове середовище, в якому ми живемо сьогодні, ми побачимо, що воно огортає нас - цифрові технології є у всіх сферах нашого життя. Сьогодні ми використовуємо цифрові технології у мистецтві, хоча навіть декілька десятирічч тому ми навіть не уявляли цієї конвергенції - технологій та мистецтва: «процес естетизації віртуальної реальності набирає обертів, а зростаюча потужність комп'ютерів дозволяє створювати все більш реалістичні віртуальні світи, які стирають межу між реальним та віртуальним. Сама віртуальна реальність сьогодні стає новим естетичним та художнім феноменом, новою реальністю для аудіовізуальних мистецтв, яка потребує від митців нових підходів і професійного освоєння цього потужного інструменту впливу на глядачів» [2, с. 120].

Цифрове мистецтво - це якась дискретна практика, відокремлена з інших форм мистецтва. Це скоріше підхід, який може включати всі способи асоціації як з іншими мистецькими практиками, так і з появою нових культурних запитів суспільства в епоху комп'ютеризації та вір- туалізації.

У якості наукового поняття «віртуальне» або «цифрове мистецтво» було впроваджено дослідником історії мистецтва та технологій и Френком Попером у його роботі «Від технологічного до віртуального мистецтва» [17]. Попер простежує розвиток іммерсивного інтерактивного мистецтва нових медіа від його історичних попередників до сьогоднішнього цифрового, мультимедійного та мережевого мистецтва, а також показує, що «сучасне віртуальне мистецтво є подальшим удосконаленням технологічного мистецтва кінця ХХ століття, і навіть відхід від нього» [цит. по 3, с. 52]. Він також стверджує, що цілі цифрового мистецтва пов'язані з естетичними потребами не лише певних верств суспільства, а й основних людських потреб та спонукань у епоху технологічних перетворень.

Досліджуючи природу цифрового мистецтва та визначаючи очікувані потреби користувачів даної категорії культурних продуктів, можемо зробити припущення про те, що твори цифрового мистецтва скоріше призначені для нетривалого споживання, на відміну від творів класичного мистецтва, оскільки цифрові культурні артефакти виставлятимуться у галереї, де час на сервері може бути обмежений. Динамічну роботу віртуального творця важко, а підчас попросту неможливо заархівувати, оскільки он інтерактивна за своєю природою та потребує взаємодії із користувачами комп'ютерних мереж.

Цифрові зображення відкривають нову точку входу в дебати навколо проблема культурної цінності та унікальності витворів цифрового мистецтва. Однак інтерпретація тут залежить від того, як саме ми класифікуємо культурний продукт, що розглядається: як витвір мистецтва або від того, чи доречно застосувати до нього це поняття у його загальноприйнятій інтерпретації. Цифрове мистецтво за своєю природою нескінченно відтворюється, немає оригіналу цифрового культурного продукту, тому що кожна версія має рівний статус через абсолютну ідентичність. Зрозуміло, що в той час як сучасні художники використовують цифрові технології у своїх роботах, виробництво т. зв. «чистого» цифрового мистецтва залишається в меншості. Саме нестача унікальності, яка є одним із важливіших критеріїв визнання у світі класичного мистецтва, орієнтованого на індивідуальність, є підґрунтям розгортання цієї дискусії щодо культурної цінності витворів цифрового мистецтва. Скоріше, це трансформація образу, перехід від континууму до набору дискретних одиниць, що під час відображення знову та знову виконується відповідно до набору закодованих вказівок.

Завершуючи розгляд даної теми зазначимо, що віртуальний простір надає можливості як для відтворення існуючих художніх практик у цифровому виді, наприклад у вигляді створення віртуальних галерей, музеїв та вистав, так і для створення культурних продуктів, які не мають аналогів у соціальному просторі суспільства. Особливостями витворів цифрового мистецтва є насамперед орієнтація на користувачів глобальної комп'ютерної мережі, менш жорстка регламентація правил щодо унікальності та канонів створення культурних продуктів, що домінує у культурних традиціях конкретного суспільства, внаслідок чого відбувається певна модифікація традиційного розуміння соціокультурного концепту мистецтва.

Висновки