Парк як утілення раю. Формотворчий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парк як утілення раю. Формотворчий аспект

Володимир Халайцан, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва та технологій, Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

У статті досліджено особливі умови формування та існування паркових структур в контексті втілення “райського саду”. З'ясовано існування ряду конструктивних складників, ідея втілення яких, у значній мірі походить від релігійних уявлень про існування місць перебування вищих сутностей. Проаналізовано історію появи ряду композиційних рішень. З'ясовано що впродовж всього періоду розвитку, паркова композиція поповнювалась складниками, ідейні витоки яких ґрунтуються на особливостях відповідних місцю та часу релігійних чи духовних вчень. По мірі накопичення масиву композиційних вирішень, парк крізь призму бачення його творців отримує нову якість.

Ключові слова: Райський сад, Едем, парадиз, чар-баг, регулярний парк, ландшафтний парк, паркова композиція.

Summary

The park is the embodiment of paradise. Formative aspekt.

Volodymyr Khalaytcan, candidate of art criticism, associate professor, Khmelnytskyi Humanitarian-Pedagogical Academy

The article examines the special conditions for the formation and existence of park structures in the context of the embodiment of the quotgarden of paradise quot. The existence of a number of constructive ones has been clarified components, the idea of the embodiment of which, to a large extent, comes from religious ideas about the existence of the abodes of higher entities. The history of the appearance of the series is analyzed through composite solutions. It was found that during the entire period of development, the park the composition was replenished with components whose ideological origins are based on features of religious or spiritual teachings corresponding to the place and time.

In a measure of the accumulation of an array of compositional solutions, the park through the prism of seeing its creators gets a new quality.

Key words: Garden of Eden, Eden, paradise, char-bag, regular park, a landscape park, park composition.

Вступ

Iснування садів чи парків, впродовж всього історичного періоду спостереження зазначених структур викликає жваве зацікавлення з огляду на філософські, етичні, естетичні, духовні передумови їх створення. Ідейне підгрунтя становлення ландшафтного мистецтва формувалося згідно домінуючих поглядів на хід розвитку людської цивілізації. Штучно створені сади, гаї вимагали значних вкладень праці, коштів, ресурсів, тому мотивація до їх створення мала бути достатньо вагомою. На нашу думку, першопричиною естетичної сторони появи рукотворних деревних масивів, слугувала впевненість у задіяності останніх в духовних практиках. Подальша трансформа подібних структур у суспільні чи приватні парки, за якими закріпилася традиція сприйняття в якості місць наповнених духовністю відбулася через асоціацію з раєм. На думку, М. Моссер та Г. Тейсот., в будові паркових структур передбачено взаємозалежність образу парку-саду й філософсько-світоглядних уявлень: «Образ саду в кожну епоху ніс у собі уявлення про оточуючий світ, про місце людини в універсумі. У його концепції моделювалися споконвічні відносини людей з Богом, природою, соціумом, у неї були вписані моральні, соціальні, естетичні ідеали свого часу, його зв'язки з минулим і прийдешнім» [17]. Тому, на нашу думку, простежується виразна послідовність пошуків концепції Раю -- Едему та її матеріалізації.

Мета та завдання. Ми ставимо за мету у даній публікації визначити особливі умови формування та існування паркових структур в контексті втілення “райського саду”.

Методи

В процесі дослідження було використано теоретичні та емпіричні методи дослідження: аналізу, синтезу, систематизації та узагальнення.

Результати

Ґрунтуючись у своїх міркуваннях на історію розвитку мистецтва, зазначимо, що починаючи з часів документальної фіксації вже існують свідчення про маштабне будівництво садово-паркових структур при храмах, палацах та інших місцях сакрального значення. Релігійне підґрунтя, яким були пронизані всі науки та мистецтва давнього світу, зокрема, Египту, Месопотамії та Індії, наклало відбиток на структуру і змістовну наповненість давніх садів Сходу. [4, с. 75]

Задля кращого розуміння сутності процесу творення садів, зауважимо розуміння вчень у давньому світі, як прояв божественої сутності доступної через посвяту. По суті, мистецтва та науки процвітали при храмових комлексах і носіями знань вищого порядку були жерці. Зокрема, в Давньому Египті, цивілізація якого розвивалась в оточенні агресивного середовища пустелі, стверджується підхід до трактування антогоністичних понять добра і зла, як порядку і хаосу, де порядок вбачався у геометризації простору безперервній циклічності процесів, традиційності і наступності. Притаманне єгиптянам поклоніння магії чисел відображається в планувальній структурі більшості відомих нам садів давньоєгипетської цивілізації.

Порядок належав богам, земним представником яких і водночас утіленням був правитель. Відтак, штучно сформовані декоративні чи плодові сади, апріорі передбачали присутність вищих сил, оскільки їхня геометрична форма, огородженість від хаосу злих сил пустелі, позитивні відчуття від перебування в них, відповідали божественному порядку. Прикладом геометрично-структурованих давньоєгипетських садів є сад при віллі Аменхотепа IV (1351-1334 до н. е.) в Табах, сад у палаці Рамзеса ІІІ (1184-1153 до н. е.) [7, с. 10-12].

На території, де цивілізаційні процеси розвивалися паралельними з Египтом шляхами, виникає термін, що в подальшому буде означати “місце позбавлене, тривог і смутку”. Перше його значення -- оаза, потім оброблена земля достатку і плодючості, потім -- сад радощів. Перше звучання “ган еден”, пізніше “едем”. [14, с. 49] Таким чином, цим поняттям, за визначенням, позначалася обмежена територія, по суті, острів (по аналогії з островом з шумерського “Епосу про Гільгамеша”), де існувало буття в умовах значно кращих, ніж за його межами. К. Гамалія пише: «Отже, перші сади, рукотворні земні Едеми, отримали географічну локалізацію на Давньому Сході. Вони сприймалися наче прохолодні оази, які зрошувала вода (символ благодаті), в оточенні сухих, неродючих пустель» [1, с. 1246].

Міста, що виникали в подібних “едемах”, втілювали ідею присутності вищої сили, котра, звісно, забезпечувала комфортність існування тим, хто їй належним чином слугував. Безумовно, взірцем божественої присутності, демонстрацією могутності та сили, слід вважати сад царя - “парадіз” [14, с. 49]. Подекуди, у вигляді “огородженого місця”, а в окремих містах, у вигляді зіккурата, описаного давньогрецькоким істориком Страбоном, (64/63 до н. е. -23/24) [15], як одним із семи чудес світу - висячими садами, побудованими Навуходоносором ІІ (605? -562 до н.е.) для його дружини - Амітіс (VI ст. до н. е), в Південному палаці Вавилону [11, с. 15]. Постаючи на всіх територіях Межиріччя, в різні періоди, під різними назвами (зокрема сад Хорсабад (VIII ст. до н. е.), перські сади Чар-Баг і «парадизи» (райські сади) періоду династії Ахеменідів (559-331 рр. до н. е.)) ці структури вбачаються як ознаки винятковості, відтак, богообраності цих місць. Як зазначає С. Крамер «...незважаючи на несприятливі природні умови, люди перетворили Шумер у справжній «Сад Едему» [6, с. 91]. Тому, закономірною є подальша локалізація пошуку “місця злачного” іудейського, християнського, мусульманського «джаннат'адн» у цьому регіоні[9, с. 229]. «...Ставши з "саду ніжності" Едемом, біблійний рай набув космічної значущості, що виявляє себе як у просторі, так і в часі. Просторово він втілив у собі не так крайні межі світу, де нерідко розташовувалась і давня земля предків, як його серцевину чи навіть вершину, що підкреслено чотирма (за кількістю сторін світу) річками, які з нього витікають. Саме ці річки, дві нині невідомих, що знаходяться лише гіпотетично (Фісон і Гихон), і дві чудово відомих (Тигр і Євфрат) вважалися найважливішими ланками, що пов'язують Едем з усією землею... любителі топографічної точності найчастіше поміщають Едем в районі Перської затоки, в долині Шатт-ель-Араб, утвореної злиттям Тігра, Євфрата, Керуна та Керки. Сумарною думкою з цього приводу можна вважати довідку з однієї середньовічної енциклопедії, де на запитання «Що таке Рай?» - дана відповідь: «Найпрекрасніше місце на Сході»»[14, 50]

Отже, можемо визначити декілька чільних ознак місця, що підпадає під категорію едему: винятковість, огородженість, значимість. В кожному випадку вбачається присутність сили чи ідеї якій це місце належить або присв'ячене. Вважаємо необхідним згадати і храмові комплекси території сусідніх країн (зокрема нинішньої Індії) які, свого часу, були оточені впорядкованими садами. «Сади існували в усіх країнах Древнього Сходу і Месопотамії - в Ірані, Індії, Китаї. » [11, с. 11]. Давні традиції будівництва парків у Китаї наповнюють семантику тамтешніх паркових структур унікальним змістом, де духовність виражена у філософсько-естетичному наповненні вивірених концептуальних складників, підсилених каліграфією. «Навіть камені, дерева і квіти здаватимуться недосконалими без довершеного штриха поезії, який може доповнити писемний вислів» [8, с. 229]. Для нас, ообливо цінним є розуміння підгрунтя сенситивності парку, збудованого у відповідності до загального космогонічного принципу єдності і боротьби двох початків. Де «...чоловічий першопочаток - Ян, втілювався в горі або камені, … жіночий - Інь, у воді» [10, с. 30]. І Складники паркової композиції насичуються духовною змістовністю, виражену через символіку побудов, алегорії і прямі натяки у вигляді написів.

Повертаючись до розуміння едему як острову для обраних, слід згадати витоки японського мистецтва садів. Його традиції базуються на архаїчних уявленнях, пов'язаних з давніми віруваннями, з яких сформована одна із релігійний систем Японії - Сінто (шлях богів) [10, с. 23]. Починаючи з І - ІІІ ст. н.е. формується прототип найвпізнаванішого складника композиції японського саду каміння у вигляді священних водойм «камі-іке» з розташованими на них острівцями, присвяченими богам «тораї-камі» (заморським богам, гостям), де вода часто імітувалася піском чи дрібними камінцями.[10, с. 23]. Відтак на присутність вищих сил не тільки зважали, її підкреслювали рядом структурних побудов.

Зауважимо, що розвиток ландшафтного мистецтва у векторі «Єгипет - Межиріччя - Індія - Китай - Японія» є логічним та цілеспрямованим шляхом поширення мистецьких традицій у контексті розвитку політеїстичних вірувань. Переважна більшість дослідників надає перевагу аналізу культурологічних зв'язків вектору «Єгипет - Стародавня Греція - Рим - ренесансна Італія - барокова Франція - класично-романтична Англія» [16, с. 58]. У Давній Греції спостерігаємо ту ж присутність вищих сил у культивованих гаях, присвячених богам та алеях прикрашених скульптурними зображенями міфічних істот і героїв. У відповідності до традиційного світобачення в лісах мали б проживати дріади - нереїди та німфи [4, с. 160].

Аналізуючи культурні традиції Давнього Риму, що постали на основі духовних надбань завойованих та приєднаних країн Середземноморського басейну, зауважимо нові погляди на облаштування садів, які послугували підґрунтям в подальшому розвитку паркового мистецтва. Шанований у давньоримському побуті культ предків, до яких свого часу мав приєднатися господар тієї чи іншої вілли, сприяв облаштуванню паркової зони у вигляді простору де все було пристосоване для задоволення потреб господаря та гостей. “Божественість”, як стиль життя панівної верхівки римської знаті, передбачала різноманіття форм та видів рослинності, наявність атракцій, комфортабельність в усіх частинах саду вілли, що на думку В. Кучерявого, поділялись на три складові частини: сад біля будинку, город та плодовий сад [7, с. 24].

Із крахом Римської Імперії, та початком панування християнства на території Європи, спостерігаємо символічне наповнення християнського саду зорієнтоване на біблійський Едем та сад Пісні Пісень, що підтверджує дослідження Ю. Єфремової. [3, с. 160-172]. Традиційний монастирський сад у своїй структурі повторював описи Раю чи “едему”, запозичені із есхатології книжних “релігій”, де по центру знаходилось джерело життя, фігурувало чотири ріки (в монастирській традиції фонтан або криниця у центрі із хрестоподібним розгалуженням доріжок). Також, спостерігаємо суто християнське символічне наповнення композиції у вигляді троянд з червоним та білим кольором квітів, що створювало образи крові Христа та непорочності Діви Марії, “дерево життя” по центру, лабіринт (символ поневіряння грішників)[3, с. 161].

Філософія антропоцентризму до якої звертається суспільство в наступні часи, спонукає переосмисленню буття і повернення до пошуків Раю в земному існуванні. На противагу давньоримським гедоністичним трактуванням де парк -- едем, слугував задоволенню першочергово тілесних потреб, парк нового періоду передбачав надання прихистку, створення відчуття радості (ренесансний парк, бароковий парк), показ величі (регулярний парк). Образне визначення мистецько-символічної філософії бароко належить М. Соколову (1889-1941): «Замість середньовічної молитви, молитви як стану розуму, зведеного в серце, тут ми маємо справу з розумом, зануреним у самозабутнє чуттєво-надчуттєве замилування. Зрештою народжується твір, який, як і властиво талісману, не тільки відображає, але й зберігає довірений йому світ»[14] Але, в контексті, пошуків едему, найбільш цікавим для нас є парк ландшафтного типу, що у різні періоди носив назву аркадійного, романтичного чи пейзажного. [7, с. 79]. Через пейзажні картини, наповнені настроєм та символікою завдяки ряду конструктивних елементів героїчної, античної, романо-готичної, пасторальної спрямованості у перших двох типах парків і вираження краси живої природи у третьому можемо констатувати формування унікальної концепції середовища, заснованої на світоглядних, релігійних, культурних, особистісних надбаннях. Кожен вдалий парк цієї епохи являв собою ідеальну модель світу, відповідно до уявлень його власника. Відтак, ідеологема “едему”, як острова, що дає прихисток, знаходить нове вираження в приватних маєтках, зокрема на територіях, що перебувають у вирі політичних подій. «Власники земель не сприймали більше свої ландшафти як місце розваг, а вбачали у них прихисток від політичного життя. Відроджувалася давня традиція сприймати сад як відокремлене місце для роздумів і споглядання» [12]. Світогляд власників грунтувався на усвідомлені центробіжності процесів, що відбувалися в його оточенні. Відтак, захист його світу, був чи не єдиним достойним родом занять, що асоціювався з храмом, який закриває гирло «техома» [2]. Храм, збудований за планом продиктованим Господом, є його обителлю та розміщений посеред священного Єрусалиму - місця улюбленого Богом -- Раю на землі [13].

Обговорення

Філософсько-етичні принципи трактування Раю, досліджував М. Соколов [14], історію паркобудування висвітлюють К Гамалія, С. Крамер, В. Кучерявий, Н. Николаєва, С. Ожегов [1, 6, 7, 10, 11] Християнську символіку паркових структур досліджує Ю. Ефремова [3].

Висновки

Поступ цивілізаційних процесів, завжди опирається на ідейне підгрунтя. Існує зворотній зв'язок, коли розуміння ідеї вимагає матеріального утілення. У контексті вивчення ідеологеми “парк, як пошуки Раю”, цей процес є взаємним і невпинним. На всіх етапах історико-культурної генези мистецтва паркобудування, намагання відтворити образ Едему, Раю є одним із основних підходів до пошуку концепції парку. У різних історичних формаціях, незалежно від релігійних уподобань, прослідковуються загальні риси райського саду, як місця огородженого (острова), захищеного, життєдайного (злачного), заводненого, позбавленого смутку. У формуванні паркових структур, пошуки концепції раю, проходять ряд послідовних трансформ. Першочергово, присутність божества у самій структурі (сад біля храму); належність саду вищій істоті (обожествлення власника); пошуки божественої присутності в земних утіхах; створення прихістку і втеча від реальності; прийняття краси творіння. Відтак, парк завжди асоціюється з Раєм.

райський сад парк

Список використаних джерел та літератури

1. Гамалія К. Планувальне рішення садів Семіраміди в контексті ландшафтного дизайну. Народознавчі зошити. 2016. № 5 (131). С. 1244-1250.

2. Елиаде М. Миф о вечном возвращении. Москва: Ладомир, 2000. С. 33.

3. Єфремова Ю. А. Символика монастырского средневекового сада (на примере раннецистерцианской традиции). Диалог со временем. 2012. Вып. 40. С. 160-172.

4. История Древнего Мира. Древний Восток. Индия, Китай, страны Юго-Восточной Азии / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. Минск: Харвест, 1998. 848 с.

5. История Древнего мира. Древняя Греция / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н. М. Волчек и др. Минск: Харвест, 1998. 800 с.

6. Крамер С.Н. История начинается в Шумере / пер. с англ. Ф.Л. Мендельсона; пер. В.В. Струве. Москва: Наука, 1965. 256 с.

7. Кучерявий В.П. Озеленення населених місць: підруч. Львів: Світ, 2005. 456 с.

8. Малаков Д. Архітектор Городецький. Київ: Кий, 1999. 240 с.

9. Массэ А. Ислам. Очерк истории / пер. с фр., предисловие Е. А. Беляева. Москва: Изд-во восточной литературы, 2013. 229 с.

10. Николаева Н.С. Сады мира. Японский сад. Москва: Арт-родник, 2005. 206 с.

11. Ожегов С.С. История ландшафтной архитектуры. Москва: Мир и образование, 2012. 256 с.

12. Сім чудес Вінничини.

13. Смирнов В.В. Чаша Господня. Воскресение тамплиеров. М.: Вече, 2005. С. 286.

14. Соколов Н.М. Принцип рая. Главы об иконологии сада, парка и прекрасного вида. Москва: Прогресс-Традиция, 2011. 704 с.

15. Страбон. География / пер. с др.-греч. Г.А. Стратановского под; ред. О.О. Крюгера, общ. ред. С.Л. Утченко. 2-е изд., репр. М.: Ладомир, 1994. 944 с.

16. Халайцан В.П. Мистецтво паркобудування в культурному житті Поділля кінця XVIII - початку XX століття: дис. … канд. мистецтвознавства: 26.00.01. Хмельницький, 2019. 356 с.

17. Mosser M., Teyssot G. The History of Garden Design. The Western Tradition from the Renaissance to the Present Day, Thames&Hudson, 2000. 543 p.

Referens

1. Hamaliya K. Planuvalne rishennya sadiv Semiramidy v konteksti landshaftnoho dyzaynu.Narodoznavchi zoshyty. 2016. № 5 (131). S. 1244-1250.

2. Eliade M . Mif pro vichne povernennya. Moskva: Ladomyr, 2000. S. 33.

3. Yefremova Yu.A. Symvolika monastyrskoho serednovichnoho sada (na pryklad rannetsystertsianskoyi tradytsiyi). Dyaloh so vremenem. 2012. Vyp. 40. S. 160-172.

4. Ystoryya Drevneho Myra. Drevnyy Vostok. Indiya, Kytay, krayiny Yuho-Vostochnoy Azyy / A.N. Badak, Y.E. Voynych, N.M. Volchek i dr. Minsk: Kharvest, 1998. 848 s.

5. Ystoryya Drevneho myra. Drevnyaya Hretsyya / A. N. Badak, Y. E. Voynych, N. M. Volchek i dr. Mynsk: Kharvest, 1998. 800 s.

6. Kramer S.N. Istoriya pochynayetsya v Shumere / per. z anhl. f. L. Mendelsona; per. V.V. Struve. Moskva: Nauka, 1965. 256 s.

7. Kucheryavyy V. p. Ozelenennya naselenykh mists: pidruch. Lviv: Svit, 2005. 456 s.

8. Malakov D. Arkhitektor Horodetskyy. Kyyiv: Kyy, 1999. 240 s.

9. Masse A. Islam. Ocherk istoriyi / per. s fr., predyslovye E.A. Belyaeva. Moskva: Yzd-vo vostochnoy lyteratury, 2013. 229 s.

10. Nykolaeva N.S. Sady myra. Yaponskyy sad. M.: Art-rodnyk, 2005. 206 s.

11. Ozhehov S.S. Istoriya landshaftnoyi arkhitektury. Moskva: Myr y osvita, 2012. 256 s.

12. Sim chudes Vinnychyny.

13. Smyrnov V.V. Chasha Hospodnya. Voskresenye tamplyerov. Moskva: Veche, 2005. S. 286.

14. Sokolov N.M. Pryntsyp raya. Hlavy ob ykonolohyy sada, parka y prekrasnoho vyda. Moskva: Prohress-Tradytsyya, 2011. 704 s.

15. Strabon. Heohrafiya / per. s dr.-hrech. H.A. Stratanovskohopod; red. O.O. Kryuhera, obshch. red. S.L. Utchenko. 2-e yzd., repr. M.: Ladomyr, 1994.944 s.

16. Khalaytsan V.P. Mystetstvo parkobuduvannya v kulturnomu zhytti Podillya kintsya XVIII - pochatku XX stolittya: dys. ... kand. mystetstvoznavstva: 26.00.01 Khmelnytskyy, 2019. 356 s.

17. Mosser M., Teyssot H. Istoriya sadovoho dyzaynu. Zakhidna tradytsiya vid Renesansu do nashykh dniv, Thames&Hudson, 2000. 543 s

Размещено на Allbest.ru