Вишивка та гаптування Чернігова другої половини XVII – початку XVIII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка

Вишивка та гаптування Чернігова другої половини XVII - початку XVIII століть

Адруг Анатолій Кіндратович,

кандидат мистецтвознавства, доцент

м. Чернігів

Анотація

Метою статті є висвітлення особливостей вишивки шовком та образотворчого гаптування на прикладі творів чернігівського мистецького осередку у другій половині ХУП - початку ХУШ ст. Методологія дослідження спирається на системний підхід і, завдяки конкретно-проблемному та історичному методам, цілком відповідає завданням дослідження, які логічно з'являються відповідно до мети. Наукова новизна. Аналіз наукової літератури свідчить, що гаптування в Чернігові другої половини XVII - початку ХУШ ст. не було предметом спеціального дослідження. Розглядаються призначення та функції виробів, виконаних у тогочасному Чернігові, їх поширення та матеріали й техніки виготовлення. Аналізуються окремі витвори, проводиться зіставлення їх з тогочасними зразками української графіки й живопису. Висновки. У другій половині XVII - початку XVIII ст. Чернігів став визначним центром вишивки та гаптування. Видатні витвори чернігівських майстринь - це вагомий внесок до скарбниці українського мистецтва. Актуалізована джерельна база, яку складають переважно оригінальні твори чернігівських майстрів, описи майна та духовні заповіти представників козацької еліти стали достатніми для вирішення поставлених завдань і досягнення мети дослідження. Встановлено, що уже в часи Київської Русі гаптування існувало як самостійний вид мистецтва та набуло поширення. Саме декоративне мистецтво того часу стало тією базою, на якій сформувалось і набуло розвитку образотворче шитво наступних століть. Встановлено, що гаптований воздух з композицією «Покладення до труни» близький не лише до друкованого антимінса 1697 р., а й до інших відбитків з тієї ж дошки. Тобто відбитки 1695, 1714, 1723, 1735 років теж могли бути зразками. Про поширеність шитва в другій половині XVII - на початку ХУШ століть свідчать заповіти, описи майна та портрети козацької старшини, а також народні картини.

Ключові слова: Чернігів, вишивка, образотворче гаптування, бароко, чернігівський П'ятницькій монастир, hан Щирський.

Adruh Anatolii K. - Ph.D. in Art Studies, Associate Professor at T.H. Shevchenko National University «Chernihiv Colehium» (Chernihiv

Abstract

Embroidery and fine embroidery of Chernihiv in the second half of the 17th - early 18th centuries

The purpose of the article is to highlight the peculiarities of silk embroidery and pictorial fine embroidery on the example of the works of the Chernihiv art center in the second half of the 17th - beginning of the 18th centuries. The research methodology is based on a systematic approach and, through specific problematic and historical methods, is fully in line with the research objectives that logically emerge according to the purpose. Scientific novelty. Analysis of the scientific literature showed that the embroidery and fine embroidery of Chernihiv in the second half of the 17th - early 18th centuries were not the subject of special study. The purpose and functions of Chernihiv products of the specified period, their distribution and materials and manufacturing techniques are considered. The individual works are analyzed, their comparison with the contemporary designs of Ukrainian graphics and painting is made. Conclusions. In the second half of the 17th - early 18th centuries Chernihiv became a prominent center of embroidery and fine embroidery. The outstanding works of Chernihiv artisans are a significant contribution to the treasury of Ukrainian art. An updated source base consisting mainly of original works of Chernihiv masters, property descriptions and spiritual testimonies of representatives of the Cossack elite became sufficient to meet the set goals and achieve the goal of the study. It was established that in the times of Kyivan Rus, embroidery and fine embroidery existed as an independent form of art and became widespread. It was the decorative art of that time that became the basis on which the fine art of the following centuries was formed and developed. Testimonies, property descriptions and portraits of the Cossack officers, as well as folk paintings, testify to the prevalence of needlework in the second half of the 17th - early 18th centuries. It is established that the fine embroidery vozdukh with the composition «Laying on the coffin» is close not only to the printed anti-mint in 1697, but also to other prints from the same board. That is, the prints of 1695,1714,1723,1735 could also be samples.

Keywords: Chernihiv, embroidery, fine embroidery, Baroque, Chernihiv Piatnytskyi monastery, Ivan Shchyrskyi.

Основна частина

Важливою галуззю образотворчого мистецтва Чернігова другої половини XVII - початку ХVШ ст. була вишивка шовком та гаптування золотими та срібними нитками. Речі, оздоблені вишиваними орнаментами, набули широкого поширення в побуті людей та церковному богослужінні, під час різних обрядових дій. Вивчення вишивки як ремесла і образотворчості та окремих визначних творів у зв'язках з іншими видами мистецтва того часу саме на прикладі Чернігова набуває особливої актуальності.

Зростання зацікавленості до пам'яток вишивки і гаптування, а також початок їх систематичного вивчення відноситься до XIX ст. та пов'язано з розвитком колекціонування й музейництва. Першим кроком стала каталогізація чернігівських зібрань. Перш за все, треба назвати каталог українських старожитностей колекції

В. Тарновського¹. Пам'ятки з Музею Чернігівської вченої архівної комісії та Чернігівського єпархіального давньосховища демонструвались на виставці ХІУ Археологічного з'їзду (Чернігів, 1908 р.) і згодом увійшли до зібрання Чернігівського історичного музею. З'являються перші публікації, зроблені на основі чернігівських колекцій. Варто назвати статті П. Савицького та книгу В. Модзалевського, який виділив характерні риси української вишивки Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского. Киев: Типогрфия К. П. Милевского, 1898. 86 с. Модзалевський В. Основні риси українського мистецтва. Чернігів: Друкарня Г. М. Веселої, 1918. 32 с.. Значно зросла зацікавленість вишивкою і гаптуванням у післявоєнний час. Підготовка першого видання «Історії українського мистецтва» зумовила появу статей Г. Логвина та М. Новицької. Багато часу вивченню колекції вишивки і гаптування Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського приділила В. Зайченко. Результатом цієї роботи стали каталоги зібрання з багатьма світлинами творів Зайченко В. Вишивка козацької старшини XVII-XVIIIстоліть Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського. Київ: Родовід, 2015. 108 с.; Її ж. Вишивка козацької старшини XVII-XVIIIстоліть. Техніки. За матеріалами колекції Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського. Київ: Родовід, 2006. 128 с.. Серед публікацій дослідниці являє для нас інтерес передовсім стаття про осередки гаптування на Чернігівщині, серед яких чільне місце займав чернігівський жіночий П'ятницький монастир Зайченко В. Гаптарство на Чернігівщині. Осередки гаптування. Скарбниця української культури. Зб. наукових праць. Чернігів, 2012. Вип. 14. С. 228-238..

Активізація процесу вивчення української вишивки і гаптування багато в чому спричинена дослідженнями Т. Кари-Васильєвої. Їх результати опубліковані в монографіях, в яких йдеться і про творчість чернігівських майстринь і їх внесок у розвиток гаптарства. На думку дослідниці, саме на Чернігівщині започаткувався стиль бароко в образотворчому гаптуванні Кара-Васильєва Т. Літургійне шитво України XVII-XVIIIстоліть. !конографія, типологія, стилістика. Львів : Свічадо, 1996. 230 с.; Її ж. Шедеври церковного шитва України. Київ : ^формаційно- видавничий центр Української православної церкви, 2000. 96 с.; Її ж. кторія української вишивки. Київ : Мистецтво, 2008. 164 с.. Важливою є думка Т. Кари-Васильєвої щодо ролі творчості художника І. Щирського в утвердженні бароко в гаптуванні, викладена в книгах і окремих статтях дослідниці. До пам'яток чернігівської вишивки і гаптування побіжно звертались й інші дослідники.

Аналіз історіографії питання засвідчив, що вишивка й образотворче гаптування Чернігова другої половини XVII - початку XVIII ст. спеціально комплексно не розглядалось. Головну джерельну базу дослідження складають твори із зібрання Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського разом з духовними заповітами та описами майна козацької старшини. Спираючись на праці попередніх дослідників й оригінальні мистецькі твори, необхідно розглянути розвиток чернігівської вишивки та образотворчого гаптування від часів Київської Русі, матеріали і техніки виконання творів, провести зіставлення з творами тогочасної графіки й живопису.

Вишивка та гаптування досягли високого художнього рівня вже у великокнязівський період. Саме мистецтво Київської Русі стало тією базою, на якій сформувалось і набуло розвитку образотворче гаптування наступних століть. Вже тоді гаптування існувало як самостійний вид мистецтва. Сьогодні відомі 26 зразків золотого гаптування з шести давньоруських могильників. Знахідки в Чернігові та Шестовиці подібні до інших пам'яток X ст. на території Східної Європи. Вважається, що тканини і золоті нитки привозили з Візантії чи кпани Михайлов К. Ранние образцы древнерусского золотого шитья из Чернигова и Шестовицы. Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи. Зб. наук. праць, присвячених 1100-літтю першої літописної згадки про Чернігів. Чернігів, 2007. С. 138-153..

Про популярність і поширеність вишивки та гаптування у другій половині XVII - початку ХVШ ст. свідчать портретні зображення представників козацької еліти, різні варіанти народної картини із зображенням козака Мамая та тогочасні літературні творі чернігівських авторів. Варто згадати і опис вбрання чернігівського полковника Мартина Небаби, а також зміст описів майна і духовних заповітів козацької старшини. Ми розглядаємо вишивку шовком на прикладі творів із зібрання Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського, пов'язаних з Черніговом. Зразків XVII-XVIIIст. налічується 286 одиниць. Більшість з них (239) представляють окрайки, тобто вишивка смугами по краям скатертин, простирадл, наволок, частин одягу. 27 зразків використані вдруге. До колекції входять простирадло дружини прилуцького полковника Г. Галагана, дві скатертини родини гетьмана І. Скоропадського, два простирадла, 3 скатертини, 7 рушників та хустка Зайченко В. Вишивка козацької старшини XVII-XVIIIвв. З колекції Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського. Київ : Родовід, 2015. 103 с..

Виконувалась така вишивка на тонкому білому полотні часто іноземного походження. Невелика кількість вишивки підрясників зроблена по шовку. Використовувались сукані й несукані нитки, позолочені чи посріблені сухозліткою та заполоччю - пряденими бавовняними нитками різного забарвлення. Найдавніші окрайки вишиті в техніці двобічної гладі, коли малюнок повторюється з обох боків полотна. Відомі також інші різновиди гладі та рушниковий шов і хрестик. Стебловий шов утворював чіткий контур навколо зображення. Візерунки переносили на тканину по-різному. Вишивка гладдю виконувалась за малюнком досить вільно. Більшість композицій наносились на тканину доволі просто. Найчастіше це робили відваром лушпиння цибулі за допомогою пальця. Якщо переносили орнамент з аркуша паперу чи оригінального зразка, то їх пришивали до нової тканини стібками за головними контурами. У результаті на тканині залишались контури композиції та окремих мотивів. Після завершення роботи залишки ниток, що тримали папір чи зразок, іноді узори на папері проколювали голкою і через отримані отвори наносили крейдою на тканину. У випадку виконання вишивки лічильними техніками кількість стібків переносилась на тканину Зайченко В. Вишивка козацької старшини XVII-XVIIIстоліть. Техніки. За матеріалами колекції Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського. Київ : Родовід, 2006. С. 11-13..

Орнаментальні мотиви вишивки козацької старшини переважно рослинного походження. Можна погодитись з В. Зайченко, яка виділила дві композиційні схеми розміщення рослинних елементів. У першому випадку композицію утворюють видовжені листочки із зубчиками по краях, розміщені під кутами. Разом вони складаються у зигзагоподібну лінію. В отриманих трикутниках містяться орнаментальні мотиви переважно гранату, ананасу, винограду. Другу схему складають рослинні орнаменти двох груп, які чергуються. Першу групу представляють плоди гранату у розрізі, оточені листочками і пуп'янками. Другу групу утворюють спарені листочки і дзвоники. Тут відчутні впливи східної орнаментики (гранат) і трансформовані місцевими майстрами тюльпани у дзвоники Вишивка козацької старшини XVII-XVIIIстоліть. Каталог колекції Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського / Автор вступної статті та укладач каталогу В. Зайченко. Київ : Родовід, 2001. С. 12.. Як бачимо, вибір елементів декору досить обмежений, але майстрині знаходять нові і несподівані вирішення у різних варіативних поєднаннях. Вибір кольорів диктувався наявністю різнобарвних ниток. Це були переважно жовті, червоні, чорні зелені та коричневі. Гарно виглядали поєднання жовтого і чорного, а також червоного і жовтого.

В описах майна гетьмана І. Самойловича, його сина чернігівського полковника

Григорія та чернігівського полковника і наказного гетьмана Павла Полуботка згадувались скатертини, шиті «красной бумагой» (червоною заполоччю). Жодна з них до наших днів не збереглася. Уявлення про них можуть дати дві скатертини із колекції Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського, що належали родині Скоропадських. Одна з них походить із Коропа, а друга із села Андріївка Чернігівського повіту. Є. Спаська вважала, що це робота черниць Гамаліївського монастиря 1715-1722 рр. Спаська Є. Обрус із гетьманського столу. Народна творчість та етнографія. 2000. №5-6. С. 73-85. Вишивка козацької старшини XVII-XVIIIстоліть. Каталог колекції Чернігівського історичного музею імені В,В. Тарновського / Автор вступної статті та укладач каталогу В. Зайченко. Київ : Родовід, 2001. С. 187-188.. Загальна композиція обох скатертин вельми подібна до композицій килимів та ілюстрацій рукописних книг і стародруків. У центральній частині в ряд один над одним вишиті двоголові орли з коронами, а також із державою та скіпетром в лапах. «Андріївська» скатертина має двох орлів, а в «коропській» їх три. На полях невеликі орлики чергуються з орнаментальними рослинними мотивами. За спільної композиції тлумачення окремих мотивів різняться між собою. Мабуть, вироби виконувались різними майстринями, оскільки мають різні розміри. Скатертина із с. Андріївка (Інв. №И-341) має розмір 183х250 см, а «коропська» (Інв. №И-343) 312х168 см. Обидві вони із білого полотна. Вишивка виконана червоною заполоччю (зблідла до малинової) із застосуванням кількох технік - хрестик, затяганка, ретязь, гладь, стебловий шов¹¹.

Уявлення про інший вид творів, відомих з описів майна, може дати простирадло дружини прилуцького полковника Г. Галагана середини XVIII ст. із колекції Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського (Інв. №И-2028, 154х340 см). Походить воно із зібрання В. Тарновського. Це - покривало на ліжко із тонкої білої бавовняної тканини, три краї якої оздоблені вишивкою у вигляді смуги. Орнамент складають гірлянди з гілок і квітів. Ззовні і зсередини смуги зображений ряд невеликих плодів гранату, розміщених по лінії рамки. Вздовж вишитого орнаменту підшита золота тасьма. Вишивка виконана в техніці гладі шовком різних кольорів у поєднанні з гаптуванням золотою сухозліткою Там само. С. 181, фото на С. 92.. Композиція подібна до графічних рамок сторінок українських, і зокрема, чернігівських стародруків.

Заслуговує на увагу так звана «полуботчишина» сорочка із колекції графині В. Капніст в с. Михайлівка Лебединського повіту Харківської губернії. Вона демонструвалась на виставці XII Всеросійського археологічного з'їзду, який відбувся 1902 р. у Харкові. На замовлення Полтавського губернського земства зробили копію сорочки, яка зараз зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї (Ыв. №ТК-1934). Сорочка XVIII ст. після виставки у Харкові повернулась до власниці. Вона демонструвалась на виставці в Лебедині у липні-серпні 1918 р. У 1919 р. сорочка експонувалась у Лебединському музеї, а в червні того ж року зникла. Саме в 1919 р. С. Таранушенко зробив опис пам'ятки, який став основою для статті 1927 р.

Сорочка, пошита з грубого селянського полотна, мала виріз для голови та проріз для пазухи. Вишивка виконана вовняними і шовковими нитками червоним і зеленим на рукавах і подолі. Чільне місце займала вишивка на грудях шовком та вовною, напівхрестиком. Орнамент переважно геометричний. На грудях з обох боків чергуються палеві та сині квадратики з хрестами і напівхрестиками. Внизу вишивка закінчувалась рядком схематизованих квіточок. С. Таранушенко зауважив, що це верхнє вбрання. На його думку, декоративні елементи вишивки, її розміщення і зіставлення з матеріалами Російського музею в Ленінграді свідчить про спорідненість пам'ятки з мистецтвом угро-фінських народів Таранушенко С. „Полуботчишина” сорочка. Таранушенко С. Наукова спадщина. Харківський період.

Дослідження 1918-1932 рр.: монографічні видання, статті, рецензії, додатки, таранушенкознавчі студії, ілюстрації, довідкові матеріали / Упоряд. О. О. Савчук та інші. Харків: Видавець Савчук О. О., 2011. С. 136-139..

При порівнянні вишивки цієї сорочки з вишивками традиційного жіночого та чоловічого одягу мордви і чувашів виявляється загальна подібність Мордовский орнамент. Вышивка рубах и распашной одежды [Електронний ресурс]. ZenDesigner: Сайт.URL: http://zen-designer.ru/need/15-vychivka-rubakh-I-raspashnoj-odezhdy(Дата звернення: 24.12.2020); Введение в мордовский орнамент [Електронний ресурс]. ZenDesigner: Сайт.URL: http://zen-designer.ru/need/14-mordovskij-narodnyj-omament(Дата звернення: 24.12.2020).. Вона може бути зумовлена не лише певними мистецькими контактами, а й паралельністю культурно-історичного розвитку. Матеріал сорочки Полуботка - селянське полотно - свідчить про місцеве походження твору. Чернігівські майстри працювали на високому технічному і художньому рівні, що засвідчують відомі твори. Зазвичай вони творили за зразками і вносили у процесі роботи у новий витвір своє розуміння функціонування декоративних елементів у загальній композиції та формі одягу.

У Чернігівському історичному музеї імені В. Тарновського зберігається велика колекція пам'яток гаптування другої половини ХУІІ-ХІХ ст. Лише одна датується початком XVI ст. Всього налічується 281 одиниця зберігання. Переважну більшість складають твори церковного призначення. Лише 28 мають світський характер. Це - 26 денець головних уборів кибалок і дві геральдичні композиції Гаити XVП-XIX століть у збірці Чернігівського історичного музею / В. В. Зайченко. Чернігів: Видавництво «Десна», 1991. С. 3.. На основі праць дослідників визначається коло пам'яток із цього зібрання, створених у Чернігові у другій половині XVII - початку XVIII ст. Серед них два опліччя фелонів, 6 воздухів, пара поручів, 8 хрещатих покрівців, 2 малі покрівці, 19 єпитрахілів Зайченко В. Гаптарство на Чернігівщині. Осередки гаптування. Скарбниця української культури. Зб. наук. праць. Чернігів, 2012. Вип. 14. С. 228-230; Кара-Васильєва Т. Українське бароко і літургійне шитво XVП-XVШ століть. Записки наукового товариства імені Шевченка. Праці комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. Львів, 1998. Т. 226. С. 98-103..

З-поміж них виділяється гаптована композиція «Зішестя Святого Духу» на опліччі фелону XVII ст. (Ыв. №И-1989), яка створена, на думку Т. Кари-Васильє - вої, у майстерні чернігівського П'ятницького монастиря Кара-Васильєва Т. Шедеври церковного шитва України. Київ: ^формаційно-видавничий центр Української Православної церкви, 2000. С. 36-37.. Шитво виконане на темно-червоному оксамиті золотими і срібними нитками технікою «у прикріп». Відкриті частини тіл вишиті шовком по саєту. Прямокутна горизонтально видовжена композиційна площа оточена смугою орнаменту із осердя з двома пелюстками, з обох боків якого бачимо плоди рослин у розрізі. Ці елементи з'єднані між собою фрагментами стебла, які простягаються на всю довжину смуги.

Композиція «Зішестя Святого Духу» на опліччі фелону Кінець ХУІІ ст. Гаптування

Нижня горизонтальна смуга на кутах піднімається догори і продовжується далі на фелоні з чільного боку. Верхня горизонтальна орнаментальна смуга не має дотику до вертикальних смуг, і в цих проміжках містяться гаптовані зображення святих великомучениць перпендикулярно до постатей головної частини: зліва - Тетяна, а праворуч - Параскева. Це нагадує графічне зображення споруд столичного Крупицько-Батуринського монастиря XVII ст. Посередині вгорі розміщене гапто-ване зображення Святого Духа у вигляді голуба з розпростертими крилами в оточенні сяйва. Обабіч від нього йде напис «Сошествие святого Духа». Нижче сидить Богоматір із складеними руками на грудях. З обох боків від неї в два ряди розташовані апостоли з німбами. У другому ряду поміж апостолів видніються жіночі голови без німбів. Все зображення представлено в одній площині, передній край лише ледь намічено. Площинне тлумачення постатей підпорядковане площині орнаментальної рамки. Колірне вирішення чітко витримано в сріблясто-золотистій гамі на темно-червоному тлі оксамиту.

Єпитрахиль 1713 р. Гаптування

Єпитрахиль

Середина XVIII ст. Гаптування

Варто зауважити, що композиція «Зішестя святого Духу» у графіці українських стародруків представлялась дещо інакше. Апостоли зазвичай сидять навколо Богоматері півколом, яке утворює просторову глибину. Лише у одній сюжетній заставці-ілюстрації у книзі Кирила Транквіліона-Ставровецького «Євангеліє учительне» (Унів. 1696 р.) тлумачення цього сюжету композиційно наближається до чернігівського гапту. Це було друге видання книги з новими ілюстраціями. Маємо невелику ілюстрацію в техніці гравюри на дереві (28х117 мм) з підписом гравера «NZ» - Никодим Зубрицький. Його твори друкувались і в чернігівській друкарні. Автор книги теж має пряме відношення до Чернігова. У 1646 р. тут побачила світ перша друкована книга Лівобережної України «Перло многоцінне» Кирила Транквіліона-Ставровецького. Композиційна площина графічного твору має вигляд вузької смуги, в яку вміщено в один ряд фігури апостолів і Богородиці. Звичайно, подібність виявляється лише в загальних рисах. Різні розміри і відмінні техніки виконання не дають можливість прямо говорити про причетність гравера до згаданого гаптованого твору.

Визначним твором є єпитрахиль 1713 р. (Інв. №И-1379), створений у майстерні чернігівського П'ятницького монастиря за ігумені Фотиніїі, на думку Т. Кари - Васильєвої, за малюнком художника І. Щирського. Складається він із двох вертикально видовжених площин, які вгорі об'єднуються гаптованою постаттю Богоматері. Внизу кожної з них зображені напівлежачі постаті царя Давида і пророка Єсея, від яких ростуть догори виноградні галузки з листям, квітами і кетягами плодів. У вигинах галузок на листі представлені 22 напівпостаті. Вгорі у центрі розміщена Богоматір з немовлям і ангели з обох боків. Внизу вишитий гаптований напис: «Року 1713 дня 7 месяца марта». Вишивка виконана на темно - червоному оксамиті золотими, срібними й шовковими нитками «у прикріп». Відкриті частини тіл мальовані Гапти ХУІІ-ХІХ століть у збірці Чернігівського історичного музею / В. В. Зайченко. Чернігів: Видавництво «Десна», 1991. С. 7.. У графіці українських стародруків того часу ми віднайшли лише один випадок існування композиції «Дерево Єсеєве». Це гравюра на дереві рамки титульного аркуша видання львівського братства «Устав молитвенний» 1670 р. у 12 частину аркуша. Композиція дещо спрощена. Внизу зображений Єсей, що лежить, схилившись на праву руку. Від нього догори на бічних полях рамки проростають виноградні галузки з поясними зображеннями праотців (по 5 з кожного боку). Вгорі розміщена Богоматір з дитиною. Композиційна площина рамки титульного аркуша зумовила таке своєрідне вирішення, яке відрізняється від схеми на єпитрахилях.

Зразок згаданої композиції знаходимо у видатному творі української станкової графіки «Дедикація «Кіот срібнокований» 1695 р. Єдиний відомий на сьогодні примірник зберігається в кабінеті графіки Бібліотеки Польської Академії Наук у Гданську (Інв. №3556). Розмір його 168х98,5 см. Відтиск зроблено на папері із семи мідних дощок. На рамці у правому нижньому куті вміщено зображення кіота ікони чернігівської ікони Іллінської Богоматері, вигравірувано підпис майстра «InocentiySzczyrskiSculpsit» (гравірував І. Щирський) Адруг А. Графіка Чернігова другої половини ХУІІ - початку ХУІІІ століть. Чернігів: Видавництво Чернігівського ЦНІІ, 2017. С. 145-148; Ситий І. Дедикація ясновельможному Іоанну Мазепі: шедевр українського друкарства. Скарбниця української культури. Зб. наукових праць. Чернігів, 2017. Вип. 8. С. 129-137.. Композиція твору доволі складна. Вона поділяється по вертикалі на дві рівні частини. У верхній половині представлена графічна версія чудотворної чернігівської ікони «Іллінської Богоматері» разом із кіотом. Обабіч неї представлені дві вертикальні композиції. Якщо їх розмістити поряд, то постануть справжні царські ворота іконостасу. Внизу зображені напівлежачі постаті царя Давида і пророка Ієсея. У вигинах галузок розташовані поясні зображення біблійних царів, по п'ять у кожній частині. Таке гравіроване зображення композиції, підписане І. Щирським, може свідчити на користь думки Т. Кари-Васильєвої про причетність художника до створення подібних композицій в техніці гаптування.

Своєрідно представлена композиційна схема «Дерево Єсеєве» у срібних царських воротах іконостасу чернігівського Борисоглібського собору 1702 р. (Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній». Інв. №КН-989). Розмір їх становить 267х120 см. Традиційно внизу зображені постаті царя Давида і пророка Єсея. Поясні зображення десяти біблійних царів представлені не на двох стулках воріт, а на платівці, яка їх розділяє по центру. Тому вони мають невеликі розміри. Вгорі увінчує ворота фігура І. Христа у сяйві на сфері. У вигинах акантових галузок вміщені поясні зображення в центрі князів Бориса і Гліба, на честь яких зведено храм. Над ними розташовані поясні зображення євангелістів Матвія та Марка, а внизу - євангелістів Луки та Іоанна. Над євангелістами виконані напівпостаті Богоматері та архангела Гавриїла у композиції «Благовіщення». Таким чином, тут ми бачимо поєднання іконографічної схеми «Дерево Єсеєве» та композиції із зображенням чотирьох євангелістів та «Благовіщення».

Воздух. Композиція «Покладення до труни» Перша половина XVIII ст. Гаптування

Дерев'яні царські ворота первісного іконостасу чернігівської Катерининської церкви початку XVIII ст. до наших днів не збереглися і відомі лише за фотографіями. Внизу їх розташовані традиційні постаті Давида та Єсея. На стулках окремо виділено напівпостаті чотирьох євангелістів. Праотці представлені попарно. Над ними - Благовіщення, а завершувала ворота постать І. Христа. Таким чином, гаптування єпитрахиля 1713 р. за композиційними особливостями близьке до станкового твору І. Щирського «Дедикація «Кіот срібнокований» та дерев'яних царських воріт іконостасу чернігівської Катерининської церкви.

Ще один єпитрахиль створений, на думку Т. Кари-Васильєвої, за малюнком І. Щирського (Інв. №И-1353). Розмір його 126х27 см. З обох боків розташована рамка із двох ліній, між якими вміщені рослинні мотиви. Внизу у центрі зображена гаптована постать папи Климента, про що свідчить відповідний напис. З-під його ніг ростуть галузки з листям і плодами, які перетинаються і утворюють майже овальні площини, в яких розміщені постаті святителів і Богоматері з дитиною. З обох боків також зображені по чотири постаті. Гаптування виконано золотими, срібними і шовковими нитками «у прикріп» по карті на темно-червоному оксамиті. Відкриті частини тіл мальовані.

Інший твір, який на думку Т. Кари-Васильєвої створений за малюнком І. Щирського, відноситься до початку XVmст. Це - воздух з гаптованою композицією «Покладення до труни» (Чернігівський історичний музей ім. В. Тарновського. Інв. №И-1796). Розмір його 69х60 см. Вся композиція оточена двома рамками рослинного орнаменту. Зовнішня рамка має більшу ширину. Орнамент кожної з чотирьох сторін повторюється. Внутрішня рамка має вгорі у центрі зображення «Спасу нерукотворного», а з боків - атрибути страстей. По кутам у медальйонах розміщені зображення євангелістів. Тіло І. Христа і обличчя євангелістів мальовані. Т. Кара-Васильєва вважає, що цей воздух виконано за зразком анти - мінса, освяченого 1697 р. чернігівським архієпископом І. Максимовичем і який, можливо. належить штихелю І. Щирського. Вона зробила також висновок про те, що художник міг особисто брати участь у виконанні живописної частини роботи, бо був талановитим малярем Кара-Васильжва Т. Вишивка та гаптування. Історія декоративного мистецтва України. Київ, 2007.

Т. 2. С. 5.. Варто сказати, що І. Щирський намалював чудотворну ікону «Любецької Богоматері». Вона ним була підписана і датована 1698 р. (Національний музей історії України. Інв. №1344. 66х40 см.

Дошка липова, темпера яєчна). Ікона до певної міри є унікальним твором і має непересічне значення для історії українського мистецтва. Вона поклала початок певному напряму в українському іконописі, пов'язаному з естетикою бароко, який набув розвитку у мистецтві Києва XVIII ст. Цікава деталь - художник для ікони робив детальний рисунок на левкасі Міляєва Л. Чудотворні ікони Богородиці у Києві XVII ст. та образ Любенької Богоматері пензля !вана Щирського. Записки наукового товариства Шевченка. Праці секції мистецтвознавства. Львів. 1994. Т. 227. С. 124-140..

Якщо порівняти гаптований воздух початку XVIII ст. і графічний антимінс 1697 р., то впадає у очі значна подібність самої композиції «Покладення до труни». Звичайно, відчувається різниця, зумовлена різними матеріалами і техніками виконання. В інших деталях відмінність помітніша. У воздуху зображення євангелістів вміщені у медальйонах досить простої форми. У антимінсі напівпостаті євангелістів зображені в барокових картушах, які дуже нагадують різьблені обрамлення ікон в іконостасах. З верхніх картушів звисають гірлянди з листя і плодів за прикладом різьблення на дереві. Над картушами розташовані зображення херувимів, які часто містились в іконостасах і в декорі фасадів будівель, наприклад, будинку Колегіуму у Чернігові початку XVIII ст. Відрізняються написи вгорі і внизу композицій. У графічному творі вгорі йдеться про благословення патріарха чи синоду, а внизу зазначено - ким освячений антимінс і для якого храму із зазначенням дати. У воздуху написи пояснюють композицію.

Антимінс 1697 р., який згадувала Т. Кара-Васильєва як зразок для гаптованого твору, зберігається в Національному музеї імені А. Шептицького у Львові. Його публікував у своїх працях Д. Степовик, який зазначив, що антимінс мав успіх і набув поширення Степовик Д. В. !ван Щирський. Поетичний образ в українській бароковій гравюрі. Київ : Мистецтво, 1988. С. 97-99; Степовик Д. В. Українська гравюра бароко. Київ : ТОВ «Видавництво «Кліо», 2012. С. 430.. Ще один антимінс - відбиток на полотні з цієї ж дошки зберігається в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (Ыв. №КТВ-222/42). Він освячений чернігівським архієпископом Феодосієм Углицьким 1695 р., про що і зроблено відповідний напис під композицією Xижняк З. Культурно-освітній рух. Україна - козацька держава. Глюстрована історія українського козацтва у 5175 фотосвітлинах / Керівник проекту В. Недяк. 2-е видання, доповнене і доопрацьоване. Київ, 2007. С. 783.. Ще три відбитки антимінсів зберігаються в Національному художньому музеї України в Києві. Твір 1714 р. освячений архієпископом Чернігівським і Новгород - Сіверським Антонієм Стаховським (Ыв. №Гр. - 891). Антимінс 1723 р. освячений архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським фодіоном Жураківським (Ыв. №Гр. - 892). Твір 1735 р. освячений архієпископом Чернігівським і Новгород - Сіверським Іларіоном Рогалевським (Ыв. №Гр. - 889). Останні три антитмінси виконані як і два попередні, в техніці мідьориту на полотні. Вони опубліковані в статті Д. Степовика з позначкою «невідомий гравер» Степовик Д. Українська гравюра. Україна - козацька держава. Київ, 2007. С. 962.. В усіх згаданих випадках підпис гравера відсутній. П. Попов вважав, що з антимінсу 1697 р. зробили на початку XVIII ст. копії на міді Попов П. М. Матеріали до словника українських граверів. Київ : УШК, 1926. С. 88, примітка 2.. На нашу думку, відбитки зроблені з однієї дошки. Відмінності полягають у різному змісті написів зверху і знизу композицій.

Не можна не згадати такий видатний твір як плащаниця 1655 р. - вклад Чернігівського єпископа Зосими Прокоповича до Києво-Печерської Лаври. Вона представляє елітні вироби майстерні Києво-Вознесенського монастиря і відрізняється високим рівнем техніки виконання. Нині вона зберігається у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику (Інв. №Т-4233) Варивода А. Г. Гаптарські майстерні Києво-Вознесенського і Глухівського Успенського монастиря початку XVIII ст.: серійне виробництво гаптованих творів. Церква-наука-суспільство: питання взаємодії: Матеріали Сімнадцятої Міжнародної наукової конференції (28 травня - 1 червня). Київ, 2019. С. 192-193.. Прямокутна горизонтальна композиція виконана на червоному оксамиті шовковими нитками. В центрі зображене майже оголене тіло І. Христа, голова з невеликою бородою і довгим волоссям. По периметру йде смуга орнаменту із стилізованих квітів і плодів гранату.

В описі майна чернігівського полковника і наказного гетьмана Павла Полуботка згадуються також кибалки - жіночі головні убори у вигляді високої шапки, що знижується до потилиці. Про поширеність кибалок на Чернігівщині у XVIII ст. писав О. Шафонський Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. Київ: Университетская типография, 1851. С. 33-34.. У зібранні Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського зберігається 26 зразків гаптованих денець кибалок переважно другої половини XVII - початку XVIII ст. Вони мають круглу або овальну форму з центричними рослинними композиціями. Як приклад можна назвати гаптоване денце кибалки у вигляді заготовки на зеленому оксамиті (Ыв. №И-1990, 37х28 см). На вертикальній прямокутній площині представлена строго симетрична згідно з вертикальною віссю композиція рослинного орнаменту. Внизу у центрі зображене стилізоване невелике дерево, галузки якого йдуть на два боки. У вигинах галузок вміщені багатопелюсткові квіти різного характеру. В центрі вгорі композицію завершує квітковий мотив з голівкою і двома пелюстками, наче крилами. Чітко виділяються лінії стебел, в які вписані квіткові мотиви. В інших випадках зустрічаються квіти з гронами винограду, стилізований двоголовий орел в оточенні квітів, стилізовані тюльпани. Гаптування виконане переважно золотими і срібними нитками «у прикріп» Гапти XVII-XIXстоліть у збірці Чернігівського історичного музею / В. В. Зайченко. Чернігів: Видавництво «Десна», 1991. С. 26-28..

У згаданому описі майна Павла Полуботка згадуються оздоблені сідла для верхової їзди на конях. Одне із таких сідел XVIII ст. зберігається у зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського (Ыв. №И-3069). Воно походило із колекції В. Тарновського і ввійшло до каталогу 1898 р. Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского. Київ: Типография К. П. Милевского, 1898. С. 54.. Ленчик сідла спереду і ззаду обкладений срібною платівкою з позолотою і карбованими оздобами. Бічні частини сідла і подушка вкриті червоним сукном із гаптуванням по ньому золотом, яке вжите частково і входить до загальної системи декорування.

У колекції гаптів Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського зберігається цікавий твір із зображенням чудотворного образу Куп'ятицької ікони Богоматері. Це - палиця початку XVIII ст. (Ыв. №И-1519). Вона входить до складу вбрання вищого сану православних священиків і має форму ромба. Зображення на палиці зазвичай відповідає євангельським подіям або святому, якому присвячена церква. У нашому випадку маємо зображення чудотворної Куп'ятицької ікони. Це можна пояснити її популярністю. У другій половині XVIIст. маріологічний культ набув значного поширення. Тема чудес Богородиці та богородичних ікон привернула увагу багатьох українських письменників. Це - декілька творів Л. Барановича, що вийшли друком у Києві та Чернігові. Шість видань у Чернігові витримала книга Д. Туптала «Руно орошенное» про чудеса від чудотворної ікони чернігівської «Іллінської Богоматері». Й. Галятовський у Львові видав книгу «Небо новоє». 1676 р. у Новгороді-Сіверському побачила світ його книга «Скарбница потребная», присвячена чудотворній чернігівській іконі «Єлецької Богоматері».

Зростанню престижу Києва сприяли і шановані православні святині - чудотворні ікони. Однією з них була ікона Куп'ятицької Богоматері. Це був незвичайний образ у вигляді складеного хреста-енколпіона, відлитого з міді. Розмір його приблизно 10х10 см. З одного боку зображено рельєфне Розп'яття, а з іншого - «Богоматір Одигітрія» на повий зріст. На трьох раменах хреста розміщені погрудні зображення святих. Вшановували власне зображення Богоматері, яка стала відомою як чудотворна Куп'ятицька ікона. На думку дослідників, які бачили цей хрест, він київського походження і датований ХІІ ст. Міляєва Л. Чудотворні ікони Богородиці у Києві XVII ст. та образ Любенької Богоматері пензля !вана Щирського. Записки наукового товариства Шевченка. Праці секції мистецтвознавства. Львів. 1994. Т. 227. С. 128-129..

Датою явлення Куп'ятицької ікони вважається 15 листопада 1182 р. За переказом, дівчинка Анна пасла худобу біля села Куп'ятичі (нині Пінський район Брестської області Білорусі) і побачила на дереві хрест у сяйві. З одного боку хреста був образ Богородиці з дитиною, з іншого - розіп'ятого Христа. Дівчинка забрала хрест додому, але він повернувся на дерево. Так повторювалось тричі. Мешканці вирішили збудувати на тому місці церкву, в якій і помістили віднайдений хрест. Церква згоріла під час набігів чужинців і вважалось, що образ був втрачений. У першій половині XVII ст. у цій місцевості діяв православний Введенський монастир, до якого перейшли ченці із монастиря Святого Духа міста Вільнюса. У 1653 р. через воєнну загрозу частина ченців перейшли до Києва і взяла з собою чудотворний образ. Назад він вже не повернувся. Православний монастир у Куп'ятичах 1743 р. став греко-католицьким, а в 1817 р. зовсім перестав існувати. Церква ж стала парафіяльною. У Києві ікона зберігалась у Софійському соборі та упродовж XVII-XVIIIст. стала популярною і шанованою. Ікону прикріпили до квадратної срібної дошки з позолотою, а в 1700 р. її оздобили хрестоподібною шатою Ярошевич А.А. Купятицкая икона Божий Матери. Правослная энциклопедия.Москва, 2015. Т. 39. С. 379-380..

До долі ікони Куп'ятицької Богородиці причетний Йоаникій Галятовський - ректор Києво-Могилянської колегії, вчений, письменник, публіцист. Жив він деякий час на Волині, а близько 1650 р. став ченцем Куп'ятицького монастиря Наприкінці 1655 р. Й. Галятовський разом з групою ченців прибув до Києва і став до праці у Києво-Могилянській колегії Чепіга I. П., Горобець В. М. Галятовський. Києво-Могилянська академія в іменах ХУН-ХУШ ст.: Енциклопедичне видання. Київ, 2001. С. 165-167.. Цілком слушною є думка Н. Яковенко про те, що саме Й. Галятовський вивіз чудотворну ікону до Києва. На користь цього, як вважає дослідниця, свідчить той факт, що ікону встановили у Києві спочатку в Богоявленському соборі Братського монастиря, в якому перебувала і колегія. До київського Софійського собору ікона потрапила в 1657 р. Яковенко Н. У пошуках нового неба. Життя і тексти Йоаникія Галятовського. Київ : «Критика» 2017. С. 36-37..

У 1657 р. Лазар Баранович покинув посаду ректора Києво-Могилянської колегії, яку займав з 1650 р., і очолив чернігівську єпископську кафедру. Й. Галятовський став ректором колегії, але в 1663 р. покинув Київ. Кілька років він мандрував містами і монастирями, писав і друкував книги. Серед них книга «Небо новоє» 1665 р., окремий розділ якої присвячений чудесам від чудотворної куп'ятицької ікони. 6 серпня 1669 р. у новгород-сіверському Спасо-Преобра - женському монастирі Й. Галятовський був висвячений на архімандрита чернігівського Єлецького монастиря, де він правив до своєї смерті 2 січня 1688 р. Похований він в Успенському соборі Єлецького монастиря Тарасенко А. Ф. Черниговский Елецкий Свято-Успенский монастырь. Исторический очерк с приложением «Скарбницы потребной» И Галятовского в русском переводе. Чернигов, 2013. С. 33-50..

Популярності куп'ятицька ікона набула не лише у Києві, а і в Чернігові, де більше 18 років служив архімандритом Й. Галятовський. Про цю популярність свідчать графічні відтворення чудотворної ікони на сторінках видань стародруків. Вперше гравюра на дереві представила цей образ у додатку до книги О. Кальнофойського «Teraturgima» (Київ, 1638 р.). Друге зображення 1660 р. схематичне, майже документальне, входило до складу тексту, присвяченого обранню гетьманом Юрія Хмельницького. Принагідно треба зазначити, що Й. Галятовський був деякий час вчителем молодого Юрія Хмельницького у Чигирині та Суботові Чепіга I. П., Горобець В. М. Галятовський. Києво-Могилянська академія в іменах ХУН-ХУШ ст.: Енциклопедичне видання. Київ, 2001. С. 165-167..

У виданнях новгород-сіверської друкарні також з'явились графічні зображення ікони Куп'ятицької Богородиці. Вони відрізняються від київських. Маються на увазі книги Л. Барановича «Слово на Благовіщення» 1674 р. та «Ksi^gasmierti» 1676 р. Варто додати, що Л. Баранович у тексті своєї книги «ApolloChristianski» (Київ, 1670 р.). звертався до куп'ятицької ікони. І це зовсім не випадково. Адже відомо, що на час перебування в куп'ятцькому монастирі Й. Галятовського ігуменом там був саме Л. Баранович Яковенко Н. У пошуках нового неба. Життя і тексти Йоаникія Галятовського. Київ : «Критика» 2017. С. 36-37.. Тому ця чудотворна ікона в Чернігові була добре відомою і це відбилось не лише в графіці і текстах видань, а й у гаптуванні. В. Пуцко як приклади навів 5 таких зразків. На його думку, вони походять з майстерні київського Вознесенського монастиря першої половини XVIII ст. Це - три палиці із зібрання Національного художнього музею України, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, приватної колекції у Німеччині та воздухи із Чернігівського музею імені В. Тарновського і Звенигородського історико-архітектурного і художнього музею Пуцко В. Богоматерь Купятицкая в церковно-художественной традиции XVII-XVIIIвв. Гістарьічная брама. Пінск, 2010. №1 (25). С. 19-30.. До цього треба додати згадану палицю із Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського (Інв. №И-1519; 46х47 см). Вертикальна діагональ майже квадратної композиційної площини збігається з вертикальними раменами хреста. Його горизонтальні рамена йдуть вздовж іншої діагоналі. Зображення Богоматері знаходиться в середохресті - в центрі на перетині діагоналей. На тлі темно-червоного оксамиту хрест окреслений лініями, гаптованими сріблом. У кутах рамен хреста вміщені погрудні зображення євангелістів у медальйонах. Між ними херувими. Вжиті золоті і срібні нитки, руки вишиті шовком, обличчя мальовані.

Аналіз наукової літератури засвідчив, що вишивка та гаптування Чернігова другої половини XVII - початку XVIII ст. не були предметом спеціального дослідження. Актуалізована джерельна база, яку складають переважно оригінальні твори чернігівських майстрів, описи майна та духовні заповіти представників козацької еліти стали достатніми для вирішення поставлених завдань і досягнення мети дослідження. Встановлено, що уже в часи Київської Русі вишивка і гаптування існували як самостійний вид мистецтва і набули поширення. Саме декоративне мистецтво того часу стало тією базою, на якій сформувалось і набуло розвитку образотворче шитво наступних століть. Про поширеність шитва у другій половині XVII - на початку XVIII ст. свідчать заповіти, описи майна та портрети козацької старшини, а також народні картини.

На основі праць попередніх дослідників виділені твори для розгляду, звернена увага на матеріали і техніки виконання. Встановлено, що загальна композиція скатертин родини Скоропадських подібна до композицій килимів та ілюстрацій українських рукописних книг і стародруків. Композиція вишивки простирадла дружини прилуцького полковника Г. Галагана близька до побудови графічних рамок українських стародруків. Встановлено місцеве походження «Полуботчишиної» сорочки, відомою за копією початку ХХ ст. Розглянуто визначні твори образотворчого гаптування, створені у Чернігові. Серед них - композиція «Зішестя Святого Духу» на опліччі фелону з майстерні чернігівського П'ятницького монастиря. Встановлено, що таке тлумачення цього сюжету наближається до його вирішення в одній сюжетній заставці-ілюстрації у книзі К. Транквіліона Ставровецького «Євангеліє учительне» (Унів. 1696 р.). З майстерні чернігівського П'ятницького монастиря вийшов єпитрахиль 1713 р. з композицією «Дерево Євсеєве» за малюнком, вірогідно, І. Щирського. З'ясовано, що в графіці така композиція зустрічається лише один раз - на титульному аркуші видання львівського братства «Устав молитвенний» 1670 р. Композиція гапту ближча до графічного твору «Дедикація «Кіот срібнокований» 1695 р. (гравер І. Щирський) та царських воріт з дерева первісного іконостасу чернігівської Катерининської церкви початку XVIII ст.

Встановлено, що гаптований воздух з композицією «Покладення до труни» близький не лише до друкованого антимінса 1697 р. (як зазначила Т. Кара - Васильєва), а й до інших відбитків з тієї ж дошки. Тобто відбитки 1695, 1714, 1723, 1735 рр. теж могли бути зразками. Розглянуто елітний виріб - плащаницю 1655 р. - вклад чернігівського єпископа З. Прокоповича до Києво-Печерської Лаври, гаптовані денця кибалок та сідло для верхової їзди. Окрема увага приділена гаптованому зображенню чудотворної ікони Куп'ятицької Богом матері на палиці початку XVIII ст. З'ясовано, що ця ікона була популярною не лише у Києві, де зберігалась у Софійському соборі, а і в Чернігові. Встановлено, що в 1655 р. Й. Галятовський з групою ченців прибув до Києва, взявши з собою ікону із Куп'ятич. Її графічні відтворення з'явились у чернігівських та київських стародруках.

Отже, у другій половині XVII - на початку XVIII ст. Чернігів став визначним центром вишивки та гаптування. Як відзначила Т. Кара-Васильєва, саме у творчості чернігівських майстринь було сказано нове слово, започатковано стиль бароко в українському образотворчому гаптуванні, чому сприяла і діяльність художника і гравера I. Щирського. Визначні чернігівські твори зазначеного періоду - це вагомий внесок до скарбниці українського мистецтва.

Література

1. Adruh, A.K. (2017) Hrafika Chemihova druhoi polovyny XVII - pochatku XVIII stolit [Graphics of Chernihiv in the second half of the 17th - early 18th centuries]. Chernihiv, Ukraine: Vydavnytstvo Chernihivskoho TsNII.

2. Vvedenie v mordovskiy ornament [Introduction to the Mordovian ornament] (2010). Zen Designer: Site. Retrieved from http://zen-designer.ru/need/14-mordovskij-narodnyj-ornament.

3. Chepiha, I.P., and Horobets, V.M. (2001). Haliatovskyi. Kyievo-Mohylianska akademiia v imenakh ХУЛ-ХУШst.: Entsyklopedychne vydannia - Kyiv Mohyla Academy in the names of the 17-18 centuries: Encyclopedic edition. Kyiv, Ukraine. 165-167.

4. Kara-Vasylieva, T. (2000). Shedevry tserkovnoho shytva Ukrainy [Masterpieces of church sewing of Ukraine]. Kyiv, Ukraine: Informatsiino-vydavnychyi tsentr Ukrainskoi pravoslavnoi tserkvy.

5. Kara-Vasylieva, T. (1996). Liturhiine shytvo Ukrainy XVII-XVIII stolit. Ikonohrafiia, ty - polohiia, stylistyka [Liturgical sewing of Ukraine from the 17-18 centuries. Iconography, typology, stylistics]. Lviv, Ukraine: Svichado.

6. Kara-Vasylieva, T. (2008). Istoriia ukrainskoi vyshyvky [History of Ukrainian embroidery]. Kyiv, Ukraine: Mystetstvo.

7. Kara-Vasylieva, T. (2007). Vyshyvka ta haptuvannia [Embroidery and fine embroidery]. Istoriia dekoratyvnoho mystetstva Ukrainy - History of decorative art of Ukraine. Kyiv, Ukraine. Vol. 2. 33-76.

8. Kara-Vasylieva, T. (1998). Ukrainske baroko i liturhiine shytvo XVII-XVIII stolit [Ukrainian Baroque and Liturgical Sewing 17-18 centuries]. Zapysky naukovoho tovarystva imeni Shevchenka. Pratsi komisii obrazotvorchoho ta uzhytkovoho mystetstva. Lviv. Ukraine. Vol. 226. 94-116.

9. Kataloh ukraynskykh drevnostei kollektsyy V.V. Tarnovskoho [Catalog of Ukrainian Antiquities of the V.V. Tarnovskyi Collection]. (1898). Kyiv, Russian Empire: Typohrafyia K.P. Mylevskoho.

10. Khyzhniak, Z. (2007). Kulturno-osvitnii rukh [Culturally educational movement]. Ukraina - kozatska derzhava - Ukraine is a Cossack State. Kyiv, Ukraine. 764-787.