Збереження українських традицій та національної ідентичності за кордоном: досвід діяльності Василя Авраменка

Размещено на http://allbest.ru

Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Збереження українських традицій та національної ідентичності за кордоном: досвід діяльності Василя Авраменка

Телегуз Ірина Олександрівна кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри історії та етнології України

Телегуз Андрій Володимирович кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри історії та етнології України,

Анотація

Збереження національних традицій у різних сферах культури було характерне для вимушених українських мігрантів внаслідок подій Першої світової війни та боротьби за українську державу. В той час за кордонами українських земель опинилися військові, політичні, культурні діячі і, загалом, багато вихідців із України.

Діяльність Василя Авраменка була зосереджена довкола українського танцю, що впливало на збереження національної ідентичності за межами батьківщини.

Він вивчав та записував танці різних регіонів України, розвивав українську хореографію, організовував виступи і концерти, засновував школи танцю, загалом дбав про розвиток українських національних танців як народного мистецтва тощо.

Перебуваючи в європейських країнах до середини 1920-х років В.Авраменко продовжував свою творчу діяльність і на українських теренах, а також там, де проживали українські вимушені мігранти. В цей період він мав змогу вивчати національні танцювальні традиції окремих регіонів, а також організовувати школи і курси танцю.

Переїхавши за океан він розгорнув активну діяльність у Канаді та США. Великий успіх мала його діяльність В.Авраменка в різних країнах, де його виступи відвідували не лише українці, а й представники інших національностей.

Збереження і популяризація танців, як культурного надбання, було не лише етнографічною працею, але й націєоб'єднавчою для великої частини мігрантів з України, які поступово, завдяки культурі, ставали частиною великої української діаспори. Збереження національних традицій відбувалося не тільки в українських танцях, а й в народному одязі артистів. Хореографа Василя Авраменка на сторінках газети «Свобода» в США назвали «корифеєм українського танцю».

Діяльність В.Авраменка в царині була унікальною, україноцентричною і визначальною для свого часу, а також знайшла продовження у діяльності його вихованців, які були інструкторами чи мистецькими керівниками у школах українського танцю і певною мірою також зберігали традиції.

Ключові слова: Василь Авраменко, національна ідентичність, український танок, традиція, культура, еміграція.

Abstract

Preservation of ukrainian traditions and national identity abroad: the experience of activities of Vasyl Avramenko

Teleguz Iryna Oleksandrivna Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of History and Ethnology of Ukraine, Mykhailo Dragomanov State University of Ukraine

Teleguz Andrii Volodymyrovych Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of History and Ethnology of Ukraine, Mykhailo Dragomanov State University of Ukraine

The preservation of national traditions in various spheres of culture was characteristic of forced Ukrainian migrants as a result of the events of the First World War and the struggle for the Ukrainian country. At that time, military, political, cultural figures and, in general, many natives of Ukraine found themselves outside the borders of Ukrainian lands. Vasyl Avramenko's activities were focused around Ukrainian dance, which influenced the preservation of national identity outside the homeland. He studied and recorded dances of different regions of Ukraine, developed Ukrainian choreography, organized performances and concerts, founded dance schools, generally took care of the development of Ukrainian national dances as folk art, etc.

While staying in European countries until the mid-1920s, V. Avramenko continued his creative activity in Ukrainian territories, as well as where Ukrainian forced migrants lived. During this period, he had the opportunity to study the national dance traditions of individual regions, as well as organize dance schools and courses. After moving overseas, he launched active activities in Canada and the US. V. Avramenko's activities in various countries were a great success, where his performances were attended not only by Ukrainians, but also by representatives of other nationalities.

Preservation and popularization of dances as a cultural asset was not only an ethnographic work, but also a national unifying one for a large part of migrants from Ukraine, who gradually, thanks to culture, became part of the large Ukrainian diaspora. Preservation of national traditions took place not only in Ukrainian dances, but also in the folk clothes of artists. Choreographer Vasyl Avramenko was called the "luminary of Ukrainian dance" in the pages of the Svoboda newspaper in the USA. V. Avramenko's activity in Tsarina was unique, Ukrainian-centric and defining for his time, and was also continued in the activities of his students, who were instructors or artistic directors in schools of Ukrainian dance and to some extent also preserved traditions.

Keywords: Vasyl Avramenko, national identity, Ukrainian dance, tradition, culture, emigration.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасна хвиля вимушеної міграції з України спонукає задуматися над цілим рядом питань, що стосуються сучасних викликів перебування українців за кордоном.

Звичаї і традиції спільноти, а також культурна діяльність є одними із чинників, який дозволяє зберігати національну ідентичність за межами батьківщини.

Досвід вимушеної міграції українців в минулому столітті засвідчує, що перебування в інших державах для багатьох було дуже не простим в економічному, політичному та інших аспектах.

Водночас, культурні відмінності зберігалися завдяки родинним цінностям, інтересам товариств і громад, а також діяльності видатних діячів культури і мистецтва, які свою любов і захоплення справою не лише самі реалізовували, а й популяризували серед таких же переселенців з України.

Окремі представники своєю професійною майстерністю вражали і заслуговували шану і повагу своїх громад, а також представників інших держав.

Одним із таких діячів був знаний український хореограф - Василь Авраменко, якого називали «батьком українського танцю».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постать В. Авраменка та його діяльність привертає увагу мистецтвознавців, культурологів, істориків, як-от: Л. Косаковська, Н. Марусик, В. Пастух, Ф. Погребенник, Л. Турчак та ін.

Важливе значення для осмислення теоретичних аспектів формування національної ідентичності мають дослідження Е. Сміта, Е. Ґелнера, Б. Андерсона, М. Ґібернау та ін. Тож, творча діяльність та мистецький доробок хореографа Василя Авраменка потребує подальшого наукового осмислення в контексті націєтворчих процесів, зокрема, формування національної ідентичності.

Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати особливості і значення збереження українських традицій та національної ідентичності українців, які проживали за кордоном, на прикладі діяльності Василя Авраменка.

Виклад основного матеріалу

Збереження національних традицій у різних сферах культури було характерне для вимушених українських мігрантів внаслідок подій Першої світової війни та боротьби за українську державу. В той час за кордонами українських земель опинилися військові, політичні, культурні діячі і, загалом, багато вихідців із України.

Це було те покоління українських діячів, для якого «досвід державотворчої діяльності, військової боротьби за свою державу змінив свідомість... і сприяв усвідомленню національних цінностей», а оскільки повернення на батьківщину було ризикованим і навіть небезпечним, то «залишався варіант дбати про збереження своєї національної ідентичності, перебуваючи за кордоном, докладати багато зусиль для формування українського національного культурно-освітнього, духовного та інформаційного середовища в країнах перебування» [1, С.261-262].

Складність визначення національної ідентичності змушує багатьох дослідників по-різному інтерпретувати ознаки чи й визначення поняття. До прикладу, Е. Сміт виокремлює п'ять головних рис національної ідентичності: перший - історична територія, або рідний край; другий - спільні міфи та історична пам'ять; третій - спільна масова, громадська культура; четвертий - єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів; п'ятий - спільна економіка з можливістю пересуватися у межах національної території [2, С.24].

Можемо припустити, що не маючи можливості проживати і навіть приїздити на свої рідні етнічні території і мати спільну економіку з батьківщиною, представникам української вимушеної міграції та діаспори для збереження ідентичності залишався шлях зберігати пам'ять про свій рідний край, свої традиції і творити спільну, масову національну культуру за межами батьківщини, не маючи змоги туди повернутися зважаючи на політичні умови в радянській Україні.

Якщо взяти до уваги погляди Джошуа Фішмана та частини переніалістів, то те, що робив В. Авраменко, було по суті зв'язком з етнічними почуттями в одному із трьох вимірів, а саме: «в дії, що «проявляється у збереженні таких форм ідентичності, як фольклор, мова, ритуали, обряди і т. ін., які відзначаються достатньою рухливістю, щоб реагувати на зміни і пристосовуватися до нових умов» [3, С.88]. Його дії були зосереджені довкола українського танцю в широкому значенні.

Йдеться про вивчення та запис танців різних регіонів України, розвиток української хореографії, виступи і концерти, заснування шкіл, загалом розвиток українських національних танців як народного мистецтва тощо.

У своїй книзі В. Авраменко згадував, що «думка про відродження українського національного танку зародилася ... давно вже, ще на рідній землі, коли я був у драматичній школі ім. Лисенка в Київі 1918 року, а потім був артистом у трупі Миколи Садовського в Кам'янці-Подільському» [4, С.7]. А вже опинившись за межами батьківщини, у таборі для інтернованих, що в м. Каліш він почав працювати над відродженням «нашого національного танку й заложив там першу свою школу 25-го січня 1921 року» [4, С.7].

Перебуваючи в європейських країнах до середини 1920-х років В. Авраменко продовжував свою творчу діяльність і на українських теренах, а також там, де проживали українські вимушені мігранти. В цей період він мав змогу вивчати національні танцювальні традиції окремих регіонів, а також організовувати школи і курси танцю.

Спочатку репертуар шкіл, які були засновані в м. Коломиї, «складався з танців Центральної України: «Гонта», «Чумак», «Козачок Подільський», «Гопак колом», «Запорізький герць», «Плач Ізраїля» тощо» [5, С.163]. Згодом В. Авраменко «почав ближче знайомитися з Гуцульщиною, вивчав звичаї, обряди, одяг, музику жителів цього краю, знайомився з гуцульськими танцями» і це мало вплив, оскільки «гуцульська хореографія залишила свій відбиток у творчості знаного хореографа.

На основі побаченого тут він створив танці на гуцульську тематику: «Танець Довбуша», «Аркан», «Коломийська сіянка», «Коломийська дрібонька», «Вільний гуцул» [5, С.163].

У 1925 р. В. Авраменко опинився у Подєбрадах, куди він приїхав з лікарні з Праги і перебував там в оточенні студентів і професорів Української Господарської Академії.

Знайомство і спілкування з іншими українськими вимушеними мігрантами було плідним і у творчому плані. Михайло Єреміїв занотував, що «одного разу, під час побуту в Подєбрадах В. Авраменка, який вчив студентів національних танків, Є [вген] Х[арлампович] показав йому один старосвітський крок гопака, який нікому з присутніх не був відомий» [ 6, С.326].

Про цей момент згадував і сам В. Авраменко у спогадах про Є. Чикаленка. Він зауважив, що їхній зустрічі Є. Чикаленко був дуже радий, наголосивши на тому, що «Все що я мав - віддав для України, але маю одну цінність: знаю український танок «Торбан» котрий записав в мойому рідному селі Перешори, Херсонської губернії. Знаю до нього й мелодію й хочу передати той танок вам» [7, С.2]. Їхнє знайомство відбулося тоді в Подєбрадах, а познайомила їх письменниця В. А. О`Коннор-Вілінська [7, С.2]. Згодом знайомство з Є. Чикаленком переросло у дружнє листування, коли В. Авраменко виїхав до Канади.

Для багатьох українських вимушених мігрантів цього періоду було характерне «відчуття єдності з тими, хто лишився в рідному краї, сприйняття свого становища поза межами України як тимчасового і сподівання на неминуче повернення на батьківщину спонукали українських діячів за кордоном продовжувати політичну, наукову та освітню діяльність в інтересах України» [8, С.308].

Для В. Авраменка українські танці стали сенсом життя і діяльності, не залежно від того де йому довелося проживати. Вже перебуваючи за океаном він написав, що «моїй долі випало вивести український танок у світ, як окрему закінчену й самостійну галузь танкового народнього мистецтва» «Я об'їхав Галичину, Волинь, Холмщину й Полісся, Чехію, Німеччину й Канаду, де засновував свої школи українського національного танку, й випускав сотні і тисячі учнів» [4, С.8].

Великий успіх мала діяльність В. Авраменка і у США, де його виступи відвідували не лише українці, а й представники інших національностей. Знайомство з танцювальним мистецтвом українського народу відбувалося завдяки його активній творчій діяльності. Національний колорит захоплював глядачів. танцювальний мистецтво хореографія авраменко український

Кожна національність має свою унікальну танцювальну культуру, що відображає глибину, красу та колорит країни. Народний танець має певні рухи, ритми, костюми тощо, традиційні для етносу. Танці і пісні різних етносів походять від народних ігор, пов'язаних з трудовими процесами, релігійними обрядами і родинними святами. Жодна національність у світі, якою б малою вона не була, не могла б обійтися без танцю, який є відображенням культурного розвитку людства протягом його історії. Вивчення та популяризація танців дозволяє відчути причетність до великої культурної спадщини.

Народні танці в будь-якій формі можна ідентифікувати як такі, що походять з етнічної культури, вони виражають рух естетики цієї культури. Етнічність у танці охоплює всі культури, будь то європейські, американські, африканські, або сучасні та традиційні. Адже народний танець - це не просто напрямок мистецтва. Він відрізняється від інших не тільки специфічними ритмами і рухами. Це також найбагатша культура, яка передається з покоління в покоління. Танець як інтегруючий елемент спільноти належить не лише до сфери розваг, а й виконує важливі етнооб'єднавчі функції в сімейних та календарних традиціях і ритуалах.

У традиційних етнонаціональних спільнотах виробляються певні види танців, що відповідають складовим етнопсихології, зокрема, темпераменту, характеру, смакам.

Такі танці, через деякий час, утвердившись у звичаях і традиціях стають національним надбанням, живою пам'яткою народної культури, ознакою конкретної спільноти. У сучасній етнології музика, спів і танці розуміються як відображення національного характеру.

Характерною особливістю українських народних танців є їх багатство і розмаїття, оскільки кожен регіон або село, мали власний танцювальний репертуар.

Також треба звернути увагу, що практично всі українські танці походять з сільського середовища, але завдяки невтомній праці національної інтелігенції, для прикладу В. Авраменка, більшість з них увійшли до канону українських національних танців, що знані і впізнавані за кордоном. І збереження і популяризація цього надбання В. Авраменком, є не лише етнографічною працею, але й націєоб'єднавчою для великої частини мігрантів з України, які поступово, завдяки культурі, ставали частиною великої української діаспори.

Збереження національних традицій відбувалося не тільки в українських танцях, а й в народному одязі артистів. Увага до сценічного костюмів привертала увага глядачів, неодноразово на сторінках преси на цьому акцентували увагу.

Наприклад, газета «Свобода» наводила наступні дописи на сторінках канадської преси: «Мужчини одягаються в козацькі штани та жупани, а жінки прибирають волосся у стрічки і квіти, натягають мякі чобітки з чорного, червоного або зеленого сапяну та прекрасні вишивані сорочки, що одідичили по батьках» [9, С.3].

На сторінках іншого видання у Вінніпезі так описали український одяг та строї в танцях: «Ріжноманітні строї, в ріжних красках, які перейшли з рук мамів до доньок через цілу генерацію, були так прекрасно уложені, що виглядало немовби вони мінялися в якімсь калєйдоскопі» та «Не переборщені, а зі смаком підібрані взори миготіли вони не скоро і не поволі, але приваблюючо, притягаючо і романтично» [9, С.3].

Щодо цього аспекту, то сучасна дослідниця Н. Марусик посилаючись на працю В. Авраменка та подані там світлини національного одягу, зауважує наступне: «що стосується національного строю, то він поданий в чорно-білому зображенні, і відтворити його в повній гамі кольорів практично немає змоги» [10].

Сам же український хореограф вважав, що «українська ноша має велике значіння, бо коли танок танцюємо на сцені чи десь на великих фестинах, і коли кожний танцюрист буде мати відповідний до танку стрій, то танок набирає більшої краси... Коли танці гуцульські, то по гуцульськи, а коли представляємо якусь іншу частину нашої землі то такі костюми, як записала нам історія. Коли хлопці танцюють чумацький чи козацький танок то має бути такий стрій історичний, як той танок вимагає. На стрій потрібно дуже уважати, бо це є також нероздільна частина танку, що збільшує його красу» [4, С.17]. Підходи В. Авраменка до танцювального мистецтва характеризувалися відданістю національним традиціям в багатьох аспектах, зокрема, в одязі, в рухах, були спрямовані на їхнє збереження в еміграції.

На сторінках газети «Свобода» можна зустріти дописи чи то рецензії про школи українського танцю та виступи танцювальних ансамблів. Один із дописів висвітлює деякі аспекти діяльності школи українського танцю «Каштан» у Клівленді, яка була заснована 2 грудня 1979 року. Інструктором і мистецьким керівником був Маркіян Комічак, який в 10 років почав вивчати українські танці, а його першим вчителем був Василь Авраменко. Тож вплив В. Авраменка на збереження українських традицій зберігався і в наступних поколіннях його вихованців, а його самого згадували і шанували як «корифея українського народного балету та організатора сотень танцювальних шкіл, який зі своїм танцювальним ансамблем виступав також на сцені метрополітальної опери в Нью Йорку» [11, С.4].

У свій 86 рік народження, 22 березня 1981 року, маестро В. Авраменко, якого назвали «корифеєм українського танцю», завітав до редакції газети «Свобода», «щоб ще й ще раз почути від його «дітей», «внуків» і «правнуків» все те саме - «Многая літа!», яке йому каже «Свобода» щороку, і каже через це й уся українська Америка й Канада. Це якраз цей щоденник спопуляризував його відданість і невтомність українському танцеві ось уже майже сім десятків років серед українців і не-україїнців у вільному світі» [12, С.1]. В цьому допису наголошено, що «маестро Василь Авраменко має з чого радіти, має чим пишатися: він бо голіруч примусив «піти в танець» кілька поколінь українських поселенців в Новому Світі й у той спосіб ширити добру славу українського танечного мистецтва поза межами України» [12, С.1]. Його творча діяльність запалювала любов до українського танцю, до традицій і народного мистецтва не одне покоління українців, які проживали за межами України.

Висновки

Збереження національних традицій і пропагування власної культури за кордоном було не лише засобом інформування про українців, як спільноту, у середовищі іноземних держав, а мало важливу роль у збереженні національної ідентичності.

Народні танці є елементом української культури, тобто, їх можна вважати національною унікальністю. Сам хореограф вважав, що кожен танець потребував великої уваги і до національного строю відповідно до регіону. Саме збереження культури стало однією із складових формування діаспори та збереження її етнічних змісту. Українська діаспора стала не лише формою збереження історично сформованої спільноти, а й носієм, етнофором, національних етнокультурних традицій, особливо у бездержавний період історії України. Діяльність В. Авраменка в царині була унікальною, україноцентричною і визначальною для свого часу, а також знайшла продовження у діяльності його вихованців, які були інструкторами чи мистецькими керівниками у школах українського танцю і певною мірою також зберігали традиції.

Література

1. Телегуз І. Телегуз А. Вимушена міграція українців і збереження національної ідентичності: досвід і виклики сучасності Українські вимушені мігранти: інтеграція, ідентичність, повернення: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, 25 травня 2023р. Львів, 2023. С. 261-263. URL : https://miok.lviv.ua/?p=22856.

2. Сміт Е. Національна ідентичність / Пер. з англ. Київ, 1994. 196 с.

3. Тиводар М.П. Етнологія. Львів: Світ, 2004. 624 с.

4. Авраменко В. Українські Національні Танки, Музика і Стрій. Вінніпег, 1947. 80 с.

5. Марусик Н. Формування науково-методичної базу гуцульської хореології та хореографічної педагогіки. Вісник Львівського університету: мистецтвознавство. [зб. наук. статей / редкол. А. Єфіменко, Н. Жукова та ін.]. Львів, 2015. Вип. 16, ч. 2. С. 161-170.

6. Єреміїв М. Є.Х. Чикаленко в Подєбрадах. Євген Чикаленко: у спогадах, враженнях, оцінках своїх сучасників / Упорядниця та авторка передмови Інна Старовойтенко. Київ : Темпора, 2022. С.324 - 328.

7. Авраменко В. Пам'яти Чикаленка Свобода. Джерзи Ситі. 1929. Ч.163. 15 липня. С.2.

Телегуз І. Телегуз А. Українські вимушені мігранти і виклики війни: минуле і сучасність. Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія / ред. кол. Юрій Стецик (головний редактор) та ін. Дрогобич : Видавничий дім «Гельветика», 2023. Випуск 13/55. С. 302-318. doi: https://doi.org/10.24919/2312-2595.13/55.283189.

8. Український танок у світлі англійської преси. Свобода Джерзи Ситі. 1929. Ч.116. 18 травня. С.3.

9. Марусик Н. І. Василь Авраменко - плюси і мінуси творчої діяльності. Проблеми та перспективи розвитку хореографічного мистецтва в контексті вищої освіти в Україні: [зб. наук. статей ]. Херсон: ХДУ, 2011. Вип. LV111, Ч. 2. С. 73-78. Режим доступу URL: http://hdl.handle.net/123456789/6019

11. Школа українського танцю «Каштан» у Клівленді. Свобода Джерзі Ситі і НюЙорк. 1981.Ч.154. 18 серпня. С.4.

12. Авраменкові сповнилося 86 років. Свобода Джерзі Ситі і Нью-Йорк. 1981. Ч.55. 24 березня. С.1.

References

1. Telehuz I. Telehuz A. Vymushena mihratsiya ukrayintsiv i zberezhennya natsional'noyi identychnosti: dosvid i vyklyky suchasnosti [Forced migration of Ukrainians and preservation of national identity: experience and contemporary challenges].Ukrayins'ki vymusheni mihranty: intehratsiya, identychnist', povernennya : Zbirnyk materialiv Mizhnarodnoyi naukovo- praktychnoyi konferentsiyi, 25 travnya 2023 r. L'viv, 2023. S. 261-263. URL: https://miok.lviv.ua/?p=22856. [in Ukrainian].

2. Smit E. Natsional'na identychnist' [National identity] / Per. z anhl. Kyyiv, 1994. 196 s. [in Ukrainian].

3. Tyvodar M.P. Etnolohiia [Ethnology]. Lviv: Svit. 2004. [in Ukrainian].

4. Avramenko V. Ukrayins'ki Natsional'ni Tanky, Muzyka i Striy. [Ukrainian National Tanks, Music and Bands ]. Vinnipeh, 1947. 80 s [in Ukrainian].

5. Marusyk N. Formuvannya naukovo-metodychnoyi bazu hutsul's'koyi khoreolohiyi ta khoreohrafichnoyi pedahohiky. [Formation of the scientific and methodological base of Hutsul choreology and choreographic pedagogy]. Visnyk L'vivs'koho universytetu: mystetstvoznavstvo. [zb. nauk. statey / redkol. A. Yefimenko, N. Zhukova ta in.]. L'viv, 2015. Vyp. 16, ch. 2. S. 161-170. [in Ukrainian].

6. Yeremiyiv M. YE.KH. Chykalenko v Podyebradakh [Chуkalenko in Podyebrady]. Yevhen Chykalenko: u spohadakh, vrazhennyakh, otsinkakh svoyikh suchasnykiv / Uporyadnytsya ta avtorka peredmovy Inna Starovoytenko. Kyyiv : Tempora, 2022. S.324 - 328. [in Ukrainian].

7. Avramenko V. Pam"yaty Chykalenka [In memory of Chykalenko]. Svoboda. Dzherzy Syti. 1929. CH.163. 15 lypnya. S.2 [in Ukrainian].

8. Telehuz I. Telehuz A. Ukrayins'ki vymusheni mihranty i vyklyky viyny: mynule i suchasnist'. [Ukrainian forced migrants and the challenges of war: past and present]. Problemy humanitarnykh nauk: zbirnyk naukovykh prats' Drohobyts'koho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Ivana Franka. Seriya Istoriya / red. kol. Yuriy Stetsyk (holovnyy redaktor) ta in. Drohobych : Vydavnychyy dim «Hel'vetyka», 2023. Vypusk 13/55. S. 302-318. doi: https://doi.org/10.24919/2312-2595.13/55.283189. [in Ukrainian].

9. Ukrayins'kyy tanok u svitli anhliys'koyi presy. [Ukrainian dance in the light of the English press]. Svoboda Dzherzy Syti. 1929. CH.116. 18 travnya. S.3 [in Ukrainian].

10. Marusyk N. I. Vasyl' Avramenko - plyusy i minusy tvorchoyi diyal'nosti. [Vasyl Avramenko - pluses and minuses of creative activity]. Problemy ta perspektyvy rozvytku khoreohrafichnoho mystetstva v konteksti vyshchoyi osvity v Ukrayini: [zb. nauk. statey ]. Kherson: KHDU, 2011. Vyp. LV111, CH. 2. S. 73-78. Rezhym dostupu URL: http://hdl.handle.net/123456789/6019 [in Ukrainian].

11. Shkola ukrayins'koho tantsyu «Kashtan» u Klivlendi [School of Ukrainian dance "Kashtan" in Cleveland]. Svoboda Dzherzi Syti i NyuYork. 1981.CH.154. 18 serpnya. S.4. [in Ukrainian].

12. Avramenkovi spovnylosya 86 rokiv [Avramenko turned 86 years old]. Svoboda Dzherzi Syti i NyuYork. 1981. CH.55. 24 bereznya. S.1.[in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru