Дослідницькі та творчі практики Ганни Рогатинської в аспекті реплікації української традиційної вишитої сорочки на початку ХХІ століття

Candidate of Art History,

Associate Professor at the Design and Theory of Art Vasyl Stefanyk Precarpathian National University (Ivano-Frankivsk, Ukraine)

Research and creative practices of Hanna Rohatynska in the aspect of the replication of the Ukrainian traditional embroidered shirts at the beginning of the Xxi century

Over the past decades, embroidered clothing, one of the markers of distinctive Ukrainian culture, has acquired the significance of a national symbol. This led to its great demand among various segments of the population. At the beginning of the 21st century, products decorated with machine embroidery began to spread massively, which, in contrast to hand - embroidered ones, were distinguished by their cheapness and speed of production. The ancient techniques of Ukrainian folk embroidery were increasingly in decline. Almost forgotten are the seams with which craftsmen once supplemented or demarcated the main ornamental stripes, raised the edges of the shirt. And the techniques used to connect the elements of the product were ready. Labor-intensive technological processes of manual stitching of embroidered clothing have been completely replaced by easy-to-perform machine methods.

Currently, we observe a lively interest of the Ukrainian society in shirts embroidered by hand according to the traditional signs of one or another local center or region. Many modern craftswomen reproduce clothing embroidery using ancient techniques, some of them practice sewing the structural elements of the product with hand seams. Their activity has an important educational value, contributes to the formation of a true understanding of local embroidery traditions in modern Ukrainian society, which actualizes this research.

The article introduces the research and creative activities of the Lviv craftswoman, co-owner of the art space «Magda Dzvin's Workshop», Anna Rohatynska, in terms of the revival of ancient embroidery techniques, methods of manual stitching of structural elements and their preservation in modern products replicated according to the samples of authentic embroidered shirts.

Based on the materials developed by her, her students and the craftswoman herself replicated about a hundred women's and men's shirts based on samples from local centers of Polissia, Podillia, Pokuttia, Opillia, Hutsul Oblast, Bukovyna, Poltava Oblast, Kyiv Oblast, Chernihiv Oblast, and Cherkasy Oblast. Some of them were exhibited for the first time this year in the National Museum in Lviv named after Andrey Sheptytskyi. It is important that the results of her research complement and clarify information already existing in the specialized literature and contribute to a deeper analysis of local artistic features of traditional Ukrainian embroidery for their revival at the beginning of the 21st century.

Key words: embroidered shirt, replication, ornamental and color structures, technique, seam, craftswoman, tradition.

Основна частина

Постановка проблеми. Пропагування української народної одягової вишивки, відродження її регіональних художніх особливостей мають важливе загальнонаціональне значення в сучасних умовах жорстокої боротьби українського народу за своє виживання.

Нині спостерігаємо широкий вибір пропонованого на ринку декорованого вишивкою вбрання, більшою мірою вишитого та зшитого машинними швами. Його художньо-конструктивні особливості нівелюють традиційні риси української вишитої сорочки, надто її локальні ознаки. Багато сучасних майстринь повертаються до давніх, забутих технік вишивання, відтворюють елементи формотворення, систему розміщення орнаментально - колористичних структур вишивок, наслідуючи автентичні зразки різних осередків, регіонів. Одиниці з них практикують зшивання конструктивних елементів виробу ручними швами. Результати їхньої діяльності більшою мірою висвітлені на сторінках різних інтернет-ресурсів, у соціальних мережах тощо.

Аналіз досліджень. Серед чисельних праць, опублікованих упродовж ХХ - на початку ХХІ століття, присвячених традиційній одяговій вишивці, маємо багато ґрунтовних досліджень. Їх автори - науковці різних галузей науки: мистецтвознавці, етнографи, історики - висвітлюють художні та конструктивні особливості одягових комплексів, окремих компонентів, відмінності їх побутування в різних регіонах України, локальних осередках, описують специфіку виконання вишивальних технік, їх назви тощо (Семчук, 2011). Важливим надбанням для українського суспільства, вишивальної та наукової спільнот є видання, опубліковані у форматі альбомів, у яких укомплектовано світлини вишивок за регіонами чи осередками. Їх укладачами часто виступають музейні працівники, колекціонери, збирачі народних вишивок. Завдяки якісному друку світлин ці праці правдиво візуалізують орнаментально - графічні, колірні, фактурні особливості вишивок, властивості вишивальних стібків тощо. Усі ці видання слугують важливим інформаційним підґрунтям для сучасних вишивальниць, про чиї творчі та дослідницькі практики маємо мало відомостей у мистецтвознавчій літературі.

Метою статті є висвітлення творчої діяльності львівської майстрині Ганни Рогатинської, співвласниці мистецького простору «Майстерня Магди Дзвін» в аспекті дослідження давніх вишивальних технік та їх відродження в реплікованих, за зразками автентичних вишитих сорочок, сучасних виробах.

Виклад основного матеріалу. Дослідницькі та творчі практики в царині мистецтва української народної вишивки Ганна Рогатинська розпочала в 2014 році в «Майстерні Магди Дзвін». Тоді основною навчальною пропозицією цього мистецького простору був курс «Українська традиційна сорочка», програму якого розробила й навчала за нею Ірина Сліпецька - відома львівська майстриня, реставраторка вишивки. Він передбачав вивчення типів крою жіночих, чоловічих сорочок, основних вишивальних технік, обметувальних, змережувальних швів за автентичними зразками з колекції майстерні.

Ганна Рогатинська зауважує: «Традиційний вишитий одяг різних етнографічних регіонів України широко представлений в експозиційному середовищі багатьох музеїв, зокрема Львівщини. Але для того, щоб вишити такий зразок, потрібно тримати його в руках: вивчити всі технологічні особливості, зрозуміти послідовність виготовлення, вишивання та зшивання готових конструктивних елементів, розробити схему вишивки, провести точні розрахунки ниток основи та піткання тощо. Музейна практика не передбачає цього для відвідувачів» (Рогатинська, 2022).

Власне, «можливість «потримати в руках» старовинну сорочку» (Семчук, 2022: 932) й стала основним мотивуючим фактором, який вплинув на її вибір долучитися до навчального процесу «Майстерні Магди Дзвін». Заглибившись у вивчення технічно-художніх особливостей вишивок як учениця, Ганна Рогатинська почала скрупульозно досліджувати їх навіть поза межами навчального часу. А вже в 2015 році вона погодилася на пропозицію фундаторки мистецького простору Оксани Печарської й продовжила співпрацю в складі викладацького колективу.

Основна увага майстрині зосереджена на всебічному вивченні давніх технік вишивання. Вона зацікавлена локальними відмінностями швів, окремих стібків, регіональними особливостями їх застосування й поєднання в декоруванні традиційного українського вбрання з метою його подальшої реплікації. Особливо скрупульозно Ганна Рогатинська досліджує способи викінчення манжетів, розрізу пазухи, вирізу горловини, подолу та техніки ручного зшивання уже вишитих елементів у цілісний виріб. Це доволі трудомісткий процес, який займає в рази більше часу, аніж вишивання, оскільки «передбачає декілька етапів формування кінцевого конструктивного рубця-шва, використання ниток різної товщини та властивостей, відпарювання праскою тощо» (Рогатинська, 2022). До прикладу, під час реплікації чернігівської уставкової сорочки за зразком з колекції Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» на вишивання візерунку за схемою майстриня витратила до 10 годин часу, а на зшивання вручну усіх конструктивних елементів - більше 40 годин.

У процесі відтворення автентичного виробу сучасними матеріалами Ганна Рогатинська вбачає декілька важливих завдань. Первинно - це дослідити, зрозуміти й зуміти технічно правильно виконати той чи інший оздоблювальний, конструктивний шов, з'єднувальний елемент. Майстриня зауважує, що в автентичних зразках «є багато нюансів, які неможливо відтворити ідентично сучасними матеріалами» (Рогатинська, 2022), бо вони не мають тих фізичних властивостей, що давні, ручного виготовлення. Це впливає на формотворення, художню виразність реплікованого зразка, його носибельність. Тому на певних етапах реплікації постає завдання інтерпретації окремих елементів, для правильного вирішення якого, на думку Ганни Рогатинської, потрібно «передивитися автентики якусь таку критичну кількість, коли ти вже підсвідомо відчуватимеш справжнє» (Рогатинська, 2022).

Основним дослідницьким матеріалом для майстрині слугують вишиті сорочки з колекції «Майстерні Магди Дзвін», яка нині налічує понад 300 виробів з різних етнографічних регіонів України (Семчук, 2022: 115). Окрім того, дослідниця опрацьовує зразки з фондових збірок державних, комунальних, приватних музеїв. Зокрема, вивчала фонди КНМНМГП та РОКМ, експозиції ІФОХМ, ТОКМ, ЗКМ (Тернопільська обл), МОМЛК «Лемківське село», ІЕМ «Берегиня» (м. Бурштин), РІКМ «Опілля», зразки в Музеї Наталії Кобринської (м. Болехів), у колекціях МД «Тобівка» (Івано-Франківськ), музеї «Історія підпільної української греко-католицької Церкви» (Надвірнянський р-н, с. Фитьків) та багатьох інших.

Процес дослідження вишитих виробів Ганна Рогатинська розпочинає від детальних замірів усіх декоративно-конструктивних елементів, їх відтворення на папері. Першим етапом є вивчення пропорцій та особливостей крою сорочки, способів формоутворення її складових, від чого залежить система розташування декору та взаємодія усіх вишитих композицій. Важливе значення мають розрахунки кількості орнаментальних рапортів у структурі вишивок, їх завершеності на уставці, рукаві, комірі, манжетах чи подолі сорочки, які тісно пов'язані з пропорціями цих конструктивних елементів. Це має вплив на підбір тканини, визначення щільності переплетення ниток її основи й піткання для вишивання майбутнього виробу. Далі майстриня піддає скрупульозному аналізує лицеву та виворітну сторони вишивок, визначає типи основних, обметувальних та з'єднувальних швів. Цей трудомісткий процес потребує максимальної зосередженості, адже прослідкувати рух вишивальної нитки в структурі полотна, не розпорюючи візерунку, практично дуже складно. Місця вколювання та виколювання голки, між якими формується стібок, є недостатньо інформативними. Потрібно прослідкувати за напрямком стібків, виокремити послідовність їх метричного накладання, а ще складніше - переплетення, обкручування або ж переходу на інший рядок, що часто характеризує локальні відмінності швів. Інколи вони настільки непомітні, проявляються аж у процесі практичного відтворення, що змушує повертатися до дослідження артефактів.

Вповні підготовка автентичного виробу до реплікації завершується створенням карт розкрою всіх його конструктивних складових, візуаліза - цією принципів формотворення рукавів, манжетів сорочки тощо. Далі слідує кропіткий процес створення деталізованих схем вишитих структур. Зазвичай у доступних літературних джерелах це відтворений на сітчастій основі орнамент та колірна послідовність його мотивів. Найменшою складовою в таких схемах може бути квадрат, який трактує один елемент, до прикладу у техніці «косий хрестик» або коротка лінія, що імітує стібок у таких швах як «низинка», «занизування», «лиштва» та багатьох інших. Ганна Рогатинська при створенні схем детально промальовує не тільки лицеві стібки, але й виворітні, які для правильного розуміння повинні відображати напрям руху вишивальної нитки, послідовність рядків, кількість покритих чи набраних ниток полотна. Для кращого сприйняття технічного процесу майстриня використовує контрастні кольори для позначення різних стібків. Особливо актуальним є такий підхід при створенні схем монохромних вишивок, у яких орнаментика виражена фактурою й напрямом стібків, а не графічно-колористичними засобами. Схеми вишивок автентичних сорочок, розроблені Ганною Рогатинською, - окрема сторінка творчого шляху майстрині. Це повноцінні, скрупульозні проєктні розробки, в яких відображена максимальна кількість інформації як про особливості орнаментальних структур, так і про специфіку вишивальних технік.

Досліджуючи виконавські процеси, майстриня аналізує не тільки вишитий виріб, але й вивчає фахову літературу. Віднайдену інформацію зіставляє з результатами власних досліджень, надто лицевої та виворітної сторін вишивок, способів утворення та взаємодії стібків, і ретельно фіксує відмінності, не оминаючи найменших деталей. Свої припущення та висновки Ганна Рогатинська виносить на колективне обговорення в середовищі вишивальниць-практиків, дослідників української традиційної вишивки. Предметом одного з них стали особливості побутування та виконання технік «кафасор», «поверхниця», які в деяких джерелах виділені як окремі шви, у інших - як різні назви одного, а в окремих зафіксовані під назвою «морщінка». З лицевого боку ці техніки за якістю накладання стібків вибудовують однакову фактуру вишивок, що, ймовірно, привело окремих авторів до припущення, що це різні назви одного й того ж шва. У процесі аналізу властивостей стібків з виворітної сторони майстриня доводить їх технічну відмінність (Рогатинська, 2021).

Одним з важливих результатів дослідницьких практик Ганни Рогатинської є відродження техніки, опис якої в мистецтвознавчих, етнографічних літературних джерелах зафіксовано під назвою «позаіглінне», або «позаглінне», а в окремих - «перловий шов». У працях І. Свйонтек зафіксовано, що техніка «позаглінне» серед багатьох інших була характерною для вишивок жіночих сорочок Покуття, надто Городенків - ського р-ну Івано-Франківської обл., траплялися в околицях Обертина та Чернелиці, а також в селах тернопільського і буковинського Поділля. Вишиті нею жіночі сорочки називали «червоними позаглінними рукавами», а на Чернелеччині - «капанками» (Свйонтек, 2013: 13). На жаль, Ірина Владиславівна не подає опису специфіки виконання шва, тільки ілюструє видання світлинами вбрання, вишитого ним. Характерною ознакою таких покутських жіночих сорочок є монохромні, щільно, без просвітів білого полотна, зашиті червоними нитками структури уставок та сітка, утворена окремими орнаментальними елементами по всій площині рукава. Сітчастий орнамент уставок виражений тільки фактурою (рис. 1). Зазвичай виділяються квадрати, ромби, які щільно прилягають один до одного і проявлені світлотінню стібків, настелених у певному порядку (рис. 2).

У праці О. Кулинич-Стахурської також знаходимо інформацію про побутування вище названої техніки в Городенківському р-ні Покуття, проте авторка називає її «перловим швом». Описуючи технічні особливості, дослідниця зауважує, що його «виконують стібом настил, густо заповнюючи всю площу ромба» (Кулинич-Стахурська, 2007: 42), й подає світлини вишитих уставок, ідентичних за орнаментикою та фактурою з тими, що знаходимо у виданні І. Свйонтек. Зі схеми утворення стібків на візерунку уставкизрозуміло, що вони взаємодіють зі структурою полотна в діагональному напрямку (2 на 4 нитки). Проте авторка не фіксує послідовності накладання стібків в узорах на рукавах таких сорочок. Окрім того, О. Кулинич-Стахурська зауважує, що «таким швом вишивають і в районі Заліщик, але заполоччю або шовком чорного кольору» (Кулинич-Стахурська, 2007: 42).

Рис. 1. Вишивка уставки жіночої сорочки. Фрагмент. Домоткане полотно, верхоплут, стебловий шов, хрестик, підстелений хрестик, пряма гладь, обметувально-петлевий шов, вишивка по збирках. Покуття, Городенківський р-н Івано-Франківської обл., кін 19 - поч. 20 ст. Колекція Майстерні Магди Дзвін

Побутування цієї техніки в окремих селах Бучацького та Заліщицького р-нів (нині Чортківський р-н) Тернопільської обл. засвідчує у своїх працях Л. Булгакова-Ситник. Авторка акцентує, що «ця техніка вийшла з ужитку» й сьогодні збережена в околицях Бучача, де її називають «позаглінне», як і на Городенківщині, а в селах Залі - щицької громади - «позаігленне», і трапляється вона «тільки на уставках жіночих та пазушних розрізах чоловічих сорочок» (Булгакова-Ситник, 2005: 86).

Описуючи даний шов, Л. Булгакова-Ситник зауважує, що виконували його в два етапи й спочатку вишивали «каркас» - стібками «горизонтального чи вертикального укладання» - формували «взорець» (Булгакова-Ситник, 2005: 86). Другий етап техніки «позаіглінне» полягав у використанні першого як основи для утворення лицевих стібків. Двоетапна специфіка виконання притаманна для багатьох технік української народної вишивки: «верхоплут», «ключовий шов», «ключка», «шов ріжкатий», «штепування» та ін. Основний принцип їх виконання полягає в тому, що вишита попередньо структура відіграє роль полотна й орнаментальної розмітки водночас, завдяки чому в процесі наступного етапу вишивальна нитка практично не взаємодіє з полотняним переплетенням. Це зумовлює більш «вільні» стібки, не закріплені структурою полотна, такі, що формують яскраво виражену дрібнорельєфну фактуру.

Окрім опису двоетапного виконання техніки, Л. Булгакова-Ситник ілюструє лицевий бік уставки жіночої сорочки, вишитий «позаіглен - ним», графічну схему її «каркасу» й подає світлини чоловічих сорочок з сіл Торське та Садки, що в околицях Заліщик. Їх ознакою є вишиті навколо розрізу пазухи монохромні структури, які, як і в уставках городенківських жіночих сорочок, щільно зашиті червоними нитками. Вишиті широкі смуги прямолінійно прилягають до країв пазухи, а з протилежного боку завершуються трикутними контурами. У середині смуги метрично почленовані по горизонталі на рівні вершин і западин трикутних контурів і візуально виражені світлотінню настелених у різному напрямку стіб - ків (рис. 3). Обабіч смуг, вздовж їх трикутних країв іноді вишивали окремі або укладені в один - два ряди зіркоподібні елементи (рис. 4). Трапляються дво-триколірні вишивки, в яких чергуються червона, зелена, синя або чорна барви.

Власне, Ганна Рогатинська надалі зосереджує свої дослідницькі інтереси в аспекті уточнення технічних відмінностей цих швів, способів їх поєднання, побутування назв та особливостей застосування у вишивках жіночих і чоловічих сорочок різних локальних осередків Покуття та західного Поділля. На даному етапі майстриня достеменно вивчила техніку вишивання на заліщицьких чоловічих сорочках і впровадила її в навчальний процес майстерні, розробивши детальні схеми та всі необхідні наочно-методичні матеріали для реплікації. На основі її проєктних розробок уже репліковано декілька таких зразків в межах курсу «Стіб стелене». Саме так Ганна Рогатинська називає цю техніку, підставою для чого став опис фрагментів вишивок заліщицьких чоловічих сорочок, зафіксований на планшетах з ТОКМ (Рогатинська, 2022). Власне, термін «стелене» поруч з назвами «поза - голковий шов», «перловий шов», як різні назви техніки «позаігленне» знаходимо й у дослідженні традиційного одягу українців Поділля Л. Іваневич (Іваневич, 2022: 296).

Рис. 3. Виконала Ганна Рогатинська, 2021 р., м. Львів. Вишивка чоловічої сорочки за взірцем з Заліщицького р-ну Тернопільської обл. Фабрична тканина, перловий шов (за О. Кулинич-Стахурською), стебловий шов, ретязь, хрестик, обметувально-петлевий шов, вишивка по збирках. Фото Г. Рогатинської

Рис. 4. Виконала Г. Рогатинська, 2021 р., м. Львів. Вишивка чоловічої сорочки за взірцем з Заліщицького р-ну Тернопільської обл. Фрагмент. Фабрична тканина, перловий шов (за О. Кулинич-Стахурською), стебловий шов, ретязь, коса гладь, ручне зшивання. Фото Г. Рогатинської